“БО ЛЮБИМО БРАТІВ”

“Ми знаємо, що ми перейшли від смерті в життя, бо любимо братів” (1 Івана 3: 14).
Ми раді свідчити – як на основі особистих контактів, так і через листування, що в нас є всі підстави вірити, що дослідники Біблії, які становлять більшу частину наших читачів, останнім часом (протягом минулих п’яти років) зростають у благодаті. Якщо порівняти теперішній час із тим, що було три, шість чи десять років тому, бачимо велике зростання духовності – зростання в Дусі Господа, святому Дусі Любові.
Це проявилося не тільки через діяльність у служінні Правді, але й у глибших почуттях один до одного і до всіх християн, і навіть до всього стогнучого створіння. І так повинно бути кожного року, кожного тижня, позначаючи поступ у здобутті подоби Христа, пам’ятаючи, що “коли хто не має Христового Духа, той не Його” і не матиме жодної частки в Царстві, які б нижчі за рівнем благословення він не здобув під впливом різок та дисципліни, потрібних для розвитку належного характеру.
Пам’ятаємо також твердження апостола, що Божественне передбачення щодо Церкви полягає в тому, що кожен з нас повинен у своєму характері стати копією нашого Господа (Рим. 8: 29). Безперечно, такі виразні твердження щодо Божественної волі та умов, на яких ми можемо зробити наше покликання та вибрання певним, повинні приносити заохочення.
Проте, не дивлячись на помітний поступ, численні малі зібрання зазнають тертя, яке викликає ту чи іншу стурбованість та труднощі. У міру того, як Правда робить нас вільними і відкриває очі нашого розуміння, вона дозволяє нам бачити власні недоліки та недоліки братів і світу більш виразно, ніж коли-небудь раніше. Якщо не буде достатньо любові, це приведе до вишукування недоліків та критики.
У цьому відношенні ми, зрозуміло, можемо дозволити собі певну свободу у трактуванні нашого власного характеру. Ми можемо шукати помилки в собі і часто критикувати себе для власної користі. Та навіть це не треба робити так, щоб забувати милостиву Господню обітницю, що Він судитиме нас згідно з намірами нашого серця, а не виходячи з наших недосконалих здобутків. Можливо, ми краще здібні оцінити власні недоліки і те, наскільки вони ненавмисні, та коли мова йде про недоліки інших, це стає випробуванням нашої любові, терпеливості, братньої доброзичливості, покори, доброти тощо. Тим не менше, такі випробування дуже корисні. Ми молимося, щоб Господь допоміг нам зростати в благодатях Святого Духа. Пам’ятаймо, що єдиний шлях допомогти нам – дати випробування в цих напрямках. І ми здобудемо міцний характер та розвинемо ці благодаті настільки, наскільки приймемо випробування у властивому дусі.

ДОКАЗ НАШОЇ ЄДНОСТІ ЯК НОВИХ СТВОРІНЬ

Наш вірш, мабуть, наводить думку, що любов до братів є одним з найдивовижніших переживань християнина. Хто відчуває, що він має багато любові до всіх братів, багато співчуття до них, той має надзвичайно міцний біблійний доказ, що він є Новим Створінням – перейшов від смерті в життя. Якщо ж хтось має інші почуття, ніж любов, до будь-кого з братів, тому не вистачає доказу, свідчення, в цьому напрямку щодо свого стосунку як Нового Створіння до Бога.
Якщо ми триматимемо це завжди в розумі, то якою цінною підтримкою це буде для нас! Чи ж ми не прагнемо раз за разом переконуватися у Господній милості до нас і нашій постійній єдності з Ним як Нових Створінь, що перейшли від смерті в життя? Якщо ми цього прагнемо, то ось вірш, застосування якого, якщо ми у правильному стані, повинен принести мир та радість. А якщо ми в поганому стані, він повинен попередити про небезпеку для нашого благополуччя як Нових Створінь.
Однією з причин тертя в багатьох зібраннях є стосунки між зібранням та його слугами. Наскільки ми можемо судити, проблема виникає раз з одними, а раз – із другими. Нас часто запитують щодо обов’язків старших, відповідальності зібрання і т. п. В загальному ми вважаємо за краще відсилати з такими запитами до повного викладення цієї теми у шостому томі “Викладів Святого Письма”. Не знаємо, як порадити ще краще, ніж ми вже зробили. Віримо, що після ретельного вивчення написаного, поради, представлені там, виявляться достатніми в кожному випадку.
У доктринальних справах ми вважаємо за краще не писати листів особисто, бо в кількох випадках виявилося, що особи, отримавши такі листи, або зрозуміли їх невірно або тільки частково повідомили про їхній зміст інших під час обговорення справи. Знову ж таки, дехто казав: “Брат Рассел писав так і так у “Викладах Святого Письма”, але ми маємо останній лист від нього, який дозволяє зробити висновок, що він змінив свої думки”. Хочемо, щоб ви, дорогі друзі, знали, що коли б ми змінили свої думки стосовно якоїсь важливої правди, ми б представили зміни усім читачам “The Watch Tower” так швидко, як тільки можливо. Доки ви не побачите таких змін у “The Watch Tower”, не вірте в це, а приймайте твердження “Викладів Святого Письма” так, немовби вони були написані вчора і звернені до вас.

ПРИНЦИПИ ЦЕРКОВНОГО ПОРЯДКУ

Стисло підсумовуючи принципи, які керують Церквою Христа, скажемо так: між християнами переважають два погляди відносно порядку в Церкві:
(1) Єпископальний погляд, який стверджує, що Церква повинна бути ведена і керована єпископами на основі твердження, що вони є апостольськими єпископами, тобто, що вони – наступники апостолів, наділені апостольською мудрістю, натхненням та владою вести Церкву та її справи. Цього погляду дотримуються римо-католики, греко-католики та прихильники єпископальної церкви.
(2) Іншого погляду тримаються конгрегаціоналісти, вважаючи, що кожна конгрегація Господнього народу є окремою одиницею і має право керувати собою і встановлювати свої правила для власного благополуччя, підлягаючи Божественному керівництву. Конгрегаціоналісти, баптисти та деякі інші твердять, що вони дотримуються цього погляду. Інші віровизнання, плутаючись та проявляючи нерішучість, ділять владу між служителями та мирянами.
Ми вважаємо, що біблійний порядок поєднує єпископальний та конгрегаціоналістський погляди. Так Святе Письмо навчає, що дванадцять апостолів були і далі є єпископатом – єдиними натхненими і повноважними апостольськими єпископами. Те, що вони вважають зв’язаним на землі, є зв’язаним між Господнім народом. Усе, що вони вважали розв’язаним, тобто не зв’язаним, не зобов’язує Церкву перед лицем Небес. З такого погляду слова Ісуса про всіх інших так званих апостольських єпископів цілком однозначні. Він каже, що вони – “фальшиві апостоли,.. що підроблюються на Христових апостолів”, – не є апостолами в жодному значенні слова (Об. 2: 2; 2 Кор. 11: 13). Отже, ми не повинні вислуховувати, ані жодним чином визнавати заяви цих єпископів, яких сатана обманом змусив думати, що вони мають апостольську владу – апостольську спадщину.
Хоча народ Бога має первісне єпископство, дванадцятьох апостолів Агнця, як авторитет та вказівник, і є організований під єпископальним правлінням, тобто правлінням апостольських єпископів, тим не менше його організація є, строго кажучи, конгрегаціональною. Кожна громада Господнього посвяченого народу є цілковито вільною і повинна мати власну віру в Біблію та всі дорогоцінні правди Біблії. Жодна конгрегація і жодна особа не може бути зв’язана обітами іншої конгрегації або інших осіб.
Конгрегація, Еклезія, Церква, сходячись разом, щоб діяти як одне ціле, щоб поклонятися разом, щоб служити Божій Справі разом, повинна це робити виходячи зі взаємного оцінювання Божественного характеру та Плану. Вона не є під нічиїм правлінням або керівництвом, за винятком Біблійного єпископату – апостольських учень. Що стосується старших та дияконів кожної конгрегації, їх потрібно вибирати з числа конгрегації, відповідно до вказівок Біблії. Жодна земна сила не має права втручатися в стосунки Божественно назначених дванадцяти апостолів та громади Господнього народу, яка постановила збиратися на основі апостольських рад. Це за один раз кладе край усім папським повноваженням та повноваженням усіх апостольських єпископів, фальшиво так названих.
Оскільки диякони та старші, пастори та учителі поставлені на становища служби та пошани голосами братів, це ставить конгрегацію в більш важливе становище, ніж її слуг. Та конгрегація, своєю чергою, зобов’язана не змушувати до того, що їй подобається, а діяти лояльно, на основі Божественної вказівки, даної апостолами в Біблії. Тому бачимо, як правда відносно цієї речі (з Божественного погляду) була значною мірою загублена протягом століть на некористь Церкви: деякі приймали одну частину Правди, інші – другу, і тільки деякі приймали цілу. Справді, ми виявили, що так було у випадку майже кожної доктрини.
І хоча подробиці представлено у “Викладах Святого Письма”, том VI, однак у згаданому вище містяться конкретні принципи. Хто повною мірою збагне ці принципи, той зможе оцінити подробиці. Залишиться тільки шляхом вдумливого ставлення та терпеливого обговорення вирішити у будь-якому невеликому зібранні всі подробиці справ, на основі Святого Письма. Так от, хоча зібрання дає певні повноваження та службу в руки вибраних старших і призначає ще інших допомагати їм в праці в якості дияконів, тобто слуг, тим не менше старші і диякони відповідальні перед конгрегацією, еклезією.

ЕКЛЕЗІЯ СТОЇТЬ ВИЩЕ ВІД СВОЇХ СЛУГ

У випадку дебатів присуд (рішення) конгрегації повинен вважатися правильним до відповідного часу. Якщо згодом виявиться, що він був неправильний, Господь здатний скерувати цю помилку в рішенні в доброму напрямку – для повчання. Наприклад, коли б думка зібрання якийсь час відрізнялася від думки старшого чи старших, для них було би властивим підкоритися вищому авторитету, яким є зібрання, Церква, Еклезія, бо той, хто призначає, є вищим від того, хто призначений. Наш Господь влаштував порядок для зібрань, тобто Еклезій: “Бо де двоє чи троє в Ім’я Моє зібрані, там Я серед них”. Господь обіцяв бути зі зібранням. Він не казав: “Де є старший, там Я, і до нього збереться зібрання”, а “де є зібрання, там Я, і воно може призначити старшого, якого Я визнаю і благословлю, як його представника, для його добра – у міру того, як він намагатиметься залишатися придатною посудиною і бути Моїм слугою в благословенні цього зібрання”.
Оцінювання справжньої єдності між старшим і зібранням повинно допомогти старшим виховувати плоди та благодаті Святого Духа, описані св. Павлом як покора, доброта, терпеливість, братня доброзичливість, довготерпіння, любов. З іншого боку, конгрегація, еклезія, обравши когось з-посеред свого числа, щоб служити їй в якості старшого брата і дбати про її інтереси, повинна сподіватися, що вона обрала їх розсудливо на основі Господнього Слова та провидіння. Маючи такі сподівання, вона повинна бути готова підтримати та заохотити старшого, побачивши, що він намагається знати і виконувати Господню волю, вірно віддавати свій час і таланти в служінні зібранню. Та коли б зібрання згодом виявило, що, мабуть, не до кінця зрозуміло і виконало апостольські вказівки щодо вибору старшого, воно далі повинно бути доброзичливим та великодушним до нього, пам’ятаючи, що при його виборі саме воно допустило помилку, яку треба виправити на наступних виборах, при цьому прагнучи і молячись, щоб пізнати волю Господа ще краще та бути мудрішим у своєму виборі.

ОБОВ’ЯЗКИ ЕКЛЕЗІЇ

З цього погляду саме конгрегація повинна приймати рішення щодо кількості зібрань, які будуть проводитись, щодо того, де і хто буде їх проводити, а також щодо характеру лекцій або досліджень і т. п. Старший не повинен вирішувати жодної такої речі, хоча, як член конгрегації, він має таке ж право бути вислуханим, як і інші. Наскільки його високо цінять, настільки його думка матиме вагу в еклезії, зібранні, конгрегації. Тим не менше, зібрання ніколи не повинно забувати, що як би високо воно не цінувало старшого, він не є його провідником. Старших та всіх інших треба слухати настільки, наскільки вони мудро інтерпретують учення Святого Письма.
Віримо, що коли на ці принципи звертати увагу, схвалювати та дотримуватись їх, у зібраннях буде менше тертя. Старші, пам’ятаючи про коло своїх обов’язків і зі сумлінням прагнучи служити виходячи з цього, будуть стримуватися робити і казати багато з того, що не є їхньою справою і що могло би викликати труднощі серед членів зібрання.

ІСТОТНИЙ ФАКТОР ПІД ЧАС УСІХ ДИСПУТІВ

Загально треба визнати, що пиха є істотним фактором під час усіх диспутів у Церкві. Часом старший береться робити для зібрання більше, ніж воно собі бажає і ніж воно його уповноважило. Часом, керуючись хибними уявленнями, які панують серед усіх віросповідань християнства, він вважає своє старшинство владною посадою у Церкві, а не почесною службою, в якій він наділений правами, даними зібранням. Часом проблему створює хтось із членів зібрання, який, намагаючись зберегти права і повноваження зібрання, вдається до крайнощів і непотрібно чинить нападки на старшого, критикуючи його за те, що він, роблячи правильно, не робить цього докладно так, як цей доброзичливий брат думає, що він повинен робити.
Любов повинна застосовувати Золоте Правило. Ми повинні бути готові надати старшому стільки допустимої свободи дій, скільки самі хотіли б мати, коли би були на його місці, розуміючи, звичайно, що ця свобода повинна бути у повній згоді з Божим Словом. Далі ми повинні пам’ятати, що старший є слугою всього зібрання, а не якогось одного окремого члена. Тому критика його поведінки повинна походити від зібрання, а не лише від окремого члена. Якщо окремий член має якусь важливу думку, яку старший ігнорує, він повинен мати право запитати про думку зібрання в цій справі, щоб самому навчитися і навчити старшого, але жоден окремий член не повинен братися критикувати старшого або шукати помилок у його поведінці.
Якщо зібрання дає згоду на старшого, то особи, які думають по-іншому, мають право думати, як їм подобається, але повинні підкоритися більшості. Іншими словами, мир і лад у зібранні є речами великої ваги в стосунку до усякого поступу у вивченні Біблії. Нічого не можна робити, що порушувало б мир та лад, хіба що з огляду на щось відверто погане, небіблійне. Тоді брат (сестра), звертаючи увагу на речі, які він (вона) вважає небіблійними, повинен мало говорити про те, що він (вона) думає, а представити, передусім, біблійні приписи, які, на його (її) думку, були порушені.

“БРАТОЛЮБСТВО НЕХАЙ ПРОБУВАЄ МІЖ ВАМИ”

Ці поради мають на меті поширювати і примножувати мир та єдність між Господніми братами скрізь, куди сягає цей журнал. Ми переконані, що всі зачаті одним Духом, Святим Духом, прагнуть знати і робити те, що правильне, що подобається Богу, прийнятне для Нього і служить найкращим інтересам Його Справи. “Бо ми всі одним Духом охрищені в тіло одне”. “А коли хто не має Христового Духа, той не Його”. На нашу думку, коли ми всі є одне з Господом – маємо одне серце, одну волю – то наші труднощі майже цілковито походять із нашої голови, ми хибно розуміємо деякі принципи, які визначають Божественний порядок. І ці принципи, будьмо певні, є досконалі, правильні. Наскільки ми здатні прийти до згоди з цими принципами, настільки ми матимемо мир один з одним, радо допомагаючи іншому рухатись до Царства, в якому ми будемо мати частку з нашим Господом.
Постійно пам’ятаймо, що любов до всіх братів є вірною вказівкою, що ми маємо любов як Нові Створіння. А любов до братів означає, що в нас не буде бажання завдати їм кривди, що ми не казатимемо нічого поганого про них, хіба що це буде абсолютно обов’язкове. І, врешті, пам’ятаймо, що ми ніколи не повинні висувати злих здогадок щодо їхніх слів та вчинків. “Любов – виконання Закону”. “Хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває [через Його Дух]”. Бо навіть коли б ми роздали усі маєтки свої, щоб нагодувати вбогих, і віддали своє тіло на жертву, щоб бути спаленими в інтересах праведності, та любові не мали – Духа любові – то ми є ніщо в Божих очах (Рим. 13: 10; 1 Ів. 4: 16; 1 Кор. 13: 3).

R5346 (1913 р.)