ЯК ІЗРАЇЛЬ ПЕРЕЙШОВ ЙОРДАН?
Ісуса Навина 3: 7-17

“Не бійся, з тобою бо Я” (Ісаї 41: 10).
За три дні до призначеного часу переходу Йордану юрби Ізраїлю вирушили під Божественним керівництвом із високих схилів Надйордання в напрямку ріки. Йордан, як звичайно в цю пору, був повний до берегів. Маючи зазвичай приблизно дев’яносто футів завширшки, ріка тепер розлилася на всі п’ятсот футів.
Ханаанеяни в цілому і мешканці Єрихону зокрема, хоча сподівалися нападу, не чекали його тоді, коли ріку неможливо було перейти, а береги ледь виднілися. Також ізраїльтяни мали можливості проявити віру або сумнів щодо того, коли їм входити в Ханаан. Факт, що нічого не згадується про сумніви, побоювання або нарікання, дає зрозуміти, що труднощі в пустелі навчили їх цінних лекцій віри в Бога і довіри до Божественних розпоряджень.
Настав день переходу. Ісус Навин, дотримуючись Божественної вказівки, наказав священикам нести ковчег і йти перед народом до краю ріки, доки їхні ноги не опиняться у воді. Як тільки ноги торкнулися води, вона почала спадати. Вирушивши вперед, вони зупинилися аж посередині кам’янистого русла Йордану, продовжуючи нести Ковчег Завіту, що представляв Божественну обітницю, яка дозволила їм вийти з Єгипту і сподіватися величних наслідків.
Юрби Ізраїлю, розтягнувшись вздовж берега Йордану на кілька миль, вирушили з Моаву до Ханаану. Так відбувся перехід. Дванадцять великих каменів, які представляли дванадцять поколінь, були взяті з русла Йордану і складені на березі як монумент, як пам’ятний знак про Божу допомогу, тоді як дванадцять каменів із берега були перенесені до русла ріки як схожий пам’ятний знак. Під кінець священики вирушили за народом до берега Ханаану, після чого води невдовзі почали повертатися до русла, як і попередньо.

ЯК ВІДБУЛОСЯ ЧУДО?

Факт, що ми можемо дізнатися з певною мірою достовірності, як відбулося це чудо, жодним чином не применшує його значення. Для Бога жодна річ не є чудом, оскільки Він Своєю силою здатний виконати Свою волю в кожному випадку. Багато речей вважаються чудесами тільки тому, що ми не можемо збагнути Божественні методи. Ми самі є чудом, влаштовані надзвичайним і дивовижним чином. Те, як ростуть рослини, квіти і навіть стебла трави, є для нас дивом, чимось, що лежить цілковито поза межами наших можливостей і загалом нашої уяви про те, що відбувається.
Опис подає чітко, що накопичення вод відбулося в околицях міста Адам. Проф. Райт з великою ймовірністю встановив його місцезнаходження – сімнадцять миль вище від Єрихону, біля Йордану. Як стверджує професор, води утворили щось на зразок озера внаслідок зсуву, який перекрив крутоберегий вузький прохід, яким тече ріка. Характер рельєфу в цій околиці сприяв загородженню вузького русла Йордану через зсув схилів пагорба. Справді, історія розповідає, що схожий зсув стався в цій околиці у 1267 році і перегородив Йордан на кілька годин, залишивши русло ріки достатньо сухим після того, як вода стекла до Мертвого моря.
Проф. Райт каже, що “збіг умов, про які свідчить біблійна оповідь, такий разючий, що геологи навряд чи сумніваються в тому, чи повірити опису. Водночас опис сам по собі настільки докладний і вільний від вигаданих подробиць, що літературні критики вважають його оригіналом, неприкрашеною розповіддю наочного свідка”.
Дивовижним у цій історії є те, як Божественний наказ вирушати докладно збігся в часі з обставинами та умовами.

ЗАСВОЄНИЙ УРОК

Каміння, складене на пам’ять, мало бути свідком для майбутніх поколінь про великий чин Божественного провидіння для Ізраїлю. Ісус Навин застеріг: “Коли взавтра запитають вас ваші сини своїх батьків, говорячи: «Що це за каміння?» То познайомте ваших синів, говорячи: «По сухому перейшов був Ізраїль цей Йордан, бо Господь, Бог ваш, висушив воду Йордану перед вами, аж поки ви не перейшли, як зробив був Господь, Бог ваш, морю Червоному, яке Він висушив перед нами, аж поки ми не перейшли, щоб усі народи землі пізнали руку Господню, що сильна вона, щоб боялися ви Господа, Бога вашого, по всі дні»” (Іс. Нав. 4: 21-24).

ВХОДЖЕННЯ ДО ВІДПОЧИНКУ ХАНААНУ

Св. Павло в Євр. 4: 5-8 висуває думку, що входження Ізраїлю в Ханаан під проводом Ісуса Навина зображувало входження Церкви до відпочинку віри та особливого привілею під проводом позаобразного Ісуса Навина – Ісуса. Ізраїльтяни врешті відпочили від мандрів пустелею. Для них це була надзвичайна зміна, блаженна зміна, однак вони ще повністю не збагнули всього, що Бог обіцяв їм. Повністю збагнути вдасться тільки в самому Едемі, внаслідок славної реституційної праці Месії. Стежачи за думкою апостола, ми розуміємо, що події з Ізраїлем до часу, як помер Мойсей, представляли Епоху Закону, яка закінчилася на хресті. Епоха Євангелія, починаючи від П’ятидесятниці, зображена переходом Йордану і оволодінням землею, оскільки Ханаан означає відпочинок.
“Бо до Його відпочинку входимо ми, що ввірували”, – залежно від нашого прояву віри. Хто проявляє багато віри, той може мати багато відпочинку, може перемагати і бути спокійним. Хто має менше віри, той матиме менше відпочинку і зможе тільки частково скористатися зі своїх привілеїв. Штурм Єрихону та інших міст Ханаану зображував війну Нового Створіння, зачатого Святим Духом, із речами плоті, бажаннями плоті, слабостями та вадами плоті. Господнє слово до тих, які увійдуть до Його відпочинку, таке: “Будь сильний та відважний? Не бійся й не лякайся, бо з тобою Господь, Бог твій, у всьому, де ти будеш ходити”.
Ті, кому бракувало віри, взагалі не увійшли до Ханаану, а померли в пустелі. Тому читаємо: “Чого Ізраїль шукає, того не одержав, та одержали вибрані, а останні затверділи”. Тільки вірні становитимуть Божих Вибраних. Тільки вони можуть перейти зі старих умов до нових. Тільки вони переходять від смерті до життя без буквального вмирання. Весь цей Євангельський вік Бог надолужує нестачу з Ізраїлю, покликуючи схожий клас зі всіх націй, народів, племен та язиків. Кожен покликаний повинен проявити віру і перейти Йордан у значенні започаткування нового життя – життя відданості Богу, життя боротьби з гріхом та слабостями, що укоренилися у його власній плоті.
Ми погоджуємося зі словами апостола, що “до Його відпочинку входять ті, що ввірували”. Весь посвячений Божий народ може засвідчити, що він має відпочинок, мир, радість, благословення, яке світ не може ані дати, ані забрати, і яке залежить від вірності та відданості. Але це ще не все. Бог передбачив щось набагато краще. Апостол каже: “Отож, людові Божому залишається суботство, спочинок” (Євр. 4: 9).
У цей небесний спочинок можна увійти через удосконалення Нового Створіння у Першому Воскресінні. За відданість та вірність у веденні доброї боротьби віри проти світу, плоті та противника Господь обіцяє славну зміну “раптом, як оком змигнути”, – участь у Його воскресінні до досконалості Божественної природи, набагато вище ангелів, “усякого уряду, і влади” разом із Ним у славному Месіанському Царстві, через яке світ людства також зазнає благословення (Лк. 12: 32).

ГОСПОДНЯ СУБОТА

Св. Павло дає зрозуміти, що сьомий день (субота Закону) зображував нинішній стан Господнього народу, в якому він має відпочинок, мир і Божественну милість навіть у недосконалих умовах. Та справжня субота прийде до нас тоді, коли ми зазнаємо зміни у нашому воскресінні. Тоді ми відпочиватимемо від гріха. Ми також відпочиватимемо від наших слабкостей та вад, бо всі вони проминуть. Нові Створіння будуть істотами без недоліків, вад та докорів: “Сіється в неславу, у славі встає, сіється в немочі, у силі встає, сіється тіло звичайне, встає тіло духовне”.
Слабості інших вже не викликатимуть у нас неспокою. Відпочинок славного стану Церкви буде досконалим. Але перш ніж ми можемо увійти до цього відпочинку, ми повинні показати тут, що заслуговуємо на нього – через ведення доброї боротьби віри, вхопившись вічного життя, на запропонованих нам умовах, йдучи вірно за Учителем.

R5345 (1913 р.)