ПАДІННЯ ЄРИХОНУ
Ісуса Навина 6: 8-11; 6: 14-20

“Тому, хто вірує, все можливе” (Марка 9: 23).
Єрихон був містом оточеним фортечною стіною і знаходився приблизно у п’яти милях від Йордану. За теперішніми мірками він був невеликим містом, та мури були для нього обов’язковими з причини частих вторгнень із Сирії з одного боку, і з Єгипту – з другого, оскільки він був розташований на одному з головних торговельних шляхів, що вів далі через гірський перевал. Опис подає, що місто було дуже багатим не тільки дорогоцінними металами, але й дорогими виробами, одягом і т. д.
Господь постановив щодо Єрихону та всіх інших міст Ханаану, що вони посвячені – “cherem”. Ізраїльтяни були ведені в Ханаан не для того, щоб грабувати. Вони були виконавцями Божественного присуду на мешканців Ханаану, поділених на дрібні князівства, в яких кожне місто становило осередок окремого князівства. Як подає історія, вони постійно воювали одне з одним, були жахливо зіпсованими – щось на зразок содомлян. Їх потрібно було знищити, тому що вони більше не приносили користі в умовах, в яких жили, ані для себе, ані для інших. Бог вважав за краще їх позбутися.
У великому в’язничному домі Шеолу, гробу, вони чекають на більш сприятливий час Царства Месії, на своє звільнення і на сприяння у тому, щоб позбутися деградації та смерті, як це обіцяно всьому людству через насіння Авраама: “І поблагословляться в потомстві твоїм усі народи землі”.
Ізраїльтяни, як виконавці Божественного присуду, мали знищити міста Ханаану та всіх їхніх мешканців, тварин і все майно. Винятком мали бути речі з металу, та навіть їх ізраїльтяни не могли забрати для свого вжитку, бо ті були заздалегідь посвячені Господу для облаштування та прикраси Намету та Храму.

“ВОЖДЬ ГОСПОДНЬОГО ВІЙСЬКА”

Після переходу Йордану ізраїльтяни отаборилися в половині шляху між рікою та Єрихоном. У місті наглухо замкнули брами, сподіваючись витримати довгу облогу. Ісус Навин розумів, що перш за все доведеться напасти на Єрихон, але, очевидно, не знав, як його облягати та здобути. Розвідуючи околиці Єрихону, він наткнувся на озброєного воїна і одразу запитав, чи той приятель, чи ворог Ізраїлю. Відповідь була, що він – Вождь Господнього війська. Очевидно, один з ангелів був посланий матеріалізуватися і з’явитися як людська істота, маючи на собі людський одяг та зброю, щоб повідомити Ісуса Навина про Божественні плани. Треба пам’ятати, що Біблія часто згадує про такі появи духовних істот, що приховували свою особистість, приймаючи на себе людські тіла, людський одяг і т. п., в яких вони їли, розмовляли і т. д. як люди. Пам’ятаємо, що таким самим чином Господь Ісус після Свого воскресіння з’являвся учням у різному вигляді, часом схожому на Його розп’яте тіло, а ще частіше – як садівник, подорожній і т. п. Схожим чином три духовні істоти одного разу з’явилися Аврааму – не тільки в людських тілах, але й одягнені в людське убрання. Вони їли та розмовляли з Авраамом (1 М. 18: 8, 9), хоча він не знав, що це ангели, доки вони самі про це не розповіли.
Через цього небесного посланника Ісусу Навину був відкритий Божественний план захоплення Єрихону. Той негайно приступив до його впровадження. Кожного дня урочиста процесія проходила довкола засудженого міста. Спереду йшов військовий ескорт із різних поколінь. Слідом йшла група священиків, які пронизливо сурмили в баранячі роги. Далі йшла наступна процесія – ар’єргард, правдоподібно, воїни. Виходячи з виразних наказів, не мало бути ні голосу, ні погроз, ні вигуків. Все мало відбуватися якомога більш урочистим, траурним чином, за винятком сурмлення в баранячі роги – в ті самі, якими проголошувався кожний новий рік і особливо та передусім Ювілейний рік.
Урочиста траурна процесія обходила Єрихон щодня протягом шести днів. На сьомий день вони обійшли місто сім разів, здійнявши під час останнього обходу багатоголосий крик, поки священики сурмили в баранячі роги. Зробивши останній обхід довкола міста, ізраїльтяни зупинилися навпроти нього, продовжуючи сурмити, і тут мури міста завалилися і впали. Переклад у нашій Біблії, що мури впали “руїною” (Кул.), здається надто категоричним, щоб передати зміст оригіналу. Мури міста рухнули і впали безпосередньо перед Ковчегом Завіту. Але не всі мури впали, бо опис подає, що частина муру, де був дім Рахави, не впала (Іс. Нав. 2: 15-19). Мур впав настільки, щоб ізраїльські воїни змогли легко і швидко проникнути в місто і завершити діло знищення, як наказав Господь.
Якщо хтось скаже, що така подія суперечить здоровому розуму, ми відповімо, що все в Божественному задумі можна легко здійснити під Божественним наглядом. Цілком можливо, що під Божественним керівництвом падіння муру Єрихону перед ізраїльтянами спричинив поштовх землетрусу. Коли ми розглядаємо всі обставини, згадані в Біблії, то цілком правдоподібно, що Бог таким чином втрутився, щоб виконати Свої задуми.
Проф. Райт каже: “Посередньою причиною падіння муру був якийсь підземний струс, який повалив стіни частини міста, де стояли люди, або ж утворилася прірва, в яку вони провалилися. Це цілком можливо в регіоні, де бувають землетруси”. Проф. Лоусон описує схожі наслідки землетрусу поблизу Сан-Франциско, кажучи: “Хвилі струсу, що пройшлися по пружинистій скелястій породі з малою амплітудою, мабуть, перейшли у повільні коливання великої амплітуди, що стали надзвичайно руйнівними”.
Проф. Райт додає: “Усі димарі околиці [Оукленда] попадали на землю, а цегла розсипалася по землі немов зерна пшениці, що падають з рук сіяча. Опис подає, що у призначений час мури [Єрихону] впали; і ми вправі вірити, що катастрофа була пов’язана з землетрусом, який відбувся синхронно з останнім сурмленням баранячих рогів. У світлі історії та геологічних умов цього регіону, згадана історія має всі ознаки справжньої та автентичної розповіді про подію, настільки дивовижну, що коли б вона була тільки переданням, то вважалася б фантастичною та неймовірною. Для геологів, які вірять у Бога, вона цілком вірогідна. З погляду текстології, вона є вільною від міфічних коментарів, а, отже, не прикрашена традицією”.
Захоплення Єрихону, мабуть, пов’язане з певним образним значенням. У певному сенсі Єрихон, як їхня столиця, представляє всі міста Ханаану. Шість днів спокійного маршу довкола міста, коли не відбувалося нічого окрім свідчення, представляють шість великих Днів великого Тижня – кожний день тривалістю тисяча років. Впродовж історії світу Гріх міцно укріпився і став неприступним. Господній народ тільки свідчив проти нього – сурмив у сурми – говорив біблійне Послання, що остаточно Гріх буде знищений: “Господь... безбожних усіх... понищить”. Вони загинуть “немов звірина нерозумна”. “Вони кару приймуть, вічну погибіль” – “Другу Смерть” (Пс. 145: 20; 2 Петр. 2: 12; 2 Сол. 1: 9; Об. 20: 14).
Але все це свідчення принесло мало результатів. Ми чекаємо на великий Сьомий День – тисячу років панування Месії. У ньому цитадель зла буде оточена сім разів, тобто повністю. Тоді пролунає переможний вигук, і міцні мури гріха та неправди, фальші сатани, людських вигадок впадуть. Сатана буде зв’язаний на тисячу років, щоб більше не зводити нікого, і кожна зла річ та принцип, а також всі, хто любить гріх, будуть навіки знищені Другою Смертю. Так буде запроваджена славна епоха, на яку ми так довго чекали і про яку молились, в якій не буде більше прокляття, зітхання, плачу та вмирання.
Ця перемога прийде під проводом та керівництвом Еммануїла, Вождя Господнього війська, Вождя нашого спасіння. Христос та Церква будуть у той час за завісою в славі Царства на духовному рівні, натомість на земному рівні будуть представники Царства, хоча їхнє правління та вказівки будуть під керівництвом та розпорядженнями духовних, прославлених істот. Святе Письмо дуже виразне у своїх твердженнях, що до Небесної громади у воскресінні належатимуть тільки ті, які були зачаті Святим Духом під час Євангельського віку, починаючи від П’ятидесятниці.
Славні характери, які були перед Ісусом та Церквою, на зразок Івана Христителя, можуть бути приятелями Нареченого та приятелями класу Нареченої, та самі належатимуть до іншого класу. Оскільки ніхто не був зачатий Святим Духом перед Жертвою Голгофи, ніхто також не міг народитися з Духа перед цим. Св. Павло каже, що для всіх шляхетних характерів минулого, таких як Мойсей та інші, перерахованих в Євр. 11: 1-40, настануть славні благословення. На завершення розповіді про їхнє життя та благословення, він дає запевнення Церкві, що ці Стародавні Гідні не стануть досконалими без нас (Церкви). Бог передбачив щось краще для нас (Церкви). Нашою кращою часткою є здобуття духовної природи, щоб бути схожими на ангелів і навіть бути вище від ангелів, і розділити з нашим Відкупителем Його славу та безсмертя.
Тим не менше, нагорода Стародавніх Гідних буде славною. Повернувшись із гробу як досконалі людські істоти, вони будуть величними прикладами для світу в тому, чим буде Реституція для всіх, хто прийде до згоди з Царством Месії. Для них випаде частка та честь бути представниками Царства в якості Князів, тобто Правителів, по всій землі (Пс. 45: 17).
Які щедрі Божественні задуми! Наш великий Творець є Джерелом благословень, роздаючи на кожному кроці Свої милості. Наш Господь Ісус, великий Вождь нашого спасіння, Який показав Свою відданість Отцю до самої смерті на хресті, вже здобув найвище становище після Єгови. Вірна Церква, йдучи слідом за Відкупителем вузьким шляхом самопожертви, буде наступною після Нього в Його славі та Царстві. Тоді на кожну людину, у своєму порядку, протягом тисячі років проллються Божественні благословення, щоб підняти всіх із гріха та деградації назад до досконалості, яку мав Адам в Еденському домі. Результатом буде “слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля”. Для всіх, налаштованих проти, прийде знищення з-посеред народу Другою Смертю (Дії 3: 23).

R5343 (1913 р.)