НАША “ЧАША БЛАГОСЛОВЕННЯ”

“Чаша благословення, за яку благословляємо Бога, чи не спільнота то крові Христової? Хлібина, яку ломимо, чи не спільнота то Тіла Христового? Тому що одна хлібина, а нас багато, ми Тіло одне” (1 Коринтян 10: 16, 17, Diaglott).
“Чаша благословення, за яку благословляємо Бога,” у багатьох відношеннях справді є чашею благословення. Вона представляє блаженний привілей страждати з Христом, а також блаженні речі, які прийдуть як нагорода за ці страждання. Господь говорить, що ця обітниця матиме виконання в Царстві, коли ми ділитимемо радості Царства.
Церква представлена як частина великої Виноградини, яку насадив Бог. Ісус каже: “Я – Виноградина, ви – галуззя” (Ів. 15: 5). Наш Господь розповідає про цінний плід цієї Виноградини, розвиток якого представляє сумну частину нашого досвіду. Та в певному значенні чаша представляє радість, яку ми матимемо, коли проминуть страждання теперішнього часу і ми увійдемо в славу (Мт. 26: 29). Вираз “за яку благословляємо Бога” можна розуміти так: “за яку ми дякуємо Господу і славимо Його”. Хто приймає чашу без вдячності в серці, не цінуючи її, той не здобуде велику нагороду. Щоб отримати заплановане благословення, ми повинні приймати чашу з вдячністю за великий привілей страждати з Христом.
Розглядаючи запитання апостола “чи не спільнота [спів’єдність] то крові Христової”, ми повинні мати в розумі подвійну думку: перше, про буквальну чашу, на яку він посилається, і буквальний плід виноградини, який представляє кров Христа; друге, про факт, що ми маємо привілей споживати з Його чаші, жертовної чаші. У нас є привілей мати участь у Його смерті, ділити Його страждання. Ця думка, що Ісус є Головою Церкви, яка є Його Тілом, і т. д., міститься ще в інших віршах. Він має бути великим Пророком, Священиком, Царем, Суддею та має благословити світ.
Згідно з Писанням, великий Голова був прославлений тоді, коли переніс страждання до самої смерті, коли поклав Своє життя за світ. І Він прийняв нас як Своїх членів, що тепер у плоті, щоб згодом ми були Його членами в славі. Ми вживаємо слово “члени” в тому значенні, в якому говоримо про членів Парламенту. До складу Парламенту входить багато членів, так само Тіло Христа має багато членів. Умовою, на якій вони можуть вчинити своє покликання та вибрання певним, є віра в Христа та віддання себе Богу. Тоді наш Господь приймає їх як Свої члени тепер на землі, а згодом як члени з Ним у славі.

“ПИЙТЕ З НЕЇ ВСІ”

Отже, ми можемо вчинити “міцним своє покликання та вибрання” (2 Петр. 1: 10) тільки на умові, якщо будемо пити вірно з цієї чаші (Мт. 26: 27). Веління “пийте з неї всі” мало подвійне значення: по-перше, треба було до кінця Євангельського віку випити все; і, по-друге, з неї повинні пити всі, хто становитиме членів Його Тіла. Св. Петро говорив про страждання Христа, Голови і Тіла, які вже тривають понад вісімнадцять століть, і про славу, що прийде після них (1 Петр. 1: 8-12; 4: 1; 5: 1). Як тільки останній член перейде до небесного стану, всі страждання Христа закінчаться, і вже ніхто не матиме привілею брати участі у “стражданнях Христа”, так само як ніхто вже не матиме привілею брати участі у Його славі та стати Його “Нареченою, Дружиною Агнця”.
Чаша є одна, хоча вона містить сік багатьох ягід винограду, так само хлібина є одна, хоча складається з багатьох зерен. Зерна не можуть зберегти своєї індивідуальності і свого життя, якщо мають стати хлібом для світу. Ягоди виноградини не можуть залишитися ягодами, якщо вони мають становити життєдайний дух. Таким чином, ми бачимо красу висловлювання апостола, що Господній народ є спільником однієї хлібини і однієї чаші. Немає іншого шляху, яким ми можемо здобути нову природу, аніж через прийняття Господнього запрошення пити з Його чаші, бути ламаними з Ним як члени однієї хлібини, бути похованими з Ним у хрищенні в Його смерть і таким чином осягнути з Ним воскресіння до слави, честі та безсмертя, Перше Воскресіння.

ЧАСТКА ЦЕРКВИ В ОДНІЙ ХЛІБИНІ

Хлібина представляє, передусім, тіло Господа Ісуса, зламане за нас і за весь світ. У більшому значенні вона включає все Тіло Христа, всіх, хто став Його членами. Ось так ламання хлібини, ламання Тіла, продовжувалося понад вісімнадцять століть.
Читаємо, що при встановленні Господньої Вечері Ісус зламав хлібину. Фактично Він був єдиним у той час, хто міг зламати цю хлібину. Всі інші з-посеред людства були невиправданими в Божих очах, доки Ісус Своєю жертвою та возвеличенням не компенсував нестачу певного класу. Тож Ісус був першим, хто зламав хлібину. Сьогодні, коли прісний хліб переданий кожному з нас під час Пасхальної пори і кожен бере частину його собі, він ламає її для себе.
Той факт, що наш Господь перший зламав хліб, не означає, що ми не повинні брати в цьому особистої участі. Пригадуємо, що Небесний Отець мав відношення до ламання тіла нашого Господа. Написано: “Але Господові було вгодно уразити Його, і Він віддав Його на страждання” (Іс. 53: 10, Гиж.). Та це не діялося проти волі нашого Господа. І як Небесний Отець мав відношення до Його ламання, так само, відповідно до Божественної постанови, є з ламанням нашої частини хлібини.
Вислів апостола в наступному розділі “смерть Господню звіщаєте” стосується виключно смерті Ісуса. Порядок слів вказує на те, що у даному випадку згадується особисто Господь Ісус: “Скільки бо раз їсте хліб сей і чашу сю п’єте, смерть Господню звіщаєте, доки прийде” (вірш 26, Кул.). “Він твій Господь, а ти до землі Йому кланяйся” (Пс. 45: 12). Про Церкву ніколи не сказано як про Господа.
Крім того, ми повинні пам’ятати, що Ісус сказав: “Це чиніть на спомин про Мене” (Лк. 22: 19). Він не казав: “Це робіть на спомин про себе, на спомин про свою частку в жертві”. Ми повинні бути мертві з Ним. Пам’ятаймо, що ми повинні мати участь з Ним у стражданнях теперішнього часу, якщо хочемо мати участь у прийдешній славі. Отець дав Його за Голову – “Що Він над усіма Бог” (Євр. 3: 1; Рим. 8: 17, 18; 9: 5).

ЖИТТЯ В КРОВІ

Святе Письмо каже, що життя є в крові (3 М. 17: 11). На основі цього виразу юдеям було наказано завжди стримуватися від того, щоб їсти кров. З тварин треба було випустити кров, перш ніж дозволялося їсти м’ясо. Також жодний приходько, що мешкав з ними, не міг їсти крові (3 М. 17: 10-14). Таким чином Бог немовби казав, що життя є священною річчю. Життєвий принцип, який Він дав людині, здається, міститься в крові. Доки кров рухається органами кровообігу, є життя, та коли кров пролити, істота помирає.
Коли наш Господь поклав Своє земне життя, Він не зберіг права на це земне життя в тому значенні, щоб використовувати Його для Себе. Він говорить нам у притчі, що всі, хто хоче здобути “дорогоцінну перлину” (Мт. 13: 45, 46), повинні продати все, що в них є, тобто все, що вони мають зі земного життя або привілеїв. Наш Господь мав досконале земне життя. Він віддав це життя. “Він на смерть віддав душу Свою [життя]” (Іс. 53: 12). На якій основі? Власне, на тій самій основі, яку Він виклав нам: якщо ми маємо жити, ми повинні померти; якщо ми маємо царювати, ми повинні страждати, повинні бути мертвими з Ним (2 Тим. 2: 11, 12). Тому ми, які йдемо за Ним слідом, робимо те, що Він робив.
Якщо ми, як Його учні, кладемо наше життя за братів, ми робимо те, що Ісус робив. Все це має бути застосоване за світ. Він прийняв Своє земне життя не для того, щоб зберегти його, але щоб передати остаточно всьому людству. Право до людського життя далі є під Його контролем. Він є Тим, Хто, як великий Посередник, дасть світові людства життя, яке віддав.
Зараз Він приписує Свою заслугу Церкві, щоб ми могли мати частку з Ним у Його стражданнях і Його славному Царстві на духовному рівні. Ця чаша, отже, представляє повну відмову від земного життя та всіх претензій на нього. Наш Господь не втратив земне життя, а лише поклав його (Ів. 10: 17, 18). Метою цього було відмовитись від нього особисто, назавжди, щоб людство могло його здобути. Він ще не виконав цього – в значенні передачі його людям, але Він дав Своє життя саме з такою метою.

НЕВТРАЧЕНЕ ПРАВО НА ЗЕМНЕ ЖИТТЯ

Наш Господь взявся за виконання Божественної волі відкупити світ, і Він продовжував це робити, але ще не завершив цей задум. Він поклав Своє життя, але не втратив його. Коли Він був піднятий з мертвих, Він далі мав право до цього земного життя при умові, що не буде використовувати його для Себе, але дасть це життя всьому світу, який запрагне його одержати, передаючи його людям в кінці Свого Тисячолітнього Царювання, під час якого Його Церква царюватиме з Ним.
Отже, Його життя не було забране від Нього, бо Його життя можна було забрати від Нього тільки при умові Його неслухняності (3 М. 18: 5; Єз. 20: 11; Лк. 10: 28: Рим. 10: 5). Він поклав його добровільно, на основі Божественної волі. Він поклав його, щоб воно могло стати активом у руках Божественної Справедливості, щоб тоді, коли прийде час, Він міг використати його для людства (Ів. 6: 51).
На початку Божественний задум полягав у тому, що людське життя нашого Господа має бути віддане навіки, і Він не візьме його назад. Він посвятив Своє життя в Йордані і закінчив жертву на Голгофі. Весь Євангельський вік Він жертвував Своє містичне Тіло. І як тільки Він закінчить жертвування всіх цих членів Тіла, їхнє право до життя, яке належить великому Первосвященику, буде використане, щоб купити, відкупити світ, запечатуючи Нову Угоду. Негайно після цього буде встановлено Його Царство. Таке наступне застосування Його заслуги, Його права до життя, яке не відбудеться, доки ціла Церква не перейде за завісу, символічно показане у кропленні Ублагальні кров’ю козла. Кров нашого Господа і кров Його Тіла є однією кров’ю. Мова йде про одного Священика з багатьох членів. Мова йде про одне Примирення за всіх – за гріхи всього світу (1 Ів. 2: 2).
Кров представляє не тільки смерть Христа, але й смерть всіх членів Його Тіла, яким приписана заслуга. Про це апостол згадує у тому ж контексті, кажучи: “Чаша благословення, за яку благословляємо Бога, чи не спільнота то [спів’єдність, співучасть] крові Христової? Хліб [хлібина], який ломимо, чи не спільнота то [спів’єдність, співучасть] Тіла Христового?”, тобто спільний союз із Ним, партнерство, представлене в чаші та хлібі (хлібині). Ціла справа бере свій початок від Нього. Та ми святкуємо також нашу особисту частку (як члени Церкви) в жертві плоті, в нашій участі в стражданнях Христа.

R5341 (1913 р.)