СВІТАННЯ ПОРАНКУ
“Ніч минає, а день наближається. Тож скиньмо із себе вчинки, притаманні темряві, та одягнімо зброю світла. Ходімо пристойно, як удень: не віддаваймося гульбищам, пиятикам” (Римлян 13: 12, 13, ВБТ).
Довгий час світ знаходився у тій чи іншій темряві, гріху, незнанні, забобонах. Через непослух однієї людини гріх увійшов у світ. Ця темрява триває: “Темрява землю вкриває, а морок народи”. Біблія посилається на цей стан речей, пояснюючи, що людина по спадковості народжується в гріху. На додаток сатана використовує цю ситуацію, щоб ще більше віддалити людство від великого Творця і, якщо вдасться, запобігти будь-якому можливому примиренню.
Сатана названий князем темряви і діє у синах неслухняності. Та оскільки синів неслухняності набагато більше, ніж слухняних синів, то бачимо, що тепер є час темряви. Біблія розповідає, що Бог не залишить людство назавжди у цій темряві, але забере прокляття, і тоді вся темрява розсіється і замість неї прийде Його благословення, Його світло. Це світло знання про славу Бога вкриє землю, як води вкривають морську глибінь (Іс. 11: 9; Ав. 2: 14). Це відновлення було передбачене у Божественному Задумі ще перед закладенням світу.
СВІТЛО ДЛЯ СВІТУ
Понад дев’ятнадцять століть тому Бог почав робити кроки для здійснення обіцяного. В якості першого кроку Він послав Свого Сина, щоб Той став Відкупителем людини. Про нашого Господа сказано як про велике Світло у тому ж значенні, що й Небесний Отець названий Отцем Світил. Ісус сказав: “Я – Світло для світу”. Людство під впливом сатани та власних хибних уявлень заплуталося своїм розумом і перебуває у стані темряви, тому не може правильно думати. Більшість не здатна бачити бажаність Правди і живе у темряві: “темрява землю вкриває”.
Проте у нас є всі підстави вірити, що у світі є нечисленні виняткові особи, які люблять праведність і ненавидять беззаконня. Саме цей клас Бог прагне обрати першим. Вибір цього класу відбувається весь Євангельський вік. Більшість зі світу, безперечно, віддала би перевагу добру над злом, якби всі умови були сприятливими. Якби їм велося фінансово, якби їх поважали в суспільстві і т. д. задля служіння добру так, як вони служать злу, то вони вважали б за краще служити добру.
Це справді добрі люди. Вони віддають перевагу добру. Вони дуже моральні та справедливі. Проте їхній вибір робити добро не настільки сильний, щоб вони охоче клали своє життя на користь добра. Одна річ казати: “Я люблю Божу справу”, і зовсім інша: “Я віддам їй свій час, свої сили, свій маєток, все”.
Та тільки тих, які думають так, як ці останні, Бог кличе тепер, тих, хто готовий взяти хрест в інтересах Правди і праведності. Бог заохочує їх, даючи запевнення, що Він оцінює їхню любов до праведності, і якщо вони будуть наполегливі на шляху вірності, то стануть учасниками з Христом у Його Царстві. Він каже їм, що шукає саме такий клас. Він заохочує і надихає їх далі бути такими, адже Бог пропонує їм славну надію Євангелія – Божественну природу та славу.
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПРОПОРЦІЙНА СВІТЛУ
Та все це відбувається нічної пори. Хоча Ісус прийшов у світ і має бути Світлом для світу, це Світло ще не осяяло людство і не розігнало темряву. Юдейський народ мав світло місяця у тому значенні, що Угода Закону та її обітниці були немов місяць, який світить, відбиваючи сонячне світло, а не власне. Народ мав світло місяця, якщо хотів ходити в його світлі. Та часто люди виходили з-під світла свого Закону і ходили в тіні. Юдеї також мали зорі – Авраама, Давида та пророків. Це були світила, які кидали трохи світла на їхню стежку.
Коли прийшов Ісус, Він був великим Світлом для світу, тобто був обраний Богом стати Світлом для світу. Проте Ісус як людина не був цим світлом для всіх. Світло, яке сяяло від Нього, коли Він був у плоті, було тільки місцевим. І навіть для тих багатьох, на кого воно сяяло, воно було невиразним з причини їх незнання, засліплення. Ісус наголосив, що дехто може бачити світло, а інші – ні: “Очі ж ваші блаженні, що бачать, і вуха ваші, що чують” (Мт. 13: 16). Ісус дав зрозуміти, що деякі юдейські проводирі бачили частково і були відповідальні за побачене.
Наш Господь представив їм правдиве світло. Вони сподівалися здобути благословення, яке Бог обіцяв у Своїй Угоді з Авраамом, і знали з Писань Закону, що повинні бути святими. Та вони не усвідомлювали, яким високим є справжнє мірило. Відповідно, вони думали, що можуть дотримуватись певного мірила зовнішньої поведінки і, тим самим, стати Насінням Авраама. Коли Ісус сказав їм: “Ви такі прискіпливі до виконання букви Закону, що відціджуєте комара з пиття і ковтаєте верблюда”, – Він натякнув їм, що вони занадто прискіпливі до малих речей, проходячи мимо великих, важливих!
Ісус дорікнув, що вони поїдають вдовині хати, тобто намагаються використати те чи інше формулювання Закону, щоб заволодіти вдовиним маєтком. Роблячи це, вони порушували Божий Закон, який є законом справедливості, любові та милосердя. Тому справжніх ізраїльтян було мало, та саме вони мали бути справжнім Насінням Авраама – нечисленними вибраними з цього народу (Рим. 9: 6; Гал. 3: 16, 29).
СПРАВЖНІ НОСІЇ СВІТЛА
Вибір продовжувався, і вірні, які мали правильний дух, тобто дух, який мав Христос – любов до справедливості, любов до Бога та Божого Закону, були вибрані, обрані з цього народу. Та оскільки їх було недостатньо, Бог продовжив вибір з інших народів. Ісус промовив до Своїх учнів: “Отак ваше світло нехай світить перед людьми”. Ще Він сказав не ховати світло під посудину, але ставити на свічник, щоб його бачили інші. Отак весь Божий народ був світлом. Ті, які мають Святий Дух, є єдиними справжніми носіями світла у світі. Інші можуть мати різне світло – науки, геології, хімії, та більшість їхнього світла є темрявою. Наш Господь мав на увазі тільки світло Божого Плану.
Дехто, маючи світло моралі, каже, що він не буде напиватися, не буде лихословити і т. п. Справді, можна мати світло у цих напрямках, але це не є згадане справжнє світло. Весь світ втратив більшість світла, хоча якась частина первісного світла все ще зостається, як про це свідчить людське сумління та почуття моралі. Савло з Тарсу мав трохи цього світла, однак переслідував Церкву. Сумління не є достатнім порадником. Ми потребуємо світла Божого Слова.
Святий Дух є світлом для Церкви, завдяки якому ми є ведені особливим чином до Правди. Св. Петро говорить, що ми маємо певніше пророче Слово і добре робимо, що зважаємо на нього, як на світло, що сяє у темному місці (2 Петр. 1: 19). Світло на стежці справедливого “світить все більше та більше аж до повного дня”. Ми все ще знаходимося в темному місці, аж зникне темрява і буде День. Тому, як говорить св. Петро, ми маємо потребу в цьому Слові пророцтва, “аж поки зачне розвиднятися”. Бачимо, що один вірш Писання допомагає висвітлити інший.
Наші численні християнські приятелі, мабуть, вирішили, що апостол мав на увазі, що Господь може прийти в будь-яку годину, в будь-який день. Та коли ми починаємо розуміти Святе Письмо і дізнаємось, що Бог має встановлені часи та пори, коли ми більше пізнаємо Божий План, то бачимо речі, які Він об’явив щодо тривалості ночі та часу світання поранку. Апостол мав достатньо знання, щоб зрозуміти, що надходить ранок, коли ніч закінчиться. Він знав, що Христос у Своєму Другому Приході буде Сонцем Праведності. Ми теж це знаємо. Він знав, що Христос буде Світлом світу. Ми схожим чином це знаємо, і знаємо, що прославлена Церква буде з Ісусом цим Сонцем Праведності, яке встане, несучи зцілення своїм промінням, освітить світ, підніме його і благословить.
ЗНАКИ СВІТАНКУ
Нам відомо дещо про Божі часи та пори. Однак є велика різниця між тим, щоб знати про день та годину, і знати про часи та пори. Ви, мабуть, знаєте, що десь у цю пору я мав вирушити до Великобританії. Коли настане пора прибуття, ви скажете: “Йому пора бути”. Та ви не знаєте, яким судном він припливе. Ви скажете: “Ми знаємо час, коли він прибуде до Лондона, та не знаємо, в який день припливе судно”. Так само Господь запевнив, що Його народ не буде залишений у темряві, а матиме достатньо світла та знання – не буде у темряві зі світом.
Якщо ми знаємо, що ми брати, то ми певні того, що цей День не прийде на нас як злодій. Ми знатимемо, як його сподіватися. Ми знатимемо про час. Ті, хто думає, що апостоли нічого про це не знали, напевно поверхово сприйняли деякі вірші Святого Письма. Візьміть, наприклад, вірш, який ми розглядаємо: “Ніч минає, а день наближається”. Вони думали, що цей День розвидниться ще в тому самому році або в наступному.
СВ. ПАВЛО МАВ ОСОБЛИВІ ВІДОМОСТІ
Апостол, мабуть, так не думав, бо він пояснює в одному з Послань про те, як цей День настане, про те, що буде час утиску, що Господь дозволить дію обмани, що спершу має бути виявлений Чоловік Гріха. Він запевнює Церкву, що цей День не прийде, поки не настане велике відступництво, і нагадує: “Вам сказано про появу злої системи. Знайте, що цей День Господа жодним чином не може настати, поки не буде поставлена гидота спустошення, як про це згадує пророцтво Даниїла”. Він застерігає: “Хай ніхто жодним способом вас не зведе” (2 Сол. 2: 1-17 і далі до кінця розділу).
В одному зі своїх листів до Церкви в Коринті св. Павло сказав: “Не всі ми заснемо, та всі перемінимось” (1 Кор. 15: 51, 52). Брати в первісній Церкві думали, що св. Павло мав на увазі, що вони не заснуть. Та св. Павло говорив про Церкву в цілому, пояснюючи, що дехто з Церкви позостанеться до Дня Христа. Обидва, св. Павло та св. Петро, дали зрозуміти, що вони не належать до тих, хто позостанеться і переміниться в миг ока з земного тіла до небесного.
Тому, повертаючись до нашого вірша, ми повинні визнати, що апостол Павло мав особливі відомості від Господа. Він каже, що так було насправді. Він каже, що мав видіння та відкриття більше, ніж всі інші апостоли, і стверджує, що Господь відкрив йому речі, які не варто було говорити у той час. Він не мав пояснювати ці видіння, бо їхній зміст був довірений йому як таємниця (2 Кор. 12: 4). Оскільки розум апостола був освітлений аж настільки, він міг писати з повним розумінням, повною ясністю та переконливістю, щоб ми при зростаючому світлі, яке зараз спрямоване на Святе Письмо, могли бачити глибокі речі, які походять з листів св. Павла, бо він мав світло, яке пронизувало все, про що він писав. Тому сьогодні ми в змозі дослідити та зрозуміти численні речі, які були таємницями, знаними тільки апостолу Павлові за його днів.
“ОСТАННІЙ ДЕНЬ”
День, про який говориться в нашому вірші, це Останній День. Марта сказала про Лазаря: “Знаю, що в воскресіння останнього дня він воскресне” (Ів. 11: 24). Який День вважається останнім? Великий Сьомий День. Цей День не буде часом темряви, але часом денного світла. Якщо так, то інші шість Днів представляють ніч темряви та гріха. На світанку цього нового Дня Князь Світла повалить панування князя темряви, і так цей День буде запроваджений. Пам’ятаючи, що шість великих Днів мали по тисячу років кожний, ми повинні пам’ятати, що апостоли і первісна Церква жили у П’ятому Дні, і від Сьомого Дня їх відділяв тільки один День, і тоді мало прийти велике сяєво слави Господа. З такого погляду слова апостола зрозумілі.
У Середньовіччі Божий народ міг мати тільки часткове світло, часткове знання. Та він мав певні виразні дороговкази. Тому, коли відбувся розвиток папства, Божий народ сказав: “Це – Чоловік Гріха, це – провіщене відступництво”. Так він міг встановити своє місцезнаходження. Бачимо, що в Середньовіччі було досить ясне розуміння того, що папство є Чоловіком Гріха. Але в Бога далі не було наміру вести Церкву до повноти Правди, поки не настане відповідний час. І навіть сьогодні ми не твердимо, що знаємо день (у стислому значенні) та годину встановлення Царства. Та ми обізнані з часами та порами.
“ВІДКИНЬМО ВЧИНКИ ТЕМРЯВИ”
З огляду на знання про цей чудовий День, який має розвиднитися, як поводитися нам, які сподіваємося належати до класу Царства в цей День? Як нам жити? “Що ж, – каже апостол, – якщо ми “сини Дня”, ми повинні це показувати”. Ми – представники та посли Бога. Ми повинні розповісти людям про світло, знання та славу Бога, яка ось-ось має прийти і поступово наповнити цілу землю. Ми повинні допомогти їм зіставити те, що відбувається зараз, зі славними умовами, які існуватимуть тоді, щоб усі, хто любить світло, могли прислухатися до Божого Слова і бути готовими стати членами класу Царства.
Що нам робити? Ми повинні відкинути вчинки темряви, все самолюбне та грішне, бо самолюбне є грішним, а грішне – самолюбним. Ми повинні скинути їх зі себе, бо ми належимо до нового порядку речей. Вчинки темряви – це будь-які вчинки, які не витримали би прискіпливого вивчення, які не отримали би схвалення у світлі Нової Епохи, коли б вона була повністю запроваджена. Пам’ятаймо, що ми належимо до Нової Епохи, а не до старої, і повинні жити згідно з нашим громадянством та нашою відповідальністю перед Князем Світла і протистояти князю темряви, його ділам та методам.
“ЗОДЯГНІМОСЬ У ЗБРОЮ СВІТЛА”
Ми вступили до Христового війська і повинні боротися з ворогами нашої нової природи. Будьмо гідними зватися дітьми Бога і чинімо всі зусилля, щоб бути разом із Господом у Його Царстві праведності. Якщо ми відкинули темряву, то що нам робити далі? Ми повинні зодягнутися у зброю світла. Що таке зброя світла? Це зброя, яка захищає від стріл противника. Вона включає шолом спасіння – захист нашого інтелекту від атак великого ворога з допомогою знання про Правду.
Апостол наполягає: “Отже, стійте, підперезавши стегна свої правдою, і зодягнувшись у броню праведності, і взувши ноги в готовість Євангелії миру. А найбільш над усе візьміть щита віри, яким зможете погасити всі огненні стріли лукавого. Візьміть і шолома спасіння, і меча духовного, який є Слово Боже” (Еф. 6: 14-17). Це зброя, якою ми повинні протистояти нападам, пов’язаним зі злими нахилами грішної природи, щоб вийти “повними переможцями” через Христа і належати до славної когорти переможців, які стануть царями та священиками Богові у тому славному Дні – на світанні Поранку.
СВІТЛО ПРОЯВЛЯЄТЬСЯ У ЧИСТОТІ НАМІРІВ
Апостол продовжує словесний образ, який стосується грядущого Дня на противагу нічному часу смутку, гріха та смерті, під час якого переважали зло та гріх. Святе Письмо каже, що злочинці віддають перевагу темряві, щоб приховати свої істинні наміри та цілі, бо вони таємно роблять речі, які б не хотіли виявляти при світлі і показувати відкрито всім.
Тоді апостол каже, якою повинна бути поведінка Церкви: “Як удень, поступаймо доброчесно”, порядно, в значенні розсудливо, відкрито, не маючи нічого, що треба було би приховувати від світу, коли б він міг зрозуміти наші мотиви. Люди повинні знати, що ми не маємо злих намірів, а тільки чисті, щирі та добрі. Наш Господь був великим Світлом для світу, та Його не розуміли і перекручували. Так само всі Його послідовники, наскільки вони є носіями світла, підлягатимуть нападам з боку сатани, який намагається утримати свою владу над людством.
Тим не менше, скільки б нам це не коштувало – багато чи мало, весь наш життєвий шлях має бути порядним, чесним. Наше життя має бути присвячене справі праведності, ми повинні бути обережними, щоб не робити нічого всупереч принципам праведності. Щирість, правдивість намірів повинна робити все наше життя явним, немов День, в якому все грішне вийде назовні. Показуючи, що є правильне, і викриваючи злі вчинки (тим самим даючи пізнати їхній характер), Господь поставить людей на випробування, щоб побачити, які речі вони люблять.
Для тих, які полюблять зло, лихі вчинки, коли побачать їх у справжньому світлі, побачать, куди вони ведуть і які їхні наслідки, коли отримають повну нагоду знати і вибирати між добром і злом, світлом і темрявою, Бог постановив, що їхньою часткою буде смерть – Друга Смерть. Єдиною остаточною відплатою та покаранням за зло є знищення: “Господь... безбожних усіх... понищить”.
Отже, під час Тисячолітнього Дня, Христового Дня, Господнього Дня (у найповнішому значенні), скрізь буде світло, яке виявить все приховане в темряві. Кому подобатимуться ці речі, той зазнає шкоди, а хто полюбить світло, той матиме благословення і робитиме поступ у напрямку людської досконалості.
ЯК ДОЛАТИ ТІЛЕСНІ СЛАБОСТІ?
Усі в Церкві, які сподіваються бути царями та священиками і царювати з Христом та бути суддями світу, повинні у своїй поведінці перебувати в якомога більшій згоді з Божим критерієм. Все має бути явним, чесним, відкритим для Господа та будь-кого іншого. Таке життя свідчитиме про нашу вірність Господу. Ми повинні показати нашу відданість Йому через готовність прийняти презирливе ставлення до нас та різні напасті. Ми повинні ще наполегливіше перемагати наші людські слабості та вади і тим самим показувати нашу любов до Бога та праведності. Бачимо, що наш Господь Ісус є втіленням цих славних принципів, яких Бог дотримується, і ми повинні бути схожі на Нього, на наш Зразок.
Ми повинні так захоплюватися милосердним характером Бога та Його методами, щоб завжди ставати на Його боці, під прапор світла, а не бути синами темряви, якою б не була теперішня нагорода за це. Тому ходімо як сини світла – сини Дня, бо так ми будемо складати скарби вгорі і готуватися до славних речей, які Господь зберіг для тих, які люблять Його, для тих, які намагаються йти слідом за Учителем.
“Він нас не покине і не підведе,
Свого Заповіту не зламає теж.
Міць Його обітниць – це від страху лік.
Бог дасть все, що треба, на наступний рік.
Тож вперед, без страху йдіть, о діти Дня,
Знайте: Його Слово – вічне, без кінця!”
ВІДВЕРТІ ФОРМИ ГУЛЬБИЩА ТА ПИЯТИКИ
Використання апостолом першої особи “ми, наш, нас” у попередніх віршах, мабуть, вказує виразно на те, що він звертається до Церкви, маючи на увазі також себе. Справді, вступ до Послання показує, що так є насправді. Св. Павло показує, яким має бути шлях Церкви на відміну від поведінки світу. Коли він каже: “Поступаймо”, – то має на увазі щоденний поступ, але не в гульбищах та пиятиці. Він не каже, що Господній народ не може часом робити промахи. Та коли він робить їх, то повинен знати, що відтоді він не йде слідами Ісуса, але якийсь час прямує у зворотному напрямку.
Ми повинні пам’ятати, що Церква в цей час є в недосконалому, зародковому стані – ще не зазнала повного розвитку. Нове Створіння ще не має власного тіла, а тільки отримало в розпорядження земне тіло, яке є ворогом Бога. Нове Створіння зобов’язане використовувати це знаряддя. Така особа буде, як Нове Створіння, остаточно суджена не за плоттю, а за духом, бо Господь покриває ненавмисні вади. Натомість тіло, яке було знаряддям гріха, треба задіяти в службі для праведності. Всі наші теперішні випробування повинні бути в плоті, бо ми не маємо іншого знаряддя служіння.
Однак, каже апостол, ми повинні уникати гульбищ та пиятики, бо всі зловживання є від світу. Ми живемо в часі, коли суспільство, як правило, не похваляє вакхічних оргій минулого. Дехто може продовжувати це робити потаємно, та кожен розуміє, що дозволити собі щось таке привселюдно було би нерозумним. Ті, хто підтримує бізнес, пов’язаний зі спиртним, пивом, утриманням барів і т. п., розуміють, що вже не може бути так як колись – не можна продавати спиртне людині, аж та нап’ється до нестями. Коли нове Царство матиме владу, всі ці лиха будуть заборонені,.
ГОСПОДНІЙ ДУХ – ДУХ СТРИМАНОСТІ
Справжній християнин має розум Господа, а Господній розум цілковито виступає проти будь-якої пиятики. Дух Господа дає тверезий розум, розважливий розум, розсудливий розум. Всілякі гульбища та пиятики є наслідком сп’яніння, одурманення розуму. Не подумайте, що Новому Створінню щось таке може подобатися. Апостол зовсім не стверджує, що деяким Новим Створінням це може здатися правильною поведінкою. Ні, він каже, що дехто з них може стати недбалим у своєму житті. У міру того як Нове Створіння росте і здобуває досвід, воно повинно навчитися, що єдино правильний шлях – уникати всіх місць та обставин, які ведуть до того, що зайве і світське. Нове Створіння повинно шукати нові захоплення для свого розуму, вчитися звертати розум у новому напрямку, до небесних речей.
Щоправда, сьогодні є менше таких безтямних веселощів як у древні часи, та відомо, що тепер світ має більш вишукані форми гульбищ та пиятики. Деякі урочисті торжества можна було би назвати гульбищами у тому значенні, що вони буйні та безладні. Цю критику ми б могли застосувати навіть до номінального християнства. В Об’явленні згадується певний вид гульні. Читаємо, що великий Вавилон напоїв мешканців землі своїм вином. Часом це могло затуманити розум, а часом – довести до безумства.
Свого часу ми вірили в багато речей, в які не мали жодної справжньої підстави вірити. Наприклад, ми вірили у вогнетривких демонів, вічне полум’я, смаження людей і т. д. Тепер бачимо, що це були тільки страховиська нічних марив. Бог не вживає Своєї могутньої сили, щоб завдавати кривди і бездумно катувати Свої створіння. Бачимо, що ми дуже серйозно були сп’яніли від вина фальшивого вчення. Тепер ми протверезіли. Люди починають кліпати очима, силкуючись подолати наслідки одурманюючого напою неправди.
Дехто вже вибрався з цих неправд. Інші ще ведуть себе як очманілі, і, власне, деякі з них атакують нас. Вони кидаються на нас, немовби хочуть знищити, і відстоюють неправду так, немовби вона є Правдою. У своїй боротьбі вони використовують зброю наклепу, злоби, ненависті, колотнечі та інші вчинки плоті та диявола. Обираючи таку зброю, вони доводять, що є під дією обману, який засліплює їх через фальшиве вчення.
РЕЛІГІЙНЕ СП’ЯНІННЯ
Часом буває гульбище у вигляді справжнього гармидеру у зібраннях. Одного разу ми були присутні на такому релігійному зібранні, де було повно крику, злих духів і демонізму. При цьому люди, здавалося, були щирими і відкритими. Це було кілька років тому. Проповідник гупав чимось по трибуні, а ще двоє чи троє силкувалися молитися. Це було справжнісіньке пекло. Молодь приходила сюди, лузала горішки, хихотіла і кидали смішки, сприймаючи все служіння як якийсь цирк. Люди відверто були “п’яні” – напоєні поганим “напоєм”.
Цей принцип може часом стосуватися і тих, хто щойно позбувся неправд минулого. Прийшовши до Правди, вони ще мають дух анархії, не вміють правильно поводитися. Часом це проявляється у зібранні, де досліджується Біблія і де хтось намагається робити все по-своєму, нехтуючи рештою. Він просто влаштовує гульбище, бо ще не позбувся поганого духа, ще не застосував до своєї поведінки принцип праведності – Господній Дух, дух здорового розуму.
Часом такий заколотний дух проявляється у того, хто веде зібрання. Святе Письмо дуже виразно представляє, як бути в такому випадку. Кожен має повне право на власну думку на будь-яку тему, але ніхто не має права зневажати інших і намагатися впихати їм свої переконання. Так робити означає суперечити Господньому Духу. Ми не повинні так ходити. Ми повинні ходити з молитвою, обережно, стосуючись вимог Золотого Правила, роблячи іншим так, як хотіли би, щоб вони робили нам.
Тому ходімо, як личить святим, звіщаючи щораз більше “чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного Світла Свого”.
R5338 (1913 р.)