ІЗРАЇЛЬ ПІД ПРОВОДОМ НОВОГО ВОЖДЯ
Ісуса Навина 1: 1-9

“Не бійся й не лякайся” (в. 9).

Ізраїль провів тридцять днів у жалобі за своїм великим вождем, Мойсеєм, проте однодушно прийняв Ісуса Навина як свого нового вождя, божественно призначеного через Мойсея. Як інші біблійні герої, Ісус Навин був відомий своєю вірою та відданістю Богу. Коли він зайняв місце Мойсея, йому було вісімдесят три роки, він знаходився у повні сил і, мабуть, був найбільш придатним до цього становища. Ісус Навин та Калев були єдиними повнолітніми особами в той час, коли ізраїльтяни покидали Єгипет. Тільки вони були свідками дивних Божих діянь з Його народом. Ці двоє, як шпигуни, принесли підбадьорюючу звістку про Ханаан, куди народ відмовився іти, через що дорослі з народу повмирали під час наступних сорока років мандрів пустелею.

Факт, що Мойсей був повний сил у сто двадцять років, а Ісус Навин – у вісімдесят три, відверто свідчить на користь біблійного вчення, що Адам був створений досконалим, і що відтоді весь людський рід потрапив у гріх та смерть – розділив покарання Адама “смертю помреш”. Розум цих людей, а також їхні сили – все це цілком суперечить теорії еволюції, бо цей самий Ісус Навин був одним з рабів у Єгипті.

СПРАВЖНІЙ ВОЖДЬ ІЗРАЇЛЮ – БОГ

Ми не повинні ані на мить губити з-перед очей факт, що Бог прийняв народ Ізраїлю як Свій і уклав з ним особливу Угоду. Тому саме Він був його справжнім Вождем і Провідником, натомість Мойсей, Ісус Навин та інші були тільки Його представниками та речниками. Ми вже згадали причини, чому Всевишній прийняв Ізраїль як Свій, і в наступній лекції розглянемо це повніше.

ІМ’Я НОВОГО ВОЖДЯ

Первісним іменем Ісуса (євр. Єгошуа), сина Навинового, було Осія (євр. Гошуа), як пророка Осії, що означає “спасіння”. До нього додано префікс “Є” (4 М. 13: 16) – абревіатуру, яка визначає слово “Єгова”. Ось так його ім’я стало “Єгошуа”, що означає “Спасіння від Єгови”. Далі його скорочено до “Йошуа” та “Єшуа” (Неєм. 8: 17). Грецька форма цього слова в Септуагінті звучить “Єсоус” – Ісус.

Двадцять сім років Ісус був вождем Ізраїлю, вірним Богу та народу. Він не тільки перевів їх через Йордан і завоював з ними місто за містом, але й поділив землі між поколіннями і керував народом, мав велике визнання і помер у віці ста десяти років.

Не нам порівнювати Ісуса Навина та Мойсея як вождів, бо вони були зовсім різними характерами. Справді, кого б ми не порівнювали з Мойсеєм, це буде не на його користь, настільки високо стояв цей муж над людством тоді і з того часу. І хоча Ісус не міг бути Мойсеєм – вождем, начальником, законодавцем, він був вірним як послідовник Мойсея, як той, хто був слухняний Божественному Закону, чия віра і вплив на народ допомагали людям. Він був саме таким, яким його хотів бачити Бог, і той, хто заслуговує на таку характеристику, є справді великим.

Господь наказав Ісусові: “Мойсей, раб Мій, помер. А тепер уставай, перейди цей Йордан ти та ввесь народ цей до того Краю, що Я даю їм, Ізраїлевим синам... Не встоїть ніхто перед тобою по всі дні життя твого. Як був Я з Мойсеєм, так буду з тобою, не залишу тебе й не покину тебе...  Чи ж не наказав Я тобі: будь сильний та відважний? Не бійся й не лякайся, бо з тобою Господь, Бог твій, у всьому, де ти будеш ходити”.

ЗЕМЛЯ ОБІТНИЦІ

Те що Ісус та Ізраїль, завойовуючи Ханаан, мали заволодіти ним силою, змушує декого ставити цю річ під сумнів. Вони запитують: “Яким правом одна гілка людського роду нищила іншу і захоплювала її землю? Де справедливість такого підходу, не кажучи вже про любов? Як така поведінка погоджується з Золотим Правилом – робити іншим те, що ви хотіли б, щоб робили вам?”

На це питання є лише одна відповідь і, якщо дивитись правильно, єдино задовільна. Господь сказав, що вся земля Його, що Він дав її людським синам як представникам батька Адама (Пс. 114: 24). Однак цей дар був на умові слухняності та відданості, а неслухняність та невірність каралася смертю. Адам накликав на себе це покарання, і діти розділили його під законом спадковості, бо народилися в гріху і були зачаті в беззаконні. Ось так всі права людей на землю були скасовані внаслідок вироку смерті на грішника.

Бог постановив у Собі повернути Адама та його рід з вироку смерті через Месію – через Його смерть та силу Його Месіанського Царства, ще не встановленого. Як приготування до цих майбутніх благословень, Бог прийняв народ Ізраїлю і благословив його, уклавши з ним Угоду. Хоча ізраїльтяни не могли виконати умов Угоди і здобути найкраще з благословень від Бога, все ж вони були благословенні від своєї Угоди Закону і багато хто з них виявився у відповідному часі придатним і готовим до співпраці з Месією у Його Царстві. Тим часом Всемогутній так керував труднощами Ізраїлю, щоб вони були образами та символами, які ілюструють Божественний План, який остаточно виконається на вищому рівні (1 Кор. 10: 11).

Щоб виконати цей задум щодо Ізраїлю, Бог обіцяв дати їм і дав Палестину. Однак Він пояснив, що цей дар був не за їхні заслуги, а з Його милості до них і дотримання Його великих планів, раніше представлених Аврааму. Він ще пояснив, що народ Ханаану не став кращим, тому його подальше існування не дає нічого ані йому, ані Господній славі – як це було з мешканцями Содоми, яких Бог відкинув, бо так було краще (Єз. 16: 49, 50).

ДО ШЕОЛУ, А НЕ НА МУКИ

Було б добре пам’ятати, що біблійне пекло, до якого пішли мешканці Ханаану після свого знищення, не є пеклом мук, як це зображували нам у віровченнях. Знищені ізраїльтянами, вони пішли до Шеолу, до Гадес, до гробу, де “немає... ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрості” (Еккл. 9: 10). Там вони сплять зі своїми праотцями, як читаємо про всіх добрих і поганих тих часів. Авраам заснув зі своїми отцями, які були язичниками.

Скрізь у біблійній історії ми читаємо, що добрі і погані, вмираючи, забрані до своїх отців – засинають зі своїми отцями. Вони все ще чекають на славний ранок воскресіння, коли Царство Месії, запровадивши царювання праведності, поверне Землю до еденського стану, а кожну людину приведе назад у своєму порядку – всіх, які сплять у Гадес, Шеолі, гробі (1 Кор. 15: 21-29).

Смерть людей є зовсім іншою, ніж смерть тварин, бо, згідно з Божественною обітницею, буде воскресіння мертвих людей, справедливих і несправедливих. Заради виконання цієї обітниці Бог вже послав Свого Сина. Ісус вже помер за людський гріх, відкриваючи шлях до воскресіння, щоб Бог міг бути справедливим і виправдовувати тих, які приймають Ісуса.

Щоправда, досі тільки деякі прийняли Його, бо тільки деякі прийшли до знання Правди. У своїй більшості світ далі сліпий та глухий і нічого не знає. Славна обітниця полягає в тому, що День Месії не тільки збудить всіх з гробу, але й дозволить, щоб знання про славу Бога наповнило цілу землю. Тоді всі сліпі очі розплющаться і глухі вуха почують. Всі матимуть можливість повернутися до Божественної милості під владою Царства Месії. Той, хто відмовиться прийти до згоди, буде зарахований до свідомих бунтівників і помре Другою Смертю.

Народ Ханаану, як і всі інші народи, матиме частку в тому славному часі, коли Ісус, Світло для світу, освітить кожну людину, яка з’явиться на світ (Ів. 1: 9). З такого погляду забрання Палестини в людей, які використовували її без жодної користі для себе, і передання її Ізраїлю для запровадження образів майбутнього добра не було несправедливим, а мудрим. Позбавлення мечем життя людей, вже засуджених на смерть, було настільки ж властивим, як позбавлення їх життя голодом чи моровицею. У всякому випадку, Божественним задумом для всіх них є благословення через Христа, яке прийде до них у Дні Месії, коли земля буде вільною від осуду. Цей осуд забереться в них, і на його місце прийде благословення від Господа, коли ті, яких осяє світло, полюблять праведність і зненавидять беззаконня. Для таких більше не буде зідхання, ані вмирання, ані плачу. Свідомі злочинці будуть знищені, а вся земля буде приведена до досконалості. Божа воля діятиметься на землі так само досконало, як діється на небесах.

R5335 (1913 р.)