ВИПРОБУВАННЯ АПОСТОЛІВ ТА УРОК З ЦЬОГО

“Пильнуйте та моліться, щоб не ввійшли у спокусу” (Марка 14: 38, Кул.).
Знаємо, що ці слова були сказані Учителем в Гефсиманському саду тієї ночі, коли Його зрадили. Передусім вони були звернені, з великим наголошенням, до одинадцятьох апостолів, які були з Ним, і особливо до трьох із них, яких Він покликав, щоб вони були біля Нього, коли Він пішов у глибину саду помолитися. Учитель, мабуть, знав про дивні події, що мали статися тієї ночі. Апостоли ж не розуміли, що діється. Їхні вуха були глухими до слів. Ні, їм не бракувало відданості, це не була байдужість, вони просто не здогадувалися.
Треба пам’ятати, що в той час апостоли ще не були зачаті Святим Духом і не могли пильнувати з Господом і молитися з Ним так, як тоді, коли б вони були духовно просвітлені. Ісус сказав їм, що Його розіпнуть, натомість вони сприйняли ці слова як один з Його неясних висловів. Вони чули стільки притч, які Він дав народу, але які той не міг зрозуміти. Він розповів, що коли прийде Святий Дух, то попровадить їх до всієї Правди і покаже майбутні речі.
Серед неясних висловів, які Ісус говорив їм, були слова, що Він є Хлібом, який зійшов із неба. Вони цього не розуміли, ані того, як Він міг бути схожий на Манну давніх часів або як можна їсти цей Хліб, щоб той дав їм життя. Все це було настільки таємничим, що вони не могли прийняти, і, як наслідок, багато тих, які на початку були зацікавлені, полишили Його. Вони казали: “Як може весь світ їсти Його плоть або пити Його кров? Це смішно!” Тому вони більше не ходили з Ним. Проте апостоли і кількасот братів продовжували вірити в Нього. Вони говорили: “У Його словах є якийсь глибокий зміст і якась прихована причина Його дивної поведінки. Можливо, як Ісус каже, ми з часом зрозуміємо. Є стільки доказів, що Він – Божий Син, що ми не повинні спотикатися об ці речі”. Тому вони продовжували вірити в Нього і триматися цих неясних висловлювань своїм непевним розумом.

ПОМИЛКА ГАРЯЧКУВАТОГО ПЕТРА

Коли Ісус сказав їм, що Син Людський повинен йти до Єрусалима, що там юдеї розіпнуть Його, і що третього дня Він встане з мертвих, вони не могли зрозуміти. Він вже натякнув, що всі славні обітниці, які мали відношення до Месії, стосуються Його. Тож як Його можуть розіп’яти? Відповідно, Петро почав дорікати Йому, кажучи: “Що це Ти говориш таке дивне! З Тобою такого не станеться”. Але Ісус промовив до нього: “Відступися від Мене, сатано, ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське” (Мт. 15: 23).
Петро, звичайно, прийняв докір і визнав помилку. Він припускав, що якесь зло може трапитися з Учителем, але щоб Його розіп’яли? Кілька днів перед цим натовп вигукував: “Осанна Сину Давидовому! Благословенний, хто йде у Господнє Ім’я! Осанна на висоті!” (Мт. 21: 9). Мільйон або більше юдеїв у Єрусалимі вітали Його як царя. Тому апостоли вирішили, що первосвященики не наважаться виступити проти Нього. І ось тепер вони брали участь у Пасхальній Вечері. Ісус промовив до них, що Він бажав їсти Пасху з ними перед тим, як постраждає. Петро відкрито заявив, що навіть коли б усі відцуралися Його, Він ніколи не відцурається свого Учителя. Очевидно, Петро запитував себе: “Що може змусити мене відцуратися Його? Я про таке й думати не хочу!”
Учні вважали, що все добре настільки, що Ісус застав їх, як вони сперечалися між собою, хто буде найбільшим у Царстві. Вони настільки захопилися тим, про що сперечалися, що їм не прийшло на гадку помити ноги один одному.
Пізніше Учитель та апостоли перейшли потік Кедрон і пішли на гору Оливну. Коли вони увійшли в Гефсиманський сад, Ісус взяв зі Собою Петра, Якова та Івана і сказав: “Почекайте тут, аж поки піду й помолюся отам”. Коли Він повернувся, то знайшов їх сплячими і промовив: “Пильнуйте та моліться, щоб не ввійшли у спокусу” (Кул.). Вони навіть не здогадувалися, в яку спокусу можуть увійти в такому спокійному місці.

ВИПРОБУВАННЯ ТА ПЕРЕМОГА В ГЕФСИМАНІЇ

Ісус мав болісні випробування в Саду. Він боявся, чи якимось чином не порушив Закон. Він боявся, чи не зробив якоїсь помилки і чи дотримався мірила, повних вимог Отця щодо нового життя, яке Він започаткував. У такому випадку все Його людське життя було би невдачею не тільки для Нього, але й для світу людства, яке Він прийшов у світ спасти від гріха та смерті. Коли Господь перейшов Своє випробування в Саду, Бог послав Йому особливу допомогу. Ангел з’явився і прислуговував Йому. Ми не знаємо якою саме була ця допомога, але можемо прочитати між рядками, що ангел дав Йому запевнення, що зі Свого боку Він виконав усе, проявив повну слухняність волі Отця.
Як тільки Ісус отримав це запевнення, Він став цілком спокійним. Якщо Він має Отцівську милість, Отцівське благословення, то може перейти крізь будь-яке випробування, яким би воно не було! Тоді Він повернувся до учнів, даючи зрозуміти, що здобув перемогу. Його вже ніщо не тривожило. Перед цим Він казав: “Обгорнена сумом смертельним душа Моя”. Тепер прийшло переконання, запевнення від Бога. Коли мова йшла про Нього, то більше не треба було пильнувати і молитися.

ОПІР СПОКУСІ ДОДАЄ СИЛИ

Бачимо, що учні особливо потребували цього нагадування у той час. Перед лицем особливих випробувань та труднощів (якби вони пильнували та молилися до Бога про мудрість та благодать, щоб не впасти у свої спокуси) вони б не увійшли в них, а мали б допомогу, щоб їм протистояти. Все одно вони впали б у спокусу, але не ввійшли б у неї. Спокуси можуть траплятися нам багато разів на день, і коли вони приходять, ми можемо бути зведені та поведені не туди. Та відсіч одній спокусі робить нас міцнішими, щоб протистояти наступній. Апостол Яків говорить, що ми повинні “з великою радістю приймати,.. коли впадаємо у різноманітні спокуси” (Як. 1: 2, Гиж.). Та ніхто не може вважати спокусу радістю (коли та прийде), якщо впаде в неї, увійде в неї.
Св. Петро ніколи не міг глянути назад без розкаяння за мить, коли він відцурався свого Учителя. Коли б він пильнував та молився про керівництво, то вийшов би переможцем, коли Ісус був поставлений перед судом. Йому навіть не спало би на думку відцуратися свого Господа. Він був би міцнішим, коли прийшла спокуса, і сказав би: “Я ніколи не відцураюся Господа! Я оберу свою долю з Ним!” Потім він міг би сказати: “Говорю вам, брати, це була важка хвилина! Та я радий, що не впав у спокусу і зміг вийти переможно в цю жахливу годину!”
Однак сатана хотів мати його для себе, щоб пересіяти, так би мовити. Коли би Петро, відцуравшись Господа, сказав: “Мені вже нікуди відступати; полишу Господа і піду собі”, – тоді б він справді втратив усе. Та хоча він піймався у спокусу, проте остаточно здобув перемогу. У той час, коли піють півні, Петро, почувши півня, пригадав: “Оце те, що казав Ісус – перш ніж заспіває півень, я відцураюся Його тричі”. Тоді він вибіг, гірко плачучи, і коли вилив це перед Богом у сльозах та молитвах, знову став на правильний шлях. Коли ми входимо у спокусу, це не обов’язково означає повну поразку. Та чим більше ми опираємось спокусі, не даючи їй перемогти нас, тим міцнішим стає наш характер.

ОСОБЛИВЕ ЗАСТОСУВАННЯ ЦЬОГО ВІРША СЬОГОДНІ

Труднощі учнів, про які розповідає наш вірш, в широкому значенні слова стосуються всього Божого народу впродовж всього Євангельського віку і особливо сьогодні. Настав час для Церкви бути особливо пильною, уважною, зміцнятися проти хитрощів світу, плоті та противника. Поет Лонгфеллоу виразив це так:
“Не будь, мов та худоба, що пастухи женуть,
А лицарем й героєм завжди у битві будь”.
Ми можемо знаходитися в Господньому війську і при цьому бути схожими на худобу, яку женуть. Ми повинні бути інтелігентними, Господь дав нам розуміння Свого Плану. У цьому ми маємо перевагу тепер над апостолами, бо вони не розуміли великого Божественного Плану Віків та значення страждань Церкви. Ісус пояснив їм про Себе: “Чи ж Христові не це перетерпіти треба було, і ввійти в Свою славу?” Тоді Він відкрив їм Писання (наскільки вони могли зрозуміти) і показав, чому потрібні були Його страждання. Однак вони все ще не могли зрозуміти. Але в нас є перевага, бо ми знаємо у чому полягає Господній План, тому слова нашого Господа більш дієві у застосуванні до нас, аніж до ранньої Церкви.
Отже, будьмо пильними, діяльними, обережними і співпрацюймо з Богом та Господом Ісусом Христом. Зважмо на пропозицію, зроблену нам, на великий Високий Поклик, найдивовижнішу річ, знану коли-небудь всьому створінню! Ми ніколи не матимемо іншої нагоди показати Богу і нашому Господу Ісусу свій запал до праведності та твердість духа. Теперішня нагода є особливою. Бог дав можливість всім нам, які є в згоді з Ним, зростати в благодаті та знанні і, тим самим, бути більш обізнаними в нашій службі. Тому ми повинні молитися з урахуванням цієї обізнаності.
Яким може бути характер спокус, які прийдуть на нас, ми можемо не знати виразно наперед, бо коли б ми знали все про них заздалегідь, вони були б тільки малими спокусами, легкими для подолання. Тому пильнуймо і завжди молімось. Єдиний безпечний шлях – бути завжди готовими, бо наш противник, диявол, шукає, кого би пожерти. Він знає наші слабкі сторони краще, ніж ми самі, і завжди готовий скористатися з них. Кожен із нас потребує Духа Господа у своєму серці, а також “надбати благодать для своєчасної допомоги” (Гиж.), якщо ми хочемо стати переможцями. Нашим щоденним підбадьоренням повинно бути:
“Душе моя, ти мусиш пильнувати,
Довкола вороги і перешкоди,
Війська гріха так сильно напирають,
Щоб відтягти тебе від нагороди”.

R5331 (1913 р.)