ЩОБ ПЕРЕМАГАТИ, ПОТРІБНА МУЖНІСТЬ

“Будьте мужніми, і Він зміцнить серце ваше, всі ті, що сподіваються на Господа!” (Псалом 31: 24, Гижа).

Святе Письмо скрізь заохочує Господній народ бути повним віри, надії, упевненості, довіри. Коли ми дивимось на світ, то бачимо особливі причини, чому так повинно бути. Більшість людей у світі наповнена страхом, недобрими передчуттями, недовірою, тривогою. Відповідно, люди не здатні якомога краще скористатися зі своїх нагод. Вони знають про пастки гріха і клопоти в різних напрямках, тому мають усі підстави не довіряти, побоюватися.

Але Господній народ здобув особливий стосунок до Господа, а Господь – до Свого народу. Господь запевнив, що доглядатиме його справи, і не робив би цього, коли б такої спорідненості не існувало. Тому Господній народ повинен мати надію на Нього, довіряти Йому. Він повинен зважати на те, що Господь сказав, і мужньо триматися думки, що його справи є під Господнім доглядом.

Божий народ полишив світ і вступив під стяг Господа Ісуса Христа – стяг праведності, правди, святості, протистояння гріху та противнику. Щоправда, його оточують могутні вороги. Проти нього виступив сам сатана, який усіляко чинить опір, як чинив опір всім Божим планам. Він не може прямо напасти на Господа, тому атакує Його План і тих, які вірять у Бога. Він піднімав бунти, заколоти та переслідування за днів Господа і згодом спонукав переслідування Господнього народу.

Сатана робив це не сам, а через своїх введених в оману слуг. Він завжди виступав проти праведності та тих, хто її любить. Пам’ятаючи про це, Господній народ повинен мати багато мужності, бо якщо противнику дозволити здолати мужність Господнього народу, він швидко повністю виведе його з ладу. Воїн, який покинув бій, не кращий від того,  хто не пішов до бою. Замість того, щоб втрачати мужність, ми повинні відмовитись від наших земних інтересів на користь нашого Отця та довіряти Йому, що Він вестиме у цьому житті, керуватиме всім для добра тих, які “покликані Його постановою”.

Крім противника, нам протидіє ще й дух світу. Світ вважає нас нерозумними за те, що ми переконані, що маємо особливий Божественний догляд, що Бог любить нас. Люди кажуть: “Бог створив усі світи, тисячі ангелів і т. д. Невже ви думаєте, що Він якось особливо зацікавлений вами?”. Вони говорять нам, що якщо існує Бог, то Він такий великий, а ми такі малі, що Він зовсім не звертає на нас уваги. Тим самим вони хочуть ослабити нашу віру. І так думає весь світ, навіть якщо він про це не говорить. Коли ми стикаємось зі світськими людьми, то бачимо, як вони глузують з нашої простодушності, хоча і не кажуть нам ані слова. Ми потребуємо мужності і надії на Господа, як до цього заохочує наш вірш.

А ще є наша плоть. Кожен з нас має опонента у собі, у своєму тілі. Святе Письмо пояснює, що тоді, коли ми віддали себе Господу, а Він дав нам Свій Святий Дух, ми зазнали переміни і стали духовними істотами в зародку. Цей зародок має смертне тіло, щоб розвиватися до моменту воскресіння, коли ми перейдемо від земного до небесного стану. “Сіється в тління, в нетління встає, сіється в неславу, у славі встає, сіється в немочі, у силі встає, сіється тіло звичайне, встає тіло духовне” (1 Кор. 15: 42-44).

Доки ми є в плоті, вона спонукує нас усіляким чином. Як Нові Створіння, ми відмовились від цих спонук. Ми відвернулися від гріха. Ми обміняли земні інтереси та надії на небесні. Через щоденні труднощі Господь випробовує нас. Ми повинні пильнувати, щоб перемагати плоть. Потрібно багато мужності, щоб поборювати схильність до гріха. Ще більше мужності потрібно, щоб, подолавши слабості та кволість плоті та здобувши перемогу над ними, додатково змусити наше людське тіло до жертвування, до полишення земного і до служби Господу. Отже, нам потрібно багато мужності, бо ми не є самодостатні.

РІЗНІ ВИДИ МУЖНОСТІ

Ми маємо пораду довіритися Господу і запевнення, що ми “все можемо в Тім, Хто нас підкріпляє” (Фил. 4: 13). Його сили достатньо для нас. Потрібна вся наша мужність, вся наша надія, кожна допоміжна річ, яку можна ввести в бій, щоб добитися найуспішнішого результату. При цьому Господь дає достатньо благодаті, щоб ми могли стати переможцями. Це не означає, що хтось може прожити досконале життя і повною мірою проявити цю бажану мужність. Ні, він може час від часу зазнати невдач, та наш Господь веде нас вперед, і ми вчимося цінних уроків з цих невдач.

Дехто, маючи сильнішу віру та надію, а також розум, повніше зосереджений на Господі, сміливо вирушив уперед. Це називається мужністю в значенні великої відваги, належної відваги. Також можна приєднати до цього вірша думку, що надія на Господа повинна мати підтримку великої відваги, належної відваги, побожної відваги. Є відвага, породжена пихою, яка каже: “Не йди на поступки. Не дозволь себе випередити!” У бою солдати змагаються між собою, і кожен має бажання зробити щось особливо доблесне, що викличе захоплення товаришів. Їм потрібно щось, що би надихало – бажання здобути славу, любов до батьківщини, музика і т. п., що додавало би відваги ризикувати власним життям або позбавляти життя інші людські істоти. Це своєрідна відвага, яка допомагає здобути перемогу в бою, навіть якщо це невідповідний стимул, щоб надихати до мужності.

Натомість відвага, яка виникає з правильних принципів, яка ґрунтується на вірі в Господа, не є однією з форм самовдоволення, а відвагою, яка є шляхетною і подобається Богу. Вона бере свій початок від усвідомлення того, що Бог обіцяв, того, що Він пильнує і хоче бачити нас співспадкоємцями зі Своїм Сином у Його Царстві. Він всього лиш випробовує нас, щоб побачити, чи ми будемо вірними. Тому для нас ця відвага має бути основою, щоб робити все правильним чином.

ПЕРЕСТОРОГА СТОСУЄТЬСЯ ВСІХ СТАНОВИЩ

Ця пересторога стосується всього в житті, незалежно від займаного становища. Вона стосується царя на троні – щоб він був достатньо мужнім поступати правильно, щоб робив те, що вважає Господньою волею. Така мужність казатиме нам: “Виконуй свій обов’язок – все, що було би Господньою волею для тебе. Надійся на Господа, навіть якщо твої мотиви розуміють неправильно”. Ми повинні бути достатньо мужніми, щоб відстоювати правильні речі, незалежно від того, чи нагорода буде в цьому житті, чи в прийдешньому.

Ця пересторога стосується також християнина, який займається бізнесом. Його світські приятелі можуть казати: “Твій бізнес зазнає невдачі. Ти не зможеш його розвивати. Якщо ти будеш казати правду, люди не даватимуть тобі фінансової підтримки, а підуть туди, де їм навигадують купу брехні”. Якщо він піде за порадою друзів, то зможе зробити великий бізнес, але зазнає невдачі в найважливішій справі свого життя – втратить велику Нагороду.

Те саме стосується працівників. Вони повинні захищати правильні принципи і не слабнути на дусі та не боятися говорити правду. Це не означає, що людина повинна ставати сварливою і в кожній справі відстоювати погляд, що відрізняється від інших. Але, признавши кожен пункт, що погоджується з мудрістю, треба, там де справа стосується принципу, зайняти тверде становище і сказати: “Я думаю так і так і буду намагатися відстоювати свою позицію. Я розумію, що кожен з вас має обов’язок робити згідно зі своїм сумлінням, тому я задовольнятимусь тим, що буду робити речі, які вважаю своїм обов’язком, не маючи наміру присилувати нікого з вас. Та за будь-яку ціну я буду вірний принципу. Сподіваюся, що ви зрозумієте мене правильно і не будете думати, що я виступаю проти вас і хочу зробити по-своєму. Я маю права і маю сумління, як і ви. Тому тільки кажу вам, що мушу робити так, як мені підказує розум та сумління, а ви робіть так, як вважаєте правильним згідно з вашим розумом та сумлінням”.

Тоді ті, які думають по-іншому, будуть знати, що той, хто розмовляє з ними, має власне переконання і має мужність про це сказати. Це стосується також найбільш скромних становищ – прибиральниці, прачки, будь-кого.

МУЖНІСТЬ ПРОПОРЦІЙНА ВІРІ

У житті кожного, великого чи малого, є випробування та труднощі. Справжня мужність знаходить можливість проявити себе в кожній Божій дитині. Власне цього Господь очікує. Він сподівається такого виду мужності, такої відваги, яка повинна проявлятися у переможців. Тільки переможцям буде дане те чи інше місце в Царстві. Хто не має достатньо мужності, не знайдеться в Царстві взагалі. Звідси лекція нашого вірша: “Будьте мужніми”, – бо це шлях, яким ми можемо показати нашу віру в Господа. Хто надіється на Господа і відданий Йому, буде мужнім залежно від своєї відданості та віри.

Такий вид мужності дозволить встояти нам за всіх обставин. Наприклад, наш Господь, звертаючись одного разу до учнів, сказав: “[Коли] до правителів та до царів поведуть вас за Мене,.. не журіться [заздалегідь], як або що говорити: тієї години буде вам дане, що маєте ви говорити” (Мт. 10: 18, 19). Господній народ, які б обставини не виникли, буде мати стільки віри в Бога та довіри до Нього, що поводитиметься мужньо, покладаючись на Божу силу. Грецьке слово передає властиву думку: не тривожтеся, коли вас приведуть перед царів та суддів.

Те, як Бог дасть нам уста і мудрість, може залежати від обставин: можливо, через поради інших; можливо, почувши свідоцтво когось іншого; можливо, нам на розум прийде вірш Святого Письма, як особливо помічний. Думка полягає у тому, що наша довіра має бути до Господа, що ми не повинні боятися і тремтіти. Господь звернув ці слова до Своїх учнів – необізнаних та неосвічених. У них, коли їм доводилося з’явитися перед царями, магістратом чи суддями, природно виникало тривожне передчуття. Що вони казатимуть? Як відповідати цим людям – великим, вченим? Вони були покірні і знали про свою неосвіченість, та Господь керував ними. Освіченість тоді була значно менш поширеною, ніж тепер. Сьогодні практично всі так чи інакше освічені. Це запевнення від Господа, отже, менш актуальне сьогодні, ніж було для учнів, які жили в той час. Та коли ми потрапляємо в скруту, труднощі, ми повинні пам’ятати, що у Святому Письмі є запевнення: “Ангел Господній табором стає кругом тих, хто боїться [шанує] його, і визволює їх” (Пс. 34: 8). Ця думка повинна робити нас тверезими та зібраними в розумі, повинна допомагати поводитися мужньо, відчуваючи, що Він зовсім поряд з нами, і мати довіру, яку ця думка приносить нам. Більше того, ми розуміємо, що ми недостатньо мудрі, щоб знати, які Божі наміри щодо нас. Відповідно, ми не знаємо, як Господу буде до вподоби завершити ту чи іншу справу.

“ВІРА МОЖЕ ТВЕРДО ПОКЛАДАТИСЯ НА НЬОГО”

Перші учні, думаючи про Ісуса та про Його слова до них, були переконані: Він справді добра людина; Бог не дозволить, щоб на Нього впало якесь лихо. Тому їх дивувало, коли вони чули речі, які Ісус говорив про Себе на майбутнє. Св. Петро промовив до Нього: “Ти Христос, Син Бога Живого!” (Мт. 16: 16). Тож вони думали, як може Бог дозволити, щоб Він зазнав шкоди? Учні вирішили, що сказане Ним треба сприймати образно, так само як Він казав: “Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крові Його”. І тепер, коли Він сказав, що Син Людський буде розп’ятий, вони вирішили, що це одне з Його особливих висловлювань, які вони не можуть зрозуміти.

Відповідно, вони були збентежені, здивовані та приголомшені, коли Його заарештували і забрали до юдейського Синедріону. Там Він, замість того, щоб використати Свою силу і красномовність, мовчав, дозволяв, щоб Йому заперечували та всіляко Його обмовляли. Потім Його повели до Пилата. Ось тут, думали учні, Ісус напевно не почуватиме Себе ніяково перед ним! Та, на їхнє здивування та приголомшення, все знову вийшло навпаки, ніж вони сподівалися. Знаємо, що така поведінка з боку Господа була потрібна в Плані Небесного Отця не тільки для Господа Ісуса, щоб Він міг постраждати, а тоді увійти у Свою славу, але й для світу, щоб дати викупну ціну, передати її в руки Справедливості.

Бачимо, що Господь сказав, що Його народ не матиме особливого захисту в земних справах, і якщо у Його Мудрості буде краще завдати нам болю чи осоромити нас, як це було з нашим Учителем, ми повинні бути мужніми, і тоді Він зміцнить наше серце за те, що ми Йому довіряємо, покладаємо на Нього надію. Знаємо, що Він занадто мудрий, щоб помилятися, і якщо Він дозволяє щось, то для цього повинен бути привід, мотив. Знаємо напевно, що святі є дорогими в очах Господа, немов зіниця Його ока; і ми знаємо, що все діє разом для нашого добра.

Тому не треба обов’язково сподіватися, що якась особлива форма слів буде дана нам перед суддями чи князями. Ми не мусимо уникнути осуду з боку світу. Треба пам’ятати, що ці слова Учителя стосувалися передусім нашого Господа і апостолів. Ісуса засудили і розп’яли. Також апостолів не раз засуджували та кидали у в’язницю, і кілька разів вони зазнали побоїв. Згодом більшість з них убили.

Яким би для нас не був наслідок будь-якої справи, ми повинні прийняти його як від Господа, незалежно від того, чи ми здатні бачити причину, чи ні. Ми повинні мати віру та надію, навіть якщо стежка нерівна і все може здаватися навпаки, ніж ми сподівалися. “Будьте мужніми, і Він зміцнить серце ваше, всі ті, що сподіваються на Господа!” (Псалом 31: 24, Гижа).

R5329 (1913 р.)