“ЗВАЖАЙМО ОДИН НА ОДНОГО” (Хом.)

“Добре не їсти м’яса і вина не пити, ані того, через що твій брат спотикнувся б” (Римлян 14: 21, Хом.).

Ця лекція є, мабуть, одним із найпереконливіших закликів у Біблії, щоб цілковито стримуватися від вживання спиртних напоїв. Щоправда, вона звернена тільки до християн, як і весь Новий Завіт. Тим не менше, ті, які не стали послідовниками Ісуса, можуть оцінити наведений аргумент, і до багатьох із них він промовить не на основі найвищих християнських критеріїв, а виходячи з вимог Золотого Правила.

Багато хто, цілком ймовірно, вважатиме, що не потрібно робити різниці між Золотим Правилом, визнаним критерієм всього людства, і християнським правилом життя. Та це не так. Золоте Правило – робити іншим так, як ми б хотіли, щоб робили нам, – є простим правилом справедливості. Всі повинні з ним погодитись. Всі повинні його дотримуватись, і ніхто його не заперечуватиме.

Правило християнського життя, якого навчав Учитель і яке показував на власному прикладі, набагато вимогливіше, ніж Золоте Правило, яке стосується всіх людей. Ті, які стали послідовниками Христа, зрозуміло, підлягають Золотому Правилу, та вони добровільно увійшли під більш суворе правило. Їхня Угода з Господом передбачає виконання Його волі – чинення праведності – і вони завжди готові пожертвувати усім і навіть самим життям. Саме це мав на думці апостол, коли казав, що Христос не догоджав Собі. Хоча Його воля була досконалою, Він відмовився від Своїх прав, привілеїв, свобод заради того, щоб служити людству і цим покласти основу для виконання славних задумів Небесного Отця для нашого роду.

Нинішній поклик Церкви є для тих, які мають “ті самі думки, що й у Христі Ісусі”. Це поклик для тих, які жертвують собою. Св. Павло каже: “Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу” (Рим. 12: 1). Це жертвування не повинно відбуватися бездумним чи безцільним чином. Ми не повинні жертвувати правильними і добрими речами тільки для того, щоб страждати. Правильні і добрі речі повинні приносити нам радість, хіба що Бог відкриє наші очі, щоб бачити привілеї та нагоди для самовідречення, що дозволить нам просувати Його Справу і прислуговувати благодаттю та правдою тим, за кого Христос помер.

“БО НІХТО З НАС НЕ ЖИВЕ САМ ДЛЯ СЕБЕ”

Давайте спочатку розглянемо нашу лекцію з погляду посвяченого народу Бога, а потім тих, які люблять праведність, але ще не приєдналися до Господа та Його вірної громадки послідовників, які віддають себе на жертву.

Що стосується світу: люди живуть для себе і вмирають для себе. Тобто їхні власні інтереси є для них на першому місці. Ці слова можуть стосуватися тільки Христа та Церкви, бо ніхто інший, окрім них, не уклав такої Угоди самовідречення, віддаючи теперішнє зі всіма його привілеями та інтересами взамін за обітницю духовного життя згодом, у воскресінні.

Усі вони, на умовах своєї Угоди, повинні жити для Господа – для виконання Його волі, а не власної, щоб служити Йому, а не собі, щоб класти життя в добрій боротьбі проти гріха. Усі вони, коли помирають, помирають для Господа в тому значенні, що вважаються членами Тіла Христа, кожен член якого повинен померти для плоті, перш ніж все укомплектоване Тіло може бути прославлене за завісою. Отже, їх стосуються слова: “І чи живемо, чи вмираємо, ми Господні”.

Якщо так, то християнин не повинен мати жодної власної волі в тому, чи він живе, чи вмирає, чи в будь-яких інших справах. Усе потрібно повністю підкорити і доручити великому Голові Церкви. Христова смерть за всіх є достатньою не тільки для мертвих, але й для живих. Той, хто визнає Його і повністю посвячений Його службі, цілковито довіряє Йому в житті та в смерті.

Апостол далі показує, що ті, хто становить Церкву, яка є Тілом Христа, не повинні судити один одного, бо весь суд передано Голові, Відкупителеві всіх. Кожен, прийнятий тепер як член Церкви, повинен остаточно витримати перевірку з боку Голови Церкви, бо наше теперішнє членство в Його Тілі є іспитове. Відданість, вірність Голові Церкви тепер у кінцевому результаті принесе нам членство в Його славному Тілі, Церкві за завісою, як співспадкоємцям у Царстві, як Його Нареченій.

Отже, аргумент апостола полягає в тому, що ми повинні уникати засуджувати один одного і задовольнятися тим, щоб підбадьорювати один одного якнайкраще. Якщо написано, що кожне коліно схилиться перед Богом і кожний язик визнає Його, то це означає, що наш остаточний звіт як членів Церкви Христа буде перед Богом, тобто перед нашим Господом Ісусом як Його Представником.

ОТЖЕ, ДАВАЙТЕ СУДИТИ СЕБЕ

Ще один аргумент апостола: замість того, щоб судити, засуджувати співчленів посвяченого Тіла, ми повинні бути повністю прихильними до них. Ми повинні усвідомлювати, що до кінця не знаємо їхніх випробувань, труднощів, їхнього оточення, успадкованих рис. Це повинно зробити нас дуже співчутливими до всіх братів. Наше гостре почуття справедливості, наша любов до праведності, наша ненависть до беззаконня повинні знайти свій першочерговий прояв у самокритиці, у пильності, щоб не робити нічого, від чого брат спотикався б нічого, що викликало б у брата знеохочення або підштовхувало би до того, щоб відпасти від віри та діл, які Господь вимагає.

Що за чудовий урок: краще воювати з собою, аніж з ворогами! Як легко багатьом виправдовувати власні слабості у той самий час, як вони причепливі та критичні до недоліків інших! Господь застерігав Свій народ від такої поведінки: “Бо яким [якого роду] судом судити будете [брата], таким же осудить і вас [Господь]” (Мт. 7: 2).

Якщо ви надто критичні і хочете міряти інших повним мірилом досконалості, це свідчить, що ви визнаєте високе мірило, і це ваше визнання дозволяє Господу міряти вас тим самим високим мірилом. Та коли б ми пам’ятали, що милосердні отримають милосердя, ми б з радістю проявляли велике милосердя до інших, велику поблажливість у винесенні суду та догани, сподіваючись, що Господь буде відповідно поблажливим до нас (Як. 2: 13)!

Господь не має ніякого відношення до встановлення низького критерію і до бажання Свого народу думати легковажно про власні слабості та невдачі, а також слабості та невдачі інших. Він, навпаки, встановлює високий критерій любові, співчуття, доброзичливості. У Божих очах головною річчю є Любов. Отож кожний, в кому любов та співчуття досягли найвищого розвитку, може вважатися Господом найбільш розвинутим у тому, що найістотніше в Його очах, найістотніше для місця в Його Посередницькому Царстві.

НІЧОГО В САМОМУ СОБІ НЕЧИСТОГО

“Я знаю і певен у Господі Ісусі, що немає нічого в самому собі нечистого [позбавленого святості]” (Гиж.) – пише апостол. Він веде мову не про забруднення одягу або особи, а про їжу, яка мала стати для юдея негожою, церемоніально нечистою. Іншими словами, хоча юдеєві було заборонено вживати в їжу м’ясо свиней, кроликів, устриць і т. п., суть була не в тому, начебто ця їжа робила його дійсно нечистим або зловмисним у Божих очах. Ні. Ці обмеження були накладені як випробування його відданості та слухняності Богу, так само як заборонений плід Едену був відтоді нечистим для Адама та Єви.

Аргумент апостола в тому, що юдея, який помер для всіх надій здобути вічне життя через дотримання Угоди Закону і приєднався до Христа, обмеження Угоди Закону більше не зобов’язували. Зрозуміло, що до поганина, який ніколи не був під Угодою Закону, її обмеження, коли він прийняв Христа, також не мали ніякого відношення.

Виклавши таку широку основу, апостол відзначає, що коли та чи інша людина настільки змінить своє розумове бачення, що вирішить, що вона знаходиться під обмеженнями, вона відповідатиме згідно зі своїм розумінням, своїм судженням про цю річ. Якщо, наприклад, християнин вирішив, що він зобов’язаний уникати їсти свинину, ця думка в його розумі є зобов’язанням, і для нього порушити власне сумління означало б добровільно, свідомо вчинити гріх, оскільки було би злом робити те, що він вважає злом, якою б невинною ця річ не була сама по собі.

Тепер переходимо до заключного аргументу. Хтось, усвідомлюючи власну свободу, як це робив апостол, може їсти вільно, керуючись своїм сумлінням, без будь-якого докору з боку цього сумління або в Божих очах. Та треба зважати на іншого брата, який ще знаходиться в темряві щодо своєї свободи: його не потрібно примушувати ламати власне сумління. Радше брат, чий розум освічений, повинен поступитися іншому і стримуватися від використання своєї свободи, щоб не спокушувати брата до ламання сумління.

Це питання їжі церемоніально нечистого м’яса або ж теоретично нечистого м’яса внаслідок колихання ним перед ідолом, більше не є актуальним для християн, оскільки загальне знання на цю тему набуло великого поширення.

Особливе застосування згаданої лекції до християн є ще в іншому напрямку. Наприклад, уявімо собі, що певний брат звик з дитинства пити пиво і т. п. і переконаний, що це не завдає йому жодної шкоди. Та, припустимо, є певне число братів, не таких міцних як він фізично та розумово, які не можуть вживати п’янких напоїв без шкоди для себе; приклад цього брата продовжує бути спокусою для інших. Що йому робити далі?

Аргумент апостола, здається, полягає в тому, що брат, міцний розумово, морально та фізично, повинен радо утриматися від будь-чого, що стане спотиканням для його брата чи для когось іншого, на кого він має вплив. “Не губи своєю поживою того, за кого Христос був умер” (Рим. 14: 15). Якщо Христос полюбив світ настільки, що залишив Свої небесні багатства та славу, щоб померти за грішних, то чи ж не повинні ми, в міру того, як в нас є Його Дух, радо класти своє життя за братів, як до цього скрізь заохочує апостол? Якщо так, то чи не повинні ми ще з більшою готовністю відмовлятися від використання відносно малозначних свобод заради нашого слабшого брата, за якого Христос помер? Це міцний аргумент. Хто може його спростувати? “Нехай ваше добре не зневажається”. Ваше знання, ваше оцінювання свобод є доброю річчю, бажаною, однак ви повинні навчитися так розпоряджатися цією свободою, щоб ніхто не сприйняв це неправильно і не подумав, що ви робите погано. Краще стриматися від ваших свобод, оберігаючи інших від спокуси, надто великої для них, і збільшити ваш вплив через вірне уникання всього, що може здатися злом в очах інших, незалежно від того, яким би правильним це не було у ваших очах і наскільки б вірним не було ваше власне тлумачення Божественного Закону щодо цього.

“НЕ ПОЖИВА Й ПИТВО”

Апостол додає ще інший аргумент (вірш 17). Він зауважує, що користь, пов’язана з нашим членством у зародковому Божому Царстві, полягає не тільки в більших привілеях та свободах їсти та пити, а передусім у праведності, мирі та радості у Святому Дусі, які нам належать, оскільки ми є членами на випробуванні цього Класу Царства. Той, хто служить Христу, вельми подобається Богу і має схвалення від людей. “Дбаймо, отже, запопадливо про те, що веде до миру та до взаємного збудування. Не руйнуй ради їжі Божого діла. Все чисте, та лихо чоловікові, що їсть, учиняючи спокусу. Добре не їсти м’яса і вина не пити, ані того, через що твій брат спотикнувся б” (Хом.).

Застосування Золотого Правила у світі, мабуть, вирішило би багато питань теперішнього часу. Тим, які слабші від вас, робіть  напученням та прикладом усе те, що ви б хотіли, щоб вони робили вам напученням та прикладом, коли б ви самі були слабші, а вони – сильніші.

R5323 (1913 р.)