ДВІ ЧАСТИНИ ОСВЯЧЕННЯ

“Освяти Ти їх Правдою! Твоє Слово то Правда” (Івана 1: 17).
Молитву, записану в 17-у розділі Євангелія Івана, наш Господь проказав по дорозі з Пам’яткової Вечері в Гефсиманський Сад. З молитви ми дізнаємось, що вона була принесена за апостолів та всіх, які через Слово Господа мали стати Його учнями, Його послідовниками.
Слово “освятити” означає “відокремити, зробити святим”. Праця освячення має дві частини. Перша – це те, що ми робимо на самому початку, коли відокремлюємось з наміром знати і виконувати волю Бога. Друга частина приходить поступово у вигляді вчень та вказівок, які представляють нам речі, які ми не усвідомлювали досі, певні принципи праведності, які ми раніше не бачили. Це є глибше відокремлення, яке є справою Бога, беручи до уваги те, що воно виконується через Божу постанову.
Саме про глибше значення освячення йде мова у нашому вірші. Отже, наш Господь молиться, щоб Отець виконав цю працю. Учні залишили все, щоб йти за Ісусом, і були відокремлені в тому значенні, що прагнули знати і виконувати волю Отця. Наш Господь молився, щоб у них могла продовжуватися праця Божественного навчання, як написано: “І всі будуть від Бога навчені”. Учитель прагнув, щоб учні увійшли під Божественні провіденціальні настанови, які, як Він дав зрозуміти, мали прийти через Боже Слово.
У той час Слово ще не було тією Біблією, яку ми маємо зараз, бо Новий Завіт ще не був написаний. Правда, представлена у Новому Завіті, не є Божим Словом у повному значенні, ані всією Правдою, а лише її частиною. Наш Господь молився не про те, щоб правда стала надбанням Його послідовників в якомусь іншому значенні, а щоб вони мали знання про Божественний План та задуми.
У своєму житті людина може почерпнути істини, які розбудять її розум. Це може бути знання хімії або ще інше наукове знання. Є правдиве знання геології, знання про сонце і т. п. Ці істини можуть вплинути на розум і дещо підняти людину з її деградованого стану. Але це не Істина, до якої відсилався наш Господь і яка більш бажана, ніж знання про масу землі чи відстань до зірок.
Всі ці різні істини, які стають надбанням світу, які змушують людей думати і врешті звертають увагу деяких із них на потребу у Відкупителі, є тільки приготуванням. Однак такі особи повинні не тільки бути притягнені до Бога, але й повинні відокремитися. І згадані загальні істини, більш-менш виразні, можуть привести особу до справжньої школи. Їх можна назвати підготовчим класом. Такого роду приготування просто обов’язкове перед дійсним поступленням в Школу Христа.

ПЕРША ЧАСТИНА ОСВЯЧЕННЯ

Певне освячення відбувається ще перед настанням справжнього освячення. Господь сказав до народу Ізраїлю: “І ви будете освячуватися... Я Господь, що освячує вас”. Мова йде про відокремлення на основі певної надії. Але відокремлення себе – одна річ, а освячення Богом – інша. Що стосується поклику цього Віку, жодна людина не приходить до Отця, як тільки через Сина, і жодна людина не приходить до Сина, якщо Отець її попередньо не притягне.
Спочатку відбувається притягнення, яке Отець чинить через природні розумові здібності. Мозок людини побудований так, що в ньому існує природний потяг – бажання знати Творця. Це проявляється серед язичників, які ніколи не знали Бога і ніколи не мали Біблії. Ці люди мають природну схильність, тобто бажання, вшановувати Бога. У кого ця природна схильність мозку не надто спотворена гріхопадінням, той завдяки Господньому провидінню є ведений до Правди, до Світла, без якого жодна людина не може прийти до Нього. Ісуса можна знайти через гімн, брошуру або книжку.
Готовність прийняти Бога є, так би мовити, тільки першим кроком у відповідь на це природне притягнення. Коли хтось збирається увійти на цей шлях, він дізнається, що цей шлях вузький, важкий, з низькими “воротами”. Звичайно, багато хто повертає назад. Бог не шукає всіх. Він шукає дуже особливий клас і, відповідно, не шукає тих, хто знеохочується вузькістю цього шляху і тіснотою воріт. Ці умови створено, власне, з метою повернути таких назад.
Раніше ми думали, що ті, які повертають назад через те, що шлях вузький, а ворота низькі, підуть на вічні муки. Тепер ми бачимо, що Бог шукає особливий клас для доброго діла – виконання Його волі. Той, хто не проявляє належного запалу, напевно зазнає шкоди, якщо намагатиметься йти вперед. Тому Господь каже: “Подумай над Моїми умовами, полічи кошти, зваж на це, перш ніж вирішиш бути Моїм учнем. Тоді, якщо ти вирішиш бути Моїм учнем, приходь і йди слідом за Мною”.
Коли хтось стає учнем Господа, він досягає стану класу, представленого у нашому вірші словом “їх”. До цього класу належали дванадцять апостолів, п’ятсот інших братів, про яких згадує св. Павло, і всі, хто під час Євангельського віку прийняв нашого Господа у щирості та вірності серця. Всіх їх стосується молитва “Освяти Ти їх Правдою! Твоє Слово то Правда”.
Як не дивно, але те, що ми вважали кінцем шляху, є тільки його початком. Раніше ми думали, що прийняти Ісуса – це все, що треба зробити. Наші друзі казали: “Ви почули про Ісуса; ви прийняли Його. Це все. Тепер розкажіть іншим про Нього”.
Та відколи ми зрозуміли Правду, ми потребуємо знати більше. Кожен із нас, глянувши назад і намагаючись пригадати, скільки він розумів на початку, усвідомлює: він знав, що він грішний і що після того, як він прийшов до Ісуса, Отець відокремив його. Саме це має на увазі св. Павло, коли каже: “Бо ми Його твориво, створені в Христі Ісусі на добрі діла” (Еф. 2: 10). Це відокремлення, як вже згадувалося, Отець чинить через Свою Правду.

ПРАВДА, ЯКА ОСВЯЧУЄ

На Правду, яка освячує, не треба дивитися з погляду загальнопоширеного знання, бо ця Правда не для світу. Вона для посвячених, для тих, які стали Божими дітьми. Бог дав Своїй сім’ї певний різновид Правди. Апостол Павло говорить, що Бог покликав нас згідно зі Своїм задумом, щоб у кінці Він міг показати надзвичайні багатства Своєї благодаті у Своїй доброті до нас через Ісуса Христа (Еф. 2: 7). У Бога є задум, який повною мірою буде виявлений у майбутніх віках у подальшому розвитку Його великого Плану.
Але у Бога був особливий задум, коли Він покликав і відокремив особливий клас. Особлива Правда, яка виконує працю освячення, це Правда про Його великий План Віків. Та Він не дає зрозуміти все це одразу. Об’явлення Його Плану відбувалося впродовж століть. Деякі з цих об’явлень прийшли до нас через пророків, деякі через Ісуса, а деякі через апостолів. Ці об’явлення становлять небесний засіб для освячення.
Однак потрібно, щоб ми мали цей План і навіть щось більше від цього Плану. Потрібно брати до уваги різні інші речі, хоча освячення приходить через цю Правду: “Освяти Ти їх Правдою! Твоє Слово то Правда”. Якщо матір, наприклад, дбає про немовля, вона повинна подбати для нього про їжу, свіже повітря, рух і т. д. Так само з Божим народом. Правди відкриваються для нього поступово. Наш Отець веде нас до різних випробувань, щоб розвинути наші органи чуття. Наші труднощі і прояви провидіння змушують нас думати, оцінювати, вивчати, розпитувати, і коли ми це робимо, ми розвиваємося шляхом випробувань та проявів провидіння. Це спонукає нас до роздумів: що означають саме ці труднощі і чого навчають інші?
Хоча Боже Слово є основою всього нашого навчання, воно не є єдиним джерелом знання. Через різні події в житті треба завчити різні уроки. Дитина, яка тільки приймає їжу і лежить нерухомо – їсть і спить, ніколи не матиме можливості почати ходити – не знатиме, як ходити. Так само з Божою дитиною.

ДРУГА ЧАСТИНА ОСВЯЧЕННЯ

Бачимо, що Бог покликав нас новим покликом. Ми повинні мати нову природу. Нам не належить земна природа. Справжньою метою і наміром нашого поклику є прилаштувати та приготувати нас, щоб ми були Його Новим Створінням, вищим від людей та ангелів. Ми маємо стати Божественними знаряддями, щоб благословити все створіння – ангелів та людей з ціллю розвитку всього Божого Всесвіту, включаючи інші світи, коли вони матимуть мешканців. Коли ми починаємо бачити розмах Божого Плану, ми бачимо причину, чому Бог дає нам випробування, труднощі. Наш Господь Ісус мав бути милосердним Первосвящеником, звідси Його випробування, Його страждання. Тож якщо було потрібно, щоб наш Господь Ісус, Пастир Отари, зазнав страждань, то наскільки потрібніше для нашого вдосконалення, щоб ми також зазнали страждань.
Ми повинні мати достатньо випробувань, страждань, спокус і, здобувши підтримку в них, повинні знати, як підтримувати інших. Ті з Господнього народу, які проявляють вірність тепер, виробляють особливий характер на подобу Учителя. Вони мають привілей бути старшими, щоб годувати молодших, щоб навчати Отару, яка повинна зростати в плодах та благодатях Духа – покорі, лагідності, терпеливості, довготерпінні, братній доброзичливості – любові. Отже, основною кваліфікацією наставників Господнього народу є те, що вони повинні бути вірними, відданими і проявляти не владний, а покірний, дух, дух служіння.
Освячення є поступовою працею, яка триває все християнське життя. Його треба досягти не при смерті, а якомога швидше після посвячення. Посвячення відчиняє двері і дає відповідне становище, дає відповідний стосунок, дає підтримку і заохочення Божественними обітницями і, відповідно, веде на шлях розвитку різних плодів Духа, щоб остаточно здобути співспадкоємство з нашим Господом у небесній славі. Та щоб утримати це становище в Тілі Христа, потрібно зростити плоди, докази любові та посвяти.
Проби прийдуть згодом в залежності від ступеня вірності в службі, щоб показати, скільки напастей така особа стерпить, якому сильному вітрові фальшивого вчення вона здатна протистояти, скільки нападів з боку плоті та диявола вона може знести, щоб не вийти з рівноваги і не відійти від Правди.
Святе Письмо говорить нам, що Господь знає, з чого ми зліплені, і з кожною спокусою відкриє шлях для втечі. Ми всі будемо випробувані. Якщо вогонь стане настільки пекучим, що в подальшому міг би нас знищити, Господь цього не допустить. З часом ми станемо міцнішими. Тоді Він може дати нам ще суворіші випробування. Ось “цим Господь, Бог ваш, випробовує вас, щоб пізнати, чи ви любите Господа, Бога вашого, усім своїм серцем і всією своєю душею”.

ВИПРОБУВАННЯ ЗАЛЕЖАТЬ ВІД СИЛ

Металурги випробовують метал, визначають його міцність. Для випробування вони забирають з нього шлак. Після видалення домішки його обробляють ще іншим флюсом, щоб забрати наступні домішки, потім ще іншим і т. д. Так і Господь забирає наші домішки. Він позбавляє нас усіх домішок нашої плоті, бо процес удосконалення проходить саме Нове Створіння. Коли жужелиця в нашому розумі ставатиме для нас явною, ми як Нові Створіння будемо щораз більше співпрацювати з Богом для її видалення.
Ось так Господній народ повинен щораз більше освячуватися Правдою. Слово “освячуватися” означає ставати святим. Кожний день нашого життя повинен нас щораз більше освячувати, робити більш придатними для Божої служби в майбутньому.
Зовсім необов’язково, щоб той, хто має найсуворіші випробування, мав найбільше жужелиці. Наш Господь Ісус мав більше випробувань, ніж хто-небудь з Його послідовників, при тому, що Він був досконалий. Як дає зрозуміти св. Павло, ці випробування “достачають для нас у безмірнім багатстві славу вічної ваги”. А велич нашого майбутнього буде залежати від розвитку серця та характеру, який ми здобуваємо зараз. Наш Господь Ісус матиме найвище становище за найбільшу вірність у випробуваннях. Деякі Господні брати займатимуть високі становища за те, що проявили вірність у великих випробуваннях. Ці випробування повинні зробити нас придатними до високого становища як в теперішньому житті, так і в прийдешньому.

“Бог у горнилі випробовує Своїх.
Щасливі тричі, до кінця хто встоїть.
Та хто випробування витримає ці?
Хто вийде таким чистим з печі тої,
Що Той, Хто бачить все наскрізь завжди,
Свій образ зможе в нім спостерегти?
І не лише якийсь лиця миттєвий відблиск,
Немов у дзеркалі, Того, Хто срібло чистить,
А щоб небесною печаттю був відбитий
Еммануїла образ, благодатний, чистий.
І щоб на тій печаті напис свідчив:
«Не на хвилину, а на цілу вічність!»”

R5319 (1913 р.)