ЧИ Є САМОГУБЦІ МОРАЛЬНО ВІДПОВІДАЛЬНІ?

Запитання: Будь ласка, дайте правильну відповідь про кінець того, хто чинить самогубство. Чи він буде покараний за це? Або чи смерть є покаранням для нього?
Відповідь: Теорія, що самогубці є безнадійно втрачені, була сформульована в середньовіччі. Вважалося, що самогубство – гріх, вчинений в якості останньої дії, свідчив би про те, що в розумі та серці до останньої миті життя відсутня згода з Божественним порядком. Думка, що смерть кладе край усілякій надії, підтверджувала теорію, що вічні муки є покаранням за самогубство. Це, на нашу думку, неправильно у всіх відношеннях. Властивий погляд, згідно з Біблією, є такий:
(1) Адам був неслухняний, і його засуджено на смерть. Таким чином його рід народився в несприятливих умовах: розумових, моральних та фізичних. Одні є більш деградовані, інші – менш; деякі мають дуже слабке фізичне здоров’я, деякі – дуже низький моральний рівень, а ще деякі – надзвичайно мізерні розумові здібності. Самогубець часто має усі три зумовлюючі причини, які спонукають до такого вчинку. Безперечно, він виявився або ж розумово слабким, або необізнаним, або нетямущим, інакше він не відібрав би собі життя. Його проблемою, отже, була слабкість розуму та міркувань, зумовлених Адамовим переступом. Він мав частку в Адамовому покаранні – покаранні смертю; і коли він помер, незалежно як, він цілковито потрапив під наслідок того покарання. Вирок смерті жодним чином не передбачав вічні муки. “Душа, що грішить, вона помре”.
(2) Бог виявив милосердя до Адама – не шляхом скасування рішення Божественного Суду та виправдання винуватого, але іншим чином – шляхом надання відкуплення через смерть Христа. Смерть Ісуса, згідно з Божественним призначенням, має закрити гріх Адама – не лише його початковий злочин та покарання за нього, але й усі злочини його дітей, світу, які є наслідком його розумового, морального та фізичного занепаду.
(3) Цей задум Бога охоплює не лише розумові хвороби, але й моральні та фізичні. Все людство є відкуплене дорогоцінною кров’ю Христа.
(4) Відкуплення світу має на увазі його остаточне звільнення від осуду смерті. Час, божественно призначений для звільнення всіх, це тисяча років Христового царювання, Тисячоліття. В той час все людство буде звільнене від первісного осуду і йому буде дана повна можливість відновлення всього втраченого. Розумово хворі, морально хворі та фізично зношені – всі матимуть нагоду повного повернення до людської досконалості.
(5) Єдиним винятком з цього правила відновлення первісної досконалості Адама будуть ті, хто протягом цього Євангельського віку – від смерті Христа до Його Другого Приходу – є покликані зі світу, запрошені статися Новими Створіннями в Христі, котрі сталися спільниками з Ісусом, учасниками Його вивищення до Божественної природи та до Його становища. Вони є виправдані (вважаються досконалими) вірою в викупну жертву Христа, і тоді їм є дана нагода представити себе живою жертвою (Рим. 12: 1).
(6) Як християни під час Євангельського віку можуть грішити добровільно і таким чином можуть втратити всякий зв’язок з Богом та померти Другою Смертю, так і в грядущому віці, під час Тисячоліття, світ загально, після того, як він буде приведений до точного знання Правди, може через добровільний гріх втратити всякий зв’язок з Богом і померти Другою Смертю.
(7) Кажучи, що не лише гріхи класу Церкви, але й гріхи всього світу є охоплені Божою постановою через жертву Христа, ми зовсім не вважаємо, мов би грішник є позбавлений усякого покарання. Навпаки, кожен несе відповідальність за власні вчинки, навіть якщо він має тільки обмежене знання. Його відповідальність, як на це звернув увагу Ісус, є пропорційною його знанню.
Учитель сказав, що той, хто знає волю свого Пана і не виконує її, буде покараний багатьма різками – матиме суворе покарання, а той, хто знає менше волю свого Пана і не виконує її, матиме менше різок – менше покарання. Інколи ці різки, тобто покарання, приходять ще в теперішньому житті. У випадку класу Церкви, – це однозначно так. Але часом покарання не є дані в теперішньому житті; проте вони будуть справедливо накладені в прийдешньому житті. Власне так каже апостол: “У інших людей гріхи явні і йдуть перед ними на осуд, а за іншими йдуть слідкома” (1 Тим. 5: 24).
(8) Виходячи зі сказаного, ми не схильні сподіватися, що хтось з самогубців може бути членом прославленої Церкви Христа, а швидше буде частиною світу, щоб мати випробування з рештою людства в справі вічного життя чи вічної смерті в сприятливих умовах Месіанського Царства. Однак навіть в цій справі ми не можемо говорити категорично, пам’ятаючи, що декому (мабуть святим) Господь дозволив втратити здоровий глузд навіть в більшій мірі, ніж це сталося з деким зі світу, котрі вчинили самогубство.
R5318 (1913 р.)