ГРІХ ДОБРОЇ ЛЮДИНИ
“Нехай будуть із волі Твоєї слова моїх уст, а думки мого серця перед лицем Твоїм, Господи, скеле моя й мій Спасителю” (Псалом 19: 15).
На сороковому році після залишення Ізраїлем Єгипту прийшов визначений Богом час увійти в землю Ханаан. Мойсею йшов сто двадцятий рік, але він був ще досить бадьорим. Його сестра Маріям недавно померла; Аарон, старший брат, ще жив, але помер того ж року. Сини Ізраїлю вже тридцять вісім років перебували на пустелі, зробивши Кадеш-Барнеа місцем табору, хоча насправді їхні стада та отари займали значну частину пустелі.
Настав квітень сорокового року. Ізраїльтяни, слухняні Божественному наказу через Мойсея, зібралися в Кадеш, готові увійти в Обіцяну Землю. Бракувало води. Народ і худоба голодували. Постало нарікання; люди питали, чи не краще було загинути в Єгипті чи ще десь, аніж гинути від спраги.
Обвинувачення, зрозуміло, впало на Мойсея, а з ним на його брата, Аарона. Всі порядні і впливові керівники несуть тягар відповідальності. Тоді Мойсей та Аарон без нарікання, прагнучи дізнатись, шукаючи керівництва згори від справжнього Вождя Ізраїлю, звернулися в цій справі до Господа. І вони прийшли не марно. Господь милостиво показався їм: “І слава Господня появилася їм”. Цілком можливо, вона також показалася народу Ізраїлю, який спостерігав за цим. Славою правдоподібно був промінь світла, який випромінювала Ублагальня у Святому Святих.
Вони мали взяти палицю, правдоподібно “Ааронову палицю,.. що пустила пуп’янки” і зберігалася у Ковчезі в Святому Святих. Ця палиця мала бути нагадуванням людям про особливе прийняття Господом Аарона як первосвященика та помічника Мойсея. Вона мала бути знаком для них про Божественну милість, яка досі керувала їх народом і далі керуватиме усіма, хто довірятиме Господу і силі Його могутності.
УДАР В СКЕЛЮ БУВ ГРІХОМ
Господь особливо вказав, що Мойсей повинен промовити до скелі і що у відповідь на це слово мала потекти вода. Попереднього разу, понад тридцять вісім років тому, за схожих обставин, біля гори Сінай, Мойсею було сказано вдарити в скелю. Але цього разу в скелю не треба було вдаряти. Тепер Мойсей та Аарон згрішили. “Найсумирніший із усіх людей на лиці землі” (Гиж.) забувся і дозволив, щоб на мить над ним запанував дух, схожий на пиху, самовдоволення і гнів. Ударивши в скелю, він голосно вигукнув до людей: “Послухайте ж, неслухняні, чи з цієї скелі ми виведемо для вас воду?”
Вода справді потекла, як обіцяв Господь. Народ справді здобув потрібне благословення, та один з найвідоміших людей і слуг Бога потрапив під Божественний осуд. Господь постановив, що ані Мойсей, ані його брат не увійдуть у Ханаан. При цьому Мойсей отримав дозвіл дійти з народом до кінця мандрівки і там з гори Нево побачити землю за Йорданом.
Цей осуд не означає Божественного засудження на вічні муки або іншого тривалого безчестя. Мойсей у той час отримав там повне покарання перед смертю, як отримують всі Божі святі. Які б різки, картання, покарання не чекали людство в цілому за погані вчинки теперішнього життя, нічого такого не залишено святим. Апостол пояснює, що вони зазнають покарання в теперішньому житті, щоби не прийти на осуд зі світом колись.
І ПИЛИ ЗІ СКЕЛІ – ХРИСТА
Св. Павло звертає нашу увагу на те, що удар в скелю мав символічне значення. Як манна, хліб із неба, представляла Ісуса, так і вдарена скеля. Свіжа вода зі скелі символізувала благословення, які пливуть із жертви Христа. На початку випробувань Ізраїлю Бог дозволив ударити в скелю. Так само потрібно було, щоб на Ісуса впала палиця труднощів, та ще й до самої смерті:
(1) “На Нього Господь поклав [кару смерті за] гріх усіх нас”;
(2) “Його ж ранами нас уздоровлено” (Іс. 53: 5, 6).
Ось слова св. Павла: “І пили всі той самий духовний напій, бо пили від духовної скелі, що йшла вслід за ними, а та скеля був Христос” (1 Кор. 10: 4).
Що символізував другий удар, на який Бог не дав повноважень, св. Павло не пояснює. Факт, що за другий удар прийшло покарання, говорить нам, що це був поганий вчинок і символізував певну неправильну поведінку з боку тих, які називаються Божим народом. На думку приходять два пояснення, одне з яких або обидва можна прийняти.
(1) Другий удар, в кінці сорока років, буквально перед тим, як народ мав бути запроваджений в Обіцяну Землю, може символізувати удар Божого народу – Тіла Христа, яким є Церква. Багато віршів Писання, які стосуються Євангельського віку, дають натяк, що деякі святі, члени Тіла Христа, в кінці віку будуть висміяні і, можливо, віддані на смерть. Тим самим вони увійдуть у славу, як було з Учителем, коли Він був ударений. У Його випадку первосвященик ствердив, що краще, щоб один постраждав, аніж би всі юдеї загинули як народ (Ів. 11: 50).
Релігійні керівники змовилися проти Учителя для Божої слави, як вони вважали. Була запропонована думка, що схожим чином, у кінці цього Євангельського віку, релігійні провідники, ведені подібними мотивами самозбереження, можуть змовитися, щоб вдарити деяких Господніх послідовників – завдати їм шкоди. Якщо це правильне пояснення образу, воно свідчить, що під Божественним провидінням благословення потечуть внаслідок поганого вчинку, хоча не більші благословення, ніж могли би прийти від правильного вчинку – звернення до скелі з проханням про воду, Правду, свіжість, замість того, щоб вдаряти її.
(2) Інша думка, тісно пов’язана з першою, полягає у тому, що будь-яке зречення Відкупителя з боку Його посвячених послідовників буде означати нове розпинання, відкрите висміювання, удар в скелю вдруге. Св. Павло пояснює, що така відмова від Христового Слова тих, які раз були просвітлені і скуштували небесного дару та сили майбутнього віку і т. п., буде означати, що вони не гідні зайняти будь-яке місце у небесному Царстві, що вони помруть Другою Смертю (Євр. 6: 4-7).
Той факт, що в образі брали участь Мойсей та Аарон і жоден з них не увійшов у Ханаанську землю, означає, що найбільш високопоставлені та обізнані члени Царського Священства можуть бути в небезпеці вчинити гріх, зображений (змальований) у другому, неправомірному ударі в скелю. Навпаки, ті, які вдарили позаобразну Скелю перший раз, ті, які розп’яли Христа, зробили це, як запевнює Святе Письмо, не знаючи, і тільки виконали Божественний задум: “А тепер, браття, знаю, що вчинили ви це з несвідомості, як і ваші начальники”, “коли б бо пізнали були, то не розп’яли б вони Господа слави” (Дії 3: 17; 1 Кор. 2: 8).
УРОКИ ДЛЯ ДУХОВНИХ ПРОВІДНИКІВ
Якщо “найсумирніший із усіх людей на лиці землі” (Гиж.) після багатьох років випробувань і здобуття досвіду зробив таку помилку (навіть якщо вона була тільки образною), то всі духовні провідники повинні отримати переконливий урок. Він промовляє до нас натхненими словами: “Тому то, хто думає, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти!” Господь каже (вірш 12), що гріхом Мойсея та Аарона було невір’я: “За те, що ви не ввірували в Мене, щоб явилася святість Моя на очах Ізраїлевих синів”.
Щоб ударити скелю, Мойсей потребував віри в Бога. Та йому, мабуть, бракувало віри в народ. Очевидно, він хотів створити вражаючий ефект, закарбувати в них тривалий урок: “Послухайте ж, неслухняні, чи з цієї скелі ми виведемо для вас воду?” Можливо, що ефект справді був вражаючий. Люди, мабуть, тремтіли перед Мойсеєм, та попри все, це був не найкращий спосіб вирішення справи, бо це не був Божий спосіб. Для Мойсея було би краще стати збоку, упокоритися і просити води зі скелі в імені Єгови.
Для класу провідників, старших, служителів у Церкві Христа, було би добре пам’ятати, що благословення, які Бог передбачив, потечуть до Його народу від вдареного Ісуса і дістануться тим, хто проситиме. Вони не мають права ані вдаряти “скелю”, ані позувати удавано перед Божим народом, немовби це потрібно, щоб отримати потоки благодаті та Правди.
З іншого боку, Господній народ, духовний Ізраїль, спрагнений благодаті та Правди на часі, повинен мати багато прихильності до тих, які займають становище учителів. Напевне ніколи не було такого часу, коли б чесність та вірність Господніх слуг підлягали таким суворим випробуванням, як зараз. Всі потребують покори, терпеливості, довготерпіння, братньої доброзичливості, любові, відданості Богу, вірності своїй Угоді.
ЕДОМІТЯНИ, МОАВІТЯНИ, МІДІЯНІТИ
Різні народи, що населяли Обіцяну Землю, чиї беззаконня виповнили міру і які мали бути виселені Ізраїлем, не були пов’язані з Авраамом; натомість едомітяни, моавітяни та мідіяніти, які замешкували південь та схід Обіцяної Землі, перебували у кровних стосунках з Ізраїлем. Мідіяніти були дітьми Авраама від Кетури. Моавітяни були дітьми Лота, племінника Авраама. Едомітяни були потомками Ісава, брата Якова. Відповідно до Божественного задуму Ізраїль міг залишити ці народи неушкодженими, якщо б вони не нападали на нього.
Коли прийшов час рушати в Ханаан з Кадеш, найближчий шлях лежав через Едом. Ізраїльтяни попросили дозволу перейти Едом, не завдаючи кривди його людям, і запропонували відшкодувати будь-які збитки. Проте їм відповіли відмовою, тому юрби Ізраїлю, на основі угоди між Ісавом та Яковом, обійшли з півдня і перетнули моавську землю – землю синів Лота.
Обхідний шлях пустинею такого юрбища позбавив людей мужності, “і підупала душа того народу в тій дорозі”. Знову почалося нарікання на Мойсея, який був для людей, по суті, представником Бога. Та нарікання було негайно покаране: люди виявилися беззахисними перед зміями, якими кишіла ця місцевість. Наслідки були жахливими. Багато померло від змій, доки Мойсей не зробив мідяного змія і не завісив його на палі. Табором розійшлися вісті, які закликали людей дивитися на мідяного змія, проявляти віру і бути зціленими від пошесті.
ВКАЖІТЬ УЖАЛЕНИМ ГРІХОМ НА СПАСИТЕЛЯ
Ось так буквальні ізраїльтяни отримали виправлення, були приведені до тями і покарані. При цьому був даний тривалий урок для користі духовних ізраїльтян. Знаємо, що наш рід ужалив огняний змій гріха, що всі ми вмираємо, і що тільки через прояв віри в Розіп’ятого хтось може зцілитися. Наша місія під час панування Гріха та Смерті – вказати тим, хто був ужалений гріхом, на Спасителя. “Як Мойсей підніс змія в пустині, так мусить піднесений бути й Син Людський”. “І, як буду піднесений з землі, то до Себе Я всіх притягну”, – сказав Ісус (Ів. 3: 14; 12: 32).
У теперішньому часі небагато хто чує це Послання або бачить очима віри Розіп’ятого. Переважна більшість помирає у темряві язичництва. Тільки нечисленні мали можливість проявити віру в Христа. Дякувати Богу, наближається день, коли Той, Кого піднесли на Голгофі, Хто потім був піднесений силою воскресіння, з’явиться у силі та великій славі, буде “Світлом правдивим,.. Хто просвітить кожну людину, що приходить на світ”. Хто не відгукнеться, того вина буде на ньому (Мт. 24: 30; Ів. 1: 9-11). Цей славний стан прийде через Царство Месії, про яке ми далі молимося: “Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі”.
R5315 (1913 р.)