ЗВІТ РОЗВІДНИКІВ
4 МОЙСЕЯ 13: 1-3, 17 до 14: 25

«Коли за нас Бог, то хто проти нас?» (Римлян 8: 31)
Перша мандрівка Ізраїльтян пролягала з Єгипту до гори Сінай, де вони залишалися близько року. Їхня друга мандрівка почалася після призначення сімдесяти старших і після того, як Міріам повернулася назад до табору. Рушали з чимось на зразок церемонії – з сурмленням срібних сурм, зі стовпом хмари та вогню попереду і зі зверненням Мойсея: «Устань же, о Господи, і хай розпорошаться Твої вороги, і хай повтікають Твої ненависники з-перед Твойого лиця». Це був ранковий клич ізраїльтян; а ввечері, коли натовп готувався до нічного відпочинку, Мойсей молився: «Вернися, о Господи, до десятьтисячок тисяч Ізраїля!». Іншими словами, «Будь з нами».
Їхній шлях вів крізь безлюдну, неродючу пустелю, випалену сонцем, що дуже відрізнялася від долин Сінаю, в яких вони відновили свої сили та відпочили. Дорога до Кадеш-Барнеа, на межі землі Ханаан, простягалась приблизно на 160 миль. Її супроводжували невідомі небезпеки – змії, кочові ватаги арабів, відсутність води і т.д. Ізраїльтяни, включно з жінками, дітьми, маєтком, худобою, вівцями тощо, неминуче мандрували поволі. Мандрівка, мабуть, зайняла один або два місяці, доки вони прибули на місце в час перших стиглих грон винограду – в липні.
Кадеш-Барнеа, перший пункт призначення, є мальовничою місцевістю, добре наводненою, що разюче різнилася від пустині Паран. Тут вони відпочили і відсвіжилися, звертаючи погляд на північні гори, на свою Землю Обітниці, адже вони знаходились на південній границі.

ВАГАННЯ ІЗРАЇЛЬТЯН

Мойсей, повний віри, запропонував їм продовжувати йти далі – увійти в землю Ханаан, Землю Обітниці, мату повну віру в Бога, Котрий вже показав Свою милість до них стількома шляхами, – визволивши з Єгипту; перевівши через Червоне Море; опріснивши води в Мара; давши їм перемогу над їхніми ворогами, амаликітянами; пославши їм манну, а згодом куріпки; виявивши до них милість, склавши Угоду на горі Сінай; показавши Свою присутність з ними в Наметі та в стовпі хмари вдень і вогню – вночі.
Але ізраїльтяни вагалися. Вони зовсім не вміли воювати, хіба що мали невеликий досвід з сутички з амалекітянами біля г. Сінай. Вони зазнавали поразки, доки Бог не допоміг їм – коли руки Мойсея були підняті вгору в молитві за них. Обережність здолала віру. Вони переконали Мойсея послати дванадцять розвідників. Ці, мабуть, були розділені і пішли з двома провідниками – Калевом та Ісусом. Одна група пройшла всю землю і повернулася за сорок днів; інша пройшла коротший шлях і повернулася швидше. Розвідники були обачними і дали вартий довіри звіт про землю, кажучи, що її міста мають високі мури і їх важко буде здобути, особливо без належного військового спорядження. Вони розповіли також, що бачили велетнів – мабуть, когось із тих сімей, з яких потім був Голіят, котрого Давид убив у бою. Звіт цих десяти названий поганим, бо вони представили справу з точки зору труднощів, на відміну від звіту, даного Калевом та Ісусом, названого добрим, бо він був підбадьорливим. Ці двоє наголосили на сприятливих речах – плодах, врожайності краю, згадали мед. Їхній звіт супроводжувала віра, тоді як перший супроводжували побоювання, оскільки він не враховував божественного провидіння та проводу.
Розвідники швидше мали б вважати себе тими, хто повинен дізнатись про шляхи та засоби увійти в Ханаан, а не тими, котрі мали вирішувати чи можливо туди ввійти, чи ні. Усі можливості вже були враховані Божими обітницями, тому Калев та Ісус проігнорували перший звіт. Якщо Бог зумів визволити їх від єгиптян та амалекітян, зумів дати їм воду в пустині і хліб з неба, то, безперечно, Він міг зробити все необхідне, щоб виконати Свою обітницю, щоб ввести їх у володіння Ханааном.

УРОК ДЛЯ ДУХОВНИХ ІЗРАЇЛЬТЯН

Духовні ізраїльтяни можуть взяти для себе різні уроки з того, що зазнав образний народ. Якщо дивитись на справу з особистої точки зору, то можемо побачити, що кожен християнин має від Всевишнього особливе запрошення ввійти у відпочинок Ханаану і здобути благословення, обіцяне Господом. Він відвертається від сатани та світу, представлених фараоном та єгиптянами. Вірою він робить рішучий вибір полишити противника ради праведності та слухняності Богу, і завдяки Його провидінню та керівництву він приходить до місця, де може вчинити Угоду.
Відтоді, ставши Новим Створінням, він подорожує далі, оточений труднощами мандрівки пустинею, аж приходить до становища стійкого воїна хреста. Тут він усвідомлює нове життя, нові перспективи, які є перед ним і які відповідають Божим обітницям. Йому слід одразу з вірою та відвагою увійти і заволодіти усіма добрими речами духовного життя.
Вороги землі представляли б слабості тіла та опір деградованої природи. Їх треба перемогти. В міру того, як він перемагає їх, він входить у спадок, обіцяний Господом, оволодіває та радіє ним. Деякі роблять це швидко, маючи віру; інші задумуються над труднощами і, на жаль, надто часто впадають у відчай, боязнь, невір’я та нарікання, – жаліючи інколи, що вони взагалі полишили світ і що було б добре повернутися назад.
Обидва звіти розвідників представляють різні точки зору, з яких можна дивитись на обітниці Бога. Для очей віри всі речі є можливими, натомість для очей невіри всі речі на шляху подолання плоті є неможливими. Тому ходімо і оволодіймо Землею! Маймо велику відвагу і борімось доброю боротьбою віри! Бог буде з нами і дасть нам перемогу, якщо проявимо належну віру!

ЧИ БОГ ЗАОХОЧУЄ ВОЮВАТИ?

Засвоюючи цей урок і пам’ятаючи, що ізраїльтяни напали на землю, якою володіли інші люди, пам’ятаючи, що цей напад означав загибель багатьох ізраїльтян, а також інших людей Ханаану, багато хто потрапляє в заклопотання. Такі особи кажуть: – Мабуть, нерозсудливо вважати, що Бог дав такий наказ Мойсею та ізраїльтянам. Вони кажуть: – Порівняйте це зі словами Писання, що Ісус є Князем Миру і що Бог «аж до краю землі припиняє... війни». Агностики запитують: – Як поєднати ці речі? Де справедливість в тому, щоб вислати ізраїльтян викрасти землю мешканців Ханаану і навіть повбивати їх? Адже, згідно з деякими віршами Писання, вони мали дощенту вигубити всі народи землі – ханаанеянина, хіттеянина, периззеянина, євусеянина і т.п.
У відповідь ми кажемо, що для розуміння Біблії ми повинні дивитися на це з біблійної точки зору, а не з точки зору наших віровчень, сформульованих в темні віки, чи з точки зору наших власних недосконалих міркувань. Біблія є послідовною, чудовою, Богоподібною лише тоді, коли бачити речі в її власному світлі.
Перш за все ми повинні пам’ятати, що Біблія цілковито заперечує теорії наших віровчень, які кажуть нам, що всі ці вбиті ханаанеяни пішли прямо на вічні муки і далі там страждають, бо не пізнали справжнього Бога та Ісуса Христа, Котрого Він послав бути Спасителем. Біблія каже нам, що ті народи і всі люди в світі є дітьми Адама і всі гинуть через смертний вирок. Коли вони вмирають, вони вже не є живими. Вони є мертві. Чи вони померли від моровиці, чи від голоду, чи від сухот, чи від пневмонії, чи ще від чогось, все одно. Вони постраждали від вироку, винесеного Богом, а саме: «...Ти напевно помреш» (1 М. 2: 17).
Тому немає різниці як ми помираємо, та немає великої різниці чи це триває довго, чи коротко. У випадку амалекітян та інших народів Ханаану Бог ствердив, що їхнє беззаконня досягло меж. Тобто, Божественна Справедливість вирішила, що жити далі не було б користю ані для них, ані для когось іншого. Вони стали тягарем для землі.
Бог вжив ізраїльтян як образний народ, через котрого дає образи та тіні майбутніх благ. Він мав віддати Ханаан Ізраїлю і цим дати ще інший образ того, як позаобразний Ізраїль увійде в позаобразний Ханаан і заволодіє ним. Знищення людей тієї землі мало ілюструвати знищення вчинків тіла та диявола, яке Його народ має здійснити в собі, якщо вестиме добрий бій віри та переможе злі нахили, що укріпилися в нашому власному тілі.

ХАНААНЕЯНАМ НЕ ТРАПИЛОСЯ ЖОДНОЇ НЕСПРАВЕДЛИВОСТІ

Хоча справедливість не зобов’язує Бога давати комусь вічне життя, Він вирішив так зробити. Для цього Христос вже помер за гріхи всього світу – включно з ханаанеянами, а також ізраїльтянами. Без цього Плану відкуплення весь рід загинув би під смертним вироком. З Божої ласки, однак, ми не маємо загинути, але маємо звільнитися від вироку смерті. Отже читаємо: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув» (Ів. 3: 16).
Як весь світ потрапив у стан смерті через неслухняність однієї людини, так всі мають врятуватися від стану смерті через слухняність Одного, «людини Христа Ісуса, що дав Самого Себе на викуп за всіх». «Смерть бо через людину, і через Людину воскресіння мертвих», «Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть», – Церква як Первоплоди (1 Кор. 15: 21, 22; Об. 20: 6).
Одним словом, Божа пропозиція полягає в тому, що Месіанське Царство, члени якого тепер вибираються зі світу, – Церква, Наречена, – буде протягом тисячі років разом з Відкупителем благословити, піднімати та відновлювати всі народи землі – з гріха, деградації, смерті, гробу.
Ісус пояснює, що содомляни належатимуть до класу, який буде відновлений через процес воскресіння. Так само ханаанеяни перейдуть реституцію (Єз. 16: 55; Мр. 6: 11; Дії 3: 19-21).

ВУХА ГЛУХИХ ВІДЧИНЯТЬСЯ

Боже благословення можна буде отримати лише через віру в Господа Ісуса – Відкупителя. Але обітниця Бога полягає в тому, що Він, як істинне Світло, просвітить «кожну людину, що приходить на світ». Ханаанеяни, содомляни та всі люди, які жили до Ісуса, повинні мати таку саму нагоду, як інші, почути Послання Божої милості – мати нагоду повірити в Ісуса, Відкупителя, і слухатися Його голосу.
Те саме стосуватиметься всіх язичників сьогодення, а також мільярдів тих, які жили від днів Ісуса дотепер. Те саме стосуватиметься великої кількості язичників, котрі жили в християнських землях, але очі та вуха котрих були зачинені сатаною – фальшивими вченнями, – і вони не могли ані розуміти, ані оцінювати Послання Божої Любові. Святе Письмо запевнює, що всі сліпі очі відчиняться і всі глухі вуха почують, і що знання слави Бога наповнить всю землю.
Церква під головуванням Ісуса є Духовним Насінням Авраама. Через неї прийде благословення Месіанського Царства на тисячу років для кожної нації, кожного народу, племені та кожної мови (Гал. 3: 29).
Всі люди мають врятуватися від покарання адамової смерті. Всі мають мати повну нагоду пізнати Спасителя і прийняти Його. Зі знанням прийде відповідальність. Хто добровільно та свідомо відкине благодать Бога та обере гріх замість праведності, той вважатиметься злісним грішником, недостойним вічного життя ані подальшої милості Бога. Такі, як говорить Біблія, помруть Другою Смертю. З неї вже не буде жодного відкуплення, бо Христос більше не вмирає. Отже з неї вже не буде воскресіння. Як каже св. Павло, такі особи будуть покарані вічним знищенням (2 Сол. 1: 9). Як говорить св. Петро, вони згинуть мов німа звірина (2 Петр. 2: 12).
Теперішнє життя не кладе край надії для нікого окрім тих, котрі прийшли до ясного знання Бога і котрі обрали гріх з повною свідомістю. Що стосується інших переступів, Біблія запевнює нас, що всі вони отримають справедливе покарання: «Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне!». Але жахливе вчення про вічні муки, яке відвело стількох від Бога та від Біблії, не є біблійним вченням, а є частиною того, що св. Павло називає «науками демонів» (1 Тим. 4: 1).

R5313, (1913 р.)