ВІДМІННІСТЬ МІЖ ПЛОТТЮ І ДУХОМ

“Чувайте й моліться, щоб не ввійшли у спокусу, бо дух бадьорий, але тіло немічне” (Матвія 26: 41, Хом.).
Ці слова були сказані нашим Господом до Його учнів при завершенні Його земного служіння, коли стрімко наближалася година, в якій Його мали зрадити і розп’ясти. Він знав, що це випробування вже зовсім поряд, тому неодноразово нагадував про нього Своїм учням. Однак зовні все виглядало настільки по-іншому, що вони не могли сприйняти Його слів. Він часто говорив притчами та неясними висловлюваннями (які вони повністю не могли зрозуміти до Його воскресіння, хоча взяли для себе багато уроків зі сказаного). Тому коли Він сказав, що Його розіпнуть, вони подумали, що це ще один неясний вислів, ще одна глибока, прихована річ, на зразок: “Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крові Його, то в собі ви не будете мати життя”.
Вони не розуміли цього. Вони не бачили причини, чому римська влада мала би прикласти руку до Його розп’яття, і знали, що їхній народ не має жодного права розпинати. Хоча вони розуміли, що деякі книжники та фарисеї дуже обурені, проте пам’ятали, як народ вигукував “Осанна” і вітав Його як Царя.
Учні розмовляли між собою про Царство і запитували, хто повинен бути найбільшим у цьому Царстві. Двоє з них мали особливе прохання, бо хотіли сидіти поруч з Ним. Очевидно, їхній розум був далекий від того, що зближалося. Коли ж врешті Він сказав, що хтось зрадить Його, вони один за одним запитували: “Чи не я?” Врешті св. Петро промовив: “Хоч спокусяться й усі, та не я!.. Коли б мені навіть умерти з Тобою, я не відречуся від Тебе!” На це Ісус промовив: “Ночі цієї, перше ніж заспіває півень, відречешся ти тричі від Мене”.
Учні думали, що Господь поводився так дивно тільки тому, що вони не знали того, що Він знав про речі, які були зовсім поряд. Тієї ночі в саду Він сказав: “Чувайте й моліться, щоб не ввійшли у спокусу”. Він хотів, щоб вони були обережними, бо знав, які тривожні хвилини їх чекають. Вони ж не знали, яка битва ведеться між Христом, Князем Світла, і сатаною, князем темряви.
Вони не знали цього так, як знаємо ми, бо ще не прийняли просвітлення Святим Духом. Єдине, що вони могли зрозуміти, це те, що поруч є спокуси, що треба бути наосторозі, пильнувати і палати Духом – не бути сонливими, ані легковажними, але обережними, щоб не впасти у якусь спокусу. Треба було не тільки пильнувати, але й молитися. Молитва означала б, що вони пильнують і що самого пильнування недостатньо, і що вони, на додаток, потребують Божественної підтримки. А речі, про які вони будуть молитися, будуть тим, чого вони прагнуть. Натомість наполегливість в молитві допоможе пильнувати.
Події, стосовно яких вони мали пильнувати, містили не тільки зраду, випробування та розп’яття Господа, але й те, що їх чекало в наступні дні, коли учні збиралися за закритими дверями, і те, що було з ними, коли Ісус з’явився і пояснив їм, що Він встав із мертвих. Він показувався їм різним чином. Якби вони були в стані пильнування, в стані молитви про мудрість згори, щоб допомогти їм пізнати волю Бога, це було би для них дуже великим благословенням, і Господь знав це. Він знав, що вони потребуватимуть допомоги під час цих днів випробування. Якщо в них не буде сильної віри, події кількох наступних днів можуть мати приголомшливий вплив на них і на їхню віру в учення Ісуса. Та вони були бережені в цей час особливого випробування. Ісус молився за них, і вони вийшли з цього переможно, хоча деякі отримали шрами, як св. Петро та св. Хома.

ОСОБЛИВА ПОРА ВИПРОБУВАНЬ

Ця лекція стосується нас, коли ми пильнуємо і молимося. Від П’ятидесятниці ми живемо у сприятливому часі, коли Божий народ має привілей бути веденим і керованим Святим Духом, тому наше пильнування і молитви можуть і повинні бути ще більш наполегливі, ніж учнів за часів нашого Господа.
І як вони тоді входили в пору особливої спокуси, так і ми в кінці цього віку живемо в часі особливого випробування щодо всього того, чого ми, як Нові Створіння, навчилися у Школі Христа про покору, доброту, братню доброзичливість та любов. Якщо нас спіткає в цьому невдача (мова йде про серце), ми вважатимемося недостойними належати до класу Царства і, відповідно, будемо відділені якимось чином від тих, які виявляться достойними.
Господь мав спокуси, і всі Його вірні учні також повинні мати спокуси. Апостол Яків запевняє нас, що присутність спокуси і протистояння їй принесе нам особливе благословення у вигляді розвитку нашого характеру на подобу Христа. Отже, Господь не мав на думці, що пильнувати і молитися означає не мати спокус. Ні, ми просто не зазнаємо невдачі в цих спокусах. Ми можемо впійматися у пастку, як св. Петро, та він гірко плакав і каявся. Не знаємо, якими були його молитви, але можемо бути певні, що вони були повні щирого каяття, що він відцурався свого Учителя.
“Дух бадьорий, але тіло немічне”. Це не можна сприймати так, як у нашому випадку. Учні в той час ще не були Новими Створіннями в Христі. Вони отримали зачаття Духом лише в П’ятидесятницю. Для нас це означає більше, ніж для них у той час. У їхньому випадку це означало лише, що вони бадьорі духом – розумом, намірами. Ці наміри мали бути добрими. Учні повинні були показати, що вони “справді ізраїльтяни”, а не лицеміри, навіть якщо їхня плоть була слабкою і мала вади, які дійшли до них через кілька тисячоліть від гріхопадіння людини. Їхні наміри були кращі, ніж вміння втілювати їх, відповідно вони особливо потребували пильнувати і молитися.

ХАРАКТЕР БОРОТЬБИ

Ця сама річ вірна про Церкву від П’ятидесятниці дотепер. Зауважте, однак, особливу відмінність між духом і плоттю. Для Нового Створіння у Христі Ісусі старе минуло, і все стало новим (2 Кор. 5: 17). Але Нове Створіння в певному значенні ще кволе, хоча міцне в іншому значенні. Воно повинно бути міцним у тому значенні, що сповнене рішучості не мати жодної симпатії до гріха або неправедності, або лихослів’я.
Нове Створіння, так би мовити, представляє Божу силу, яка прямо пов’язана з нами. Ми прийняли Божу волю як власну і були зачаті Його Святим Духом до нового життя. Через це зачаття ми названі Новими Створіннями. Як Нові Створіння, ми на початку показані як немовлята. Різниця між Новим Створінням і старим створінням полягає у тому, що Нове Створіння сподівається здобути Божественну природу – славу, честь і безсмертя, тоді як старе створіння прагне земних речей та зручностей теперішнього життя – почестей від людей тощо, і його постійно приваблюють речі, яких воно прагне і жадає.
Нове Створіння зобов’язане перемагати старе створіння та його прагнення, які так чи інакше заважають Новому Створінню бути зайнятим Угодою Жертви. Тому існує конфлікт між Новим Створінням і старим. Нові Створіння, які усвідомлюють себе на початку лише немовлятами у Христі, повинні рости в благодаті, рости в Господі і в силі Його могутності, рости в Нього в усьому. Так поступово Нове Створіння стає щораз міцнішим.
Та, на жаль, часто виникає трудність. Багато хто з Господнього народу ще не їв твердої їжі. Апостол каже: “Ви бо за віком повинні б бути вчителями, але ви потребуєте ще, щоб хтось вас навчав перших початків Божого Слова. І ви стали такими, яким потрібне молоко, а не страва тверда” (Євр. 5: 12). Багато з них не знає, що означає виправдання вірою, багато не розуміє, що означає посвячення або освячення.
Вони не знають, що вони ще немовлята. Зробивши перший крок, вони схильні вірити словам служителів, священиків та єпископів, які сказали їм, що глибокі речі не для них, що ці речі повинні знати старійшини та пастори, які мають думати за них. Такий стан відверто суперечить Божому Слову. Бог хоче, щоб весь Його народ мав уміння розповідати Його Правду іншим, коли є нагода. Тому апостол радить, щоб “більш не були ми малолітками, що хитаються й захоплюються від усякого вітру науки”, але стали Новими Створіннями у Господі і готувалися до славних речей, до яких ми запрошені Божественними обітницями (Еф. 4: 14, 15).
Плоть слабка тим, що не відповідає критерію праведності. Батько Адам був досконалим, і його тілесний розум був досконалим, міцним для праведності. Та оскільки гріхопадіння вело наш рід все нижче і нижче – розумово, морально та фізично, плоть поступово ставала все слабшою і слабшою. Тому кожна плоть є слабкою у своїх природних прагненнях, і деградована природа має домінуючий вплив. Та ми сильні в міру того, як Нове Створіння перемагає ці прагнення і тримає плоть слугою Нового Створіння, щоб воно остаточно досягло розвитку на подобу характеру Учителя.
Тепер люди казатимуть: “Іван, замість того, щоб стати добрим бізнесменом, ні про що не думає і не розмовляє, окрім релігії”. Так само в громадському середовищі казатимуть: “З тим паном раніше було так цікаво, а тепер він говорить тільки про релігію”. І так буде зі всім, що має стосунок до світу, якщо ми вірні, якщо виконуємо наші обіти Угоди для Господа, йдучи вірно слідами Ісуса.
Однак нікому не подобаються особи подвійного розуму: “Двоєдушна людина непостійна на всіх дорогах своїх”. Ісус говорить, що перш ніж стати Його послідовниками, ми повинні сісти і порахувати кошт учнівства, кошт служіння Богу. Якщо ми це зробимо і приймемо правильне рішення та продовжуватимемо служити на його основі, ми здобудемо не тільки майбутню нагороду вічного життя та Божественної милості разом зі славою та честю, але й матимемо теперішню нагороду у вигляді Господньої милості, Господньої опіки та спільності один з одним.

ЛІТЕПЛІСТЬ НЕБАЖАНА

Якщо, підрахувавши кошт служби, ви вирішете служити Мамоні, самолюбству, тоді спробуйте стати мільйонером. Якщо ви прагнете займатись політикою, то домагайтеся президентства. Якщо ви маєте намір поринути в громадське життя, то робіть це з усіх ваших сил. Людина, яка нерішуча, яка не знає, що їй робити, насправді нічого не досягне. Господь каже, що Йому подобаються або гарячі, або холодні.
Якщо ми вирішили бути слугами Небесного Отця, ми не повинні признавати жодного іншого пана. Це не означає, що ми не повинні признавати над собою верховенства. Хтось може бути паном більшої частини нашого часу. Та інспектор нашого часу не є паном нашого серця, яке віддане Господу. Ми повинні намагатися використовувати наш час, енергію та сили в службі великому Царю.
Частина нашого часу потрібна, щоб подбати про власні фізичні потреби і потреби тих, хто є на нашому утриманні. Тому, дбаючи про себе, ми не перестаємо бути вірними великому Богу. Ми повинні уникати ставати слугами будь-якого земного пана, якщо це вступає в кофлікт з нашою службою Небесному Отцю. Це не суперечить думці, що у Церкві Христа є різні види служби і діяльності, де кожен вид має свою організацію і свого голову. Але Тіло Христа, працюючи разом, повинно визнавати Ісуса Головою над усім, і кожен повинен намагатися знати свою роль у всіх справах Тіла.
Читаємо: “Бо один вам Наставник, Христос”. Однак Христос не згадується у нашому вірші: “Ніхто двом панам служити не може”. Мова йде про Бога та Маммону. Ісус сказав: “Твою волю чинити, мій Боже, Я хочу”, “Бо Я... зійшов не на те, щоб волю чинити Свою, але волю Того [Отця], Хто послав Мене”. Тому, коли ми служимо Ісусу і визнаємо Його за нашого Пана, ми не ігноруємо Отця. Схожим чином, визнаючи порядок у Церкві, ми не ігноруємо Отця або Сина. І служачи земному пану, ми не повинні думати, що ця служба суперечить службі нашому Небесному Отцеві та нашому Господу Ісусу Христу. Ми повинні пильнувати, щоб дбати про речі порядні та пристойні в очах всіх людей (Рим. 12: 17).

R5312 (1913 р.)