ПОКАРАННЯ ЗАЗДРОСТІ ТА РЕВНОЩІВ

3 Мойсея 12: 1-16
“Любов... не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно” (1 Коринтян 13: 4, 5).
Св. Павло включає заздрість і, відповідно, ревнощі до свого переліку вчинків плоті та диявола разом з гнівом, злобою, ненавистю та колотнечею. Це вчинки диявола, бо вони є прикметами сатани. Як подає Біблія, амбітність сатани підштовхнула його до заздрості Всемогутньому і, врешті, до намагання встановити на землі імперію (з підлеглою йому людиною), яка б конкурувала з небесними володіннями Єгови. Його амбітність та ревнощі привели до незгоди, протистояння, до неправильного висвітлення Божественного характеру, щоб ввести в оману наших перших батьків.
Згадані погані риси є вчинками плоті в тому значенні, що процес вмирання (коли наш рід, отруєний сатаною, потрапив під Божественний вирок, який сатана підтримував) містив різного роду погані вчинки, погані прагнення. Наш рід, слабнучи, вмираючи, втрачаючи рівновагу, ставав все більш податливим на ці ворожі впливи.
Св. Павло переконує весь Господній народ скинути з себе ці сатанинські ознаки і замість них прийняти Божественні ознаки, які мають Божественне схвалення, які діють у нас і роблять нас більш Богоподібними. Вони змальовані як покора, лагідність, мир, довготерпіння, братня доброзичливість, любов. У нас є запевнення, що ті, які стануть Божим святим народом на найвищому рівні небесної слави, розвинуть згадані риси повною мірою, роблячи їх панівними. Апостол наголошує, що таким буде дано щедрий вхід у “вічне Царство Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа” (2 Петр. 1: 11).
Це Царство не представлятиме всіх спасенних з-посеред людства, а буде Божественним знаряддям, щоб принести спасіння всім народам землі. Тим не менше, сьогодні відчинена тільки ця одна пропозиція спасіння, і тільки дотримуючись встановленого шляху і виховуючи ці різні риси, можна сьогодні стати придатним до вічного Царства і ввійти в нього. Тож всі члени Царства, як стверджує св. Павло, повинні бути копією дорогого Божого Сина, нашого Відкупителя, – не копією в плоті, а копією у своєму серці та намірах. Це означає бути такими досконалими у плоті, так відповідати Божественним вимогам, як це тільки можливо.
Справді, Біблія виразно навчає, що всі, хто коли-небудь здобуде вічне життя і Божественну милість (навіть на земному рівні як досконалі люди в земних тілах), повинні позбутися всього, що пов’язане з духом сатани та гріхом, повинні повернутися до первісного образу та подоби Бога, взірцем якого був Адам, перш ніж він згрішив у Саду.

РЕВНОЩІ ТА ЗАЗДРІСТЬ МІРІЯМ

Нинішня лекція розповідає про серйозну помилку, зроблену Аароном та Міріям, братом та сестрою Мойсея, які були старші від нього. Можемо без побоювань зробити висновок, що хоча вони обоє приєднались до гріха, ініціатором була Міріям. Такий погляд повністю підтверджується наслідками цієї лекції, яка показує, що Боже покарання дісталося їй, а не Ааронові.
Початком всього був вияв почуття гордості за сім’ю. Мойсей взяв за дружину жінку ефіопку, кушитку. Не знаємо, чи це була його перша дружина, з якою він побрався в країні Мідіян і яка тільки тепер приєдналася до нього, коли ізраїльтяни мали вирушити в подорож до Ханаану. Дехто припускає, що перша дружина Мойсея померла і що Ціппора була його другою дружиною. Як би там не було, факт залишається фактом, що в той час вона прийшла до Мойсея в табір Ізраїлю і як дружина великого і впливового вождя стала першою пані народу.
Попередньо становище провідної пані, без сумніву, займала Міріям. Природно, що вона переживала втрату свого становища і впливу, який його супроводжував. Вона особливо гостро відчувала це тепер, коли розмірковувала, що її нова зовиця походить з чужого народу. Цей факт, мабуть, надавав ревнощам Міріям релігійного забарвлення, і вона, напевно, думала і приходила до переконання, що її вороже ставлення до зовиці не походить зі заздрощів, а має високе моральне підґрунтя, керуючись пошаною до Бога, пошаною до Його народу, Ізраїлю, і до того, що чекало насіння Авраама в Землі Обітниці в майбутньому.
Треба пам’ятати, що саме Міріям, як мала служниця, стежила за дочкою фараона, коли та пішла купатися в Нілі в місці, де в скриньці з папірусу був знайдений Мойсей. Ця сама Міріям поспіхом привела до будинку свою матір, щоб та була мамкою для знайденої дитини, Мойсея. Ця сама Міріям, безсумнівно, разом з Аароном мала особливі привілеї, користуючись довір’ям Мойсея у всіх справах Ізраїлю під Господнім керівництвом. Цю саму Міріям Господь визнав пророчицею. Це вона, коли ізраїльтяни перейшли Червоне море і коли води повернулися назад, знищивши переслідувачів-єгиптян, взяла бубон і заспівала з ізраїльськими жінками пісню тріумфу.
З такого боку все це могло стати виправданням для заздрощів Міріям. Та насправді ми не можемо уявити собі заздрощів, присутність яких – добрих чи поганих – знаходило б виправдання. Жодна добра людина не може дати притулок заздрощам, ревнощам і т. д., не обманюючи себе думкою, що особливі обставини в її випадку цілковито виправдовують її поведінку.
З презирством сприйнявши поведінку свого брата як безглузду, Міріям почала переконувати себе, що Бог навряд чи вживатиме особливим чином у Своїй службі того, хто втратив своє привілейоване становище. Її отруєний розум почав бачити докази, що Господь покинув Мойсея, бо інакше він не потрапив би в те, що, на її переконання, було великою помилкою. Вона поділилася своїми побоюваннями з братом Аароном, і обоє, напевно, почали серйозно думати і молитися з приводу падіння вождя Ізраїлю та необхідності, що лягла на них, виправити його помилки.
Аарон, певно, мав слабкий характер і використовувався тільки як речник Мойсея. Свою слабкість він проявив тоді, коли у відсутності Мойсея, який був на горі, поступився вмовлянням ізраїльтян і зробив їм золоте теля та сприяв ідолопоклонству, якого вони запрагнули. Міріям, мабуть, теж погодилася, що це єдиний шлях, щоб вгамувати бунтівний дух народу.
Уривок наводить на думку, що Міріям почала поширювати свої бунтівні здогадки у таборі Ізраїлю, кажучи, що її брат Аарон дотримується таких самих переконань. Зрозуміло, треба було приготувати народ і допомогти Господу, нагадуючи, що Мойсей не єдиний вождь народу, що Міріям та Аарон також пророки і так само, і такою ж мірою перебувають у стосунках із Господом як Мойсей. Таке підступне приготування людей повинно було зробити їх готовими на той час, коли Бог цілковито полишить Мойсея і промовлятиме тільки через Міріям, а Аарон буде її устами.

“І ПОЧУВ ЦЕ ГОСПОДЬ”

Досить часто Господній народ та інші забувають, що Господь не є недбалий до Своїх справ, до Своїх інтересів, а чинить все за радою Своєї волі. Ми як дослідники Біблії повинні щораз більше вчитися оцінювати цей великий факт і пам’ятати, що успіх у Господній праці не може прийти силою або людською владою чи хитрістю, а тільки Господнім Духом, Господньою Силою, Господньою Волею і завдяки їм.
Господь поклав край змові в самому її зародку, покликавши Мойсея, Аарона та Міріям перед Своє лице до Намету. Всі троє послухалися і прийшли. Міріям, певно, сподівалася, що надійшла мить, коли Господь покаже, що вона правильно вгадала Його наміри позбавити Мойсея права бути вождем і на його місце поставити її. Викриття, однак, виявилося зовсім іншим. Бог, щоправда, ствердив, що Міріям та Аарон якоюсь мірою займали становище пророків, і Йому було до вподоби використовувати їх, однак при цьому Господь так само виразно показав, що Його відносини з Мойсеєм знаходилися на значно вищому рівні. До нього Бог промовляв безпосередньо, виразною мовою, а не через сни та видіння. Отож Бог негайно поклав край амбіціям, які були підґрунтям для ревнощів, заздрості, змови та лихослів’я.
Бог також дав покарання. Коли Божественна Присутність, представлена у стовпі хмари, відступила від них, Мойсей та Аарон побачили, що їхня сестра вражена проказою. Аарон розумів, що все це також свідчить, що він допомагав і підтримував сестру в грішному задумі. Він визнав, що його брат Мойсей справді найголовніший серед Божого народу, і тоді вигукнув з відчаєм та проханням змилуватися: “Пане мій! Не поклади нам за гріх, що ми вчинили легковажно і згрішили. Не допусти, щоб вона була, як мертва” (Гиж.).
Тоді Мойсей покликав до Господа: “Боже, вилікуй же її!”. Бог вислухав Мойсея і вилікував Міріям, та повелів поводитися з нею так, як з кожною іншою особою, яку визнали зціленою від прокази. Такі особи мали позоставатися сім днів поза табором під наглядом, щоб бачити, чи не з’являться ще прояви хвороби, перш ніж їм буде дозволено повернутися до табору.

ЗАКОН БУВ ТІННЮ

Апостол пояснює, що різні речі, які Господь повелів Ізраїлю під його Угодою Закону, були пророчими тінями, які ілюстрували вищі речі щодо Духовного Ізраїлю. Так, наприклад, хвороба прокази, практично невиліковна, хіба що завдяки Божественному втручанню, була образом гріха. Сім днів відлучення від свого народу представляло повний, закінчений період випробувань у справі відмови від гріха, очищення і повернення до згоди з Богом.
Зі сьогоднішнього дослідження можна взяти різні уроки. Та, напевне, всі погодяться, що ревнощі, заздрощі, побудовані на самолюбстві, знаходяться серед найбільш обманливих гріхів і є одними з найсерйозніших в очах Бога, незалежно, що про них можуть думати інші.
Наведений вірш є нагадуванням св. Павла Церкві. Треба пам’ятати, що Церква є особливим класом, покликаним Євангельським Посланням зі всього людства, щоб стати послідовниками Ісуса і співспадкоємцями з Ним. Її поклик є покликом до жертвування з Ісусом всіх земних прав та вимог, до повного підкорення у всьому Божественній волі та вимогам. Її угода передбачає повне підкорення головуванню Спасителя і, подібно до Нього, вони мають бути відданими кожному принципу та влаштуванню Божественного Задуму.
Це не залишає місця для вчинків плоті та диявола. Їх треба позбуватися, полишати, бо вони не подобаються Богу. Навпаки, на їх місце повинні прийти плоди та благодаті Святого Духа, щоб послідовники Ісуса, як і Він, могли остаточно здобути повноту Божественної милості та славу, честь і безсмертя праворуч Його Сили.
Хоча всі люди повинні намагатися покинути вчинки темряви і підпорядкуватися Божественним влаштуванням під керівництвом Князя Життя, однак Церква, особливо посвячена Богу, повинна пам’ятати, що всі її надії на славу, честь та безсмертя пов’язані з розвитком правильних рис характеру та протистоянням злу. Пам’ятаймо також, що “любов... не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно”. Тому любов, відповідно, представляє повний критерій Золотого Правила і повний характер Бога, бо “Бог є Любов” (1 Ів. 4: 8).
Негайне покарання Міріям та його наслідки нагадують нам про факт, що така негайна відповідь на гріх буде правилом у Месіанському Царстві і принесе негайні наслідки. Всі люди певною мірою усвідомлюють, що той, хто грішить, постраждає, однак покарання, тобто страждання, які виникають з гріха, часто є такими загальними, що не асоціюються з тим, хто страждає. Тому деякі не беруть нічого з цього уроку.
Крім того, наша хибна теологія Середньовіччя спонукала багатьох із нас до помилкової думки, що покаранням за гріх є вічні муки. Ось так ми прямо суперечили Божому влаштуванню, відвертаючи увагу від існуючої розплати та покарання за гріх і роблячи майбутні покарання такими абсурдно безглуздими, що ніхто в них не вірить або, якщо і вірить, то схиляється до помилкового припущення, що передсмертна молитва про прощення дозволить цілковито уникнути покарань. Ми не здатні покращити Божественне правило: “Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне” , але в жодному випадку не диявольські та вічні муки – чи то в теперішньому житті, чи в грядущому.

R5307 (1913 р.)