БОЖЕ КЕРІВНИЦТВО В СВІТІ І В ЦЕРКВІ

"Бо не від сходу, і не від заходу, і не від пустині надійде повищення, але судить Бог: того Він понижує, а того повищує" (Псалом 75: 7, 8).
Святе Письмо заявляє, що: "Землю віддав [Бог] синам людським". Батько Адам був першим великим царем землі. Після його падіння це царство над польовою звіриною, морськими рибами і птаством небесним вийшло з-під влади досконалої людини, тому що людина почала деградувати. Це царство, внаслідок непослуху людини, втратило також керівництво небесного Отця через Його Духа. Початково було задумано, що людство повинно мати Боже керівництво в справах землі. Але людство стало нерозумне, тобто розумово неврівноважене. Таким є його стан від занепаду, викликаного гріхом і смертю.
Сатана засліплював, обманював і зводив людство в різних справах, представляючи світло як темряву, а темряву як світло. Про цю силу сатани сказано в Святому Письмі як про силу "князя цього віку". І нам сказано, як саме він панує. Стимулюючи гріх, він стимулює те, що противиться Богу. Він "працює тепер у неслухняних". Ця праця продовжувалася протягом століть і особливо від часу Потопу. До того часу сатана діяв дещо іншим способом, тому що люди загалом були більше знайомі з правильним критерієм і менше зіпсуті, ніж пізніше. Тривалість життя до Потопу була більша, ніж тепер, середня тривалість життя сьогодні становить тридцять п’ять років.
Бог дуже рідко втручався в справи, які Він передав в руки людини. Оглядаючись назад, людство бачить великі помилки, які воно накоїло. Будучи під керівництвом сили "князя цього віку" і дозволяючи сатані зводити їх, люди потрапляли в різні пастки. Людство мало більше жорстокого досвіду з гріхом і смертю, ніж можна було вважати можливим. Апостол Павло звертає нашу увагу на факт, що людина не завжди була в цьому деградованому стані. Він говорить, що коли людина згрішила, Бог полишив її і дозволив іти своїм власним шляхом – погрузнути в гріху і неправильному керівництві противника.
Чому Бог так поступив? Ми віримо, що Його наміром було, щоб таким чином, протягом наступного віку, людство в кінцевому рахунку побачило, якою є справжня природа і наслідок гріха; щоб вони навчилися великої, незмінної лекції – що будь-яке відхилення від божественного критерію є шкідливим; і щоб цю лекцію зрозуміли ангели – щоб вони також побачили, яким є наслідок гріха, і щоб мали перед собою мету цієї великої, жахливої лекції. Тяжко без огиди і жаху читати на сторінках історії, що чинило людство, йдучи дорогою гріха.
Далі ми бачимо, як людство могло допомогти собі, стараючись іти Божим шляхом. Ми бачимо, що коли Бог передав людину її зіпсутому розуму і не стримував її від злого шляху, то це спричинило жахливі надуживання (Римлян 1: 28-32). Ми бачимо, що Бог втрутився в стан речей перед Потопом лише тоді, коли дозволити продовження цього шляху було б дуже небезпечним лихом. Думки людей постійно були до зла і тільки до зла. Тому Бог поклав кінець такому стану речей в Потопі. І Він наново почав з Ноя і його сім’ї, котрі були збережені в ковчезі. Бог втручався лише тут і там, як в випадку ніневітян, содомлян і амаликитян. У випадку з содомлянами Бог послав вогонь з неба, даючи приклад і даючи такий вид знищення, який спричинив би покращення стану – не щоб таким чином визначити майбутнє содомлян, але щоб вчинити їх прикладом.

СВІТОВІ ІМПЕРІЇ ІЛЮСТРУВАЛИ ВЕЛИКІ ПРИНЦИПИ

Коли вавилоняни намагалися стати правителями світу, вони, очевидно, мали добрі наміри, добрі почуття до людства. Вони хотіли дати світу добрий уряд. Можливо, в деяких відношеннях їхнє правління було корисним. У всякому випадку, незабаром їхній успіх приніс значну зарозумілість. І тоді Бог дозволив здобути панування іншому народу – медо-персам. Після них греки намагалися керувати світом за допомогою кращого правління; а після них римляни. Кожна з цих світових імперій після деякого успіху була повалена і зазнала краху в своєму розвитку.
Отож Бог, загалом дозволяючи, щоб справи йшли таким чином, тримав людство в загальних рамках нібито вільних урядів і перешкоджав їм лише тоді, коли вони заходили надто далеко і, очевидно, перешкоджали божественному задуму.
До деякої міри ці уряди підтримувались. Святе Письмо говорить, що Навуходоносор став головою з золота – головою поганських урядів. Вивищення прийшло до нього, тому що Богу вподобалося, щоб Навуходоносор мав цю нагоду, тому що Бог дозволив йому мати її, а цьому народу мати владу. І так само було з іншими універсальними правліннями; Бог мав справу і з їх встановленням і з їх поваленням. Таким чином Він дозволяв світу мати різноманітні правління. Інший приклад, певний фараон був при владі в Єгипті в час, коли Ізраїль мав бути визволений з неволі. Згідно зі словами апостола Павла, Господь сказав до фараона: "Власне на те Я поставив тебе" (Рим. 9: 17; 2 М. 9: 16).
Фараону, таким чином, була дана нагода проілюструвати деякі великі принципи, за якими діє Бог. Дехто думає, що Бог працював в фараоні, щоб вчинити його серце твердим і вчинити його такою поганою людиною, якою він був. Але це не так! Він був поганою людиною від природи. Бог міг дозволити, щоб інші спадкоємці були усунуті, так щоб саме цей чоловік засів на престолі в той особливий час. Бог посадив його там в той час – не щоб впливати на фараона на зло, а щоб показати вплив невідновленого серця.
Приходили кари. "Відпусти Мій народ", – говорив Господь. Після приходу кожної кари фараон благав Мойсея, Божого слугу; а коли кара минала, він говорив: "Добре, ти не багато вчинив для цього. Кара і так минула". І приходила інша кара. І фараон постійно ілюстрував милість Бога, Котрий постійно відміняв кари і виявляв милосердя до єгиптян.
Це був урок не того, що Бог працює в людині, щоб вчинити її поганою людиною, яка чинила б лихі речі, а урок того, як Божа милість (усуваючи кару) веде до затвердіння – маючи лише поганий наслідок, замість пом’якшення серця. І так само є з багатьма в світі. Їм говорять, що Бог хоче простити їх, а вони думають: "Добре, значить я можу іти і грішити більше". Ми беремо з цього великий урок Божого милосердя і того, як Він поводиться з людьми. На кінець прийшла остання кара. Однак навіть після неї фараон і єгиптяни погналися, щоб захопити ізраїльтян. Фіналом було те, що єгипетські гонителі бути потоплені в Червоному морі (2 М. 14: 5-31).

ЗГІДНО З БОЖОЮ ВОЛЕЮ

Вірою ми приймаємо, що Бог має нагляд над всіма справами сьогодення. Тому, якщо на останніх президентських виборах ми голосували за якогось кандидата, і якщо кандидат, якого ми вважали найбільш відповідним для обрання, не був вибраний, то ми не повинні вірити, що це було випадковою справою. Ми повинні вважати, що Господь знав все про ці вибори; і що в божественному порядку було дозволено, щоб певні речі відбувались певним чином; і що тому президент, м-р Вілсон, був найбільш відповідним божественному приготуванню.
Ми повинні вірити, що всі речі працюють згідно з радою Божої волі – не що Бог торкається кожної думки або кожного вчинку кожної особи. Зовсім ні! Але Бог здатний так контролювати вітрами незгод, або суперечок, щоб наслідки не були протилежні божественному приготуванню. Ми можемо бути певні, що наскільки це стосується тої чи іншої людини, Бог не турбується про того чи іншого. Наскільки це стосується світу, Господь взагалі не має тих, кому надає перевагу, або улюбленців. Він управляє, або керує, згідно з деякими принципами, щоб в кінцевому рахунку вийшло добро для всіх.
Таким чином Бог влаштовує, щоб всі справи світу незабаром досягли критичного стану, чи то дозволяючи, щоб правив той чи інший цар, чи щоб той чи інший був президентом. Всі речі працюють в згоді з Його великим планом. Бог усуне "князя цього світу", сатану, і всі приготування, які той учинив, – усуне їх в жорстокому падінні, у великому поваленні, і встановить Своє власне царство, яке буде "бажанням всіх народів". Це буде царство Месії і Його нареченої, яка повинна бути Його співспадкоємицею в царстві. Це є царство, про яке ми молимось: "Нехай прийде царство Твоє; нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі".

СПРАВИ ДИСЦИПЛІНИ ЦЕРКВИ

Ми застосували б наш заголовний вірш особливо до церкви – церкви особливо керованої Господом – і до тих, якими Він особливо цікавиться. В Своєму плані Він приготував місце для цих членів у церкві. "Бог розклав члени в тілі, кожного з них, як хотів". "І Він, отож, настановив одних за апостолів, одних за пророків, а тих за благовісників, а тих за пастирів та вчителів" і т.д. – показуючи різні становища в тілі Христа. Ми повинні пам’ятати, що Бог, як говорить апостол, розклав члени в тілі.
У відповідності з тим, як двадцять, або тридцять, або триста, або п’ятсот, або тисяча приведуть себе до згоди з Його волею, Він поставить деяких бути старшими, а деяких бути дияконами і т.д. Як Він поставить їх? Через голос церкви. Кожен, хто мав би отримати повноваження бути дияконом в церкві, повинен бути вірним Господу і братам. І кожен, хто буде призначений старшим, повинен вважати це привілеєм і бути вірним Господу і братам, так щоб він міг бути корисним церкві і подобатися братам, а понад все бути приємним Господу.
Цю думку апостол подає в своїх прощальних словах до старших в Ефесі (Дії 20: 17- 38). Він говорить їм пильнувати себе, щоб вони могли кормити стадо. І він продовжує давати різні поради – що вони мусять пильнувати, як ті, хто повинен дати звіт про свої нагоди і відповідальність, яку вони мусять визнавати як перед Господом, так і перед братами.
Інколи з Господнього дозволу – безперечно, не без Його дозволу – зібрання, в своєму намаганні виразити Господню волю, може говорити: "Цей брат був вибраний старшим минулого разу, і ми не виберемо його старшим цього разу". Або вони можуть говорити: "Минулого разу він був дияконом, і ми не виберемо його дияконом цього разу, а оминемо його". Якою повинна бути позиція брата, таким чином усунутого?

ПІДКОРЕННЯ ГОСПОДНІЙ ВОЛІ

Ми маємо досвід стосовно цього – листи від тих, кого таким чином оминули, натякають, що вони вважають, що зібрання вчинило помилку, не визнаючи їхню здатність і не переобравши їх. І нашою відповіддю було, що ми не знаємо, яка думка стояла за вчинком зібрання, і ми не знаємо, чи зібрання поступило розумно, чи ні, але ми вважаємо, що брат повинен прийняти це рішення як від Господа.
Така особа повинна сказати собі: "Я був слугою зібрання і дуже ціную це. Я усвідомлюю, що таке підвищення є від Господа, і що служба, дана мені, була від Господа. Але тепер, згідно з Божим провидінням, я не повинен бути наглядачем на цей рік, чи півроку. Можливо, в цьому Господь має добрий урок для мене. Можливо, Господь бажає показати, кого Він підвищує, а кого ні. Отож, замість бути ображеним, чи злим, чи похнюпленим, я повинен говорити: "Якщо я можу бачити щось, в чому я був недбалий, виконуючи мій обов’язок, то вважатиму це каранням від Господа. Я пам’ятатиму слова Святого Письма, які говорять: "Понижений брат нехай хвалиться високістю своєю, а брат... нехай хвалиться пониженням своїм". Я радий бачити, що збір виявляє достатню незалежність, щоб робити те, що вважає Господньою волею. У всякому випадку, я намагатимусь визнавати, що вивищення приходить не зі сходу і не з заходу чи півдня, але що Бог є суддя, який вирішує, і що Він ставить над справами церкви того, кого хоче".