БОЖА ПРАЦЯ В НАШІЙ ВОЛІ І В НАШИХ СЕРЦЯХ

"Зо страхом і тремтінням виконуйте своє спасіння. Бо то Бог викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю" (Фил. 2: 12, 13).
В кожному випадку, де апостоли вживають слово "ми", вони, очевидно, звертаються до нового створіння, духовних нових створінь в Христі. Коли св. Павло говорить: "Виконуйте своє спасіння", – він звертається до церкви, не до світу. Світ тепер не є на випробуванні для спасіння. "Виконуйте своє спасіння, бо то Бог викликає в вас і хотіння, і чин". Але, говорячи про нове створіння, ми повинні пам’ятати, що індивідуальність і далі зберігається. Наприклад, апостол говорить: "Ви куплені ціною", – перш ніж ви стали новими створіннями. Це те саме "я", та сама особистість, що й раніше.
В словах "бо то Бог викликає в вас" апостол не має на увазі, що Бог почав працювати в вас, коли ви були куплені, але це означає, що Він робив це ще перед часом вашого зачаття і оживлення, бо, як говориться в іншому місці Святого Письма, ми були притягнені і покликані Богом ще перед нашим посвяченням.

БОГ ЯК МАГНІТ ДЛЯ ЛЮБЛЯЧИХ ПРАВЕДНІСТЬ

Бог представлений як великий магніт, який притягує всіх, хто любить праведність. Він притягнув нас ще перед тим, як ми взагалі стали християнами – правда і праведність нашого небесного Отця була магнітом. Початково людина була створена на образ і подобу Бога, деяка міра цього образу і подоби ще залишається. І до якої міри природна людина любить праведність, правду і милосердя, до такої міри вона має щось, що схвалює Бог, Котрий є великим центром праведності, справедливості, правди і милосердя.
Деякі люди впали так низько, що притягальна сила магніту має дуже малий вплив на них. В інших з нашого зіпсутого роду залишилась більша міра подоби до характеру нашого Господа. Такі, які мають якусь любов до праведності, якусь міру милосердя, усвідомлять притягання до великого небесного Отця. Можливо, хтось з нас, котрі є учнями Христа, відчув трохи цього притягання ще перш ніж взагалі прийшов до Отця. Господь Ісус говорить: "Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його". Отже спочатку ми мусимо бути притягнені Отцем.
Але Бог призначив для нас лише один шлях, щоб прийти до Нього – і цим шляхом є Христос. Тому ті, що бажають прийти до Бога, мусять прийти цим шляхом і мусять вивчити умови, на яких вони можуть приходити. Їм сказано, що вони можуть прийти лише через впокорення себе і жертвування себе. "Коли хоче хто бути Моїм учнем, нехай зречеться самого себе, візьме свого хреста і йде вслід за Мною". Отож Господь поставив тут бар’єр, і ніхто не ввійде, за винятком тих, хто має справжнє, щире бажання. В наступному віці Бог пропонує дещо решті людства. Він діятиме з ними під іншими умовами. Але тепер Він не обдивляється за тими, котрі шукають Його лише відчуттями.
Перед тими, хто шукає Господа, постає питання: Чи ти любиш Бога і праведність? Чи ти відмовишся від всієї людської волі і уподобань і приймеш замість них Божественну волю? Якщо вони приймають ці умови, то стають Ісусовими учнями. Якщо вони говорять: "Ні, я не можу заходити так далеко!" – то вони не можуть стати Його учнями. Як сказав недавно один служитель: "Я ще не сприймаю свого посвячення надто серйозно". І так є з багатьма. Вони хотіли б піти до неба на уквітчаних ложах безтурботності.
Але ті, хто чинить повне посвячення свого життя, хто через Христа приходить до життєво важливої спорідненості з Отцем, є Новими Створіннями. Чи Бог припиняє працювати з ними після того, як був вчинений цей крок? Ні. Бог приготував подальші шляхи, якими Він працює в них. Це дух характеру-подоби Бога – їхня любов до праведності – працював у них так, що вони були охочі віддати свої земні права. Це велика праця. Бог таким чином спочатку працює в нас, щоб хотіти. Тому все, що ми учинили, було віддати себе Йому через Христа. Ми б хотіли віддати себе Богу, якщо б Він прийняв нас. І Він дійсно прийняв нас.

ТРИ ШЛЯХИ ВИЗНАЧЕННЯ БОЖОЇ ВОЛІ

Ми отримуємо вказівку пізнавати Божу волю через Його Слово, через Його провидіння і через всі життєві випробування, щоб ми могли і хотіти і чинити Його добру волю. Коли ми вчинили наше посвячення, ми бажали виконувати Божу волю. Але ми не знали цієї волі повністю. Йдучи далі, ми бачимо Його волю більш і більш виразно. І коли ми бачимо керівництво Його провидіння в усіх життєвих випробуваннях, ми стаємо більше і більше наповнені Його духом – Святим Духом. Таким чином Бог поступово працює в нас, щоб ми чинили. Спочатку приходить бажання, потім оживлення, пробудження енергії, чин.
Сила, яка працює в нас, щоб чинити, це та сама сила, яка працює в нас, щоб хотіти. Чи можемо ми хотіти досконало? Так. Чи можемо ми чинити досконало? Ні. Чому ми можемо хотіти досконало і не можемо досконало чинити? Тому що Божа воля стала нашою волею, нашим розумом. Апостол говорить: "Я сам служу розумом Законові Божому, але тілом – закону гріховному" (Рим. 7: 25). Тіло успадкувало різноманітні слабкості і зіпсуті схильності, тому ми нездатні чинити досконалі діла, і тіло постійно потребує Шати Христової Праведності.
Ми постійно потребуємо, щоб великий Відкупитель був нашим великим Заступником, щоб ми могли з відвагою приходити до престолу небесної благодаті і знаходити милість і допомогу в час потреби. Отже Бог працює в Нових Створіннях спочатку, щоб хотіти, а потім, щоб чинити Його добру волю. І кожна обітниця Бога служить цій меті – щоб ми не просто підкорилися Його волі, але щоб ми з радістю чинили Його добру волю, щоб ми прагнули чинити Його волю будь-яким коштом. Таким чином ми виконуємо наше власне спасіння і є до вподоби нашому Небесному Господу.

ВИКОНУЙТЕ СВОЄ ВЛАСНЕ СПАСІННЯ

Щоб зрозуміти значення нашого вірша, ми повинні дослідити його в його властивому руслі, пам’ятаючи, що він не звернений до світу, як схильні припускати деякі люди. Він звернений до особливого класу, чиї гріхи були прощені, і який через Христа був куплений для особливої спорідненості з Богом, для становища синів Бога. І саме з цієї точки зору вони повинні виконувати своє власне спасіння. Наше спасіння має бути дане нам в об’явленні нашого Господа Ісуса Христа.
Тепер ніхто не має спасіння, хіба що пораховане. В цьому сенсі ми були спасенні і могли наблизитися до Отця. Але ми все ще знаходимось під загальним пануванням Гріха і Смерті. Ми ще не спаслися насправді. Ми повинні виконувати наше спасіння. В цьому вірші апостол показує, як це потрібно робити. Він показує це далі, коли звертається до церкви як Улюбленої. Він не звертається таким чином до грішних осіб, чи тих, котрі нічого не знають про Христа, котрі були поганами або й ще гірше. Саме послання показує, що він звертається до святих Бога.
Про який вид спасіння говорить апостол – яке спасіння потрібно виконувати? Це не є спасіння в загальному сенсі, від гріха і смерті назад до людської досконалості, коли всі обставини будуть сприятливими, коли сатана буде зв’язаний на тисячу років, і коли всі дієві впливи Месіанського Царства будуть задіяні. Коли апостол говорить тут "своє спасіння", він конкретно відносить це особливе спасіння до цього Євангельського Віку – "таке велике спасіння" (Євр. 2: 3).
Коли ми вникаємо більш детально в цю справу, щоб побачити, яке це велике спасіння, то щораз більше дивуємось його глибиною і вишиною. Це не просто спасіння від гріха, це щось набагато більше. Воно не лише буде вічним, але воно є спасінням до слави, честі і безсмертя, співспадкоємства з Месією в усіх славних речах, які належать Йому на Його піднесеному становищі, набагато вище ангелів, урядів, сил і всякого ймення, що назване (Еф. 1: 21). Чим ширше відкриваються очі нашого розуміння, щоб бачити довжину, ширину, висоту і глибину цього великого спасіння, тим величніше воно виглядає. Коли ми думаємо про можливість осягнути його, ми наповнюємось ентузіазмом – а також страхом. Бо що, коли хтось із нас опізниться до такого славного спасіння – такого високого поклику!
Апостол говорить: "Отже, біймося, коли зостається обітниця входу до Його відпочинку, щоб не виявилось, що хтось із вас опізнився" (Євр. 4: 1). Найслабший знак, що ми опізнюємось до славного Божественного критерію повинен наповнити нас страхом, щоб не упустити цього великого спасіння. Це не є боязнь вічних мук, породжена неуцтвом і хибним розумінням Бога, яку мають погани. Вони бояться Бога, жахаються Бога, який прагне мучити; як говорить апостол Іван: "Страх має муку". Цей вид страху покидає нас, коли ми приходимо до знання Господа і маємо привілей називати Його Отцем. В цілому нас спонукує святий страх. Ми не маємо рабського страху, ані страху перед людиною, чи чимось іншим. Ми належимо до того особливого класу, Улюбленої, який має особливу пропозицію особливого роду спасіння.

НАША ВЕЛИКА ОСОБИСТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Вираз "виконуйте" має особливу силу і значення. Він натякає на щось, що є важким, що вимагає часу і терпеливості. Рішення вже було зроблене, інакше ми не були б з цього класу. Ми вирішили справу, коли вперше прийняли це рішення. Ми вже представили наші тіла живою жертвою. І тепер ми є улюблені сини Бога, те, за що ми взялися, лежить перед нами. Ми бачимо, як наш Учитель поклав своє земне життя, і ми бачимо з Святого Письма, що Він повинен бути прикладом для нас. Отож ми повинні з радістю підкорятися всьому провидінню Бога – щасливі, коли Божа воля виконується в нас, скільки б це не коштувало, якої б жертви не означало.
Ми виконуємо наше власне спасіння через старанний догляд. Бог забезпечив спосіб – вчинив всі приготування для нас. Що стосується Бога, немає ніякої недостачі. Вся справа залежить від нас. Бог зачав нас Святим Духом. Всі впливи, необхідні для нас, є в нашому розпорядженні, тому що вони є в Його розпорядженні, тому що ми були покликані, тому що ми були прийняті, тому що ми були введені в Його сім’ю через заслугу великого Заступника! І наскільки більше ми схильні відчувати страх і тремтіння, коли думаємо про все це! Яке величне становище – слава, честь і безсмертя! Результат лежить в моїх власних руках! Немає іншої особи у всесвіті, відповідальної за мій успіх або невдачу, тільки я сам! Я повинен осягнути цю велику нагороду! Господь не осягне її за мене. Він лише допомагатиме мені в виконанні цієї великої угоди.
Тому дуже важливо для нас мати цей страх, усвідомлення факту, що кожен з нас творить історію на вічність. Ми повинні бути або на високому рівні слави, божественної природи, або на нижчому рівні, як Левити, або ми можемо втратити все і піти на другу смерть, з якої немає жодного відновлення.

ПРАЦЯ, ВЧИНЕНА В НАШИХ СЕРЦЯХ

Коли ми усвідомлюємо ці факти, нічого дивного, що ми тремтимо, і боїмось, і відчуваємо потребу ходити, як говорить апостол, обережно, зважуючи наші думки, так щоб вони були в відповідності з волею Бога в Христі. Це дійсно є стан, який можемо назвати "страх і тремтіння". Це стан великої ревності. Тут немає місця для бездумності, чи безпечності, чи легковажності. Бог випробовує кожну силу, яку ми маємо, щоб побачити, чи ми знаємо, що ми сказали в нашому обіті посвячення, щоб перевірити, чи ми були щирі і мали на увазі весь цей обіт, щоб перевірити, чи до якоїсь міри ми не переоцінили себе і не мали на увазі цілковито посвятитися Йому.
Якщо ми не були повністю щирі в цій справі, то ми покажемо це. Бог виконав Свою частину, створивши всі умови і прийнявши нас. Тепер все повинні виконувати ми. Безперечно, ми повинні боятися і тремтіти, коли згадуємо про це. Ми знаємо, що це Бог працює в нас. Бог Сам почав працю в нас. Така праця ніколи не мала місця в серці кого-небудь з ангелів. Нікому з ангелів не було запропоноване таке спасіння.
Ми, котрі були з Адамового роду, змінюємося і розвиваємося в тих напрямках, які позначив для нас Отець, щоб Він міг чинити нас новим створінням. Він спочатку працював в нас, через все Його провидіння, щоб хотіти. А потім, після того, як ми представили свої тіла живими жертвами, Він працював в нас, щоб чинити, – не щоб ми могли чинити досконалі діла в тілі (Бог знав, що ми не могли цього, і не сподівався досконалості в тілі), але Він сподівається досконалих прагнень серця. Він говорить: "Моя дитина мала боротися з недосконалостями тіла, і через добру боротьбу з ними показала свою слухняність Моїй волі. Якщо незабаром Я дам цій дитині досконале тіло, духовне тіло, в воскресінні, то Я впевнений, що вона чинитиме Мою волю. Мій дух працював у ній, щоб хотіти, і тепер працює в ній, щоб чинити. І з усіх своїх сил поступаючи найкраще в теперішніх умовах, вона показує Мені, що буде робити з досконалим тілом. Посіяне в немочі, це нове створіння буде підняте в силі; посіяне звичайне тіло, буде підняте духовне тіло" (1 Кор. 15: 42-44).