СТРАХ – ПРИЧИНА ВЕЛИКОГО НЕРВОВОГО НАПРУЖЕННЯ

“Господь мені помічник, і я не злякаюсь нікого: що зробить людина мені?” (Євреїв 13: 6).
Страх – одне з найбільших лих у світі, яке спричиняє нервове напруження та неспокій. Він є наслідком незгоди, що існує між людиною та Творцем. Можемо бути певні, що ангели не мають страху. Бог підтримує їхній стан спокою, бо вони перебувають у згоді з Ним. Можемо бути певні також, що саме так було з нашими першими родичами. Після свого створення вони не мали страху, бо перебували під божественним захистом. Та коли прийшов гріх, прийшло і прокляття. За шість тисяч років перебування під пануванням Гріха та Смерті людина стала дуже лякливою. Вона розуміє, що зовні неї є впливи, з якими вона не може впоратися. І це знання позбавляє її більшої частини задоволення від життя.
Є люди, які втратили цей страх, та вони становлять виняток. Наш вірш говорить про тих, які не бояться, і показує, чому такий стан є властивим. Вони більше не бояться того, що їм може зробити людина, бо Господь є їхнім Помічником. Страх перед людиною є чимось більшим, ніж страх перед твариною. Поет писав:
“Людська нелюдяність до людей
Несе тисячам сльози”.
Багато хто став убивцею з причини гріха. І хоча закон стримує їх від явних злочинів, вони мають дух убивства, дух самолюбства. Це веде до всіх видів злочинності, неправедності. Той, хто не позбавляє життя буквально, може вчинити убивство з використанням наклепницьких слів. Так він спонукає страх у розумі інших.

ДЖЕРЕЛО ПОЛЕГШЕННЯ

Псалмист говорить про тих, які позбулися страху перед людиною, – про Авраама, Ісака, Якова та пророків. Усе, що було правдою про них, повинно бути правдою про посвячене Тіло Христа. Причина такого спокою розуму ховається в близькій спорідненості з Богом. Завдяки Угоді Жертви, яка стала можливою для них через Спасителя, вони стали дітьми Бога, “а коли діти, то й спадкоємці, спадкоємці ж Божі, а співспадкоємці Христові”, Господні. Як їхній Батько, Бог глибоко зацікавлений ними, тому вони вчаться довіряти Його Любові, Мудрості та Силі.
З такою довірою до Бога вони не мають жодного страху. Він запевнив, що здатний зробити так, що все діятиме разом для їхнього добра. Якщо на початку вони бачили, що в них, як послідовників Ісуса, було більше випробувань, більше труднощів з боку світу, плоті та противника, ніж в інших людей у світі, то усвідомлення цього могло наповнити їх збентеженням та переляком. Та згодом, приходячи до Отця в дусі молитви і дослухаючись до послання, яке Він передав через пророків та апостолів, вони навчилися, що Він поводиться з ними як з Новими Створіннями. Поступово вони навчилися, що “Господь... добра не відмовляє усім, хто в невинності ходить”.
Господь не відмовляє ні в чому, що потрібне для правильного розвитку Його дітей. Він також обіцяє, що ми не матимемо спокус понад те, що здатні знести, бо інакше ми зазнаємо шкоди. Отже, бачимо, Він забезпечує нас усім необхідним, щоб ми могли класти своє земне життя. Коли ми вчимося потрібних уроків з наших випробувань, ми бачимо, що досконала любов проганяє рабський страх перед нашим Небесним Отцем, бо ми Його любимо і Йому довіряємо. У нас немає жодного страху перед противником, бо ми знаємо, що Господь не дозволить противнику завдати нам шкоди, якщо ми тримаємось близько Господа. А якщо Бог дозволяє на випробування з боку противника та наших ближніх, то з наміром, щоб ці речі принесли нам добро.

R5295 (1913 р.)