ДЕСЯТЬ БОЖИХ ЗАПОВІДЕЙ

2 Мойсея 20: 1-11
“Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом” (Луки 10: 27).
Божа Угода з Ізраїлем біля гори Сінай передбачала, що ізраїльтяни, якщо вони досконалим чином дотримуватимуться Декалогу – Десяти Заповідей – засвідчать цим, що вони досконалі і заслуговують на вічне життя. Тоді вони зможуть здобути головне благословення під Авраамовою Угодою, стануть Духовним Насінням Авраама, через яке Бог обіцяв благословити світ.
Св. Павло виразив дух найбільш гідних з юдеїв, які прагнули виконувати Божу волю і здобути благословення. З відчаєм у душі він вигукнув: “Нещасна я людина! Хто мене визволить від тіла цієї смерті?” Їхній розум, щоправда, був живим до обітниць та сподівань, але їхня плоть була недосконалою, деградованою через гріхопадіння, як, зрештою, всіх інших людей: “Щоб ви чинили не те, чого хочете” (Гал. 5: 17).
Дослідники Біблії зі здивуванням споглядають на простоту Декалогу і одразу запитують, яку з його рис юдеї та інші не могли виконати уповні, задовільним чином. Справді, все виглядає дуже просто, і так здавалося юдеям, доки ми не усвідомимо, що чудовий Закон Бога, представлений Десятьма Заповідями, містить глибоке значення, не видиме зовні.
Довжина, ширина, висота і глибина значення цього Закону, мабуть, не була явною для нікого, аж врешті Ісус “звеличив й прославив” (Хом.) його. Він каже, що ненависть до брата є злочином в зародку, що перелюбне бажання в серці є порушенням сьомої заповіді. Це кидає нове світло на цілу річ і пояснює нам, чому після гріхопадіння Адама ніхто з юдеїв або поган ніколи не зміг виконати цей закон за винятком Ісуса.
Великий Учитель також пояснює, що перша таблиця Закону, яка стосувалася обов’язків людини перед своїм Творцем, означає щось більше, ніж просте уникання поклонятися ідолам і марне базікання. Вона означає, що треба визнавати справжнього Бога і що Він повинен зайняти перше місце в людському серці. Вона означає, що треба любити Господа Бога свого “всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом”. Будь-який поділ серця, сил, розуму, душі порушує цю заповідь.

ПЕРВІСНИЙ БОЖИЙ ЗАКОН ЛЮДИНІ

Вперше Божий Закон був даний людині зовсім не на горі Сінай. І справді, викладення Закону на горі Сінай було не для всього людства, а тільки для юдейського народу. Це було викладення умов, на яких вони можуть стати Царським Священством, щоб благословити всі народи.
Первісний Закон Бога був даний людині в Едені, після її створення. Божий Закон був написаний на серці Адама в тому значенні, що Адам був створений на Божественний образ із прикметами розуму та серця, які повністю погоджувалися з його Творцем. Він любив праведність і, очевидно, мав би ненависть до беззаконня, якби було що ненавидіти. Та в той час ще не було жодного.
Ми вражені зміною, яка настала, в умовах якої діти Адама не мають образу Бога і не люблять праведності, а, навпаки, люблять гріх. Пророк каже: “Збилися з дороги нечестиві вже від материнського лона” (Хом.). Він розповідає нам, коли прийшла ця зміна: “Отож я в беззаконні народжений, і в гріху зачала мене мати моя” (Пс. 51: 7).
Після гріхопадіння людини процес деградації проходив так швидко, що перворідний Адама, Каїн, став убивцею. Напевне, розпач матері Єви від зазнаної втрати в Едені, від боротьби з терням та будяччям землі під прокляттям озлобила її розум, викликала гнів і роздратування, які позначилися на дитині. Відтоді і дотепер цей шлях загально веде вниз, хоча при цьому трапляються шляхетні від народження діти, менш заплямовані гріхом, менш деградовані. А ще Святе Письмо інформує нас, що “нема праведного ані одного”.

НАДІЯ МАЙБУТНЬОГО

Те, що людство пережило протягом шести тисяч років, не дає підстав сподіватися, щоб хтось міг привернути до себе увагу Бога виходячи з умов людської досконалості, здібності та готовності виконувати Божественний Закон. Тільки Ісус виконав Закон, тільки Він один, оскільки Його життя походило не від Адама, а безпосередньо від Отця. Він став людиною через зміну природи. Зачатий чудовим чином, Він був “святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників”.
Бог не збирається дарувати вічне життя нікому за винятком досконалих, які виконуватимуть Його Закон досконало та з радістю. Яка, в такому випадку, надія для нашого роду? Світ у загальному має одну надію, тоді як для Церкви Христа, заснованої в П’ятидесятницю, є інша, відмінна надія. Надія світу полягає в тому, що Бог у Своєму часі встановить Месіанське Царство. Воно буде праведним Царством, бо його правителі та судді будуть Царським Священством.
Це Месіанське Царство почне усувати князя цього світу і в’язати його на тисячу років. Беззаконням землі швидко прийде край, і почнеться правління “залізною палицею”. Все, що чинитиме опір праведності, буде потрощене на шматки. Замість темряви, неуцтва, забобонів, сумнівів та страху настане світло знання про Божу славу. У скорому часі воно наповнить цілу землю. Під його впливом все грішне відступить, отримавши покарання, а все праведне здобуде підтримку нагородами у вигляді благословення. На землі відбуватимуться Господні суди, і мешканці землі будуть навчатися праведності (Іс. 26: 9).
Як наслідок, незабаром кожне коліно схилятиметься перед Богом і кожний язик промовлятиме Йому на славу. При цьому всі свідомі бунтівники, прихильники гріха, будуть знищені Другою Смертю – “приймуть вічну погибель”. Під цим управлінням світ повернеться до стану людської досконалості, від якої відпав Адам. Привілей повернутися до образу Бога і Його Закону, переписаного на серці, забезпечений всім жертвою на Голгофі: “Ісус... за благодаттю Божою смерть скуштував за всіх” (Євр. 2: 9).
Усі вони, ставши знову досконалими, як був Адам на початку, і, на додаток, отримавши досвід добра і зла, здобутий протягом семи тисяч років, після Божого схвалення, матимуть вічне життя і не будуть навіть у найменшій небезпеці коли-небудь знову помилково обрати гріх як шлях до щастя.

ЦЕРКВА І ЗАКОН

Церква Христа вибирається з людей, які народилися в гріху. Ці члени не є під Законом зі Сінаю в тому значенні, щоб від них вимагалося дотримуватися його досконалим чином для здобуття вічного життя: “Ви бо не під Законом, а під благодаттю” (Рим. 5: 14). Тим не менше, Церква дуже цінить Закон, бо, дивлячись на його дух, бачить, якою вона повинна бути в разі досконалості, бачить, заради чого варто прикладати найбільші зусилля, бачить, як багато їй не вистачає до досконалості у плоті, і бачить ще, як благодать Господа Ісуса Христа закриває її тілесні недоліки. Все це настільки вірно, що апостол каже, що праведність (істинна суть, тобто дух) Закону виконалася в нас, які ходимо не за плоттю, а за духом (Рим. 4: 8).
Іншими словами, ті, які посвятили своє життя, щоб йти за Ісусом, пожертвувавши всіма земними правами заради виконання Божої волі, роблять більше, ніж Закон міг вимагати. Закон не вимагав, щоб людина віддавала своє життя за іншу людину, а вимагав, щоб вона любила свого ближнього як самого себе. Тому Христос і Церква, йдучи вузьким шляхом жертви, виконують вимоги духа Закону, навіть якщо в плоті Церкви через успадковані слабості немає нічого досконалого. Її члени пожертвували земну природу, і Отець вважає їх Новими Створіннями. Тому вони є суджені не за плоттю, а за духом – за намірами їхнього серця.

R5286 (1913 р.)