ВАЖЛИВІ ТА МЕНШ ВАЖЛИВІ ДОКТРИНИ

Певні риси доктрини Христа є фундаментальними й незамінними, без яких Господь нікого не визнає одним зі Своїх послідовників. Є й інші риси, які можуть здаватися корисними, благотворними, блаженними, але вони не є фундаментальними, не є обов’язковими для членства в Тілі Христа. Фундаментальними доктринами володіють добрі й святі особи від Дня П’ятидесятниці й дотепер.
Ми, які сьогодні належимо до того самого класу, маємо ті ж фундаментальні доктрини, і для зміцнення нам дозволено мати ще інші привілеї, істини, “харч у пору” (Кул.). Ці останні не обов’язково невід’ємні для нашого членства в Тілі Христа, інакше наші попередники, які їх не мали, не були б членами Христа, і століттями не було би Тіла Христа.
Фундаментальною теорією Примирення є:
(1)  Всі люди (всі Адамові діти) є грішниками.
(2)  Ніхто не може примиритися з Богом без жертви Відкупителя.
(3)  Ісус прийшов у світ, щоб бути цією Жертвою і щоб згодом застосувати цю Викупну ціну за гріхи світу.
(4)  На підставі віри в працю Відкупителя віруючий може посвятитися для Божественної служби, приймаючи Божественне запрошення: “Повіддавайте ваші тіла на жертву живу”.
(5)  Роблячи це, віруючий може (до часу повного зібрання вибраного числа) виявляти повне запевнення віри, що його жертва буде прийнята Отцем, що він отримає частку в помазанні Святим Духом – зачатті.
(6)  Ті, хто відповідає цим умовам, мають бути прийняті як брати у найвищому значенні цього слова. Цього, здається, завжди було достатньо, і ми вважаємо, що більшого, ніж це, не потрібно і сьогодні. Та якщо завдяки сприятливому сьогоднішньому дню ми маємо більше знання, то можемо мати і відповідні випробування, які наше більше знання компенсує.
Ми радимо дорогому Господньому народу, де б він не був, не класти ніякого ярма один на одного понад вищезгадані доктрини, щоб в іншому вони були вільними, щоб і інших залишали вільними, щоб мали спільність та згоду один з одним, наскільки це можливо.
У разі тенденції тиснути один на одного щодо чогось більшого, ніж ця фундаментальна віра, і в разі визнання необхідності розділитися заради розвитку тієї чи іншої сторони, без сумніву, замість постійної суперечки, мудрим кроком буде розділення.
Ми не критикуємо нічиї погляди. Кожен має повне право триматися того, чого, на його думку, вчить Біблія, і наші погляди, без сумніву, добре відомі всім нашим читачам. Ось їх коротке викладення:
(1)  Що той, хто згрішив, – це Адам, включно з його потомством.
(2)  Що був потрібний Відкупитель, що цим Відкупителем став Ісус, Який “дав Самого Себе на викуп за всіх”.
(3)  Що Бог запросив декого з відкуплених грішників не для того, щоб бути Викупною ціною, ані щоб відкупляти ще когось, але щоб бути спільниками Відкупителя, членами Його Тіла, Його Нареченою.
(4)  Вимоги та умови, на яких вони можуть мати спільність, полягають у тому, що Ісус як великий Заступник прийме їх як Своїх членів – їхню плоть як Свою плоть, Він припише їм частку Своєї заслуги, яка б їм належала як членам Адамового роду. Тоді вони законно виправдані від всіх успадкованих невдач, слабостей та недоліків. А оскільки їх власна воля, всі інші здібності й таланти посвячені, то їхня жертва може бути прийнятна для Бога як частина Жертви за гріх, принесеної великим Первосвящеником.
(5)  Таким чином, розділяючи смерть Відкупителя, вони мають привілей розділити Його життя через Перше Воскресіння. Відкупитель не застосовує зараз Своєї заслуги за світ, за винятком новоприйнятих і доданих членів. Він виконуватиме Божественний План і жертвуватиме всіх Своїх членів доти, доки не представить у кінці цього Віку заслугу Своєї жертви за гріхи цілого світу й не запечатає цим Нову Угоду для нього.
На нашу думку, багато осіб помиляються в тому, що надають занадто велике значення жертві Церкви, тоді як інші дорогі брати, гадаємо, помиляються в тому, що не бачать ніякої цінності в жертві Церкви, ані того, що їй взагалі дозволена частка в жертвуванні Учителя. Це нагадує коливання маятника з однієї крайності в другу, тоді як наш погляд, що пояснили попередньо, лежить посередині.
Якщо після детального розгляду цих справ збір побачить, що не може погодитися і краще розвиватиметься як два збори, ми погодимося з таким висновком як із мудрим, тим не менше жалкуватимемо через необхідність розділення. Таке відокремлення не обов’язково має відчужити той чи інший збір від Господнього народу чи від Товариства, тому що обоє вони визнають Ісуса як свого Відкупителя, і обоє визнають, що Його кров має першочергове значення.

R5284 (1913 р.)