МАННА З НЕБА
2 Мойсея 16: 2-15

"Ісус же сказав їм: "Я – хліб життя" (Івана 6: 35).
Усвідомлюючи своє визволення з рабства і божественну силу, застосовану на їхню користь в перемозі над єгипетською армією, ізраїльтяни раділи. Мойсей, їхній великий провідник, склав поему, яка визнана дуже сильною, гарною поемою високого рівня. Люди співали її за Мойсеєм, а жінки, за прикладом Маріам, сестри Мойсея і Аарона, взяли бубни і приєдналися до приспіву, тобто до хору, похитуючись і ритмічно переставляючи ноги в тому, що описане як танець:
"Співайте для Господа [Єгови],
бо дійсно звеличився Він".
Спів пісень хвали є одним з найбільш цікавих і корисних методів поклоніння. Але ми можемо бути певні, що вони є прийнятні для Бога лише тоді, коли виходять з серця і дійсно представляють його почуття. Ми побоюємось, що багато гімнів, як і багато молитов, ніколи не підіймались вище голів тих, хто їх приносив. Ми справді побоюємось, що недбалий, нешанобливий спів в дійсності може бути образливим для Господа як богохульство – як те, коли беруть намарно святе ім’я. Якщо так, то наслідок, звичайно, буде зовсім протилежний благословенню, до того ж пропорційно тому, наскільки співак розуміє безбожність своєї поведінки. "Не помилує Господь того, хто призиватиме Його Ймення надаремно".
Ми не маємо на увазі, що покаранням будуть які-небудь несправедливі чи безжальні муки, майбутні чи теперішні, але ми дійсно віримо, що така поведінка впливає на нешанобливе серце, чинячи його більш холодним, більш байдужим і менш сприйнятливим до впливу божественного послання милості. О! Якщо б всі християни співали з духом, а також з розумінням, і якщо б ніхто інший не співав гімни, то земні звуки могли б бути більш благозвучними, ніж вони є, а їхнє небесне відлуння і аромат були б більш прийнятними для Бога.

ГІРКІ ВОДИ, ОПІСЛЯ ОАЗИС

Почалася мандрівка до обіцяного краю. Нарешті, втомлені і спраглі, вони прийшли до місцевості, де було багато води, але, нажаль, вона була гірка, тобто солонувата! Розчарування було великим. Пісня пошани була забута; могутня сила Єгови, коли Він переводив їх через Червоне море, була забута; навіть наглядачі в Єгипті були забуті. Люди нарікали на Мойсея за те, що вивів їх з родючих і багатих доброю водою земель Єгипту. Вони говорили, що було б краще, якщо б вони залишились в Єгипті або навіть померли там. Вони говорили, що Мойсей і Аарон підманули їх залишити землю достатку і привели їх в пустиню, щоб вони померли там від голоду і спраги.
Господня мудрість скерувала Мойсея до певного дерева, яке, покладене в воду, вчинило її солодкою і смачною. Мойсей пояснив людям, що, нарікаючи на нього, вони насправді нарікають на Бога, бо він був лише Божим знаряддям в цій справі. Подорожуючи далі, через деякий час вони були далеко від гірких вод – в Елімі, чудовій місцевості, де відпочили і були відсвіжені.
Святе Письмо пояснює, що Бог мав особливу мету і ціль в цьому керівництві природним Ізраїлем. Він навчав їх лекцій, які були корисними для них, і, якщо б вони були правильно прийняті, то приготували б їх (через віру і послух) до Ханаану. "І будеш пам’ятати всю ту дорогу, що Господь, Бог твій, вів тебе нею по пустині ось уже сорок літ, щоб упокорити тебе, щоб випробувати тебе, щоб пізнати те, що в серці твоїм, чи будеш ти держати заповіді Його, чи ні" (5 М. 8: 2).
Урок для духовного Ізраїлю є ще більш важливий. Якщо природні ізраїльтяни потребували розвитку серця і віри як приготування до земного Ханаану, наскільки більше духовні ізраїльтяни потребують для небесного Ханаану, до якого вони мандрують від часу, коли полишили Єгипет – світ і його рабство гріха! То ж чи можемо ми дивуватись, що Бог дозволяє, щоб на духовний Ізраїль приходило багато важких досвідів – "гірких вод", випробувань віри і терпеливості?
Кожний святий Бога може мати сльози в важких досвідах подорожі вузькою дорогою, але нікому не простимо нарікати. Кожен, швидше, повинен говорити з Учителем: "Чи ж не мав би Я пити ту чашу, що Отець дав Мені?" Тим, хто наближається до джерел гіркоти з належною вірою в Бога, як робив Мойсей, Господь відкриває чудові обітниці, які
"Усунуть гіркість з всіх життєвих лих".
Як ізраїльтяни були ведені від гірких вод до Еліму і його відпочинку та тіні, так Божий духовний Ізраїль не спокушується і не випробовується понад те, що вони здатні знести. В кожній спокусі Господь забезпечує їм шлях для втечі, коли часто відроджує душі Своїх святих, даруючи їм час відсвіження і спокою, готуючи їх до їхніх проб в стані пустині теперішнього життя (1 Коринтян 10: 11-13).

"ЩО ТО?" – ЦЕ МАННА

Коли ізраїльтяни нарікали на Бога і Мойсея, Його речника і слугу, це було з причини недостатньої віри. Ті, хто дійсно вірив в божественне провидіння, яке зберегло їх від кар Єгипту, і яке перевело їх через Червоне море, звичайно, вважали, що Бог не залишить їх голодувати в пустині. Але очевидно, що більшість нарікала через брак віри.
І так є сьогодні. Як говорить св. Павло: "Віра не в усіх". Ми не звинувачуємо їх за це. Очевидно, умови оточення або спадковість мають дуже велике відношення до наших можливостей щодо віри. Дехто внаслідок народження, раннього виховання і більшого досвіду має велику перевагу над іншими, наскільки це стосується теперішнього віку, бо Бог постановив, що послання теперішнього часу буде до тих, хто має вуха віри. "Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає". Кожен, хто має вуха для Божого послання і може проявляти віру, має велике благословення, в сенсі нагоди, якої інші не мають, – нагоди чинити своє покликання і вибрання міцним під покликом цього Євангельського віку.
Ми вдячні Богу, що Його Слово навчає про вік, який надходить, в якому Месія буде благословити цінними нагодами тих, хто не має вух, щоб слухати, і чуйного серця в теперішньому часі. Ми вдячні Богу, що Його Слово виразно говорить, що в тому наступаючому віці, Тисячолітньому віці, всі засліплені очі і всі глухі вуха будуть відкриті. Тоді виконається писання, що Ісус є правдивим Світлом, яке мусить в кінці кінців просвітити кожну людину, яка приходить на світ (Івана 1: 9). Але нагоди Месіанського віку не дають можливості такого високого благословення, як високий поклик цього віку, виставлений перед кожним, хто має вуха, щоб слухати, і очі, щоб бачити його.
У відповідь на нарікання ізраїльтян, Бог тої самої ночі послав їм велику кількість перепелиць. Якщо вони тужили за горшками м’яса в Єгипті, то повинні були побачити, що Бог був здатний дати їм м’ясо в пустині. Деякі агностики вважають, що в цьому чудовому забезпеченні перепелицями є помилка, бо вони думають, що перепелиці покрили землю на висоту майже п’ять футів. Поясненням є, що перепелиці, перелітаючи через Суецьку затоку, були дуже втомлені і летіли низько над землею – в межах п’яти футів – і тому ізраїльтяни могли легко і багато їх наловити.
Бог обіцяв, що наступного дня ізраїльтяни матимуть досить хліба. Зранку землю покрили маленькі крупинки, світлі на вигляд, трохи більші від гірчичного зерна і на смак подібні до тіста в меді. Це повинно було бути їхньою щоденною поживою. Це треба було збирати; і це давало їм всім заняття, без якого вони не були б щасливі. Це вимагало приготування. І для кожної особи була призначена певна міра.
З манною був даний урок щедрості, бо будь-яка кількість, збережена на другий день, псувалась. Ніщо таке не було відоме ізраїльтянам, і вони запитували: "Що то?". І це стало його назвою – "Що то?" – або "man hu", манна. Її збирання допомогло їм пам’ятати також про суботу, бо в суботу нічого не падало, а подвійна порція, зібрана попереднього дня і збережена тієї ночі, не псувалась.

ХЛІБ З НЕБА

Ісус пригадав Своїм послідовникам про манну, дану в пустині, і проголосив, що вона зображувала Його, правдивий Хліб. Як ізраїльтяни загинули б без їжі, так духовні ізраїльтяни не мали б достатньо сили для подорожі без небесної їжі. Ісус назвав Себе правдою. Тому кожен, хто їсть цей Хліб з неба, споживає правду. "Освяти Ти їх правдою. Твоє слово – то правда". Споживаючи багато, регулярно, щоденно нашого Господа, Його заслугу і Його милосердні приготування для нас, ми можемо ставати міцними в Ньому, і вірно продовжувати мандрівку, і ввійти в духовний Ханаан.
Як кожний ізраїльтянин був зобов’язаний збирати манну для себе, так зобов’язаний збирати і присвоювати правду кожний християнин. Ми мусимо виконувати нашу власну частину щодо духовного, як також щодо земного. Не можна сподіватися, що милості святого Духа дійдуть до досконалості без підготовчого насаджування, обрізування, обробки. Хтось добре сказав: "Ходіння в школу не робить учнем, сидіння на лаві в церкві не робить християнином". Щоб зростати міцними в Господі і в могутності сили Його, ми повинні кормитися Ним щоденно – ми повинні оцінювати і присвоювати заслуги Його жертви.