ЛИХОДІЇ І ТІ, ЩО ВТРУЧАЮТЬСЯ В ЧУЖІ СПРАВИ

"Нехай ніхто з вас не постраждає, як... злочинець, або як той, що втручається в чужі справи" (1 Петра 4: 15, Дерк.).
Напевно, ніхто з Господнього народу не міг би добровільно бути лиходієм. Той, хто добровільно чинив би зло, не мав би Господнього Духа, а духа противника. В такому випадку, найгірше, що могло б бути сказане проти кого-небудь з правдиво посвячених, безперечно, є те, що він потрапив у владу помилки, або що він мав якусь слабкість тіла, або через пастку противника був проваджений до чинення чогось, що його серце не схвалювало. Однак проти лихих діл, навіть ненавмисних, потрібно бути дуже пильними. "Нехай ніхто з вас не постраждає, як... злочинець", – ніхто – ніколи – в жодних обставинах.
А тепер переходимо до другої частини апостольського застереження – втручання в чужі справи. Виглядає, що святі, напевно, як і інші, можуть втручатися в справи інших і страждати за таку поведінку. Інколи нам здається, що Господній посвячений народ більше схильний втручатися в чужі справи, ніж інші. Вони мають вищі критерії, ніж інші. Їхня любов до праведності є більша, ніж раніше, і їхня ненависть до беззаконня є більша. Тому постійно є спокуса бути незадоволеними поглядом інших на їхні власні справи, а давати поради і старатися контролювати всіх і все.
Звичайно, на кожного батька переходить обов’язок більше чи менше цікавитися справами своїх дітей або тих, які якимось чином є під його прямою опікою, за яких він є відповідальний. Але навіть в цьому він повинен старатися визнавати особисті права і особисте життя і не дозволяти, щоб почуття обов’язку і відповідальності спонукувало його вивідувати кожну малу справу. Деяка розумна кількість відповідальності повинна бути перекладена на дітей, і вони повинні мати загальне уявлення про те, чого від них сподіваються. Від них слід вимагати відповідності цьому критерію, хіба що щось незаперечно вказує на протилежне. Апостол засудив дух втручання в чужі справи, і весь Божий народ повинен бути на осторозі проти цього духа.
Наш досвід показує, що втручання в чужі справи є багатим джерелом труднощів в церкві – в усіх зібраннях. Здається, що ясне знання теперішньої правди, швидше, побільшує цю трудність. Як в сім’ях часто існує погана атмосфера, яка схиляє кожного члена до бажання знати все про справи кожного іншого члена, так в церкві також є тенденція вмішуватися, випитувати, вторгатися в справи інших – втручатися в чужі справи. В деяких випадках, здається, існує схильність намагатися вивідати все, пов’язане з кожним іншим, і кожному влаштовувати суд.
Трудністю є брак любові. "Любов не чинить зла ближньому". Вона не радіє з недоліків; вона не вишукує їх. Вона не підозрює нічого лихого – вона, швидше, підозрює добре. Нехай кожен з Господнього народу сам розсудить себе в цій справі і побачить, до якої міри він був тим, хто втручається в чужі справи. Нехай кожен вирішить сам для себе, що цим недоліком, наскільки він його має, є брак духа любові, і нехай кожен відповідно цьому звернеться до Господа з молитвою, ревно стараючись зростати в цій чесноті любові.
Ми добре знаємо, що той, хто не любить брата, якого бачить, не має жодного доказу, що він дійсно любить Бога, Якого не бачить. З певністю можемо зробити висновок, що в серці є трохи жовчної гіркоти, якщо нам приємно вишукувати недоліки в тілі членів тіла Христа. Їхнє тіло, виправдане Відкупителем і посвячене, стає Його тілом. Тому кожен, хто вишукує недоліки і втручається в справи братів, робить це проти тіла Ісуса. "Я Ісус, що Його переслідуєш ти" (Дії 9: 5, 22: 8).

СПІЙМАНИЙ В ПАСТКУ ПРОТИВНИКА

Наше довір’я до братів є таке, що ми не можемо вірити, що хтось з них добровільно і навмисно або з охотою вибрав би позбавлений любові шлях шкодити комусь. Ми вважаємо, що противник є напоготові, щоб заманити в пастку Божий народ і розвинути в них дух втручання в чужі справи і дух нелюбові під маскою обов’язку, любові до праведності, справедливості і т.п. Вони не помічають факту, що Бог не уповноважив нас ані судити один одного, ані добиватися справедливості від кожного іншого. Він не уповноважив Свій народ карати один одного, ані накладати стягнення один на одного якимось іншим чином. Він ніколи не уповноважував Свій народ ставати інквізиторами, слідчими, тими, хто втручається в чужі справи.
Навпаки, Він сказав нам "не судити передчасно нічого", але що Він Сам потурбується про цю справу. Чи не написано: "Господь буде судити народа Свого"? Чи ми боїмося, що Він є нездатний? Чи ми стараємось бути мудрішими від Нього? Чи братимемо ми в свої руки справи, які, як Він сказав, ми повинні полишити в Його руках? Якщо ми так робимо, то будьмо певні, що потрапимо в труднощі, а, можливо, втягнемо також інших в труднощі.
Кожен, хто втручається в чужі справи, постраждає. Може трапитись, що постраждає також жертва, і що багато-хто будуть опоганені, але ми можемо бути впевнені, що той, хто втручається в чужі справи, не втече. Без сумніву, частково карою за втручання в чужі справи буде розрив особистої спорідненості з Богом – втрата особистого миру, радості і спільності святого Духа. Це буде відплатою за втручання в чужі справи.
Якщо здається, що брат і сестра в церкві мають труднощі, займайтесь своїми власними справами і дозвольте їм самим вирішити справу між собою. Якщо вони пов’язані як батьки і діти, нехай залагоджують справу самі і засвоюють кожний урок, який Господь, як їхній Суддя і Учитель, даватиме їм. Якщо вони є чоловіком і дружиною, справа мається так само. Тільки вони самі. Не втручайтеся в чужі справи. Навіть якщо один з них прийде до вас і попросить поради, не поспішайте давати її – ухиляйтеся вислуховувати справу – наслідуйте Господню раду. Повідомте тому, хто нарікає, що Господь дав вказівки, і що ви не повинні вмішуватися – що Матвія 18: 15-17 вказує шлях, якого треба триматися.
Глядіть, щоб ви не мали ніякого відношення до цього випадку, хіба що він представ би перед вами в згоді з розпорядженням, яке дав Господь. Інакше ви станете тим, хто втручається в чужі справи, і завдасте клопоту собі та іншим. Якщо вас покличуть до сімейної плутанини, швидше, шкодуйте, ніж поспішайте пхати носа в їхні справи. Найкращим відомим вам способом порадьте їм спочатку вирішити справи між собою, нагадуючи їм слова Ісуса: "Що Бог спарував, – людина нехай не розлучує". А тоді уважайте, щоб ви не зробили нічого, щоб розлучити їх або допомогти довершити роз’єднання духа, яке вже почалося.
Пам’ятайте, що як Господні представники ви не маєте жодного повноваження якимось чином хоч в найменшій мірі бути порушниками спокою, але є уповноважені бути лише творцями миру. Коли вас покличуть до такої справи, старайтеся в кожному слові, яке ви скажете, бути справедливими, чесними, розсудливими і в повній згоді з Золотим Правилом. Ті, котрі сподіваються, що в майбутньому їм буде довірено судити світ (1 Коринтян 6: 2), мусять готуватися тепер, розвиваючи високе почуття милосердя і любові, а також справедливості.

ВТРУЧАННЯ В ЧУЖІ СПРАВИ Є ДОКАЗОМ ГОРДОСТІ

Але хтось скаже, чи не є частиною нашого обов’язку допомагати тримати церкву чистою? А щоб робити це, чи не повинні ми бути напоготові? Тому, якщо ми бачимо, що чоловік і дружина, або брат і сестра, або батьки і діти не є в згоді, то чи не маємо ми обов’язку випитати про їхні справи, щоб побачити, чи не можемо ми встановити порядок?
Це якраз і є дух втручання в чужі справи. Ми нагадуємо це, тому що велика кількість дорого Господнього народу, котрі мають найкращі наміри, не знають, що те, що вони роблять, є втручанням в чужі справи. Пильнуйте свої власні справи! Якщо ви надто зайнялися пильнуванням інших, противник перехитрить вас. Доки зовнішня поведінка якого-небудь брата чи сестри є розсудливою і чесною, справедливість і любов говорять, що ви не повинні вмішуватися поміж них, в сенсі намагання турбуватися їхніми справами. Вдовольняйтесь тим, щоб показати їм добрий приклад покори, віри, терпеливості, братерської доброзичливості, любові. Тоді, якщо їм колись буде потрібна порада, вони можуть добровільно звернутись до вас. І тоді матимете нагоду показати вашу поміркованість і, як постанову Бога, дати їм пораду з Матвія 18: 15-17 – і нічого більше.
Але, скажуть інші, хіба св. Павло не критикував церкву в Коринті за те, що між ними був один, котрий страшно грішив? І хіба він не докорив церкві за те, що вона не змогла розсудити і звільнитись від такої особи? Цілком вірно. Але це був випадок відкритого, добровільного, загальновизнаного гріха, ганебний для особи і для всіх, з ким вона пов’язана. І так повинно бути сьогодні. Якщо хтось живе в явному гріху, і визнає це, і хвалиться цим, такий стан справ повинен бути негайно взятий під увагу церквою в світлі Матвія 18: 15-18. Якщо грішник і далі триває в поганому стані, в відкритому гріху, останнім кроком повинно бути повне відокремлення від церкви. Доки він не вчинить цілковитої реформи, церква повинна повністю не визнавати його.
Безперечно, такі випадки є рідкісними поміж Господнім народом, і так само рідкісною повинна бути процедура, яку в цьому випадку дораджує апостол. Апостол не радить влаштовувати слідство щодо минулого життя всіх, хто входить в церкву Христа. Навпаки, в одному зі своїх послань він натякає, що дуже добре знає, що багато-хто з церкви колись були повністю негідними характерами. Він говорить: "І такими були дехто з вас, але ви обмились, але освятились, але виправдались Іменем Господа Ісуса Христа й Духом нашого Бога" (1 Коринтян 6: 11).
Повністю помилковою є думка, що хто-небудь з нас є уповноважений поправляти кожного іншого. Мати таке поняття є ознакою великої міри гордості. Якщо якийсь брат і сестра не дуже добре годяться між собою, не рухайте їх. Якщо вони думають, що найкраще бути не дуже близькими, не рухайте їх. Якщо вони одружені і вірять, що жити окремо буде для їхніх найкращих інтересів, полишіть їх – займайтесь своїми власними справами. Якщо там є якась таємна вина, полишіть їх. "Бог буде судити народа Свого". Не вашою справою є вмішуватись в це, хіба що Він дає вам якесь додаткове повноваження, ніж те, яке ми знаходимо в Святому Письмі.