БОРОТЬБА З БОГОМ

Псалом 105: 23-36; 2 Мойсея 7: 11
“Хто бо підноситься, буде понижений, хто ж понижується, той піднесеться” (Матвія 23: 12).
Несправедлива поведінка шкодить обидвом сторонам – тому, хто шкодить, і тому, хто пошкодований. Коли б до цього принципу загально відносилися з повагою, було би менше намагань поводитися несправедливо, упереджено, протизаконно. Біблія особливо відкидає усі форми беззаконня і підтримує справедливість, яка є тільки іншою назвою праведності. Всі гріхи є великими та тяжкими настільки, наскільки вони є проявами несправедливості, що шкодять правам інших. Здається, жодний урок не дається людям так важко, як урок справедливості, якому Учитель дав коротке визначення у Своєму Золотому Правилі: “І як бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть їм і ви”.
Немає особи, яка не потребувала б пильнувати себе в цьому напрямку. Коли з’являється нагода використати іншого, з’являється випробування. Вона має тисячу різновидів, але завжди є тим самим – несправедливістю. Її може вчинити працедавець проти найманого робітника, батько – проти дитини, чоловік – проти дружини, ближній – проти приятеля і навпаки. У кожному разі, можемо бути певні, що той, хто поводиться несправедливо, остаточно постраждає настільки ж сильно, як той, з ким так повелися. Цей принцип знаходить переконливе відображення в нинішньому дослідженні.

КОШТ РАБСТВА ДЛЯ ЄГИПТЯН

Єгиптяни в різні способи виправдовували своє поводження з євреями: мовляв, ті стали чисельно сильними і могли б допомагати ворогам Єгипту у разі нападу. Тому єгиптяни вирішили перешкодити збільшенню цього народу. Коли це не вдалося, вони поневолили євреїв. Ця неволя виявилася настільки успішною та корисною для єгиптян, що вони прийшли до висновку, що вже не можуть обійтися без рабів. Отож на той час, про який говорить лекція, єгиптяни були готові затримати своїх рабів майже за будь-яку ціну.
Несправедливість, упередження та беззаконня настільки заволоділи єгиптянами, що кари, потрібні для визволення євреїв, були, безумовно, повним відшкодуванням справедливості на них, еквівалентом усієї несправедливості, якої вони зазнали. Правду каже прислів’я: “Хто нагрішить, той настраждається”, – отримає справедливу відплату колись і десь.
З одного боку кари на єгиптян були чудом. Натомість з іншого – ні. Ми схильні вважати все, що лежить за межами нашого сприйняття, чудесним, а все, що є в межах розуміння – природним. Телефон і бездротовий телеграф можна було би назвати чудом, коли б ми не були в змозі відтворити ці речі і не знали б, як досягти потрібних результатів. Схоже, чудові квіти наших днів, на відміну від простих квітів п’ятдесятирічної давності, здаються нам дивовижними, якщо ми не знаємо, як їх покращили.
З іншого боку, для Бога ніщо не є чудодійним, бо все стається згідно з Божественною Мудрістю та Силою. Коли ми пізнаємо закони природи і бачимо, як Всемогутній вчинив певні речі, які в минулому ми називали чудесними, це не повинно применшити нашої поваги до самих чудес, ані до Того, Хто їх зробив.
Застосовуючи цей принцип до нинішнього вивчення, ми бачимо, що різні кари на єгиптян можна тією чи іншою мірою вважати розумно необхідними, та народ Бога тим більше повинен шанувати Того, Хто показав таку велику силу. Кажуть, що десять кар на єгиптян зайняли період часу в десять місяців. Очевидно, вони були частиною протистояння між богами Єгипту та Єговою, Богом євреїв.
Фараони вважали себе представниками бога Сонця, тоді як їхні раби, євреї, поклонялися великому невидимому, прихованому від очей Єгові. Тому коли Мойсей за Божественною вказівкою з’явився перед фараоном, він сказав, що Бог євреїв послав до нього слово і що ізраїльтяни повинні вийти з Єгипту, щоб поклонитися Йому. Фараон насмішкувато запитав: “Ким є цей Бог євреїв?” Це свідчило, що він Його не визнавав, а вважав могутнім бога Сонця єгиптян.
Мойсею було наказано представити знаки, які б засвідчили його повноваження як Божого представника. Відповідно до однієї з них він мав кинути свою палицю на землю і та мала перетворитися на змію. Це був знаменний знак, та фараон покликав своїх чаклунів, і вони показали таке ж вміння або щось схоже на нього. Дехто припустив, що вони зробили фокус, знаний в Індії, коли змію гіпнотизують і поступово вводять в заціпеніння, після чого вона стає схожою на палицю. Потім, звільнившись від гіпнозу, вона знову поводиться як змія. Однак ми не впевнені, що чаклуни не зробили чогось більшого, бо інші наслідування вчинків Мойсея через Аарона вже не можна було приписати обману.
Яку силу вони використовували? Відповідаємо, що згідно зі Святим Письмом є два джерела таємної сили – Божественне й сатанинське. Безсумнівно, Бог протягом століть дозволяв сатані та грішним ангелам, званим демонами, проявляти велику силу. Інакше неможливо пояснити парапсихологічні феномени, знані в Індії та останнім часом в Європі та Америці. Говорячи так, ми не звинувачуємо медіумів-спіритів у тому, що вони є свідомими слугами злих духів, які вдають померлих. Швидше ми виправдовуємо їх як цілковито обманених – сліпих проводирів сліпих, які щораз більше провадять світ під владу цих злих духів, стрімко збільшуючи число божевільних, яких вже нараховується одна особа на сто дорослих.

ПЕРЕТВОРЕННЯ ВОДИ В КРОВ

Кажуть, що кари почалися в червні і закінчилися наступного березня. Перша з них, перетворення води в кров, була майже такою ж дивовижною, як перетворення води у вино, яке наш Господь зробив у Кані. Деякі думають, що вони знайшли пояснення цього чуда. У нас немає підстави сумніватися, що одного дня ми цілковито знатимемо про те, як Бог використав Свою силу для вчинення такого чуда, а також як Господь Ісус змінив на хімічному рівні воду у вино. Напевно це проста річ, коли б ми тільки знали, як її зробити. Весь виноградний сік на початку є водою і, проходячи хімічні зміни, перетворюється у вино. Наші вчені-хіміки щораз більше дізнаються про таємниці природи, і сьогодні додатки смаку плодів виготовляються так званими синтетичними методами. Дехто сподівається досить скоро виготовляти молоко таким шляхом (повний еквівалент коров’ячого молока) безпосередньо з трави.
Мандрівники розповідають, що ранньою весною, перед початком повеней, вони бачили, як води Нілу стають червоними мов кров. У цей колір вода забарвлюється через наявність у ній деяких мікроорганізмів. Коли би Бог вжив такий метод, щоб перетворити води Єгипту в кров або в щось схоже на кров, то фараонові, мабуть, були би знані такі зміни й раніше, і чудо, головним чином, полягало б у здібності Мойсея та Аарона добитись таких змін несподівано, за своїм наказом, і потім припинити їх. Наслідки були достатньо згубними, бо риба в річці загинула, а люди не могли пити воду. Та фараон і його двір продовжували поводитися несправедливо, відмовляючись відпусти євреїв.
Друга владна вимога Єгови, яка наказувала звільнити ізраїльтян, супроводжувалася погрозою покарати жабами. І так сталося. Земля кишіла жабами та ропухами, їх було повно на вулицях, на полях, у домах, у спальнях, у ліжках, у діжах з їжею – скрізь. Кажуть, що часом в Єгипті жаби плодяться у великих кількостях, але, мабуть, ніколи їх не було аж стільки, як цього разу. Це була знаменна річ. Та знову фараон, отримавши перепочинок, так і не переконався, що він бореться з Єговою. Знову він тримався несправедливого рабства. Чаклунам фараона якось вдалося відтворити перші дві кари, та це тільки збільшило труднощі. Вони не могли позбутися жаб. Фараон був змушений звернутись до Мойсея, кажучи: “Моліть Господа, щоб прогнав жаб”.
Третьою карою була комашня. Д-р Меррінс каже: “Вираз «комашня», швидше за все, означає «кліщі», добре знані в Єгипті. Це маленьке створіння чіпляється до жертви, висисає кров і за кілька годин роздувається від розміру піщинки до горошини. У деякі пори здається, немовби порох землі перетворився на кліщі. Купи жаб, які розкладалися, неминуче перетворилися на місця, в яких плодилися незліченні комахи”. Він цитує слова сера Самуеля Бейкера: “Я часто натрапляв на сухі пустинні місця, в яких було стільки кліщів, що земля буквально кишіла цими паразитами – найбільшими ворогами людини та худоби”. Чудо в цьому випадку полягало в розмноженні кліщів у нечуваній кількості та в найнесподіваніших місцях – не тільки в безлюдних місцях пустині, але по всьому Єгипті.
Варто зауважити, що перші три кари спіткали як ізраїльтян, так і єгиптян, натомість наступні кари, як Мойсей сказав заздалегідь, обминули ізраїльтян. Земля Гошен була захищена.
Покарання мухами, очевидно, було, як каже псалмист у цій лекції, покаранням різними комахами – мошкою, комарами, домашніми та кровосисними мухами. Нещасні єгиптяни потерпали від них, зносили справедливу відплату за власну несправедливість, тоді як ізраїльтяни були збережені під час цієї кари. Фараон пом’якшав і промовив: “Я відпущу вас... Тільки далеко не віддаляйтесь, ідучи”. Та коли Боже милосердя забрало кару, він знову зробив своє серце твердим. Зрештою, він сумнівався, чи ці труднощі були якимось особливим покаранням від Господа, тож не дозволяв ізраїльтянам іти.

КАРА НА ХУДОБУ

Далі прийшла кара на худобу. Це була жахлива моровиця (від лат. morior – помирати) – хвороба, яка чимось нагадує ящур, який кілька років тому приніс захворювання та смерть худоби по всьому світу. Ізраїльтяни вирощували худобу і випасали її, однак цей падіж обминув землю Гошен, даючи свідчення про Божу опіку, “щоб ти знав, що Я Господь посеред землі”. Матеріальні збитки від падежу були, мабуть, величезні.
Тоді прийшла кара прищів та гнояків. Уявіть собі народ, від царя до простого слуги, покритий огидними чиряками!
Сьомою карою була буря, град і огонь: “І спустив Господь громи та град, і впав огонь на землю” (Хом.). Це була страшна буря: “І був град, і огонь горів посеред тяженного граду”, “Господь дощив градом на єгипетську землю”. Врожай був знищений, а майно зазнало шкоди.
Восьмою карою були полчища сарани. Вони, мабуть, нагадували справжнє лихо у вигляді нашестя польових коників, яке кілька років тому принесло спустошення в Канзас та Небраску. Велетенські полчища сарани і раніше прилітали в Єгипет з Нубії. Вони вкривали землю на милі довкола, інколи товщиною до п’ятнадцяти дюймів. Нешкідлива сама в собі, сарана є ворогом, якого важко позбутися, який поїдає всю зелень, перш ніж полетить геть. Посеред цього лиха фараон признався у своєму гріху і попросив пробачення. Та як тільки небезпека минула, він знову зробив жорстоким своє серце, щоб чинити наперекір Господу і Його праведності. Успіх неправедності та сподівання мати користь з неї в майбутньому підштовхнули його до зухвалого протистояння силі, яку він вважав Силою Всемогутнього.
Дев’ятою карою була темрява над усією землею. Вона, очевидно, дещо нагадувала лондонський туман, коли нічого не видно, а ліхтарі малопридатні, під час якого трудова активність переважно завмирає. Ця темрява могла бути викликана піднятим у повітря пилом, як деякі вважають, або ще тисячею способів, які Всемогутній може обрати. Однак земля Гошен, яку замешкували ізраїльтяни, становила виняток, і це було ще одним доказом для фараона, що він має діло з Богом Ізраїлю.
Глибоко вражений, фараон цього разу поступився більше, ніж раніше, дозволивши народу піти з дітьми, хоча попередив, щоб вони залишили отари та стада в Єгипті. Коли ця пропозиція отримала відмову, він наказав Мойсею йти геть від його обличчя і більше не з’являтися під загрозою кари смерті. На цю погрозу Мойсей незворушно відповів: “Правду сказав ти: «Вже не бачитиму лиця твого»”. Наступна кара, як було відомо Мойсею, мала бути останньою, і від неї жорстоке серце фараона мало поступитися.

R5271 (1913 р.)