ЖИТИ ЗА ПЛОТТЮ

“Бо якщо живете за плоттю, то помрете” (Римлян 8: 13, Гиж.).
Ці слова, якими апостол звернувся до посвячених християн у Римі, так само стосуються християнського народу, який живе протягом усього цього Віку. Умови під час всієї Євангельської Епохи є ті самі. Вони не змінилися і не зміняться. Звучить поклик стати воїнами Господа Ісуса Христа під знаменом хреста й мати випробування та труднощі в теперішньому часі, а також нагороду після цього. Угода нашого посвячення полягає в тому, що ми будемо повністю підкорювати себе як людських істот, що ми відмовимось від своїх земних прав і привілеїв, які маємо. Вона містить в собі щось більше, ніж це. Вона містить відмову від наших надій як членів людського роду.
Бог передбачив, що світ буде відновлений з гріха й приведений назад до повної людської досконалості, втраченої через Адамів непослух. Ми, приймаючи пропозицію цієї Євангельської Епохи, відмовляємось від усіх реституційних привілеїв, які б нам дала Ісусова смерть. Ми відмовляємось від них заради надії, дарованої Церкві, – не надії на людську досконалість, а надії вважатися гідними здобути (з Учителем) славу, честь і безсмертя – Божественну природу.
Це просто надії, просто перспективи. Тих славних речей ми не бачимо. Ми лише маємо Господнє Слово про них. Ми зрікаємось земної надії заради Небесної. Ті, хто зачатий Святим Духом, названі Новими Створіннями, і ці Нові Створіння мають жити не за плоттю, а за Духом. Іншими словами, вони повинні коритися не велінням плоті, а велінням Святого Божого Духа.

ЗАСОБИ ДУХОВНОГО ЗРОСТУ

Цей Святий Дух, якому вони мають коритися, отримують кількома шляхами. Перш за все, його отримують при зачатті; це вплив безпосередньо від Бога. Духовне створіння, зачате таким чином, має зростати в благодаті, знанні й любові – зростати в Христа й до повного розвитку в Тілі Христа. Нове Створіння має харчуватися Словом Бога. Тобто не тільки користуватися Божим Словом, але й приходити до Отця в молитві й зауважувати Його провидіння. Воно може навіть отримувати якісь уроки через свої невдачі й через покарання, викликані такими невдачами.
У такий спосіб Нові Створіння повинні показувати свою сердечну відданість, своє довір’я до Бога в усіх цих справах. І якщо вони робитимуть це до кінця своєї мандрівки, то в кінцевому результаті царюватимуть у славному Царстві Месії. Нагороду співспадкоємства з Господом отримають ті, хто доведе свою відданість до самої смерті.
Великий Вождь нашого Спасіння був першим, Кому була дана ця можливість. Він виявився вірним. Він віддав Своє життя, корячись волі Отця. Те, що Він пережив, було чашею, яку Отець налив Йому. Мовою глибини Його єства завжди було: “Твою волю чинити, Мій Боже, Я хочу, і Закон Твій у Мене в серці”. Це шлях, який повинні наслідувати всі, хто хоче досягнути тієї самої цілі, що й Христос, хто хоче бути співспадкоємцем із Ним у Його Царстві.
Співспадкоємець – це спів-наступник, той, хто розділяє спадщину з іншим. Отець зі самого початку спланував так, що Він матиме не тільки Голову (Христа), але й Церкву, Його Тіло. Той, Хто передбачив Ісуса, передбачив і нас через Ісуса. Апостол каже, що Богу належало, приводячи до слави багато синів, Вождя їхнього спасіння вчинити досконалим через страждання, через те, що Він вистраждав. І ті сини, які будуть разом із Ним у славному Царстві, мусять також постраждати в тому, через що вони переходять (Євр. 2: 10; 2 Тим. 2: 11, 12).
Серед випробувань і труднощів, яких мусять зазнати послідовники нашого Господа, є напади з боку гріха й сатани, принади світу й слабкості людської природи. Через деякі з них перейшов наш Учитель, але Він був святий, незлобливий, невинний і відлучений від грішників. Ми нездатні перемогти повністю, тому нам приписана заслуга Христа для прикриття наших ненавмисних недоліків. Для Ісуса не було передбачено такого виправдання. Для нас, недосконалих і заплямлених, цей спосіб передбачений для того, щоб ми могли мати можливість досягнути цієї мети. Кожен наш недолік прикритий заслугою Христа. Тому ми маємо добрий старт у цьому забігу.
Ми повинні не тільки протистояти гріху, але й відмовлятися від своїх прав. Нам потрібно сприймати втрату свого майна з радістю, знаючи, що наші випробування (прийняті правильно) достачають для нас у безмірнім багатстві славу вічної ваги. Якщо когось лякає втрата імені, слави чи ще чогось, то він не має належного духа й не буде визнаний переможцем.

ДВА КЛАСИ НЕВІРНИХ

Ми змалювали вірних – тих, які йдуть слідами Відкупителя до кінця. Та є ще два інших класи. Один клас знову повертається, за словами св. Петра, до гріха, як “свиня йде валятися в калюжу” (2 Петр. 2: 22). Для таких не передбачається вже нічого. Вони явно відступили від своєї Угоди, і апостол стверджує, що для них не залишається нічого, окрім “мороку темряви”.
Є ще один клас, який не хотів би повертатися до того, щоб жити так, як свиня, валяючись в гріху. Але їх стримує страх смерті, і вони все своє життя тримаються в неволі (Євр. 2: 15). Вони бояться жертовної смерті. Вони не матимуть достатньої віри й відваги. Вони не будуть належати до привілейованого класу, тому що в них недостатньо характеру Учителя. Однак вони не є погані. Вони віддані серцем. Коли б не так, вони знову пішли би валятися в калюжу, як інший згаданий клас.
Господь бачить, що вони люблять Його і за сприятливих обставин з радістю жили б для Нього. Але вони живуть у несприятливому часі. І Господь із великого співчуття не дозволяє, щоб вони втратили все, а передбачає спосіб порятунку. Він дозволяє, щоб на них прийшли випробування, і це відбувається на основі Божого провидіння. Як каже апостол, Він віддає таких сатані на загибель плоті, щоб дух міг спастися Дня Господа Ісуса. Якщо такий досвід принесе їм користь, то вони можуть потрапити в клас Великої Громади й бути на духовному рівні. Але вони не вважатимуться достойними розділити найвище благословення – Божественну природу.
Потрапити в один із цих двох класів, як правило, неможливо миттєво. Хтось, зачатий Святим Духом у певну мить, не міг би в наступну мить померти Другою Смертю. Існує занадто велика різниця між духовним зачаттям і станом свідомого гріха, щоб ми могли уявити собі, ніби ці стани йдуть одразу один за одним. Вони протилежні собі навзаєм. Було б неможливим миттєво перейти від одного стану до іншого. Тож цьому класу ведеться добре якийсь час, але коли приходять випробування, труднощі й переслідування, притаманні християнському життю, вони поступово відпадають.

ПРИЧИНИ НЕСПРОМОЖНОСТІ

Ці класи показують неспроможність жити відповідно до мірила. В обох випадках існує тенденція обирати проміжний шлях – не жити близько до Господа та Його вимог і не відходити від Нього. Апостол каже, що коли ми далі житимемо за плоттю, коли виберемо такий життєвий шлях, який пасуватиме нашій старій природі, то можемо знати, що це – широка дорога, яка веде до знищення. Тож якщо ми живемо за плоттю й будемо продовжувати так жити, то кінцем буде смерть.
Дізнаємося з Писання, що Господь не дозволить, щоб хтось, хто справді любить Його, хто вірний всім серцем, просто помилився, пішов на Другу Смерть. Апостол Іван каже: “А коли хто [в Христі і] згрішить, то маємо Заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведного” (1 Ів. 2: 1). Нехай він прийде до Престолу Благодаті, щоб отримати милість і допомогу в час потреби. Але будь-який неправильний крок може мати тенденцію все більше й більше відводити нас від мети. Ми постійно повинні докладати зусилля. Смерть тих, хто живе за плоттю, буде Другою Смертю, бо ці Нові Створіння вже перейшли від першої смерті. Апостол каже, що ми перейшли від смерті до життя.
Ми (клас, про який ідеться в заголовному вірші) отримали свою частку в Жертві Христа, а якщо ми вже отримали її, то для нас не залишиться нічого більше, якщо ми її втратимо. І якщо хтось із таких осіб неправильно використає свій уділ, то якою смертю він би не помирав, це буде Друга Смерть. Для Нового Створіння існує тільки одна смерть, бо воно ніколи не може бути відкуплене. Передбачені різні способи, щоб допомогти йому, але не передбачено нічого, якщо воно займає позицію свідомого грішника.
Апостол каже: “Благаю вас, браття... повіддавайте ваші тіла на жертву живу”. І це якраз те, що роблять вірні: віддають своє життя. Це та умова, на якій вони отримають велику нагороду Божественної природи!

R5269 (1913 р.)