“ЦЕ БУЛИ ОБРАЗИ”

“А сталося це, щоб нам бути прикладом [гр. tupoi – образами], щоб ми лихого не пожадали, як вони пожадали [образний Ізраїль]... Та все це сталося з ними як приклад [гр. tupoi – образи], написано ж на науку нам, що дійшли до повноти [гр. tele – кінців] віків. Тож, коли комусь здається, що він стоїть, нехай уважає, щоб не впав!” (1 Коринтян 10: 6-12, Хом.).
Слова апостола Павла мають велику вагу для кожного читача цього журналу. Вищезгаданий текст навіть у нашому перекладі є дуже міцним, дуже переконливим, але його переконливість стає ще більшою, коли ми зауважуємо, що в грецькій мові вжито слово “образ”, адже образ є точним зразком позаобразу, який має більший масштаб.
Сила цього вислову збільшується тоді, коли ми зауважуємо, що мова йде про кінці, або жнива, віків. Апостол жив у Жниві Юдейського віку, а ми віримо, що живемо в його позаобразі – Жниві цього Євангельського віку. Крім того, грецькою мовою слова апостола вказують на випробування, особливий тиск, що пов’язані з цими Жнивами. Такий самий тиск і таке саме випробування, яке, як нам відомо, було для юдейського народу за днів св. Павла, є для християнства в наш день – у Жниві, у Кінці цього Євангельського віку.
Буквально св. Павло сказав: “Вони написані для застереження нам, на кого Кінці Віків чинять тиск”. В іншому місці згаданий апостол переконує стосовно того ж часу: Божий народ повинен одягнути “повну Божу зброю” в цей “день злий”, щоб змогти вистояти (Еф. 6: 13). Він припускає, що в цьому жнивному часі дехто з нас може почуватися надто самовпевненим, а тому недостатньо пильним і уважним. Св. Павло застерігає: “Тож, коли комусь здається, що він стоїть, нехай уважає, щоб не впав”. Слово “тож” з 12 вірша пов’язує цю небезпеку падіння зі спотиканнями й падіннями Ізраїлю, які, за словами апостола, є “нам образами”.

ПРИПУЩЕННЯ ІНШОГО БРАТА

Один дорогий брат у Правді досить широко написав нам про п’ять різних подій, які апостол згадує як “образи” для нас. Вивчаючи їх з великою пильністю цей брат вважає, що бачить їх подвійне виконання в цьому жнивному часі. Він зауважує нашестя Дарвінізму на Божий народ, яке відповідає нашестю перепелиць на ізраїльтян, які прагнули м’яса, а не манни. Вчення Еволюції нехтують твердженням Біблії про гріхопадіння людини, про Ісусову працю відкуплення, про кінцеве благословення світу через Його Царство, даючи людям замість нього світські доктрини як релігійний харч, зокрема погляд, що людина еволюціонувала з тварини завдяки внутрішнім природним силам. Ця спокуса для християнства призвела до великих відхилень, і через неї багато хто втратив свої духовні надії і навіть духовне життя.
Другою спокусою, показаною в поклонінні золотому тельцю, брат вважає поклоніння собі й своїм вчинкам, яке особливо проявляється в русі Вищої Критики, в якому релігійні керівники, відверто самозакохані, представляють людям продукт свого інтелекту як предмет поклоніння, замість того щоб вважати Єгову, представленого у біблійному Плані як Досконалого в Мудрості, Справедливості, Любові й Силі, гідним поклоніння. Також поклоніння грошам, на його думку, викликане занехаянням поклоніння правдивому Богу. Ця спокуса призвела до значної духовної шкоди й смерті.
Третя спокуса, яку він також пояснює символічно, розуміючи її в значенні невластивого поєднання духовних і дочасних, істинних і фальшивих речей, представлена в тенденції поєднувати релігію із задоволенням та здобуванням грошей, а також у схильності поєднувати різні релігії з політикою. На його думку, це теж сильно ослабило духовність у християнстві.
Четвертим випробуванням, яке апостол називає “спокушуванням Христа”, був бунт проти Мойсея, який представляв Христа. Народ хотів іти навпростець через Едомську землю, щоб увійти в Обіцяну Землю, натомість Мойсей скерував їх обхідним шляхом через пустелю. Наш брат бачить у цьому образі те, як сьогодні в усіх номінальних церквах виникла опозиція до вузького шляху самопожертви (шляху через пустелю до Ханаану Відпочинку) – бажання скоротити дорогу, захопитись утіхами теперішнього життя та спільністю зі світом. Ця спокуса представлена в офіційному скасуванні обмежень у християнській поведінці, через що серед християн стало популярним відвідувати театри, читати романи, ставати гравцями, світськими людьми, громадськими й політичними реформаторами, вважаючись найвищим зразком християнських працівників.
Є нарікання на “вузький шлях” учнівства, нарікання на голос Господа через Писання та на всіх тих, які йдуть пустелею, слідами Ісуса, які вчать інших так робити. Вогняні вужі покусали багатьох таких незадоволених. Багато захворіли через ці укуси, і тільки визнання дієвості крові Відкупителя може спасти їх для вічного життя. Дяка Богові за те, що багато з них матимуть додаткову можливість звернутися до Ісуса, крім тої, що дарована в теперішньому житті!
Наш брат вважає, що виконання п’ятого образу випробувань та іспитів цього періоду Жнива відбувається саме зараз, і воно стане набагато суворішим випробуванням і означатиме духовну смерть багатьох. Він схильний пов’язувати його виконання з публікаціями ВАРТОВОЇ БАШТИ й поширеними наріканнями на них як Божих речників.
Брат вважає, що у всіх цих наших “образах” згадується не тільки номінальне християнство, але й особливим чином ті з Божого народу, які розуміють і вважають час, у якому ми живемо, часом Жнива, які приймають “харч у пору” (Кул.), передбачений зараз для Дому Віри. Немає потреби доповнювати пояснення брата цих перших чотирьох спокус (випробувань) у їх виконанні стосовно праці Жнива й публікацій ВАРТОВОЇ БАШТИ. Тому ми тільки трохи доповнимо його погляд на п’яте з цих випробувань, яке стосується теперішнього жнивного часу й написане нам для застереження як “образи”.

“ОБІТ”, ПРЕДСТАВЛЕНИЙ У КИТИЦЯХ

У 16 розділі 4 Книги Мойсея детально описане п’яте з того, що “написано ж на науку нам” як “образи”. Наш брат доводить, що опис насправді починається з останніх чотирьох віршів 15 розділу 4 Книги Мойсея. Там Господь звелів Мойсеєві такими словами: “Промовляй до Ізраїлевих синів, та й скажи їм: Нехай вони зроблять собі кутаси на краях своїх одеж, вони й їхні покоління, і дадуть на кутаса поли блакитну нитку. І буде вона вам за кутаса, – і будете бачити його, і пам’ятатимете всі Господні заповіді, і виконаєте їх, і не будете оглядатися за серцем своїм та за очима своїми, за якими йдучи, ви зраджуєте, щоб згадували ви та виконували всі Мої заповіді – і будьте святі для вашого Бога” (4 М. 15: 38-40).
Брат вказує на те, що слово, перекладене як “кутас”, – це єврейське слово “tsitsith”, яке означає “китиця”. Юдеї дотепер дотримуються цього наказу. Вони одягають на голе тіло священний одяг, завдовжки кілька дюймів, – на груди й спину, із діркою посередині для голови, що дуже нагадує одяг, який носили священики. На краях цієї священної одежі вони причіпляють китиці, перев’язані блакитною ниткою. Це символізує “Святе Господеві” (Хом.).
Пояснюючи це, брат висуває припущення, що йдеться про нову заповідь, раду, яку дав Мойсей – Господній речник, і що саме вона призвела до бунту Корея, Датана, Авірона й Она та ще двохсот п’ятдесяти начальників громади Ізраїлевої. На перший погляд, вони збунтувалися не проти Бога, а проти Мойсея, але насправді вони виступили проти Бога, бо Мойсей виконував всього лиш функцію Його речника.
З цього приводу брат висуває думку, що “Обіт Господеві”, запропонований на сторінках ВАРТОВОЇ БАШТИ, покликаний сприяти святості й допомагати пам’ятати Господні заповіді, був представлений Господньому народу у 1908 році. Так, Обіт не був даний як заповідь від Бога, а лише як пропозиція того, що може допомогти Духовним Ізраїльтянам у їх намаганні зростати в благодаті, знанні та любові, у святості й у прихильній спільності один із одним, пам’ятаючи щоденно один про одного та про інтереси Праці біля Престолу Небесної Благодаті. Очікувалося, що пропозиція чогось для духовної користі та для захисту в цей “день злий”, коли стоїть питання, “хто встояти може”, викличе щирий відгук в усіх, хто є “справді ізраїльтянами”.
Після того як Мойсей передав вказівки від Господа стосовно кутасів тощо, на подив багатьох відразу виник бунт серед левитів (серед посвячених) на чолі з Кореєм. Гамір, очевидно, стосувався питання святості: “Двісті й п’ятдесят мужів ізраїлевих синів, начальники громади, закликувані на збори, люди вельможні... зібралися вони на Мойсея та на Аарона, та й сказали до них: «Досить вам, бо вся громада – усі вони святі, а серед них Господь! І чому ви несетеся понад зборами Господніми?»” (4 М. 16: 2, 3).
Цей образ може мати наступне застосування: якщо в нашому “образі” “кутаси”, перев’язані блакитною ниткою (4 М. 15: 38), представляють Обіт, то ми дивимося на нього як на засіб благодаті, як на допомогу в нагадуванні про всі заповіді Господа, щоб виконувати їх і “не ходити за серцем нашим і очима нашими” (Гиж.). Обіт – це пропозиція, щоб ми пам’ятали Божі заповіді й не ходили за власним плотським серцем, ані за власним розумом, але щоб пам’ятали й виконували всю Божу волю та вимоги, щоб прославляли нашого Бога. Бунт Корея, Датана, Авірона й Она та двохсот п’ятдесяти начальників громади в образі представляв протистояння, яке виникло проти Господньої жнивної праці, що виконується зараз через цей журнал і Товариство Вартової Башти, виступивши проти запропонованого Обіту: “Ви на себе забагато берете, адже вся громада усі вони святі”. Отож, навіщо ви підносите так високо мірило Господнє? Чому піднімаєте так високо мірило праведної поведінки в думці, слові та в ділі?

МОЙСЕЙ ДАРЕМНО ПЕРЕКОНУВАВ

Про те, як Мойсей благав, як переконував і як його осуджували, описано в 4 Книзі Мойсея 16: 35. Також там описаний кінцевий результат: Корея, Датана, Авірона та їхні сім’ї поглинула земля, розступившись під ними, а двісті п’ятдесят чоловік були знищені вогнем. Це може означати, що бунтівники, які вдавали з себе святих, отримали осуд від Господа, і певним чином (в позаобразі) втратять своє духовне життя: можливо, через те, що їх поглине, тобто захопить, світськість, бізнес тощо. Пояснюючи, брат припускає: взяття кадильниць і принесення кадила – що й робили ці люди – зображує видання багатьох брошур і памфлетів як приношення кадила Богові тими, хто виступає проти нас.
Аарон стояв посеред тих, хто приніс кадильниці, зі своєю кадильницею та кадилом, і тільки його приношення було прийняте. Брат також звертає нашу увагу на результат цієї справи, який, на його думку, може певною мірою ще належати до майбутнього.
Замість того щоб визнати Справедливість Господа в Його поводженні з тими, хто збунтувався проти Його Божественного розпорядку, сини Ізраїлю осудили Мойсея та Аарона за смерть Корея, Датана й Авірона та двохсот п’ятдесяти чоловік, які провинилися, повністю ігноруючи ставлення Господа до цієї справи (17: 6). Багато з них зібралося проти Мойсея та Аарона, нарікаючи: “Ви повбивали Господній народ!” В результаті Господній гнів упав на тих, хто нарікав. Серед них розпочалася морова кара, внаслідок чого загинуло чотирнадцять тисяч сімсот чоловік. Решта врятувалася завдяки тому, що Аарон швидко побіг поміж народ, який постраждав, із святим, приємним кадилом. Брат припускає, що ця кара була наступною після п’яти найбільш нищівних кар, і що це та частина, на якій апостол особливо наголошував, кажучи: “Це нам було прикладом [образами]”. “Ані не нарікайте, як деякі з них нарікали, і загинули від погубителя”.

УРОКИ, ЯКІ МИ МОЖЕМО СМІЛИВО ВЗЯТИ ДЛЯ СЕБЕ

Не обов’язково підтримуючи кожен пункт викладеного вище, ми мусимо сказати, що деякі аспекти цих “образів” нам досить логічно підходять до запропонованих пояснень. Та навіть не дивлячись на ці образи і наведене чи будь-яке інше пояснення, ми знаємо, що живемо в “годину спокуси” (Об. 3: 10), в “дні злому”, в якому цей Вік буде поглинутий Новою Епохою. Ми точно знаємо, що “суд розпочинається від Божого дому”. Ми точно знаємо, що в кінцевому результаті він має поширитися на все християнство. Якщо суд (тобто випробування, вогняне випробування) світу означатиме для нього “час утиску, якого не було від існування люду”, то він, безперечно, означатиме час вогняного випробування для Дому Віри, з якого починається. Виникає питання: “Хто може встояти?” Відповідь: святі – освячені в Христі Ісусі.
Дух бунту проти всіх законів, правил, норм (людських і Божественних), здається, витає в повітрі, яким ми дихаємо. Тому для Божої дитини це час шукати миру й набувати його, наскільки можливо, зі всіма, поводячись як миротворці, а не як заколотники. Це час, коли в багатьох виникає прагнення приносити кадило, яке Господь не доручав їм приносити. Дух амбітності, конкуренції та бажання бути найбільшим серед Господнього народу – один із найнебезпечніших ворогів Церкви не тільки для тих, ким керують, але й для тих, які будуть керівниками й учителями. Ось урок для кожного з нас: “Тож покоріться під міцну Божу руку, щоб Він вас Свого часу повищив”.
І ще один урок: відданість Богові означає, що ми пам’ятатимемо про Його нагляд над справами Своєї Церкви, й про Його компетентність у всьому, за що Він береться. Значить, вірні та слухняні мусять з обережністю підходити до того, ким бути чи що робити, творити чи ламати, у всьому, що пов’язане з працею Господа. Вони повинні все більше сподіватися і шукати Божественного керівництва у всіх своїх справах, а також у справах Церкви Христа.

R5267 (1913 р.)