ДОЛЕНОСНІ ЛЮДИ

2 Мойсея 5: 1-14
“Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені” (Матвія 5: 4).
Наполеона називають обранцем долі, і справді, багато речей, пов’язаних із його життям, виглядають так, наче Господнє провидіння мало до нього безпосередній стосунок. Це не означає, що він був слугою Бога – аж ніяк! Але це означає, що Божественна Мудрість завжди здатна повернути людський гнів Собі на службу, а решта стримати, таким чином змушуючи усе діяти для виконання Божественного задуму. Якими саме були Божественні цілі за днів Наполеона? Це було не зовсім зрозумілим навіть для Божих святих, що жили тоді. Насправді, можна сказати, що Господній народ поки що тільки частково збагнув згадані цілі, хоча дослідники Біблії можуть бачити очима віри багато напрямків, у яких діяльність Наполеона внесла зміни, і які, без сумніву, мали великий вплив на прогрес у світі під час останнього століття. Для вух віри Бог говорить, що всі Його цілі будуть досягнуті: “Слово Моє, що виходить із уст Моїх, порожнім до Мене воно не вертається, але зробить, що Я пожадав”, – говорить Господь (Іс. 55: 11).
Фараон, який панував у Єгипті за часу, коли Бог визволив ізраїльтян, також був доленосною людиною. Ми можемо бути в цьому навіть більше впевнені, ніж у випадку Наполеона, бо маємо Божественне запевнення щодо цього факту: “Я для того залишив тебе, щоб показати тобі Мою силу, і щоб оповідали про Ймення Моє по всій землі” (2 М. 9: 16). Св. Павло стверджував, що Бог зробив твердим серце цього фараона, аби він не дозволив народу Ізраїлю вийти на волю. Він цитує Божественне Слово: “Бо Писання говорить фараонові: «Власне, на те Я поставив тебе, щоб на тобі показати Свою силу, і щоб звістилось по цілій землі Моє Ймення»” (Рим. 9: 17).
Але Божий народ абсолютно не зрозумів суті цих слів, коли в минулому пояснював їх так, що Бог створив фараона злим, твердосердим, а потім зробив його серце ще твердішим. Це не так! Писання стверджує, що вся Божа праця є досконалою. Він ніколи не творив недосконалої людини. Адам був створений на подобу Свого Творця, на Його моральний образ. Це гріх приніс руїну, яка зробила людину самолюбною та твердосердою.

ДИВЛЯЧИСЬ З ІНШОГО БОКУ

Цей упадок передавався від батька дитині по спадковості, так що фараон за своєю природою був таким, яким зробили його предки, плюс діяльність його власної волі. Св. Яків стверджує, що Бог “нікого Сам не спокушує” (Як. 1: 13). Навіть можна не сумніватися, що Бог ніколи прямо не вживав Своєї могутньої сили для того, щоб зробити серце якоїсь людської істоти твердим. Навпаки, всі Господні провидіння, благословення, вказівки й милості призначені для того, щоб зм’якшити серце, щоб усунути його кам’янистість.
Дослідники Біблії тепер усвідомлюють, що апостол хотів нам сказати: серед князів Єгипту Бог поставив на трон царства впертого правителя, на чиє серце Божі милості (коли кари, що йшли одна за одною, були скасовані) мали тільки озлоблюючий вплив. І Бог поставив цього князя на престол, щоб надати великий урок щодо Божественної чуйності, доброти й прощення і щоб проілюструвати принцип, що Боже найбільше благословення для людства (вільна воля) може бути спотворене сатаною для найбільшої шкоди.
Однак не всі доленосні особистості перебувають у протистоянні з Богом. Авраам, Ісак, Яків, Мойсей, Давид, Соломон і пророки, а також Ісус і Його апостоли зі всіма Його послідовниками є доленосними – передбаченими, “покликаними Богом”. З ними Господь поводиться однаково, подібно. На них Його милості, лагідність і милостиві обітниці мають пом’якшувальний вплив, роблячи їх м’якосердими, готовими пробачати, люблячими, все більше схильними розвивати благодаті Святого Духа – “тихість, добрість”, “терпеливість”, “довготерпіння”, “братерство”, “любов”.
Доля цих людей лише частково втілюється в теперішньому житті. Їм дозволено платити велику ціну за збереження їх спільності з Богом і за спадщину Його обітниць. Це коштує їм дружби зі світом, а часто втрати речей, що високо цінуються серед людей, але це приносить їм “мир Божий, що вищий від усякого розуму”. І цей мир, радість і потіха серед утиску є лише передсмаком багатств Божественної благодаті, яку Бог приготував для них у Царстві Месії.
Деякі з цих святих, які жили до того, як Відкупитель приніс Свою жертву за гріхи, мають отримати краще воскресіння до земної природи, ніж матиме решта людства. Вони мають бути “князями по всій землі”, людськими представниками Месіанського Царства на тисячу років. Доленосні люди від часу Першого Приходу нашого Господа мають мати ще вищу нагороду – зміну природи. Провідник їх Спасіння, Відкупитель, вже досягнув Свою долю високого возвеличення, “понад ангелів”, “влади і сили”, “праворуч” Бога (Фил. 2: 9; Еф. 1: 20, 21).
Вірна громадка, яка йде Його слідами Вузькою Дорогою, шукаючи (згідно з Божественною обітницею) слави, честі, безсмертя й співспадкоємства в Царстві Месії, також є доленосними людьми. Але їх доля ще не досягнута. Вони мусять чекати, доки повне число вибраної Церкви не буде покликане, вибране і виявиться вірним. Тоді їх доля буде досягнута через славну зміну Першого Воскресіння, бо “тіло й кров посісти Божого Царства не можуть”. Через свою зміну вони будуть вдосконалені в Божественній природі, як їх Господь (2 Петр. 1: 4). Яка славна доля! Об’єднані, або одружені, з їх Господом на небесному рівні, вони будуть Його співспадкоємцями, Царським Священством, щоб царювати з Ним тисячу років саме з метою благословити людський рід, для відновлення якого Христос помер (Об. 20: 6).
У кінцевому результаті долі вірних, що були до Хреста, і тих вірних, що були від часу Хреста, будуть об’єднані в Царстві, як про це говорить св. Павло. Хоч Стародавні Гідні вже перейшли випробування, вони не можуть вдосконалитися, доки Церква (із вищою долею) не досягне своєї слави (Євр. 11: 38-40).

“НЕ ЗНАЮ ГОСПОДА”

У свій час Мойсей у супроводі Аарона, який був у ролі його речника, став перед фараоном і передав Божественне послання стосовно визволення ізраїльтян. Він був висміяний фараоном: “Не знаю Господа, і також Ізраїль не відпущу!” На якийсь час здалося, ніби вся праця марна. Це був час випробування віри не тільки Мойсея та Аарона, але й усіх ізраїльтян. Фараон із великим твердосердям видав наказ збільшити норму для ізраїльтян, які виконували примусову працю, виготовляючи цеглу для будинків людей. Очевидно, цегла виготовлялася з невипаленої глини, а для зв’язування додавалася солома. Згідно з новим розпорядженням ізраїльтяни мусили виготовляти таку ж кількість цегли на день, але тепер мали ще й очищати поля та межі, щоб зібрати ще соломи, яка служила б їм сполучним матеріалом. Таким чином їх норма, фактично, подвоїлася. У разі її невиконання – їх били. Хіба дивно, що ізраїльтяни, які мали менше віри, нарікали на Мойсея та Аарона, звинувачуючи їх у збільшенні їхньої норми! Однак саме ці гіркі труднощі все більше готували народ до зустрічі зі свободою, згодом дарованою їм у Божому провидінні.
І хіба так не відбувається з деякими нашими духовними свободами? До певної міри спочатку наші спроби догодити Богу й слухатися Його приносять більше випробувань для тіла, більший спротив від противника. Господь хотів би зміцнити нашу віру й допомогти нам цінувати привілей бути визволеними від сили гріха й смерті та бути прийнятими в Його сім’ю.
Підтвердження саме цієї розповіді про утиски ізраїльтян знайшов французький учений М. Е. Невіл у 1884 році. Він знайшов місто Пітом, яке будували ізраїльтяни (2 М. 1: 11). У Британському музеї в Лондоні, а також у Метрополітен-музеї в Нью-Йорку виставлені якраз деякі з цих цеглин. Їх розмір – приблизно чотири на вісім дюймів і близько двох дюймів товщиною. Вони невипалені, але дуже тверді. Інший мандрівник, описуючи стіни Пітома, говорить: “Нижні ряди цих стін і трохи вищі від них викладені з добре зроблених цеглин із дрібною соломою всередині. Але верхні ряди цегли вже не такі добрі. Солома довга, і її мало. А останні ряди взагалі не містять соломи, а тільки осоку, очерет і водорості, які змішували з болотом під час виготовлення”.

ПРИГОТУВАННЯ ДО ХАНААНУ

Зі слів 1 Книги Мойсея 1: 14 в основному робиться висновок, що ізраїльтян змушували вчитися всіх ремесел і занять їх господарів. Від часу Авраама вони були народом пастухів, а цією діяльністю вони були силою запроваджені, так би мовити, в промислову школу передової цивілізації тих днів. Це було суворе навчання, але дуже корисне. Воно, без сумніву, було великим приготуванням до потреб, які їх чекали. Хіба можна сказати, що це була випадковість? Хіба ми не скажемо, що Господь у Своєму провидінні працював із ними, впокорював їх, а також готував до більших нагод, які Він збирався надати?
Кожний, хто може побачити Господнє керівництво стосовно образного Ізраїлю в минулому, має бути цілком готовим зауважити й оцінити Божественне провидіння у випадку себе як Духовного Ізраїльтянина. Однак не так вже й легко засвоїти урок, що Бог наглядає за справами всіх тих, хто справді є Його. Та треба пам’ятати, що тільки ті, які увійшли у відносини угоди з Богом і зберігають ці відносини, можуть пристосувати до себе слова потіхи апостола Павла: “Знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре” (Рим. 8: 28). Наш нинішній досвід розчарувань, випробувань, неприємностей, протистоянь повинен виробляти в нас мирні плоди праведності й таким чином “достачати для нас у безмірнім багатстві славу вічної ваги”.

R5263 (1913 р.)