ОСОБИСТІ ВИМОГИ ВІДПЛАТИ

“Не залічи їм, о Господи, цього гріха!” (Дії Апостолів 7: 60).
Слова св. Степана, коли йому завдавали мученицької смерті: “Не залічи їм, о Господи, цього гріха!” – жодним чином не треба вважати диктуванням Всемогутньому, як поводитися з тими, хто позбавляв його життя. Не треба також думати, що він молився про прощення всіх провин цих людей. Варто звузити цілу справу до вжитих слів: “Не залічи їм, о Господи, цього гріха”.
Якщо говорити про св. Степана, то у нього не було особливих причини вимагати в Справедливості відплати. Тоді виникає запитання: Чи хтось може вимагати? Відповідь полягає у тому, що, здається, будь-хто, зазнаючи несправедливості, може домагатися відплати. У наших судах розгляду підлягають деякі злочини та несправедливі вчинки, тоді як інші ніколи не беруться до уваги, хіба що пошкодована особа сама подає позов.
У випадку св. Степана, наскільки ми розуміємо, у злі, заподіяному йому, звинувачувалися злочинці. Вони, як члени людського роду, вже були зіпсовані первісним гріхом, вже були під осудом смерті. Господь Ісус вже почав працю вчинення відшкодування за їхні гріхи і за гріхи всього світу. У Своєму часі і Своїм способом Бог судитиме цих грішників. Отже, вони всі отримають справедливу відплату, залежно від того, наскільки були винні у злих учинках.
Ісус дає зрозуміти, що злочини проти будь-кого з членів Його Тіла треба буде спокутувати. Нанесення шкоди комусь із Господнього народу є особливим злом у Божих очах і особливим чином заслуговує покарання, бо такі особи є в особливих стосунках угоди з Ним, тоді як світ позбавлений захисту Божественної Справедливості, за винятком загального поводження з ним.
Слів, які приписують нашому Господу: “Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять вони!”, – немає у найстарших грецьких манускриптах. Ісусові було би навіть важче звертатися з такою молитвою, ніж нам, адже, як стверджує Святе Письмо, Він знав, що є в людині. Ми – не знаємо. Будь-яка молитва, з якою ми можемо звертатися, маючи на думці людину, була б зовсім іншою, ніж та, з якою звертався б Ісус. Тому, розмірковуючи над словами св. Степана, ми не повинні брати їх до уваги.

ЗАГАЛЬНІ І ОСОБЛИВІ ПРАВА ПІД ЗАКОНОМ

Запитаймо себе, до якої міри св. Степан мав право та привілеї звернутися з такою молитвою? Коли б він був одним з апостолів, ми б не були зобов’язані про це запитувати, а вважали б, що він був правий. Факт, що ці слова занотовані у Святому Письмі, не свідчать про щось більше, ніж у випадку, коли б вони походили від когось із нас.
В існуючому законодавстві, здається, міститься принцип, що кожна особа має певні права на додаток до загальних. На цих особливих правах ми, залежно від обставин, можемо наполягати або ж ні. У випадку св. Степана, вважаємо, він мав право відкласти убік вимоги Справедливості, що й зробив. Він немовби сказав: “Я не протестую і не вимагаю жодної помсти за себе”.
Тоді виникає запитання, чи мав він право хотіти помсти для них? Не думаємо. Наш Господь навчає: “Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний!” (Лк. 6: 36). Проте ми не повинні втручатися в те, що стосується загальних принципів праведності. Св. Степан у такому значенні цілком властиво обмежив свою молитву, немовби кажучи (перефразовуючи): “Небесний Отче, я не прошу помсти для них, нехай вони не вважаються особливо відповідальними за цей гріх проти мене”.

ЗАХИСТ ІНТЕРЕСІВ ПРАВДИ Є ОБОВ’ЯЗКОМ

Наш Господь наполягає на тому, щоб любити своїх ворогів, робити добро тим, хто нас ненавидить, молитися за тих, хто нас самолюбно використовує та переслідує. Тоді виникає запитання: Чи було би правильним для нас шукати Справедливості? Чи ми повинні завжди казати: “Отче, пробач їм, як і я пробачаю”? Чи ми повинні вимагати, щоб суд ні в чому їх не звинувачував? Ні! Там, де мова йде про інтереси Господньої Справи, нашим обов’язком є сказати щось на захист Правди, а не на власний.
Звичайно, світ не зрозуміє наших мотивів, бо світ діє не інакше як з особистих міркувань. Відповідно, люди вважатимуть, що ми діяли заради себе. Але ми, посвятившись, відмовились від всіх своїх земних прав, тобто ми обіцяли відмовитись домагатися своїх справедливих прав у світі. Це суть нашого посвячення.
Де залучені інтереси Господньої Справи, ми зобов’язані діяти для добра Правди, щоб припинити певні неприязні вислови на її адресу. Бачимо ілюстрації цього принципу на прикладі поведінки апостола Павла в суді, а також його звернення до ворожбита Еліми: “О сину дияволів... Чи не перестанеш ти плутати простих Господніх доріг?.. Тепер... ти станеш сліпий, і сонця бачити не будеш до часу!” (Дії 13: 10, 11). У цих випадках, а також у випадку з котлярем Олександром, можемо бути певні, апостол не шукав особистої помсти.
Так само повинні поводитися ми в усіх справах життя. Коли щось робиться для протидії тим, хто сам протидіє, це треба робити в такому ж дусі, який показав апостол через обраний спосіб поведінки. Ми зауважимо, що в міру нашого зростання в благодаті та знанні ми розвиваємо в собі дух поблажливості, прощення. І так повинно бути. Більше знання про Бога, більший розвиток на подобу характеру Христа повинні робити нас більш лагідними, готовими пробачати.

НЕЗНАННЯ ЯК СПРАВЖНЯ ПРИЧИНА БАГАТЬОХ ПРОЯВІВ НЕСПРАВЕДЛИВОСТІ

Господь благословляє нас тим, що дає більше знання Правди. Коли ми здобуваємо знання Правди, воно допомагає нам співчувати світові. Ми всі грішні. Та апостол каже: “Але ви обмились, але освятились, але виправдались Іменем Господа Ісуса Христа й Духом нашого Бога” (1 Кор. 6: 11). Інші, не очищені, не освячені, не виправдані, є, так би мовити, повні гіркої жовчі.
Коли ми дивимось на всі погані вчинки, які діються у світі, коли ми оглядаємося назад на сторінки історії, ми можемо бачити, що більшість лиходіїв поводилася саме так, бо не оцінювала принципів, задіяних у їхньому випадку. Св. Петро, промовляючи у натхненні, каже, що Ізраїль через незнання вбив Князя Життя (Дії 3: 15, 17). Св. Павло, який дозволив Синедріонові каменувати св. Степана, говорить, що він робив це в незнанні, в засліпленні, справді думав, що служить Богові.
Якщо так було у всіх цих випадках у минулому, то чи ж ми не можемо вважати, що цей принцип напевно діє сьогодні – індивідуально, особисто? Господь здатний все це зупинити, і Він це зробить у властивому часі. Він підніме завісу і у своєму часі дозволить світлу засяяти. Але цей властивий час ще не настав. Церква ще не доповнила страждань Христа.

НАША ЧАСТКА В ЧАШІ СТРАЖДАННЯ

Ми повинні радіти з того, що маємо частку в стражданнях Христа, повинні сприймати її з покорою та безмовною слухняністю, розуміючи, що Отець налив чашу, яку ми повинні пити. Якщо ми любимо наших ворогів і не бажаємо робити їм кривди, а, навпаки, хочемо розплющити їм очі зрозуміння і робити добро, то ми маємо властивий дух. Будь-яке бажання завдати їм кривди буде свідчити про те, що нам не вистачає Господнього Духа. Хто зауважує в собі дух недоброзичливості, той бачить, що йому ще треба багато вчитися. Але той, хто знаходить у собі доказ Духа Господа в таких речах, може радіти.
Згодом, ті, які переслідують, лихословлять, роблять нам зле, побачать виразно і будуть посоромлені. Як каже Святе Письмо: “Ваші брати, що ненавидять вас і проганяють вас за ймення Моє, говорять: «Нехай явить Себе в Славі Господь, і ми подивимося на втіху вашу». Але вони будуть посоромлені” (Іс. 66: 5, Гиж.). Час, коли вони будуть посоромлені, це час, коли Христос з’явиться, і вони будуть бачити. “Та знаємо, що коли виявиться, ми будемо до нього подібні” (Хом.). Отже, наша нагода помститися їм буде в майбутньому, і нашою помстою буде робити нашим ворогам добро. Ми зробимо їм стільки добра, що вони будуть цілковито посоромлені за те, що роблять нам сьогодні.

R5259 (1913 р.)