ПОСЛАНЦІ БОГА В “ОСТАННІ ДНІ”

“Бо Своїм ангелам Він накаже про тебе, щоб тебе пильнували на всіх дорогах твоїх” (Псалом 91: 11).
Посеред “тяжких часів” цього “дня злого” і голосів перестороги святих пророків та апостолів, які звертають увагу на пастки, пошесті та підступні небезпеки з кожного боку, а також виходячи з усвідомлення суті дійсної наявності таких злих надокучливих впливів та небезпек, якими дорогоцінними для святих є запевнення в Божественному захисті, опіці та особистій любові!
Очевидно, згадана у вірші особа, яка дає наказ, послання, є сам Єгова, Небесний Отець. Пророк Давид пророкує про когось, хто буде в майбутньому. Цією особою, найперш, віримо, був Господь Ісус Христос, а пізніше всі, кого Він прийняв як членів Свого Тіла впродовж Євангельського віку, клас Месії – Голова і члени. Ці слова вказують на особливу опіку з боку Бога над згаданим класом. Скрізь у Святому Письмі про цих членів сказано, що Бог особливо їх любить і піклується про них. Наш Господь Ісус є Єдинородним, вельми улюбленим Сином, і всіх, хто є Його членами, Він також дуже любить. Ісус сказав до кількох Своїх вірних учнів: “Отець любить Сам вас”.
Наказ, даний ангелам, як ми розуміємо, мав дуже широке застосування. Апостол Павло запевняє нас, що Божі ангели є служебними духами: вони послані служити та сприяти тим, які будуть спадкоємцями спасіння, спасенними цього Євангельського віку. Справді, всі вони як віруючі в Христа, вірні всім серцем, повністю посвячені Господу та зачаті Його духом, є особливими та блаженними об’єктами Його благодаті, яким служать і допомагають невидимі посланці. Наш Господь Ісус представив по суті таку ж думку, коли промовив: “Їхні Анголи повсякчасно бачать у небі [мають доступ до] обличчя Мого Отця”. Слова Учителя, очевидно, дають зрозуміти, що один або більше цих ангелів мають догляд за посвяченими, особливо вибраними.
Наш Господь вживає дещо інший мовний образ, ніж апостол, немовби прагнучи запевнити нас, що ці посланці не гаючись дбатимуть про наші інтереси. Їм не перешкодять важливіші небесні справи, вони одразу матимуть безпосередній доступ до Божественної присутності і будуть вислухані, так що всім нашим інтересам буде приділено належну увагу. Наш Господь хоче, щоб ми усвідомлювали, що належимо до Дому Синів, що Він є над нами як головний Син, тому немає ніякого зволікання з представленням наших інтересів Отцеві. Наші інтереси є на першому місці, наші ангели завжди мають доступ до Отця. Перш ніж ми скажемо, Він знає наші думки. Перш ніж ми збагнемо наші потреби, Він вже подбав про них. Ми маємо дивовижну опіку. Навіть важко зрозуміти, як Всемогутній Бог може приділити стільки особливої опіки та уваги нашим потребам. Замість того, щоб надиматися від прояву такої люблячої уваги Бога до нас, ми повинні відчувати себе маленькими, невартими таких благословень.
Хоча Отець ось так використовує небесних посланців, це жодним чином не анулює думки, що часто Він використовує Своїх земних дітей як служителів, як слуг один одного. Справді, можемо бути певні, що від невидимих посланців загалом вимагається діяти через людські знаряддя. Ілюстрацію цього ми маємо в жнивній праці, за якою наглядає наш присутній Господь і Його небесні відділи, хоча в основному її проводять члени Його Тіла в плоті.
Апостол Павло ствердив, що Господь чинить Своїм слугою палаючий вогонь, даючи нам зрозуміти, що будь-який і кожний чинник та сила, яку використовує Божественне провидіння, є частиною цієї опіки над Його народом (Євр. 1: 7). Іншими словами, кожний чинник, вжитий Богом – вогонь, електрика, людина чи ще щось, – є посланцем Бога. А все, що не є для Його слави і не здійснює Його задумів, Він, як Сам говорить (Пс. 76: 11), здатний приборкати.

РОЗВИТОК ПЕРЕМОЖЦІВ ВИПРОБУВАННЯМИ

Ці ангели повинні “пильнувати на всіх дорогах”, тобто не тільки всі справи Церкви – особисті та колективні, але й усякого часу – у Середньовіччі та в інші часи. Та ця опіка не вбереже нас від спокуси. Ніхто не може належати до вибраної Церкви, якщо він не має випробувань. Щоб мати прикмети серця, які дають перемогу, треба мати проби. Однак при цьому, щоб допомоги Церкві, її має супроводжувати обіцяна Господня благодать, проте не для того, щоб перемагати замість неї, а щоб підтримувати. Нам достатньо Його благодаті. Він не надолужує нестачу слабкої волі, а нестачу недосконалого тіла. Якщо воля слабка, Він не хоче бачити таких у Своїй вибраній Церкві, а хоче, щоб Його народ мав сильну волю, ні в чому не сумнівався, був переможцем.
Наступний вірш Псалму, з якого взято наш текст, продовжуючи, каже, що посланці, які мають догляд над справами Церкви, Голови і Тіла, пильнуватимуть ноги, щоб ті не спіткнулися. Загалом ми могли би застосувати вираз ноги до деяких членів Тіла у всі часи впродовж Віку, наприклад, коли говоримо, що один член є рукою, один ногою і т. д. Церква, спираючись на ці члени-ноги на всьому шляху, під час Євангельського віку, буде ведена несхибно; їм не буде дозволено спіткнутися, бо “для моєї ноги Твоє слово світильник, то світло для стежки моєї”. Ось так їм буде дано здолати труднощі на стежці.
Таким чином, весь Євангельський вік посланці Господа допомагали Його народові у всіх випробуваннях. Але ця згадка про ноги, здається, особливо стосується останніх членів Тіла Христа: “Які гарні на горах ноги благовісника, що звіщає про мир, що добро провіщає,.. що говорить Сіонові: Царює твій Бог!” (Іс. 52: 7). Це, мабуть, стосується останніх членів Церкви, і цього не можна було сказати впродовж всього віку. Мова йде тільки про нас, які живуть у теперішньому часі.
Ці різні прояви поступу, який ми бачимо, є тільки початком. Новий лад тільки починається. Коли наш Господь визволить і прославить Церкву, тоді Він почне працю зі світом. Ніхто в минулому не мав права сказати: “Царює твій Бог”, натомість з 1878 року ми це звіщаємо.

ХРИСТОВА ПРИСУТНІСТЬ – КАМІНЬ СПОТИКАННЯ

Вірш, здається, наводить на думку, що члени ніг цього часу знаходитимуться в становищі особливого випробування і будуть немовби каменем спотикання. Це пригадує нам, що Господь саме так передбачив, кажучи: “І буде Він... за камінь спотикання і за скелю спокуси для двох домів Ізраїлю” (Іс. 8: 14). Об цей камінь спіткнулися в кінці Юдейського віку (1 Петр. 2: 8). Святе Письмо наголошує, що Ісус є Дорогою. Господь є Каменем Спотикання на стежці багатьох. Ці вірші не стосуються світу. У першому Його приході об Ісуса спіткнулися не поганські народи, а деякі справжні ізраїльтяни. І цей вірш дає зрозуміти, що деякі справжні Духовні Ізраїльтяни спіткнуться об прихід Господа таким чином, що це цілковито відрізнятиметься від того, що вони собі уявляли. Тому, віримо, сьогодні є дуже багато добрих християн, які спотикаються об присутність Христа. Вони думають так і так; уявляють собі так і так. Але все настільки відрізняється від того, що вони уявляють і чого сподіваються, що це нагадує кінець Юдейського віку, коли спіткнулися рабини.
Питання полягає у тому, чому ангели не пильнують всіх добрих людей, щоб вони не спіткнулися? Хіба не такою є обітниця? Відповідаємо, що обітниця дана для всіх із вибраного класу. Та щоб позостатися членами цього Тіла, всі повинні перейти випробування. Це буде тест. Чи вони охоче приймуть допомогу ангелів – посланців? Чи в них є бажання подолати ці труднощі і позостатися на шляху?
Один клас буде в змозі прийняти труднощі належним чином. Натомість інший клас буде настільки самовпевненим, настільки обтяженим турботами цього життя, йому настільки бракуватиме духовного розвитку, що він не буде готовий скористатися служінням ангелів. Річ у тому, що Бог вживає як Своїх посланців декого з тих, кого світ не буде готовий прийняти.

ПАРАЛЕЛІЗМ ЮДЕЙСЬКОГО ТА ЄВАНГЕЛЬСЬКОГО ВІКУ

У Юдейському віці Господь вжив тих, кого книжники, доктори Закону та первосвященики не могли прийняти взагалі. Якщо ж у Нього було бажання вжити представників, тобто знаряддя, посланців, щоб навчити людей, то чому Він не вибрав для цього тодішніх вчених книжників або бундючних фарисеїв? Чому Господь вживав як Своїх посланців людей, які були рибалками, митниками, осіб, яких навчені вважали цілковито непридатними для того, щоб бути наставниками, тобто вчителями? У кінці Юдейського віку про двох із них було написано (і, мабуть, про всіх), що народ зауважив: вони були людьми невченими та простими (Дії 4: 13). Як таке могло бути, що Бог обминув деяких найбільш вчених тих днів? “Втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовлятам відкрив. Так, Отче, бо Тобі так було до вподоби!” (Мт. 11: 25, 26).
Так само сьогодні Господь вживає шляхи, знаряддя, посланців, що не влаштовують багатьох, з якими вони починають вести розмову. І хоча ті налаштовують свій розум, щоб повірити, вони це роблять повільно, бо переобтяжені турботами цього життя, тоді як вибрана громада зуміє це зробити. Тоді інші казатимуть: “Господи, Господи, відчини нам”. Але Господь звістить, що Він не може їх визнати членами Свого Тіла, Вибраними. Вони не проявили духа покори, лагідності, терпеливості, любові, потрібного для того, здобути місце в цьому Тілі. Отже, тільки члени Тіла будуть підняті цими посланцями і несені безпечно крізь випробування та труднощі, які дозволені, щоб випробувати любов, відданість та слухняність волі Бога усіх, хто уклав з Ним Угоду жертви до самої смерті.

R5257 (1913 р.)