“ЗБЛИЖАЄТЬСЯ ВАШЕ ВИЗВОЛЕННЯ”

“Іди, мій народе, ввійди до покоїв своїх, і свої двері замкни за собою, сховайся на хвилю малу, поки лютість перейде!
Бо Господь ось виходить із місця Свого, навідати провини мешканців землі, кожного з них, і відкриє земля свою кров, і вже не закриє забитих своїх!” (Ісаї 26: 20, 21).
У цих словах нашого Небесного Отця проявляється ніжна доброта, яка допомагає нам усвідомити Його велику любов до Свого народу і особливий догляд за ним. Та навіть оцінюючи з усією вдячністю цю особливу любов та турботу у вигляді підтримки, заохочення та захисту, даних нам Небесним Отцем у цьому великому утиску для світу, ми не здобудемо Його Дух, якщо сприйматимемо речі зі самозадоволенням, забуваючи про Його велику любов також до світу. Ця любов, прихована за хмарами Його праведного обурення гріхами людей, у своїй мудрості завдасть небесного удару, який потрощить всі їхні ідоли та впокорить до пороху людську пиху, щоб болісні рани від Його гніву могли приготувати їх до вічного зцілення.
Якщо Бог так полюбив світ, що дав Свого Однородженого Сина, “щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув [навіки], але мав життя вічне”, то Він любить його далі і у Своїй любові використовує палицю для його виправлення. Він також хоче, щоб Його народ звертав увагу на Його суди, і в той самий час, як цей народ радіє сонячному світлу Його милості, прийшовши через віру до стану, в якому може її отримати, Бог хоче, щоб цей народ мав Його дух також в стосунку до світу. У міру того, як удари Його праведного обурення важкою рукою падають на світ, Він хоче, щоб ми вказали людям на причину їхніх лих та на єдиний лік: “В наверненні [до Бога] й спокої [тільки в Ньому] ви спасетеся; у тиші та в довір’ї – ваша сила”. “Вгамуйтесь, – каже Господь, – та знайте, що Бог Я, піднесусь між народами, піднесусь на землі!” (Іс. 30: 15, Хом.; Пс. 46: 11).
Хто є ті, кого Господу до вподоби називати лагідним іменем “Мій народ”? Чи цей клас містить кожного, хто називається Його іменем? Ні, бо тоді  він містив би велику кількість фальшивих визнавців. Як стверджує псалмист, він містить всіх, хто уклав угоду з Богом при жертві (Пс. 50: 5) – всіх посвячених і вірних дітей Бога, якими б юними чи слабкими вони не були, чиї серця постановили твердо і рішуче бути дійсно відданими та слухняними дітьми завдяки Його помічній благодаті.
Бути зарахованим до Божих дітей – великий привілей. Це означає набагато більше, ніж комусь може здатися – набагато більше з їхнього боку і з боку Бога. З їхнього боку це означає не саму назву – приналежність до тієї чи іншої великої організації, яка носить християнську назву, – а те, що вони стали синами та спадкоємцями Бога через Христа; що вони повністю посвятилися Богу, щоб йти слідами Його дорогого Сина; що вони відмовилися від напускної помпезності та світської слави і урочисто обіцяли жити осторонь його духа, амбіцій, надій та сподівань. Крім того, дотримуючись цієї угоди, вони намагаються щоденно бути вірними, покірно брати свій хрест і йти за своїм Вождем та Головою, Ісусом Христом.
З боку Бога це означає виконання для них всіх Його милостивих обітниць через Христа – як у теперішньому житті, так і в прийдешньому. Це означає, що у теперішньому житті ми маємо Його батьківську Любов, турботу, картання, поради, навчання, захист і підбадьорення аж до кінця; що згодом ми знайдемося у Його славній присутності, у вічному відпочинку, мирі та радості. О, яким блаженним повинен бути народ Бога! Вже в цьому житті нагорода Його милості не піддається оцінці.

“УТАЄМНИЧЕНЕ МІСЦЕ” ЙОГО СВЯТИХ

Місцем сховку є “утаємничене місце Всевишнього”, “покров Усемогутнього” (Пс. 91: 1-9, Гиж.). Цим утаємниченим місцем Всевишнього є місце близької спорідненості та спільності з Богом через блаженний привілей молитви і віру в Його дорогоцінне Слово та Його обітниці провіденційної опіки.
“Коли мене лишають всі,
Уся моя надія – Він”.
Яким дорогоцінним є це місце сховку! Який відпочинок та свіжість ми знаходимо посеред заколоту, який вже навіть тепер страхає весь світ і, передусім, народи християнства! Це відпочинок від пихи та безглуздя людей в їхніх безуспішних намаганнях змінити сьогоднішній незадовільний суспільний лад; відпочинок від словесних суперечок в марній спробі створити виразні принципи правди та праведності на основі нинішньої плутанини людських традицій (Пс. 31: 21). Ми знаходимо спочинок, мир, світло і радість, які світ не може ні дати, ні забрати.
Небагато хто може зрозуміти наші мотиви уникати світу та різних організацій номінальної християнської церкви, щоб ходити тільки з Богом. Скільки докорів доводиться вислуховувати заради Його імені. Та не бійтесь; “свої двері [віри] замкніть за собою” і не беріть до уваги докори, будьте глухі до них, “Господа Саваота – Його свято шануйте, і Його вам боятись, Його вам лякатись” (Іс. 8: 13). “А найбільш над усе візьміть [для сутички, яка попереду] щита віри, яким зможете погасити всі огненні стріли лукавого” (Еф. 6: 16). “А оце перемога, що світ перемогла, віра наша” (1 Ів. 5: 4).
Щоб надихнути таку віру, Господь запропонував нам, на додаток до всіх дорогоцінних обітниць, численні заохочення мати просту, дитячу довіру до Нього. Він радить не прислухатися до докорів людини: “Послухайте Мене, що знаєте правду, народе, у котрого в серці закон Мій! Не бійтеся обмови від людей, і лихослів’я їхнього не страхайтеся... Я, Я Сам – Утішник ваш. Хто ти, що боїшся чоловіка, котрий помирає, і сина людського, котрий те саме, що й трава, і забуваєш Господа, Творця свого, що розпросторив небеса і заснував землю; і безнастанно, всілякий день боїшся люті гнобителів, наче він готовий винищити? Але де лють гнобителя?.. І Я вкладу Слова Мої в уста твої, і затінком руки Моєї накрию тебе, щоб утворити небеса [встановити Нові Небеса] і утворити землю [Нову Землю] і сказати Сіонові [випробуваному і вихованому цими труднощами, щоб бути гідними спадкоємцями нового Царства – нових Небес і Землі]: Ти МІЙ НАРОД” (Іс. 51: 7, 12-13, 16, Гиж.).
Хоча буря утиску, яка має охопити весь світ, торкнеться всіх людей (особисто і всіх разом), Господній народ, який прагне ще більше наблизитися до Нього, буде безпечно захований від тривоги, ляку та побоювань, які прийдуть на всі інші класи. Терпляче зносячи її вплив на свої земні інтереси, він радітиме не тільки знанню про Боже керівне провидіння посеред вихору, лютування бурі та життєвого спокою, але й блаженному запевненню, що Його лютість об’явиться тільки на “хвилю малу”, і тоді Його праведне Царство проявиться у силі та великій славі, і вони “немов сонце, засяють” (Мт. 13: 43).
Говорячи про утиск в кінці Євангельського віку, наш Господь сказав: “Тож пильнуйте, і кожного часу моліться, щоб змогли ви уникнути всього того, що має відбутись, та стати перед Сином Людським” (Лк. 21: 36). Ще Він сказав (вірш 28): “Коли ж стане збуватися це, то випростуйтесь, і підійміть свої голови, бо зближається ваше визволення”. “Іди, мій народе, ввійди до покоїв своїх, і свої двері замкни за собою”.
Скільки утиску супроводжуватиме наше входження до утаємничених “покоїв”, наш перехід до Господа, ми не знаємо. Однак разом з приходом цього утиску буде стільки благословень від Господа, що ті, які переходитимуть через нього, зможуть радіти в ньому. Якими б не були їхні труднощі, вони будуть радіти від думки, що будуть навіки з Господом. Ми можемо радіти так, як радів Степан.

ВІДПЛАТА ЗА СВІДОМИЙ ГРІХ

Вірш 21, здається, відноситься до дії принципу справедливості в Божих судах над світом. Небесний Отець відстоює Справедливість і постановив, що вся Його Милість проявлятиметься через Господа Ісуса Христа. Наш Господь має безпосереднє відношення до утиску народів, та це не стільки Його праця, скільки праця Отця. День утиску названий Днем Єгови. Читаємо, що “того дня стануть ноги Його на Оливній горі” і буде великий землетрус (Зах. 14: 4).
Хоча Бог нічого не зробив для людства під час минулих шести тисяч років, а відпочивав щодо будь-якої праці реституції, проте у деяких випадках Він втрутився, щоб запобігти розповсюдженню зла, як це було з амаликитянами та мешканцями Содому. Святе Письмо, судячи зі всього, вказує на те, що в кінці віку Він втрутиться в справи людства і в час утиску задіє справедливість.
У Святому Письмі показано, що Справедливість домагається відплати. Кров закатованих жертв, сказано, волає про помсту. Незалежно від того, чи гріхом було буквальне вбивство, чи несправедливість, яка привела до злочину або самогубства, в кожному разі Справедливість домагатиметься такої ж відплати людству. Справедливість вимагає, щоб діти Адама були покарані за це. Церква Христа є окремим класом, який взятий зі світу і якому прощені гріхи. Вона підтримує Правду та праведність.
Однак час утиску, який приходить на світ, буде часом, коли Справедливість, так би мовити, віддасть по заслузі, вимагатиме того, що належить до сплати. До цього змушують ті чи інші свідомі гріхи людства. Клас, який черпав для себе користь від заподіяння шкоди вбогим у минулому, буде зобов’язаний заплатити данину Справедливості, щоб були зведені рахунки. Апостол Яків каже: “А ну ж тепер ви, багачі, плачте й ридайте над лихом своїм, що вас має спіткати”. Не подумайте, однак, що в теперішньому часі Бог має справу з багатими. Зараз ніхто не є на випробуванні, окрім Церкви Христа. Інші є тільки світом, одній частині якого Бог дозволить вилити свою частку гніву на іншу. Та людська скрута стане нагодою для Бога. Прийде Його призначений час для встановлення Царства, і Він дасть можливість цьому гніву принести людству добро.
Ті, які чинять це лихо, не розуміють, що вони роблять. Та коли Справедливість отримає задовільне відшкодування, втрутиться Царство Месії. Читаємо, що “коли б не вкоротились ті дні, не спаслася б ніяка людина”. Винесення покарання за гріхи, перераховані нами, жодним чином не суперечить біблійному вченню, що Христос помер за гріх. Ісус сплачує борг-гріх світу.
Цим боргом-гріхом світу була кара смерті. Коли б Господь Ісус не компенсував цю кару, світ ніколи не був би звільнений. Ця кара смерті позосталася б на світі, і в цьому не було би жодної несправедливості. Самолюбство, яке привело до злочину, набагато перевищувало те, що наш Господь міг дати взамін за гріх Адама. І той, хто у своїй несправедливості спонукав злочинні умови, вважався за це відповідальним.
Читаємо, що в кінці Юдейського віку наш Господь сказав, що Бог вимагатиме від цього покоління порахунку за всю праведну кров, пролиту з часів Авеля до того часу (Мт. 23: 35). Тому утиск, який прийшов на юдейський народ в кінці його віку, повністю звів ці рахунки. Ізраїльтяни мали світло та знання і були відповідальними. Їм довелося постраждати за кривди, не тільки вчинені деякими з них особисто, але й з намови або потурання інших.

СВІТЛО І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

У кінці теперішнього віку суд Господа прийде, очевидно, на християнство, яке мало достатньо світла, хоча часом це було тільки заломлене світло. Та з ним приходить міра відповідальності, і Господь видав декрет, що християнство не уникне кари. Від цього покоління Він вимагатиме усієї праведної крові, пролитої під час цього віку, так само як вимагав від юдеїв в кінці їхнього віку. Це приведе до великого часу утиску, як привело тоді. Що стосується світу, він може не розуміти зв’язку між цим часом і минулим, оскільки ми знаємо про це тільки зі Святого Письма. Бог дає нам розуміння, щоб ми мали більшу рівновагу та спокій розуму.
Розмірковуючи над природою утиску в кінці цього віку, ми повинні пам’ятати, перш за все, що згаданий утиск приходить на світ і на лицемірів. Господь говорить нам, що у випадку нашої вірності ми не зазнаємо осуду, який приходить на світ. Річ у тому, що ті, які недостатньо вірні, щоб увійти до Малої Черідки, прийдуть на осуд зі світом. Отже, Господь говорить нам про тих, які матимуть частку з лицемірами (Мт. 24: 51).
Тільки клас пшениці буде Церквою Христа. Тільки він буде зібраний до клуні (Мт. 13: 30). Клас куколю потрапить в час утиску, який приходить на світ. Клас лицемірів включатиме багатих цього світу. Саме до них звертається св. Яків у 5: 1-6. У цих віршах апостол відходить від головної теми, але пізніше знову звертається до справи Церкви. Найважчим утиск буде для багатих, які, як образно показано, плачуть та ридають над своїм лихом.
Під час церемоній Дня Примирення Ізраїлю клас Великої Громади був образно представлений у козлі відпущення. Телець зображував нашого Господа Ісуса, а Господній козел – Його вірних послідовників (Євр. 13: 11-13). Коли вірні закінчать свій шлях, має відбутися дещо з козлом відпущення – Великою Громадою. Опис в 3 Книзі Мойсея дуже цікавий: первосвященик вкладав на голову козла відпущення всі беззаконня цілого Ізраїлю (3 М. 16: 21). Всі гріхи цілого народу були покладені на голову козла відпущення, щоб той забрав їх геть – вчинив повне відшкодування. Як вже було сказано, Бог подбав про скасування первісного гріха через Христа, і влаштував задум для задоволення вимог Справедливості щодо всіх інших гріхів світу через клас Великої Громади.
Існує відповідність між кінцем Юдейського віку і кінцем Євангельського віку: як юдейський народ мав спокутувати за те, що він позбавив Ісуса життя, так в кінці Євангельського віку від номінального духовного Ізраїлю певною мірою буде вимагатися пожертвуване життя Церкви.
Господь, здається, має це на увазі, коли каже: “Щоб цей рід відповів за кров усіх пророків, пролиту від створення світу, від крові Авеля до крові Захарії, забитого між вівтарем і храмом. Так, я кажу вам: Рід цей здасть за те рахубу!” (Лк. 11: 50, 51, Хом.). І св. Павло пише, що все написане в пророцтвах виконається. Так само в кінці теперішнього віку певні речі є звинуваченням на адресу християнства за його злі вчинки. Це включає всі переслідування впродовж Євангельського віку разом, очевидно, зі всіма переслідуваннями юдеїв. Тому Святе Письмо показує, що великий час утиску, схожий на той, який прийшов на юдейський народ, тепер прийде на все християнство. Труднощі Ізраїлю в 70-у році були паралеллю труднощів 1915 року.

R5255 (1913 р.)