ПРИГОТУВАННЯ БОЖОГО ЗНАРЯДДЯ
2 Мойсея 2: 11-25

“Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони” (Матвія 5: 5).
Нас часто дивує, як обдумано діє Божественне провидіння. Наше життя настільки коротке, наші обмеження настільки численні, що будь-які наші плани треба доводити до ладу якомога швидше. Та не так є з Всемогутнім, Який “споконвіку” (Хом.). Він має у Своєму розпорядженні необмежений час і, відповідно, здійснює Свою владу з великою розважливістю. Для Його народу є великою утіхою запевнення, що Він знав кінець на початку і чинить все за радою Своєї волі. Дослідники Біблії отримують благословення настільки, наскільки вчаться, що Божественна воля завжди є доброю, – справедливою, мудрою і люблячою.
Освіта Мойсея коротко підсумована у Святому Письмі словами: “навчений всієї премудрості єгипетської”. Переказ розповідає про його навчання у філософів того часу, кажучи, що він був успішним єгипетським генералом; проте нам краще триматися біблійного опису.
Наближався час, коли Бог збирався вивести ізраїльтян з Єгипту в землю, яка, як Він обіцяв Аврааму, буде їхньою. Все це мало бути образною ілюстрацією близького і дивовижнішого визволення Тим, Хто більший від Мойсея.
У подіях із життя Мойсея можна бачити Боже провидіння. Господь назвав його “найсумирнішим із усіх людей на лиці землі” (Гиж.). Бог шукав покірну людину до цього важливого становища і вирішив, що його займатиме Мойсей. Зробити його покірним допомогли уроки та труднощі. Хіба не очевидно, що коли б Мойсей був пихатим та зарозумілим, він не був би придатним до обов’язків та відповідальності, які перейшли до нього як вождя народу на шляху з Єгипту до меж Ханаану? Мабуть, жодна людина у світі не мала більш важкого завдання, ніж те, яке чекало на Мойсея упродовж сорока років. Можемо бути певні, що він був готовий до цих важких випробувань завдяки вісімдесятилітньому життєвому досвіду, який передував Виходу.
Прийомний син принцеси Єгипту, Мойсей, мабуть, був придворним улюбленцем і знаходився в небезпеці розвинути в собі пиху та зарозумілість. Замість того він постійно пам’ятав про свої юдейські риси, про те, що кожний знав про його приналежність до знехтуваного та гнобленого народу. Природно все це мало б вести до одного з двох: або ж він намагатиметься уникати євреїв і щораз більше ототожнювати себе з єгиптянами, або ж буде проявляти віру в особливі обітниці, яких його народ, як діти Авраама, Ісака та Якова, є спадкоємцем.
Це, можливо, була його перша проба. Чи він буде відданим Богу та тим Божественним обітницям, які стосувалися майбутнього? Чи його віра погодиться з тим, щоб обрати свій жереб із поневоленим та пригнобленим народом, втрачаючи привілейоване становище у фараона, його сім’ї та всіх впливових єгиптян? Св. Павло дає зрозуміти, що Мойсей був переможцем у всіх цих речах. Він вважав за краще зазнати страждань із Божим народом, аніж захоплюватися багатствами та почестями, які могли йому належати як прийомному членові царської сім’ї (Євр. 11: 24-26). Цілком доречно припустити, що коли б він став на боці єгиптян, то міг би навіть зійти на престол фараона.
Для Мойсея обітниця, яку Бог дав Авраамові й повторив Ісакові та Якову, яка все ще чекала на своє виконання, була більш бажаною, ніж всі земні багатства та почесті. Мойсей витримав цю пробу віри та відданості. Він буде на боці Бога за всяку ціну! Так само завжди були проби для тілесних та духовних ізраїльтян, і в наші дні вони далі тривають. Світ усіляко спонукає юдея покинути його стосунки угоди з Богом, а духовного ізраїльтянина – полишити його духовний стосунок до Бога.
Далі є правдою, що дружба зі світом означає ворожнечу з Богом, а дружба з Богом означає ворожнечу зі світом – настільки іншим і протилежним є царство темряви порівняно з Царством Світла та всім, що з ним пов’язане. Сьогодні, як за часів Мойсея, далі є правдою, що той, “хто хоче жити побожно [у теперішньому часі],.. буде переслідуваний”. Але так завжди не буде. Надходить велика зміна. Той, хто любить праведність, буде вивищений, матиме благословення, а той, хто любить гріх, буде обмежений та покараний.

МОЙСЕЙ ЗНЕОХОЧЕНИЙ ТА РОЗБИТИЙ

Довіряючи Господній обітниці, Мойсей вірив, що настав час визволення ізраїльтян із рабства. Він добре знав про своє чудесне врятування і мав запевнення Божої Обітниці, що Бог має для нього особливе завдання. Тож він був готовий та охочий почати його виконувати. Але він не знав, що насправді він не готовий. Йому і на думку не могло прийти, що він потребуватиме ще сорок років особливого навчання. Думки, що настав час вийти на волю, не давали йому спокою: “Він надихне народ вірою в себе. Люди повинні знати, що хоча він виховувався при дворі фараона, його симпатії були з ними, і на нього можна покладатися як на свого провідника”.
Нагода показати свій запал до братів з’явилася тоді, коли він побачив, як єгиптянин несправедливо поводився з одним із них. Мойсей втрутився в суперечку. У бійці єгиптянин був убитий, а ізраїльтянин уцілів. Мойсей вирішив, що ніхто з єгиптян про це не знає, і закопав убитого в пісок. Тепер він не сумнівався, що його брати мовчки приймуть те, що він їхній друг та захисник, і будуть відноситись до нього з довірою, як до свого вождя, чекаючи аж Боже провидіння відчинить їм двері, щоб залишити Єгипет. Та всі ці мрії розвіялися, мов порох, коли наступного дня він побачив, що серед його братів немає такої довіри до нього, якої він сподівався, що вони, замість бути його послідовниками, готові видати його єгипетським зверхникам за допомогу одному з їхнього народу.
Геть розчарований, повний побоювань за своє життя Мойсей утік у пустелю мідіян. Здавалося, немовби вся його відданість і всі сорок років виховання та навчання були марні. Він гадав, що готовий стати вождем Господніх відділів і вести їх, а тут за одну годину всі його сподівання розбилися, і він став утікачем, боячись показатися в палаці єгиптян чи серед власного народу. “Намарно  потрачене життя, – напевно вирішив він, – сорок років надій та сподівань, які ніколи не здійсняться”.

МОЙСЕЙ – ПАСТУХ В ЇТРО

Утікач присів на краю криниці. Аж ось пастухи приводять свої отари до води. Серед тих, хто доглядав овець, були дочки Їтра. Деякі пастухи повелися з ними незичливо, не допомагаючи, а, навпаки, перешкоджаючи. Мойсей, у якого було вроджене почуття справедливості, заступився за них і допоміг натягати води для отар, а потім мимохіть прийшов з ними аж до дому. Їтро сподобався чужий, хоча той не виявив, ким він є. Навчений усього єгипетського знання, один із воєначальників Єгипту, він тепер був зовсім пригнічений, упокорений, зговірливий, готовий учитися.
Мойсей одружився з однією з дочок Їтра. Упродовж сорока років був покірним пастухом овець. Він ще не розумів Господнього провидіння в його справах і всі ці роки вчився найважливішої лекції покори, повної підлеглості Божественній волі. Коли урок був засвоєний, у Бога настав час, щоб Його слуга, двічі навчений, зайняв найважливіше становище, до якого він ніколи би не надавався без таких випробувань.
Божа поведінка з Мойсеєм ілюструє загальні принципи Його поведінки з усіма, кого Він хоче зробити особливими слугами, готовими до особливої служби. Наш Господь Ісус, перебуваючи на небесних подвір’ях, засвідчив Свою відданість та довіру до Всевишнього. Як засіб для Його наступного возвеличення, Йому була дана нагода стати Спасителем людства і тим самим виконати Божественний Задум. Він радо погодився: “І хоч Сином Він був, проте навчився послуху з того, що вистраждав був” (Євр. 5: 8). Тож апостол стверджує, що за прояв повного підкорення волі Отця “до смерті, і то смерті хресної”, Бог високо возвеличив Його у воскресінні – не тільки так високо, як Він був попередньо, але ще вище від “усякого уряду, і влади, і сили, і панування, і всякого ймення, що назване” (Фил. 2: 9-11; Еф. 1: 20-23; 1 Петр. 3: 22).
Схоже під час цього Євангельського віку Бог кличе зі світу святу громаду, Малу Черідку, щоб та була разом з Ісусом у Його великій праці майбутнього, у благословенні всіх племен землі, як про це Бог обіцяв Аврааму, кажучи: “І благословляться в тобі всі племена землі”. Від кожного, хто відгукнеться на це особливе запрошення, вимагається продемонструвати відданість Богу “у наклепах і в добрій славі; як обманці, однак правдиві” (Хом.). Часом цих святих навіть ганебно називали, як св. Павла, “сміттям... для світу,.. як тими викидками” (2 Кор. 6: 8; 1 Кор. 4: 13).
Такі образи часто походили від нещасних, сліпих рабів гріха, а іншого разу, як каже Біблія, “від тих, хто хоче цього”. Тим не менше, всі Божі сини, яких Він зараз приймає як членів Царського Священства (щоб вони були членами класу Нареченої), повинні бути випробувані щодо своєї покори – свого підкорення Божественній волі. Тільки ті, які навчаться цієї лекції і стануть копіями дорогого Божого Сина (Рим. 8: 29), стануть “достойними участі в спадщині святих у світлі”, – будуть приготованими до слави, честі, безсмертя та Божественної природи, яку Бог обіцяв Своїй вірній, вибраній Церкві.

R5251 (1913 р.)