ТРАНСФОРМУЮЧИЙ ВПЛИВ ДУМКИ

«Бо як у душі своїй він обраховує, такий є» (Притчі 23: 7).
«Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Притчі 4: 23).
Серце – один з найважливіших органів нашого тіла. Якщо воно перестає працювати, приходить неминуча смерть. Кров, яка тече серцем, становить життя, енергію тіла. Якщо потік крові зупинити хоча б на мить, утворюється тромб. Це вже вірний крок до смерті. Щоб підтримувати життя, в нашому тілі повинна бути постійна циркуляція потоку крові.
З огляду на цю важливу функція нашого буквального серця, Біблія цілком слушно вживає серце, осередок життя, як символ осередку наших почуттів включно з волею. Наша воля має відношення до всього, що ми робимо. Хто з Господнього народу намагається більше очищати себе, той стає більш живим. Якщо ми чисті серцем, то вирішуємо жити праведно і помірковано в теперішньому житті. Хто цінить принцип, що добре це – добре, а погане це – погане, той прагнутиме жити добре – чи то йдеться про юдея, чи про поганина, чи про Церкву Бога.
Церква, прийнявши Божі умови, посвятила Йому своє життя. Ті, хто належить до неї, взялися боротися доброю боротьбою віри проти світу, тіла та диявола. Як Нові Створіння, вони мають особливі зобов’язання. Їхні надії та прагнення відрізняються від надій та прагнень світу. Тому вони подвійним чином відповідальні за своє серце, яке представляє їхні внутрішні почуття.
Які внутрішні відчуття людини, такою вона і є. Як людина думає в своєму серці, такою є її справжній характер. Чого ви справді хочете? Які ваші справжні почуття? Які слова ви вживаєте? Річ не в тому, які слова ви вживаєте, чи які вчинки робите, але які мотиви знаходяться за всім цим.
Нове Створіння має бути богоподібним, духовним, остаточно матиме духовну природу в славі – досконалість. Але перш ніж воно здобуде цю досконалість, від серця нового створіння вимагається довести свою відданість. Одні будуть переможцями у вищому значенні, аніж інші, але ніхто не буде переможцем, якщо він не буде щирим, відданим, чистим. Тож, якщо ми посвятилися Богу, намагаймось, щоб наші серця, наші бажання, наші мотиви були досконалими. Єдино правильна поведінка – визнати свої недоліки тоді, коли ми помиляємось. Бог сподівається від нас відданості серця. А ця відданість серця повинна виявлятись зовні і контролювати ціле життя.
Якщо наші думки не відповідають нашим ідеалам, ми повинні зробити їх такими. Слід позбутися гніву, злоби, ненависті, колотнечі і всіх вчинків тіла та диявола такого роду. В декого з людей в деяких умовах ці думки можуть сидіти дуже глибоко. Наш вірш не говорить про випадкові думки розуму – скороминущі. Навіть люди з поганим характером можуть інколи мати глибокі емоції. Буває, що очі людей заливаються слізьми від банальних речей, і може здатися, що в них дуже ніжне серце, однак в житті вони можуть так само вдатися до якихось жахливих вчинків, як до вияву співчуття.
Бачимо, як цей факт ілюструє поведінка натовпу. Люди, які гучно вітали Ісуса як Царя, через п’ять днів волали: «Розпни Його!» Ті, котрі лише перед тим, як могло здатися, так оцінювали Його, тепер перестали Його цінити.

ВАЖЛИВІСТЬ ПРАВИЛЬНОГО ДУМАННЯ

Насправді людина не завжди є такою, як може здатися зовні. Її справжній характер знаходиться десь глибоко. Це – сенс її життя. Мова не йде про звичні швидкоплинні думки, а про глибокі борозни, якщо так можна назвати думки, які мають відношення до всього життя. Святе Письмо доводить до нашого відома факт, що ми маємо перемінитися відновою нашого розуму, тобто маємо його переробити (Рим. 12: 2).
Апостол, говорячи про деякі дуже погані сторони характеру, каже: «І такими були дехто з вас, але ви обмились, але освятились, але виправдались Іменем Господа Ісуса Христа й Духом нашого Бога» (1 Кор. 6: 11). Це очищення, це освячення приходить не тільки через читання Правди або розумове застосування Правди, але й через серце – через роздуми про Правду. Ці думки серця, ці глибокі роздуми належать нам, як християнам, і мають бути керовані певними принципами. Вони мають відношення до справжньої людини, з якою рахується Бог, – не до старого створіння, так чи інакше заплямованого залежно від міри зіпсуття. Бог дивиться на Нове Створіння.
Ці глибокі переконання та задуми серця і є переміною характеру. Це є справжній стан людини, тобто такою вона є. Якщо вона має якісь скороминущі прояви емоцій у вигляді гніву або злості, це не є її справжні думки, її справжні наміри. Це не є вона, це тимчасово проявляє себе її стара природа. Тепер, як Нове Створіння, вона має пильнувати свої слова, свої думки, свої вчинки. Якщо якісь погані думки і майнуть в її розумі, це не є думки її серця. Вона, як Нове Створіння, повинна зупинити їх, позбутись їх, щоб вони не пустили кореня в серці і не витіснили кращі почуття.
Таке правильне думання серця має дуже багато спільного з цілим життям. Апостол каже, що ми перемінені відновою нашого розуму, щоб знати що то є досконала воля Бога. Такою є точка зору християнина. Які ми раді, що наш Небесний Отець судить нас саме з цієї точки зору! Які ми раді, що Він може читати наше серце, що Він знає наше серце, що Він знає наші найпотаємніші думки!
Свого часу ми могли думати, що ми служимо Богу, хоча насправді так не було. Ми показуємо нашу відданість Богу через уважне ставлення до Його Слова, щоб знати яка Його воля. Чим більше ми вивчаємо Боже Слово, тим більше отримуємо духа Правди і більше цінимо його. В міру того, як ми розуміємо Божі правила і прагнемо бути ними ведені, наші серця проходять очищення. Якщо ми не дбатимемо про наші руки, то що вони робитимуть? Якщо ми не дбатимемо про наш язик, то що він говоритиме? Тому пильнуймо наше серце: підкорімо нашу волю під волю Бога.
Воля є частиною нашого серця, так само як стерно є частиною корабля. Нова воля – це стерно, щоб вести нас тим або іншим шляхом. Чим більше ми розуміємо Слово Господа, тим краще ми розуміємо як вести своє життя. Тому ми повинні пильнувати наше серце і очищати його знанням Божої Правди, вивченням Божої Правди. Щоб це робити, воля мусить завжди бути насторожі, пильнуючи з молитвою та вдячністю.

ЦЕРКВА НА ВИПРОБУВАННІ ЖИТТЯ

Хтось може запитати: – Навіщо нам це все робити? Загально ми могли б відповісти, що можна робити просто добре, бо добре це добре. Але такого міркування для нас недостатньо. Хоча всі розуміють перевагу добра над злом, однак в нашому деградованому стані ми потребуємо якогось стимулу для дій. Отож Господь ставить перед нами певні стимули. Він каже: «Якщо ваше серце добре, то Я хочу дати вам вічне життя. Якщо ваше серце погане, то ви не належатиме до тих, кому Я дарую це благо. Ви помрете Другою Смертю».
Шість тисяч років тому відбулося випробування. Наш прародич Адам був випробуваний, але зазнав невдачі. Як результат, ми не маємо права на життя. Але Бог так влаштував через нашого Господа Ісуса, що кожен член роду Адама може мати друге випробування. Отець є охочий дати вічне життя всім, хто любить праведність.
Тому ми з вдячністю приймаємо цей задум і кажемо: «Небесний Отче, чи ти справді даси нам ще одну нагоду здобути вічне життя? О, як би нам хотілося мати таке життя! Ми вдячні за таку нагоду! Ми любимо праведність! А якщо ми будемо вірні принципам праведності, то чи ми здобудемо вічне життя? Нашим бажанням є, щоб Твоя воля виконалася в нас – щоб ми любили праведність і ненавиділи беззаконня». «Дуже добре, – каже Небесний Отець, – Я вас віддам в Школу Христа, де ви будете вчитися праведності».
День за днем ми вчимося в Школі Христа. Різний досвід є частиною загального навчання тих, хто любить праведність і прагне бути навчений Господом. Результатом нашого випробування буде життя або смерть. Світ не є зараз на випробуванні. Поки що світ не має жодної можливості здобути життя. Під час Євангельського віку Церква є єдиною, котра знаходиться під Угодою Жертви – котра є на випробуванні стосовно вічного життя або вічної смерті. В наступному Віці світ матиме свою нагоду навчитися слухняності. Тоді і для них постане питання життя і смерті.
Бог каже: «Життя та смерть дав Я перед вами, благословення та прокляття». Прокляття є для кожного, хто любить беззаконня, а благословення – для кожного, хто любить праведність. Так само протягом тисячі років Христового Царювання світ буде на випробуванні вічного життя та вічної смерті. Всі слухняні здобудуть вічне життя. Але всі, хто матиме духа сатани, будуть знищені Другою Смертю.
Лише більш ніж переможці будуть Царським Священством. Немає виправдання, якщо ми потрапимо до Великої Громади. Тому пильнуймо своє серце з усією дбайливістю. Стережімо своє серце. Якщо воно є в повній згоді з Божою волею, ми будемо мати мало клопотів зі своїм язиком. «Бо чим серце наповнене, те говорять уста» (Мт. 12: 34).
Наше серце – найбільш дивовижний орган нашого тіла. Язик – найбільш умілий з усіх наших членів. Господь приймає наші слова як показник стану нашого серця. Та оскільки ми недосконалі, нам неможливо бути безпомилковими в слові та вчинку. Однак ми повинні наполегливо та вірно намагатися здобути повний контроль над своїми словами. Особливо треба остерігатися говорити погане. Кожну схильність наговорювати слід гамувати. Якщо нас лають, ми не повинні лаяти у відповідь. Ці риси належать до старої природи. Щоб подобатися Учителю, ми повинні тримати своє серце вільним від зла в усякому вигляді. Якщо так робити, то серце є правильно навчене Господом. Ми будемо знати, що обов’язково слід віддавати добром за зло. Ми зобов’язані, повністю зобов’язані робити добро настільки, наскільки це можливо. Наше серце повинно тримати себе в правильному стані.

НЕДОЛІКИ НИНІШНЬОЇ ОСВІТИ

Цей самий принцип стосується всього світу, хоча не в такій великій мірі. На людей впливають думки, досвід. Так поганих дітей можна навчити в сприятливому оточенні, щоб вони стали порядними громадянами. Ми бачили, навіть між людьми в світі, як добрі постанови жити чесно, справедливо, помірковано мали благодатний вплив на життя, роблячи чоловіків та жінок благородними, навіть якщо вони не були християнами.
Ми також бачили протилежне – тих, котрі сталися злочинцями, хоча цього могло і не бути. Деякі з них народилися в добрих умовах, але вони читали погані книжки і думали про грішні речі. Думки їхнього серця були не добрими, а злими. Тож вони прихилилися до зла. Коли вони дозволили своєму розуму йти в якомусь напрямку і дозволили таким думкам глибоко вкоренитися в своєму серці, деякі з них сталися дуже поганими.
Нас глибоко вразив факт, коли ми побачили фотографії чотирьох людей зі зброєю, яких недавно засудили за вбивство в Нью-Йорку. Коли б ми побачили їхні фотографії ще до того, як ми дізнались хто вони, ми б сказали: «Які сильні характери». Їхні серця сталися злими, мабуть, від поганого виховання і невміння оцінити принципи праведності. Власне так, переважно, відбувається в теперішньому часі. Дуже мало людей бачить принципи праведності взагалі. Більшість керується пересудами, страхом та сподіваннями, які в більшій чи меншій мірі є ефемерними, обманливими.
Отож бачимо, що загальне виховання в наші дні має недолік в дуже важливому напрямку. Хоча школи до деякої міри підняли завісу неуцтва та забобонів, проте вони не дають взамін повноцінного, правильного погляду на праведність. Річ у тому, що Божественний характер та Божественні закони, як правило, ігноруються. Є намагання вчити моралі цілком осторонь Божественного Закону. Але цей шлях, здається, руйнує віру – позбавляє учнів віри в Найвищого Творця. Бачимо, що хоча світ робить чудовий поступ в освіті, однак він не може досягти власних ідеалів. Людський розум перебуває в деградованому та спотвореному стані і не може бачити тему моралі з точки зору, яку освітяни висувають перед ним.
Людський розум потребує впливу вищих органів, щоб підтримувати нижчі органи. Тож, хоча ці освітянські впливи є корисними в багатьох відношеннях, в інших відношеннях вони є шкідливими, бо не прищеплюють шанобливості до Бога і Божественної волі. Тому люди не можуть збагнути вищі ідеали. Єдиними, хто має правильний стосунок до цього, є ті, хто намагається мати нові думки – думки, підпорядковані Божественному задуму, – приймаючи розум Христа замість власних уявлень та суджень і, цим самим, зростаючи в Нього у всьому. Ось таке наше щасливе становище.

ВПЛИВ ДУМОК НА ЗДОРОВ’Я

Існує ще інший погляд на вірш «Бо як у душі своїй він обраховує, такий є», запропонований Християнськими Науковцями, а саме: «За нашим розумом нехай нам і станеться». З цього вони черпають дещо добре. Вони кажуть, що коли хтось думає про приємне, шляхетне, то воно впливає на нього. Ми вважаємо, що наші приятелі Християнські Науковці частково праві, а частково помиляються. Вони вважають, що коли людина думає, що їй добре, то їй буде добре; що коли вона думає, що вона буде хвора, то вона буде хвора. В цьому є доля правди.
Половина людей в світі є хворою, бо люди думають, що вони хворі. Коли б вони думали не про свій біль, а про щось допоміжне, то напевно почували б себе у всіх відношеннях краще та були б міцніші. Розум має щось спільне з нашим станом. Хто хандрить з причини головного болю, того голова болітиме ще більше. Хто ж намагається відігнати думки про свій стан і звернути увагу на інші речі, тому, безперечно, стане легше.
Чим менше ми думаємо про біль, тим краще для нас. Якщо ми розмовляємо про нього, він посилюється. Погано також виражати надмірне співчуття один одному. Звичайно, інколи було б жорстокістю не виявити співчуття, але нерозумно спонукати хворого нарікати на свій стан. Ми стаємо сильнішими в міру того, як намагаємось уникати думок про наші хвороби.
Помилка наших приятелів Християнських Науковців в тому, що вони зайшли занадто далеко. Вважати себе здоровим не зробить нас здоровими. Негоже обманювати себе і казати, що нас нічого не болить, коли насправді болить. Золоту середину представляє нам Біблія: не казати, що нас нічого не болить, ані не казати, що смерть є «страшною брехнею» і що смерті немає. Ми можемо або підштовхнути процес вмирання, або плекати більш корисні думки і, тим самим, мати корисний вплив на себе та інших.
Хтось помітив, як цей принцип діє в палаті для хворих. Деякі люди, заходячи в палату, дуже співчувають, а коли виходять, є під враженням, що хворому значно гірше, ніж є насправді. Натомість вони мали б підбадьорити особу. Непотрібно казати хворому: «Ти виглядаєш дуже погано!» Краще сказати: «Як ти почуваєш себе сьогодні вранці? Як ти відпочивав?» Багато людей навіть не думає про те, як добре вони відпочили, і не є за це вдячні. Тож ми можемо їм сказати: «Сподіваюсь, ти вдячний Господу за відпочинок і радий за цей чудовий день. Глянь, як сонце світить в кімнату! Послухай, як співають пташки!» Стан деяких людей, коли вони хворі, це справді «зітхання невимовні». Хворі люди потребують, щоб хтось приніс сонце в їхню кімнату.
Тож, дорогі друзі, зробімо постанову, що оскільки ми ввійшли в угоду з Господом статися мертвими для старого життя, для старих прагнень, для речей минулого, їх усіх треба позбутися. Ми б хотіли думати так, як Господь хоче, щоб ми думали; дивитись на всі життєві справи так, як Він хоче, щоб ми дивились, і перебувати під впливом того, що Він представив нам у Своєму Слові. Якщо будемо так робити, то, як Нові Створіння, будемо зростати на подобу характеру Господа.

R5246, (1913 р.)