ПЕРЕМОГИ ВІРИ
Дії Апостолів 7: 9-16; Євреїв 11: 20-22

“А оце перемога, що світ перемогла, віра наша” (1 Івана 5: 4).
Ми живемо в дні, коли вірою відверто нехтують, – у дні, коли люди схильні казати: “Я не дбаю про те, у що людина вірить, тільки б її життя було порядним”. А це свідчить загалом про те, що віра не має значення. Ті, які так вважають, як правило ставлять порядність людини на першому місці. Їхні переконання, кажучи простою мовою, звучать так: “З того, що ти можеш здобути, здобувай гроші і багатство, бо без них, у щоб ти не вірив і кому б ти не поклонявся, ти ніколи не матимеш достатку в житті, успіх в якому є єдиною ціллю, яку визнає сьогодні більшість”.
Біблійний погляд, натомість, цілком протилежний. Боже Слово ставить віру на першому місці і тоді зводить на цій вірі характер. Бог стверджує, що жодна людська істота не може робити досконалих вчинків. Отже, Бог не робить вчинки критерієм. Божим критерієм є віра, і Він запевняє, що той, хто має властиву віру, обов’язково повинен мати вчинки, які відповідатимуть його вірі. Виходячи з цього принципу, бачимо, що постаті Біблії, які Бог найбільше цінував, були людьми віри. Їхня віра не робила їх досконалими, ані їхні вчинки не завжди були прийнятними в Божих очах, та Він карав їх за злі вчинки і нагороджував за велику віру.
Тому бачимо з Біблійного опису, що деякі особи, які Бог цінував, чинили великі гріхи і робили серйозні помилки, та попри все це вони позоставалися в Божій милості завдяки своїй вірі.

БОГ НЕ ЛЮБИТЬ ЗЛИХ

Зі всіх релігійних книг, написаних чи прочитаних коли-небудь, Біблія, мабуть, є найбільш щирою. Вона розповідає про помилки та гріхи тих самих осіб, яких виставляє як зразок та приклад мужів за Божим серцем. Однак Біблія не дає нікому жодного права думати, що Бог любить беззаконня, що Божими приятелями є деградовані особи з-посеред людства. Зовсім навпаки, вона прищеплює найвищі з можливих критеріїв праведності в слові, ділі та думці, і нам виразно сказано, що Бог може прийняти щось тільки на основі правди та праведності.
Бог говорить, що ми і все людство є з природи грішними. Він говорить, що ми не можемо зробити нічого, щоб загладити нашу вину і вирок, винесений нам, як членам деградованого роду. Але Він говорить, що постановив залагодити цю річ задовільним для нас чином, тому ми відповідаємо не за те, чого ми не можемо уникнути, а за те, що можемо, – не за те, що ми не можемо зробити, а за те, що можемо. Він говорить, що основа всіх наших найкращих зусиль ґрунтується на довірі до Нього. Цю довіру Він називає вірою, і запевнює нас, що без віри неможливо Йому подобатися, і Він показав нам це у всіх уроках Біблії.

ВІРА НЕ Є ЛЕГКОВІР’ЯМ

Багато хто робить помилку, вважаючи, що легковір’я є вірою. Ведені таким обманом, люди готові прийняти будь-яку річ релігійного характеру, про яку їм сказали, що так говорить Бог. Та це не та віра, до якої закликає Біблія. Навпаки, Біблія хоче, щоб ми знали чітко про речі, які Бог обіцяв, і проявляли виразну віру в ці речі, не слухаючи ніяких звабливих вигадок сатани, наших ближніх або нашої уяви.
Не наша справа сперечатися з тими, хто має відмінний погляд на речі і хто в ім’я віри зв’язує своїх ближніх неуцтвом та забобонами, намагаючись не дозволити їм користуватися своїми розумовими здібностями. Ми повинні звертатися до тих, хто шукає Бога, чи вони його не віднайдуть, – до тих, хто не задовольняється забобонами, а у своєму серці та розумі звертається до живого Бога та Його виразного Слова, до урочистого викладення Його волі щодо нас та Його Плану і частки, яку ми можемо мати в ньому. Так само Ісус та апостоли не намагалися навчати кожного, а тільки тих, хто був голодний та спрагнений праведності. Як сказав Ісус: “Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає”.

ВІРА ПЕРЕД ПРИХОДОМ ХРИСТА

Давайте глянемо в минуле і звернемо увагу на спосіб, яким Бог увесь цей час шукав Свій особливий народ. Перше проголошення Божих намірів щодо нашого роду було зроблено Авраамові. Бог промовив до Авраама: “Ходи перед лицем Моїм, і будь непорочний”, тобто роби якнайкраще, щоб бути досконалим. Коли Авраам показав трохи віри, Бог дав йому наступні випробування. Після того як Авраам, слухняний у цих випробуваннях, залишив свій край, щоб жити в Ханаані, він проявив таку велику віру, що Бог назвав його Своїм другом і дав йому перше одкровення Божественних задумів щодо людства.
Авраам знав, що на людському роді лежить прокляття, під яким все створіння стогне, сходячи до гробу. Тож Бог звістив йому, що прийде час, коли замість прокляття Він пошле благословення. Для Авраама це означало, що для людей, які стають щораз більш недосконалими та гинуть смертю, настане зміна, завдяки якій вони врятуються від стану смерті і отримають воскресіння від влади гробу.
Це була чудова пропозиція, навіть з боку Бога, проте Авраам з дитячою довірою повірив Посланню. Бог звістив йому, що задля його віри Він рясно поблагословить його самого та його потомство, так що через нього, як батька, остаточно з’являться діти, які виконають велику працю благословення людства і врятують всіх від влади гріха, сатани та смерті. Стисло все це було викладено у словах: “І благословляться в тобі та в нащадках твоїх всі племена землі” (1 М. 28: 14).
Що означало мати віру в цю обітницю? Що це означало для Авраама? Безумовно, це означало, що відтепер розум Авраама бачитиме ширші горизонти – світ людства замість своєї безпосередньої рідні, отар та черід, а також найближчих сусідів. Це означало, що оскільки Бог так вшанує його потомство, то Авраам відтепер прагнутиме у всьому співпрацювати з Богом та цією великою Обітницею.
Кілька років Бог випробовував віру Авраама. Однак Авраам далі вірив: “Не знеміг він у вірі”. Коли народився Ісак і ще не мав дітей, Бог постановив, що син обітниці, єдиний, у кому зосереджувалася вся обітниця, має бути принесений у жертву. Яке випробування віри! Якого величного розвитку віри досяг Авраам, якщо він був готовий послухатися Божественного Голосу, вважаючи, що Бог може підняти Ісака з мертвих! Яка довіра до Бога! Яка віра! Яке оцінювання Божественної Сили! Чи є річ, яку б не вдалося здійснити у світі з допомогою Божественного Послання, коли б така віра панувала серед Божих дітей?! Чого Бог не зробив би для дітей, які б так довіряли Йому?!
Те саме було з Ісаком та Яковом! Вони довіряли тій самій Обітниці. Вона мала вплив на весь їхній життєвий шлях. Вона робила їх більш схожими на Бога. Вона формувала кожне зацікавлення в житті. Хоча вони не знали практично нічого про те, як Бог здійснить таке велике благословення, їхня віра трималася самого факту: з їхнього потомства Бог підніме святий народ, щоб той був Його знаряддям, Його засобом навчання світу, керування ним, підняття його, воскресіння мертвих, приведення людства назад до всього втраченого через неслухняність Адама.
Їхня віра мала б вдосталь нагод спіткнутися, якби була слабшою. Коли б вони були більш світськи мудрими, то казали б: “Як Бог може таке робити і залишатися справедливим? Раз винісши вирок, як Він може виправдати винного?” Але їхня віра не хиталася. У своєму серці вони казали: “Бог обіцяв, а те, що Він обіцяв, Він зробить і зробить по-своєму”.
Згодом народ Ізраїлю, як одне ціле, був названий народом Бога і увійшов в Угоду з Богом, а Бог з ним через Мойсея, посередника Угоди Закону. Ізраїлем керувала віра, – віра в Обітницю, дану Авраамові, що Бог вжиє його потомство і через нього поблагословить всіх людей, всіх з роду Адама – живих і мертвих.
Угода на Сінаї давала поручительство народу Ізраїлю, що він буде святим народом, що він дотримуватиметься Божого Закону бездоганно. Бог обіцяв, що в такому випадку Він виконає для них Обітницю, дану Авраамові. Бог знав, що недосконалі людські істоти не можуть виконувати Його досконалий Закон, але Він вирішив дати їм спробувати, вирішив дати їм можливість засвоїти урок, хотів через цей урок дати ангелам знання про Свою праведність. Він хотів дати також лекцію Духовному Ізраїлю, який збирався розвинути згодом і через який мали дійсно прийти благословення. Це св. Павло пояснює, кажучи: “Він був даний [тобто Угода Закону] з причини переступів, аж поки прийде Насіння, якому обітниця дана була” (Гал. 3: 19).
Іншими словами, Бог започаткував працю з Ізраїлем (образним чином) багато століть перед тим, як мав відбутися розвиток справжнього Духовного Ізраїлю. Та цим Він не скривдив народ, який обіцяв дотримуватися Закону під Угодою, та не міг цього зробити. Навпаки, ізраїльтяни як народ отримали благословення від зусиль виконувати Закон, а також від покарань, які прийшли на них внаслідок невдач та браку віри.
Однак Бог особливо благословив тих із народу, які поділяли віру Авраама, тому апостол Павло міг згадати, окрім Авраама, Ісака та Якова, чимале число тих, які догодили Богу своєю вірою за багато століть до приходу Христа, Духовного Насіння Авраама. Ці Стародавні Гідні, хоча не були Насінням Авраама у найвищому значенні (на духовному рівні), будуть насінням благословення на земному рівні – шляхом, яким небесні благословення остаточно поширяться на всі народи.
Що ж мотивувало юдейський народ всі минулі століття? Чи це була віра в Бога, – віра, що Він виконає Обітницю, дану Авраамові? Напевно! Власне ця Обітниця далі спонукає тих юдеїв, які не втратили своєї віри, які далі є юдеями. Ті, які втратили віру Авраама, в жодному значенні слова більше не пов’язані з Обітницею, бо ця Обітниця була з віри.
Св. Павло говорить доброзичливо про юдейський народ, коли згадує первісну Обітницю, яку йому дав Бог, кажучи: “Її виконання чекають побачити наші дванадцять племен, служачи Богові безперестанно вдень та вночі” (Дії 26: 7). Тому всі юдеї, наскільки вони тримаються цієї надії, можуть сподіватися виконання всього і навіть того, що перевершує їхні мрії.

ВІРА ВІДКОЛИ ПРИЙШОВ ХРИСТОС

Прихід Христа не змінив Божественного Задуму, а значить, не змінив віри Божого народу. Ісус та апостоли вірили в те саме Євангеліє (навчаючи його), яке, за словами св. Павла, Бог проповідував на початку Авраамові (Гал. 3: 8). Апостольське Послання також полягало в тому, що всі покоління землі повинні отримати благословення через Насіння Авраама. Та була ще додаткова риса, яку треба було проповідувати і в яку треба було повірити, а саме, що Бог почав працю приготування цього Насіння Авраама, Месії, що Бог послав Логоса, Свого Сина, у світ, щоб Він міг стати Насінням Авраама на духовному рівні й остаточно міг виконати кожну рису первісної Обітниці.
Усі юдеї чекали Месію, та не всі були справжніми ізраїльтянами, не всі мали властиву віру. Тому Бог вважав за краще дозволити деяким із них залишатися значною мірою засліпленими щодо цього, тоді як інші отримали особливе помазання очей свого розуміння, очей віри. До цього класу Ісус казав: “Вам дано пізнати таємниці Божого Царства” – Месіанського Царства, через яке Насіння Авраама має благословити всі племена землі.
Тоді прийшов час на інший крок віри. Перші учні казали: “Ми хочемо вірити, що Ісус, Божий Син, є провіщеним Насінням Авраама, та ми не бачимо, щоб Він виконував працю благословення світу. Замість того, щоб тріумфально зацарювати, щоб роздавати світу благословення, гарантовані Його жертвою, Він пішов до неба. Як це зрозуміти?”

ТАЄМНИЦЯ – ХРИСТОС У ВАС

У відповідь Бог каже через апостолів, що “віра, раз дана святим”, залишається тією ж, але тепер, під керівництвом Святого Духа, вони повинні зрозуміти, що Месія буде не однією особою, а багатьма: цим Насінням Авраама буде не сам Ісус, а Ісус як Голова і Церква як Його члени, Тіло. Св. Павло каже: “А ви, браття, діти обітниці за Ісаком”. У цьому образі Ісус був показаний як голова Ісака, а Церква – як тіло Ісака. Потрібен увесь Євангельський вік для розвитку Тіла Христа, Церкви.
У іншому образі Ісус показаний в Ісаку, а Церква – в Ревеці, його нареченій. Відповідно до цього образу позаобразний Ісак вже увійшов у славу, але Він чекає на розвиток позаобразної Ревеки. У призначеному, відповідному часі Він прийде як Насіння Авраама і візьме Свою Наречену до Себе, де обоє будуть одно. Через цього Одного, через Царство Слави, всі племена землі отримають благословення, обіцяне Авраамові майже чотири тисячі років тому.
Це і є “віра, раз дана святим”, надія, представлена нам у Євангеліє, – віра, що Бог використає Насіння Авраама, щоб благословити все людство, і надія, що ми через вірну наполегливість та довіру зможемо стати співспадкоємцями з Ісусом, Відкупителем, усієї славної спадщини Месіанського Царства.
Не сумніваймось у Мудрості Бога, Який вчинив цей задум і виклав його в Писанні, що віра, яка ґрунтується на Авраамовій Обітниці, є Божою Силою, завдяки якій Він хоче, щоб весь Його народ освятився – відокремився, наскільки можливо, від світу та гріха; освятився для Нього в Христі Ісусі, його Господі. Це і є “віра, раз дана святим”, яка дозволяє нам здобути перемогу над духом світу і відокремитися, освятитися для Бога – для служби тут і там.

R5243 (1913 р.)