“УСЕ ДОПОМАГАЄ НА ДОБРЕ”
1 Мойсея 46: 28-34; 47: 12, 28-31

“І знаємо, що тим, хто любить Бога,.. усе допомагає на добре” (Римлян 8: 28).
Яків та вся його сім’я залишили Ханаанську землю, Обіцяну Землю, Палестину, і на запрошення фараона через Йосипа осілися в землі Гошен, придатній для їхнього заняття – розведення та випасання стад. Йосип вирушив своєю колісницею до Гошен і там зустрів батька, Якова, якого не бачив багато років. За звичаєм східних країн вони поцілувалися, від чого Йосип розплакався. Далі було офіційне представлення Якова та його сім’ї фараонові. Йосип пильнував, щоб вони не допустилися помилки, і дав виразно зрозуміти цареві, що їхнім заняттям завжди було доглядання стад та випасання худоби. Єгиптяни цуралися такого заняття, тому повинні були триматися подалі від євреїв. Ось так земля Гошен стала майже окремою від Єгипту країною.
У той час Якову було сто тридцять років, і сили поволі полишали його. Коли його привели до фараона, Яків благословив його, – припускаємо, у тому значенні, що попросив для нього Божественного благословення. Ось так сім’я Якова, звана тепер новим іменем, Ізраїль, міцно оселилася в Єгипетській землі. Після того Яків прожив ще сімнадцять років, під час яких Йосип та його народ, ізраїльтяни, перебували в милості у фараона та єгиптян.
Наша лекція передусім стосується Божого прагнення та спроможності зробити так, щоб усі труднощі Його народу допомагали йому на добре. Це, природно, викликає запитання: яким чином життєві труднощі Якова були йому на добре? Святе Письмо говорить: “Полюбив Я Якова, а Ісава зненавидів [полюбив менше]”. Божа любов, треба визнати, якимось чином діяла так, щоб усе було на добре для Якова та його сім’ї. Але виникає запитання: як? Чи можна побачити, як Божественна милість сприяла благополуччю Якова та його сім’ї?
Ми можемо тільки очима віри, веденими словами Ісуса, Його апостолів та пророків, бачити, як Боже благословення було з Ізраїлем, обдаровуючи його цими благословеннями більше, ніж інших. Багато хто не має очей віри; відповідно небагато хто може побачити це, оцінити, зрозуміти. Більшість так званих християн та юдеїв не здатна бачити, яке благословення отримав Ізраїль. Відповідно, вони мають слабку віру і дуже податливі на те, щоб представники Вищої Критики та еволюціоністи довели їх до повної невіри в Біблію та в Божественний План Віків, який вона представляє.
Яків, ставши спадкоємцем великої Обітниці, даної Аврааму (що в його Насінні благословляться всі покоління землі), одразу потрапив у скрутне становище. Він утік з дому, залишивши все своєму братові. Потім він служив дядькові Лавану сім років, щоб узяти Рахіль за дружину, однак Божественне Провидіння дозволило, щоб його обманули, і він був змушений служити за неї ще сім років. Раз за разом його дядько Лаван змінював своє рішення, намагаючись усіляко використати Якова. Врешті Яків був змушений вступити з ним у суперечку, щоб захистити свої інтереси.
Після цього, забравши набуте за багато років важкої праці, він повернувся до Ханаану, однак побоювався свого брата Ісава. З часом Яків втратив дружину і загубив Йосипа, свого улюбленого сина. Тоді настав голод, ще пізніше знайшовся Йосип, і відбулися події нашої недавньої лекції. Перехід до Єгипту здавався нещастям, бо єгиптяни поневолили ізраїльтян. Врешті-решт їх звільнено, та тільки для того, щоб вони перейшли важкі випробування в пустелі Паран під час сорока років перед входом у Ханаан.

ЯК БОГ БЛАГОСЛОВИВ ІЗРАЇЛЬ?

Оволодіння землею відбувалося поступово. Ізраїльтяни перенесли різні випробування та труднощі, потрапляли в полон до филистимлян, сирійців і т. д. Потім вони мали царів, ще пізніше відбувся бунт, тобто поділ Царства, після якого було ще більше воєн, голоду, моровиці, аж врешті всі були забрані в полон до Вавилону. Туди вони йшли багаточисленні, а поверталися як мала громада. Далі було ще більше випробувань, воєн і т. п.
З часом прийшов Ісус, та був відкинутий усіма, окрім небагатьох. Тоді Бог відкинув цей народ: “Ваш дім зостається порожній для вас”. Поступово прийшли труднощі та анархія, аж весь народ потрапив у Гадес – заснув як нація. Так він спав понад вісімнадцять століть, хоча при цьому окремі особи зазнали переслідувань серед різних народів.
Хочемо зрозуміти, як поєднати Боже благословення з усіма цими труднощами Ізраїлю? Хочемо знати, як Бог керував усім для їхнього добра та благословення більше, ніж справами інших народів. Щоб зрозуміти, ми повинні глянути на інші нації та народи і на те, що з ними відбулося, а тоді перевести погляд у майбутнє.
Де Єгипет, де влада фараона сьогодні? Де Асирія, де її народи сьогодні? Де филистимляни? Де знайти той чи інший народ або всі народи, яким так добре велося за днів Ізраїлю? Їх більше немає. Вони змішалися з іншими народами або зникли через природні процеси. Їх сьогодні неможливо відновити, бо жоден з цих народів не залишився. Ми не ведемо мову про численні племена Індії, ані про об’єднані групи в Китаї та Японії, ані про дикунські племена Африки. Всі вони знаходилися поза межами нашої історії, бо не були тісно пов’язані з народом Ізраїлю – природним або духовним.
Натомість Ізраїль існує сьогодні, навіть якщо він, як народ, спить в Гадес, Шеолі, чекаючи національного пробудження та воскресіння. Це пробудження вже змушує “сухі кості” прокинутися з відчаю і дозволяє звернути погляд на майбутній день благословення та добробуту. Одним із наслідків Божої провіденціальної турботи було те, що Ізраїль як народ не переставав існувати. Його далі надихає надія на майбутні благословення, збудована на Божій обітниці, даній Аврааму. Судячи з пророцтва, ця надія згодом знову оживить Ізраїль, виведе його на перший план і ототожнить із великим Месіанським Царством, яке благословитиме світ.
Хтось може сказати: “Не говоріть нам про благословення народу, бо тоді доведеться думати про весь світ із погляду загального братерства людей. Якщо Ізраїль мав благословення від Бога, то повинно бути також особисте благословення, а не тільки продовження благодаті для цілого народу в його житті”.
Цілком вірно, відповідаємо ми. І в минулому, і в майбутньому є особисті та національні благословення. Щоправда, у відносинах між Богом та Ізраїлем виявилося, що не всі з цього народу були святими, гідними найвищих почестей та ролі в Божественному Задумі. Та ці сприятливі події слугували вибору з цього народу особливих людей, схожих своїми прикметами на Авраама, передусім вірою та слухняністю. Після Авраама був Ісак, після Ісака був Яків, після Якова був народ Ізраїлю, серед якого час від часу були нечисленні особи, гідні того, щоб стати поряд з отцями – Авраамом, Ісаком та Яковом.
Важкі випробування впродовж століть життя народу сприяли вихованню шляхетних характерів, сильних вірою і відданих до останнього. Св. Павло перераховує деяких із них, окрім Авраама, Ісака, Якова та пророків. Він включає до їх складу усіх “справжніх ізраїльтян”, відданих Богу настільки, щоб зносити переслідування заради праведності та надій, які вони здобули через цю Авраамову Обітницю. Деякі з них, за його словами, “камінням побиті бували, допитувані, перепилювані,.. що світ не вартий був їх”.
Цей процес вибору продовжувався до часів Ісуса і знайшов славну, хоча і нечисленну, громаду. Бог шукав саме таких людей і знайшов тих, кого шукав. Щоправда, вони ще не отримали своєї нагороди, і їхня нагорода буде не небесною, але земною, як було обіцяно: “І дам Я тобі та потомству твоєму по тобі землю скитання твого”.
Цим вірним з Ізраїлю все сприяло на добре, бо вони любили Бога, відгукувалися на Його праведність, представлену їм, і на велику Обітницю, яку Він дав. Віримо, недалеко той час, коли вони становитимуть земних представників Месії, які керуватимуть світом людства та благословлятимуть його.
Те, що пророковане про них, виконається. Замість того, щоб бути отцями, вони будуть дітьми Месії, отримуючи від Нього, як Отця, вічне життя. Він зробить їх князями по всій землі, і вони, як підлеглі, будуть співпрацювати з Його Небесною Імперією (Пс. 45: 17). Таким чином, бачимо, що всі випробування та труднощі Ізраїлю під Божественним Провидінням допомагали разом на добре цьому особливому класу, “справді ізраїльтянам, що немає в них підступу”, які любили Бога понад усе. Їхня нагорода вже зовсім поряд. Через них благословення пошириться на кожен народ на землі.

ДУХОВНІ ВИПРОБУВАННЯ ІЗРАЇЛЮ

Коли настав у Бога час (у першому приході) покликати зі світу особливий клас духовних ізраїльтян, Він дав першу можливість дітям Якова. Ті з них, які в той час були “справді ізраїльтянами, що немає в них підступу”, були привілейовані особливими нагодами та вказівками від Ісуса. Усі з цього вірного, відданого класу змогли завдяки особливому провіденціальному керівництву та повчанню упізнати в Ньому Месію, тоді як всі інші були засліплені упередженнями, забобонами та незрозумілими висловлюваннями.
Отже, це ще одна перевага, яка дісталася природному насінню Авраама: вони повинні були перші мати нагоду стати членами Духовного Ізраїлю, про яку раніше навіть не здогадувалися. Та вони ще не навчилися, що Месія, на якого вони чекали, має бути духовним Месією, а не тілесним, що Він має бути Месією, складеним із багатьох осіб, із багатьох членів, а не з однієї особи.
Ось так природні діти Авраама мали користі “багато, на всякий спосіб, а насамперед, що їм довірені були Слова Божі”. А через те, що вони мали ці слова, ці пророцтва, у них була найкраща (зі всіх людей) можливість знати про Месію і прийти до згоди з Ним, стати Його учнями.
І як було сказано про буквальний Ізраїль, так зі ще більшим наголосом можна сказати про духовний Ізраїль: його привілеї принесли йому особливі страждання та переслідування. Над Ісусом знущалися, на Нього облудно наговорювали всяке лихе слово і, врешті, Його розп’яли як злочинця за те, що Він стверджував, що є Божим Сином, і не заперечував, що Він – Той, Хто остаточно буде Царем Слави.
Після цього століттями вірні послідовники Ісуса мали гіркі випробування. Часом їх буквально катували, буквально переслідували, буквально здирали з них, ще живих, шкіру. Іншого разу вони зазнавали символічних переслідувань, символічного здирання шкіри, і на них облудно наговорювали всяке лихе слово заради Христа. Облуди, фальшиві вчення, позаобразне запровадження до символічного Вавилону – всього цього зазнав народ Бога. І це ще не весь перелік, бо св. Павло каже: “Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, будуть переслідувані”. Кожний, хто сьогодні належить до Господа, має запевнення, що він, за умови вірності Учителю, матиме протидію з боку сатани, світу та власної плоті.
Виникає запитання: яким чином ці речі впливають на нас краще, ніж на світ? Хіба християни не вмирають так само як невіруючі, так само як юдеї, так само як мусульмани, так само як язичники? Хіба вони не мають своєї частки у хворобах, смутку, болях, якими супроводжується процес вмирання? Навряд чи хтось може заперечувати правдивість такого міркування! Тоді в чому, скажемо ми, полягає перевага того, щоб бути духовним ізраїльтянином? Якщо весь світ відкуплений дорогоцінною кров’ю Христа, якщо весь світ повинен мати благословення під славним тисячолітнім царюванням Месії, якщо Стародавні Гідні мають займати перше місце в Царстві, встановленому в той час під усіма небесами, то яка користь (якщо вона є) вірним і відданим духовним ізраїльтянам, – тим, які стерпіли лихо як добрі вояки і намагалися класти своє життя в службі Учителю, братам, Правді, Богу?

БАГАТО КОРИСТІ УСІЛЯКИМ ЧИНОМ

Цей клас має багато користі, і вона стосується як теперішнього життя, так і прийдешнього. У теперішньому часі ті, які належать до нього, мають привілей насолоджуватися Божим миром, що перевищує всяке людське розуміння. Вони мають привілей знати вірою, що їм все допомагає разом на добре, бо вони люблять Бога. Їхній привілей – розуміти, що яка б річ не трапилася з кимось іншим у світі, з ними нічого не може трапитися. Усі їхні справи та інтереси перебувають під Божественним наглядом. Не дивно, що вони можуть мати мир посеред кожної бурі! Не дивно, що вони здатні радіти навіть у горі!
Вони мають радість духа, якої не може позбавити їх жодний земний клопіт; їхня радість зростає з кожним днем, з кожним роком, у міру того, як стає більш зрілим їхній християнський досвід, і вони зростають у знанні та благодаті. Їм належить привілей приходити до Престолу Небесної Благодаті, привілей спілкуватися з Небесним Отцем та їхнім Господом Ісусом Христом. Вони можуть вважати себе, як говорить св. Петро, членами Царського Священства, святим народом Ізраїлю, особливим народом Бога. Вони можуть насолоджуватися привілеєм бути Божими послами і розповідати Добру Новину іншим, тим самим “звіщаючи чесноти Того, Хто покликав їх із темряви до дивного світла Свого”. О, які великі привілеї, милості та благословення мають духовні ізраїльтяни, що з надлишком відшкодовують їхні картання, лиха та протидію!

РАДОЩІ МАЙБУТНЬОГО ЖИТТЯ

Однак поза межами всіх цих труднощів теперішнього життя, в майбутньому знаходяться багатства Божої благодаті, які вони мають вже зараз і яких тримаються силою віри. Як каже св. Павло, вони мають “обітницю життя теперішнього та майбутнього”. А майбутнє життя є таким чудовим, що вивчення його є нескінченним. Кожний крок слухняності приносить права та привілеї від Бога, стає кроком вперед у знанні про Нього та про Його славний План. Тож чим більше святості та самопожертвування містить характер, тим глибшим буде знання, багатшим досвід і більш дорогоцінними надії та сподівання.
Нас запитують: “Якими є сподівання цього класу?” Відповідаємо, що такі особи сподіваються речей, які Бог пообіцяв; сподіваються, що оскільки вони тепер є Божими дітьми, то обіцяне воскресіння з мертвих до повної духовної досконалості зробить їх синами Бога на найвищому рівні: “А коли діти, то й спадкоємці, спадкоємці ж Божі, а співспадкоємці Христові”. Крім того, ці духовні ізраїльтяни є спадкоємцями духовного Ханаану, духовного Царства. Щоб увійти у своє Царство, вони повинні зазнати сили воскресіння, кращого, ніж зазнають інші. А це означає, як запевняє нас апостол, що вони “зміняться умить, як оком змигнути” (WTB), бо “тіло й кров посісти Божого Царства не можуть”. Отже, у найповнішому та найбільш абсолютному значенні правдиво, що все допомагає на добре тим, які люблять Бога і покликані згідно з Його постановою – не тільки покликаним в Юдейському віці, але й тим, хто був покликаний і прийняв поклик у Євангельському віці!

R5240 (1913 р.)