ПЕРЕКОНЛИВИЙ ДОКАЗ ВОСКРЕСІННЯ

"Не будь невіруючий ти, але віруючий" (Івана 20: 27).
До події, якої стосувались слова нашого вірша, св. Хома, апостол, не був присутній на жодному з з’явлень Ісуса після Його воскресіння. Хома, здається, мав дещо скептичний склад розуму. Він слухав інших апостолів, які говорили про те, що вони бачили, – про з’явлення, які мали місце, – і відчував, що на основі таких доказів не може вірити в воскресіння Ісуса. Він думав, що його братів надто легко ввели в оману.
Св. Хома не приписував своїм товаришам прагнення обманути його, однак сказав, що не повірить на жодне з таких свідчень, які отримав. Він сказав: "Коли на руках Його знаку відцвяшного я не побачу, і пальця свого не вкладу до відцвяшної рани, і своєї руки не вкладу до боку Його, – не повірю". Ви не можете переконати мене, що Він не є мертвий. Ви не можете переконати мене, що страчена особа якимось чином знову є жива. Я не можу сказати, звідки прийшло зведення, але вас, брати, дуже легко обманули.
Через тиждень Ісус другий раз з’явився в "горниці". Привітавши присутніх, Він сказав св. Хомі: "Простягни свого пальця сюди, та на руки Мої подивись. Простягни й свою руку, і вклади до боку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий". Ще Він сказав: "Не має дух тіла й костей, а Я, бачите, маю". Учні, очевидно, не бачили духовну істоту. Вони бачили тільки матеріалізацію – справжнє тіло і кості. Св. Хома зробив як просив Господь. Потім він сказав: "Господь мій і Бог мій!" Він визнав, що Ісус був Господом. Це не було видиво. Брати не були обманені. Це він був дуже близький до того, щоб стати обманеним своїм власним нестатком віри.
Не може бути сумніву, що цим випадком Господь дав усім Своїм послідовникам дуже корисний урок. Якщо б навіть апостолам здавалося, що вони не сумніваються, що Господь воскрес, вони не змогли б навести переконливого доказу цього факту. Пізніше вони могли б самі собі думати: "Чому ми не провели подальшого дослідження?" А тут ми маємо результат цього дослідження.
Деякі люди з природи є дуже обережні. Св. Хома, здається, був одним з таких. Ми не можемо думати, що Господу не подобаються такі характери. На нашу думку, безперечно, що особа, яка схильна бути дещо критичною, навпаки, буде схвалена. Ми природно схильні не схвалювати тих, які є надто легковірні, яких надто легко переконати. Ми навіть повинні думати прихильно про тих, хто має склад розуму св. Хоми. Ми раді, що був такий строгий мислитель, як цей апостол.
В зв’язку з цим Господь сказав: "Тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували". Може виникнути питання: що Господь хотів сказати цими словами? Чи Він мав на увазі – не гордіться тим, що вас було нелегко переконати; чи Він мав на увазі – особливе благословення належить тим, хто має віру, – хто вірить, не бачивши.
На час розп’яття нашого Господа серед учнів було понад п’ятсот братів. Апостол говорить, що одного разу Він з’явився їм всім (1 Коринтян 15: 6). Але після того брати були змушені вірити, не бачивши, просто вірити свідоцтву інших. Ми належимо до цієї категорії. Вся християнська церква протягом Євангельського віку вірила без видимого зовнішнього прояву. Чи з цієї причини Господь буде особливо задоволений нами, ми не знаємо. Але думаємо, що ні. На який доказ ми віримо – на малий, чи на більший – залежить від будови мозку. Бог, здається, вчинив приготування, щоб всі покликані Ним могли мати достатній доказ. І Він дає нам додатковий доказ з днів апостолів, щоб допомогти підтримати нашу віру. Ми маємо користь з сумнівів св. Хоми і з виявлення нашим Господом зміни Своєї природи.

ВІРА Є ЦЕНТРОМ ХРИСТИЯНСЬКОГО ПОСТУПУ

Може постати питання, чому Ісус робив натиск на важливість віри? Чому Він дав зрозуміти, що без віри св. Хома взагалі не міг бути Його учнем? Багато-хто говорять нам, що вони не можуть бачити, що віра має яке-небудь значення; що вони не бачать причини, чому Бог повинен благословити віру; що, на їхню думку, Бог повинен нагородити нас за вчинки. Вони говорять: "Ми робимо всі добрі діла, які можемо". Біблія завжди підтримує думку, що кожний, хто не робить все, що в його силах, отримає карання. Однак Біблія пропонує також іншу думку – що Бог задумав нагородити Свій народ згідно з їхньою вірою; що кожен, хто не може проявити досконалої віри, не може бути Його учнем; що коли хтось не має віри, неможливо, щоб він увійшов в царство.
В Божому улаштуванні віра була вчинена самим центром християнського поступу – віра в те, що Він зробив, віра в те, що Він обіцяв зробити. Віра є річчю, яка, з Божої ласки, робить нас здатними скористатися дивовижними нагодами теперішнього часу. "Без віри догодити Богові неможливо" (Дерк.). Але це не означає, що ці умови завжди будуть такими, як сьогодні, або що Бог назавжди відкине тих, хто, з причини складу їхнього розуму, не може тепер проявити віру, але це означає, що в теперішньому часі Він спасе тільки вірних і нікого іншого.
Однак Святе Письмо дуже ясно показує, що після вибору церкви і нагородження її віри Господь буде мати справу зі світом через клас, який проявляє віру тепер – через Христа і церкву – для благословення всього людства. В наступному віку буде вимагатися менше віри, ніж тепер. Встановлене Месіанське царство буде відкрито виявлене. Тоді люди не будуть зобов’язані ходити вірою. Вони ходитимуть видінням, тоді як тепер ми мусимо ходити вірою, а не видінням.
З природної точки зору виглядає так, ніби Бог зовсім не керував світом, а що світом керував випадок або сам сатана – настільки відрізняються теперішні умови від тих, яких ми очікуємо, коли Бог буде визнаний як великий Цар. Отже, якщо ми маємо отримати благословення в цьому часі, ми мусимо проявляти віру. Незабаром, на протязі Месіанського правління, коли все протилежне праведності буде покаране, і все, що є в згоді з праведністю, буде нагороджене, тоді всі противники праведності будуть скинені, а всі люблячі праведність будуть процвітати. Це буде час ходіння видінням.
В теперішньому часі ми мусимо ходити вірою, тому що наше спасіння є особливим. "Високий поклик" є особливим привілеєм, для особливого класу. Однак в наступному віку неврівноваженість людського розуму (внаслідок падіння) буде відшкодована. Ті, що потребують багато доказів, матимуть багато доказів; ті, що потребують менше, матимуть менше. Справа буде вчинена такою ясною, що не буде жодного виправдання будь-кому, хто не осягне повного послуху діл, і ці діла поступово будуть вести їх до повної людської досконалості. Бог не вчинив нічого нерозумного в Своїх законах і вимогах, кожна Його вимога є розсудлива і необхідна.

ЗМІНА ПРИРОДИ НАШОГО ГОСПОДА

Ставлячи себе на місце учнів протягом сорока днів після того як Ісус встав з мертвих, ми легко можемо уявити, що вони були дуже розгублені. Ті чи інші з них були свідками дивних речей – вони не могли пояснити цього, але вони бачили когось, хто претендував бути Ісусом – в одному випадку зовні це був садівник, в іншому випадку – подорожній і т.п. Вони не бачили жодного знаку ідентичності і в дійсності не знали, чи бачили Його взагалі. В іншому випадку, виглядаючи дуже схожим на колишнього Себе, Він з’явився посеред них, коли двері були замкнені. Вони не могли зрозуміти, як людська істота могла ввійти, коли двері були замкнені. Через це вони були дуже розгублені.
Святе Письмо дає нам зрозуміти, що причина, чому наш Господь показувався в таких різних формах, полягає в тому, що Бог підняв Ісуса з мертвих на іншому рівні існування – як духовну істоту. Святе Письмо говорить: "Господь же – то Дух" (2 Коринтян 3: 17). Другий Адам є небесним Господом. Він не є земним чоловіком Ісусом. Ми можемо оцінити це пояснення, тому що ми живемо після П’ятидесятниці. Ми можемо бачити і розуміти, що Ісус став духовною істотою, і що, подібно ангелам, Він міг, де було потрібно, з’являтися в подобі людської істоти. Взагалі ми не сумніваємось, що коли б Ісус мав якусь причину показати те саме тіло, яке було розп’яте, Він міг з’явитися в ньому, міг відкрити двері, і апостоли могли бути засліплені, щоб не бачити як двері відкрилися і закрилися, і як Він ввійшов. Але опис суперечить такому припущенню і є дуже недвозначний в виразі, що "двері були замкнені", не що апостоли не бачили їх відкритими, а що вони взагалі не відкривалися. В другому випадку – коли св. Хома був присутній – наш Господь з’явився таким самим чином, "як замкнені двері були" (Івана 20: 19, 26).
Хоча Ісус міг доставити це тіло і міг залишатися в ньому як духовна істота, Він так не зробив. Якщо б Він зробив це, вони були б обманені, припускаючи, що Він встав в Своєму плотському тілі, в якому був розп’ятий. Через це Він з’являвся в різних тілах з плоті, але при таких обставинах, щоб не залишалося жодного сумніву щодо Його особистості. Він знав, що після того, як учні отримають святого Духа, для них все буде зрозуміло. Отже Він не зробив жодної спроби пояснити їм це в той час, а просто підтримував з ними зв’язок, доки не прийшли благословення П’ятидесятниці, коли вони стали здатні розуміти з правдивої точки зору.
Тому на нашу думку тіло, в якому наш Господь з’явився, було матеріалізоване. Це не був обман. Навпаки, це мало на меті вберегти учнів від обману. Будучи природними людьми, вони не могли розуміти значення зміни людської природи на духовну природу. Тому це з’явлення було, щоб допомогти їм подолати трудність – вберегти їх від висловлювання: "Він не воскрес".

ВОСКРЕСІННЯ РОЗУМІЮТЬ ДУЖЕ НЕПРАВИЛЬНО

Учні могли бачити, що наш Господь мав зовсім іншу силу, ніж та, якою Він володів до смерті. Так Він з’являвся знову і знову протягом сорока днів – щоразу на кілька хвилин. Цілком очевидно, що це мало на меті завершити демонструвати їм, що Він був духовною істотою, що Він мав силу приходити і відходити, як вітер, що Він міг з’являтися в тілі, коли було потрібно, а потім зникати, при бажанні, і що Він міг прийти в одній чи в іншій формі. Це було великим уроком, яким Він мав на меті вберегти їх, щоб вони жодним чином не були зведені.
Ми не можемо уявити, чи міг Ісус кращим способом підкріпити доказами Своє воскресіння і підтримати віру Своїх учнів. Якщо б Він перебував з ними як людина, вони відчували б, що зобов’язані вірити, що та сама особа, та сама плоть все ще була Його, і вони були б нездатні зрозуміти Його слова: "Я з вами повсякденно аж до кінця віку". Але тепер вони могли розуміти: якщо Він з’являвся і зникав з очей, насправді будучи присутнім з ними протягом сорока днів, то Він міг також в цьому іншому сенсі бути з ними до кінця Євангельського віку і, коли необхідно, вернутися особисто в кінці цього віку.
Ми не бачимо в цьому ніякого обману, а уникнення обману. Ми повинні пам’ятати, що потрібно було кілька цих з’явлень, щоб засвідчити факт, що Він був зміненою істотою. Якщо б учні думали про нього як про чоловіка в небесах, це привело б їх до серйозної трудності, саме так, як є тепер, в випадку з нашими приятелями в номінальних церквах, котрі думають, що Ісус воскрес в тому ж тілі, і що Він зберігає це тіло в небесах. Як говориться в пісні:

"Він носить п’ять кривавих ран,
Отриманих ще на хресті.
І ллють вони, мов той бальзам,
За мене щирі молитви".

Наші приятелі вірять в це. Ми питаємо їх, чи вони вважають, що як Ісус носить рубці, шрами, на Своєму зраненому тілі, так всі Його послідовники подібним чином будуть носити свої. Вони відповідають: Так. Тоді ми нагадуємо їм, що деякі з них були жахливо покалічені, часто спотворені, перш ніж померли. Подумайте про тих, котрим стяли голову; про тих, котрі потрапили в нещасний випадок і зазнали поранень! Якщо вони повинні носити ці шрами і синці в небесах, чи бути без голови, вони будуть громадою калік.
Ми показуємо їм, що ті, котрі тримаються такого погляду, взагалі не вірять в викуп – викуп, про який говорить Біблія. Ми цитуємо нашим приятелям: "[Він] на смерть віддав душу Свою", "душу Свою Він поклав як жертву за гріх". Вони відповідають – так, ми віримо, що Його плотське тіло було пожертвуване. Ми відповідаємо, Його плотське тіло відкупить лише плотське тіло Адама. Але Адам мав більше, ніж плотське тіло. Згрішила душа Адама – і Ісус мусив віддати душу, щоб викупити Адама (Ісаї 53: 10, 12).
Якщо тіло ніколи не було частиною Ісуса, тоді це не Ісус помер, а тільки Його тіло; це не Він був впокорений, а Його тіло; це не Він полишив Свою славу, щоб бути пожертвуваним, а Його тіло. Тепер, якщо тіло ніколи не було Ісусом, то Він обманув людство, яке вважає, що Він був чоловіком; і Він обманув апостолів, які говорили: "[Він], бувши багатий, збіднів ради вас" (2 Коринтян 8: 9). Далі, говорити, що Він був спокушуваний, як сказав про Нього апостол Павло, було б неправдою, бо Він не міг бути спокушуваний, подібно до нас, якщо Він був зовсім відмінної природи. Отже ми бачимо, що правда, як її навчає Біблія, є гармонійною.

ВОСКРЕСІННЯ СВІТУ

Перше воскресіння, Христове воскресіння, почалося зі славної зміни нашого Господа більше вісімнадцяти століть тому, і як Його воскресіння, воно буде завершене, коли останній член Його тіла зазнає зміни з земної до небесної, божественної природи. Воскресіння світу не може мати місце перед воскресінням церкви, а повинно йти за ним. Стародавні гідні будуть першим земним класом, який воскресне до людської природи. Але їхнє воскресіння не буде в той самий час, що й воскресіння церкви, а пізніше – як говорить апостол: "Щоб вони не без нас досконалість одержали" (Євреїв 11: 39, 40).
Пробудження світу, мабуть, почнеться не раніше, ніж за п’ятдесят чи сто років після того, як царство буде встановлене. Однак протягом цього часу процес воскресіння – поступового підняття – буде відбуватися між народами, які тоді житимуть. В міру того, як народи, люди, племена і язики поступово будуть пробуджені, вони мусять бути приведені до знання правди і мусять дати згоду своєї волі, перш ніж процес воскресіння почне діяти в них. Ця праця буде продовжуватися протягом всієї тисячі років Месіанського царювання.
Воскресіння світу не буде повністю завершене, доки не закінчиться тисяча років, тоді як воскресіння церкви буде завершене на початку тисячі років. З цієї причини неправильно було б говорити, що воскресіння праведних і неправедних буде в один і той час. Дійсно, світ не буде повністю піднятий, доки, при закінченні тисячі років, люди не навернуться до Бога, тобто Отця, тому що наслідком падіння була втрата милості небесного Отця і спільності з Ним. Люди не будуть звільнені від цієї ознаки падіння, доки Посередник не завершить Своєї праці в них.