МИЛІСТЬ КРАЩА НІЖ ЖЕРТВА
1 Мойсея 45: 1-46: 7

“Як добре і як гарно жити братам разом у єдності” (Псалом 133: 1, Гиж.).
Коли Йосип побачив, як змінилися його брати, він пройнявся до них співчуттям. Спостерігши, що їхні серця відступили від злого ставлення до нього, що вони зрозуміли Божественний осуд і засмутилися, йому стало їх шкода. Коли він побачив, як брати переживають за свого старого батька і не хочуть пришвидшити його смерть недобрим вчинком чи словом, то наповнився жалістю до них. Та він не хотів, щоб єгиптяни були свідками того, як він відкрився їм. Відчуваючи, що емоції беруть на ним гору, він розпорядився всім єгиптянам негайно залишити кімнату. Тоді він дозволив упізнати себе, кажучи: “Я – Йосип, брат ваш, котрого ви продали до Єгипту”.
Можемо тільки уявити собі приголомшення братів. Їм здалося, що їхні випробування та труднощі тільки збільшуються і що Йосип так чи інакше причетний до всіх їхніх клопотів. Тепер, коли вони були в його присутності, коли чули, як він говорить з ними – вже не через перекладача, а безпосередньо їхньою мовою, кажучи, що він – Йосип, ми можемо собі уявити, що вони відчували і як були приголомшені.
Та Йосип, повний щирої прихильності та співчуття до них, поспішив їх заспокоїти. Він не погрожував їм жорстоко і не збирався покарати за зло, яке вони заподіяли. Він навіть не докоряв їм за кривду. Замість того, розуміючи, що гріх вже приніс покарання, Йосип утішив їх, говорячи: “Але тепер не сумуйте, і не шкодуйте за тим, що ви продали мене сюди, тому що Бог послав мене перед вами для збереження вашого життя,.. щоб залишити вас на землі і зберегти ваше життя значним захистом. Отже, не ви послали мене сюди, але Бог”.
Яка чудова помста! Йосип зібрав на своїх братів непрошене пробачення та вирази співчуття. На жаль, небагато хто з християн у схожих обставинах здатний повестися так великодушно! При цьому християни мають багато переваги над Йосипом, адже вони зачаті Святим Духом і мають вказівки Святого Письма. Як чудово Йосип образно представляв Христа та Його Дух. Тільки подумайте, як вчення Середньовіччя відверто завели нас на манівці, навчаючи вірити, що всі юдеї, брати Христа, будуть вічно катовані за те, що розп’яли Ісуса, а не прийняли Його і не стали Його учнями!
Тепер, у кращому світлі, яке сяє з однієї сторінки Біблії на іншу, Божий народ бачить, що Месія не збирається вічно мучити юдеїв, а, навпаки, хоче, щоб вони отримали Божественну милість та прощення. Ця милість пошириться на них дуже скоро, після встановлення Царства Месії, як показує св. Павло в Рим. 11: 25-33: “Щоб через ваше помилування і їх помилувано” (Кул.). Та сама думка виражена пророком, який каже про Ізраїль: “І вони подивляться на Нього, Котрого пронизали, і будуть ридати за Ним” (Зах. 12: 10, Гиж.). Вони ридатимуть від справжньої скорботи, коли зрозуміють, яке жахливе зло вчинили понад вісімнадцять століть тому. Та замість того, щоб покарати їх вічними муками, Господь буде милосердним до них, як каже: “Я виллю [на них] Дух милості та молитви”. Як це чудово і наскільки є в згоді з нашою нинішньою образною лекцією! Десять братів Йосипа, мабуть, представляли Ізраїль, натомість єгиптяни представляли поган; Веніямин представляв Велику Громаду, а Йосип представляв месіанський клас, вибраних, Головою яких є Ісус, а переможна Церква – членами Його Тіла.

“ПРОМОВЛЯЙТЕ ДО СЕРЦЯ ЄРУСАЛИМУ”

Біблійний запис увесь час погоджувався як зі собою, так і з Божественним характером. Наші проблеми виникли з того, що ми дослухалися до вчень Середньовіччя. Біблія дійсно каже, що стати членом Духовного Ізраїлю можна тільки через віру в Ісуса як Божого Сина, що, об’єднавшись із Ним у самопожертві та стражданнях теперішнього часу, можна стати співспадкоємцем у грядущому Царстві. Наша помилка була в тому, що ми дещо додали до цього простого Послання і переконували світ (з юдеями включно), що всіх інших чекає сумна доля – вічні муки.
Та зараз ми, навпаки, бачимо, що надбанням Духовного Ізраїлю є Царство, натомість тілесний Ізраїль та світ зазнають втрат, але в тому значенні, що не зможуть досягти найвищої слави та благословення. Ми бачимо також, що Божа ціль у приготуванні до такого Царства полягає в тому, щоб воно обдарувало потрібними благословеннями тілесний Ізраїль, а через нього остаточно всіх людей.
Такою є загальна лекція з повного прощення братів Йосипа. Запевнення, що вони тільки виконували Божественний задум, добре відповідає посланню, яке остаточно завітає до юдеїв, а саме, що розп’яття ними Месії було тільки виконанням Божественного Задуму, завдяки якому благословення від Бога стали доступними для всіх поколінь землі. З цим погоджуються слова св. Петра в П’ятидесятницю. Звертаючись до юдеїв, які каялися, він це пояснив ще повніше: “А тепер, браття, знаю, що вчинили ви це з несвідомості, як і ваші начальники” (Дії 3: 17). А св. Павло говорить: “Коли б бо пізнали були, то не розп’яли б вони Господа слави” (1 Кор. 2: 8).
Божий стосунок до юдеїв (позаобразних братів Йосипа) виразно показаний у пророцтві Ісаї (40: 1, 2). Особливе розташування цього пророцтва є в кінці Євангельського віку. Віримо, що в цей час це послання має відношення до юдеїв. Воно не містить ані слова про їхні вічні муки, а, навпаки, повністю погоджується зі словами св. Павла, що разом із завершенням цього віку Божа милість повернеться до юдеїв і вони здобудуть милість через духовний Ізраїль – Месіанське Тіло, Головою якого є Ісус. Читаємо: “Утішайте, втішайте народа Мого, говорить ваш Бог! Промовляйте до серця Єрусалиму, і закличте до нього, що виповнилась його доля тяжка, що вина йому вибачена, що він за свої всі гріхи вдвоє [повторну частку] взяв з руки Господа!”
Ізраїлю справді довелося пити чашу приниження, сорому та смутку впродовж майже дев’ятнадцяти століть, відколи він продав свого Відкупителя римлянам, щоб видати Його на смерть. Нам прикро, що аж стільки труднощів дісталося Ізраїлю від рук тих, хто помилково називав себе послідовниками Ісуса. Нам прикро, що юдеї мали стільки причин не зрозуміти Дух Христа. Вони можуть це зрозуміти тільки тоді, коли пам’ятатимуть, що так само, як є справжні та фальшиві юдеї, є справжні та фальшиві християни. “А коли хто не має Христового Духа, той не Його”.

ЙОСИП, ЯКОГО ДОВГИЙ ЧАС НЕПРАВИЛЬНО РОЗУМІЛИ

Брати Йосипа не могли його зрозуміти, настільки великою була різниця між їхніми характерами та його. Навіть після того, як вони стали більш співчутливими та м’якими, вони все ще мали в собі стільки гіркого духа та ворожості, що коли б опинилися на місці Йосипа, то думали б про те, щоб у майбутньому призначити якесь покарання. Тому їх здивували слова Йосипа, повні братньої доброзичливості та співчуття, і їм ніяк не хотілося вірити, що він справді так думає. Вони вважали, що він люб’язний до них тільки заради батька Якова.
Тому бачимо, що навіть після багатьох років, коли Яків помер, десять братів були у великому занепокоєнні, чи Йосип не виллє своєї помсти на них. Вони знову прийшли з проханням, щоб він їм пробачив, на що Йосип відповів: “Не бійтеся, бо хіба ж я замість Бога? Ви задумували були на мене зло, та Бог задумав те на добре, щоб зробити, як вийшло сьогодні, щоб заховати при житті великий народ! А тепер не лякайтеся, я буду утримувати вас та дітей ваших! І він потішав їх, і промовляв до їхнього серця” (1 М. 50: 19-21).

НАВЧЕНИЙ БОГОМ ЙОСИП

Яким би не був завчений ним урок, цілком очевидно, що Йосип був навчений Богом. У нього вже не було бажання мститися братам. Яке б покарання не прийшло на них за їхній гріх, воно було б не від нього, а від Бога. І таке покарання вони, очевидно, одержали у вигляді докорів розуму, побоювань та непевності впродовж багатьох років. Йосип не мав нічого спільного з залагодженням Божественних справ, якими Справедливість відмірює покарання за кожне зло. Він мав бути добрим, люблячим, лагідним, взірцем великого Відкупителя та Його Месіанського Царства.
Так само було з його особистими випробуваннями. Ми зауважуємо зі здивуванням, що ця людина, володіючи такими малими можливостями, так глибоко збагнула Дух Правди, Дух Христа. Навіть ми, зачаті Святим Духом, маючи перед собою приклад слів Ісуса та апостолів, а також історію всіх минулих століть, можемо спокійно сісти біля ніг Йосипа і зі здивуванням побачити, як старанно він навчався в Бога, і можемо пристосувати подібні лекції до себе. Жодного нарікання, жодної скарги на гірку долю, яка йому випала! Кожним словом, у всьому він свідчив про Божу Доброту, Мудрість, Любов та Силу. Він розумів, що найменша зміна або перебудова в тому, що відбулося з ним, принесе шкоду всьому Плану, і він не зможе засвоїти деякі уроки в житті, які так потребує.
О, як часто послідовники Ісуса повинні звертатися до Господа щодо всіх своїх суворих випробувань! Наскільки ми потребуємо мати і проявляти віру в Бога – у те, що Він знає, бачить, здатний і охочий зробити так, щоб все було нам на добре, бо ми любимо Його, бо ми покликані згідно з Його Постановою, бо ми намагаємось вчинити наше покликання та вибрання певним через розвиток характеру, який “вчинить нас достойними участі в спадщині святих у світлі” і у співспадкоємстві з нашим Відкупителем!

ЯКІВ У ЄГИПТІ

Йосип постановив, що його батько Яків та, очевидно, вся родина повинні щонайменше на найближчі п’ять років голоду перебратися до Єгипту. Він подумав, що околиця, звана Гошен, буде цілком зручною для них, де вони випасатимуть худобу. Фараон, усім серцем прихильний до Йосипа, свого головного міністра, задоволений успішним веденням справ під його розпорядництвом, дав повну згоду і запропонував вислати з Єгипту вози, щоб перевезти старого Якова, а також жінок та дітей, які не могли їхати на ослах, верблюдах тощо. Йосип наготував ласощів на дорогу і дрібних подарунків, які свідчили про його любов. Він послав особливу звістку до батька: “І оповісте батькові моєму про всю славу мою в Єгипті, та про все, що ви бачили. І поспішіть, і приведіть вашого батька сюди”. Тоді він поцілував їх на прощання і сказав:

“НЕ СВАРІТЬСЯ В ДОРОЗІ”

Судячи зі всього, Йосип був уважним спостерігачем людської природи. Багато хто вважав би, що попри все не потрібно попереджати братів не сперечатися, і казав би: “Їх настільки переповнюватиме радість від Божих благословень, що все так добре закінчилося, що між ними буде любов, а не суперечка”. Та часто є навпаки. Коли приходить достаток, приходять нагоди посперечатися про набуте, з’являється те чи інше почуття заздрості та самолюбства.
У попередніх умовах брати могли відчувати заздрість до Веніямина за більшу увагу, яку він отримав від Йосипа, і за триста шматків срібла йому в подарунок. Вони могли сперечатися про те, скільки свободи їм дістанеться в землі Гошен. Декому могло спасти на думку, що тоді вони будуть під п’ятою у Йосипа, що він буде краще відноситися до Веніямина і т. п. Тому пересторога Йосипа “не сваріться в дорозі” була своєчасною.
Знаємо, що схожим чином є з Господніми братами. Коли вони опиняються в клопотах, то їхні серця кличуть до Господа, та коли приходить добробут, то вони схильні до недоброзичливості один до одного, до того, щоб бути завидющими і заздрісними до нагод, благословень та привілеїв інших. Яка помилка! Кожен повинен пам’ятати, що око Учителя пильнує поступ у здобутті подоби Христа. Кожен повинен пам’ятати, що братня любов є одним із випробувань характеру.
Більше того, часом брати в Христі можуть створити більше клопотів, ніж хтось сторонній. Більш тісні стосунки, краще знання один про одного дають кожному з нас нагоди для критики та злих підозрінь, які не виникають щодо інших. Коли б то весь Божий народ прийняв слова Йосипа: “Не сваріться в дорозі”! Цю дорогу визначив нам Господь. Вона є вузькою і важкою, повною напастей для плоті й випробувань та перевірок для духа. Ось чому потрібна любов, співчуття, взаємодопомога та підтримка. Слова псалмиста із заголовного вірша цієї лекції були, мабуть, пророчо написані для Церкви, Господніх братів: “Як добре і як гарно жити братам разом у єдності” (Гиж.).
Продовжуючи, псалмист порівнює цю єдність братів, Церкви, з дорогоцінною олією, вилитою на голову царя і первосвященика під час введення їх на посаду. Значення цієї ілюстрації, мабуть, у тому, що олія помазання зображувала Святий Дух, і коли вона стікала по бороді первосвященика аж до країв одежі, то помазувала все тіло священика. Цей священик зображував Мелхиседека, Царського Священика – Ісуса, Голову, і Церкву, Його Тіло. Увесь цей Євангельський вік помазання Святим Духом, яке зійшло на Церкву, Тіло Христа, у П’ятидесятницю, не припинялося, даючи намащення, тобто помазання, всім Його вірним членам. Завдяки цьому помазанню згадані члени можуть вважатися одно з Христом, бо “ми всі одним Духом охрищені в Тіло одне” (1 Кор. 12: 13).

R5234 (1913 р.)