УРОКИ, ЯКІ ЗАСВОЇЛИ БРАТИ ЙОСИПА
Буття 44
"Признавайтесь один перед одним у своїх прогріхах, і моліться один за одного, щоб вам уздоровитись" (Якова 5: 16)
Сьогоднішня лекція показує нам, що брати Йосипа були зовсім не такі безсердечні, як виглядало спочатку – коли вони хотіли вбити його, а потім залишили його помирати в ямі, а ще пізніше продали його в рабство. Вчення про повне зіпсуття, якого так багато з нас були навчені в нашій юності, знову і знову спростовується не лише нашими характерами, але й нашим досвідом з іншими. Той, хто вважає кожного повністю зіпсутим, дивиться на своїх ближніх з поганої точки зору. Вишукуючи зіпсуття (збудувавши на цьому теорію), він знаходить його, а не шукаючи чогось доброго, він пропускає те, що є добре.
Твердження Святого Письма є правильне, а саме, що всі люди є деградовані, що немає нікого досконалого, ані одного; що всі згрішили; всі мають частку в наслідках первісного гріха; і, в результаті, всі позбавлені слави Божої, яка була представлена в досконалості батька Адама. На думку Святого Письма Бог може прийняти до спільності з Собою лише тих, які є досконалі. Він може дати Свою ласку і вічне життя лише тим, хто є повністю в згоді з Його власною досконалістю. Отже, оскільки всі люди є грішниками через упадок, всім потрібне відкуплення; всім потрібне примирення.
Протягом цього Євангельського віку нагода такого примирення приходить до порівняно небагатьох, і для них вона є під обмеженням. Вони повинні бути досконалі серцем, волею, прагненням і повинні вірою прийняти Христову заслугу як покриття всіх їхніх вад. З цієї точки зору Бог приймає їх як нові створіння, нехтуючи мимовільними слабостями їхньої плоті. Таким чином, через Христа, тільки правдива церква посвячених віруючих є порахована синами Бога, є трактована як сини Бога, має привілеї синів Бога і спільність з Отцем в молитві, має божественний нагляд над своїми інтересами, який гарантує, що всі речі повинні працювати разом для їхнього найвищого добра. Але навіть ці потребуватимуть вдосконалення силою першого воскресіння, перш ніж вони побачать Бога і будуть повністю введені в усі славні речі, котрі Він приготував для них.
Виправдання світу є влаштоване по зовсім інших лініях. Згідно з Святим Письмом, часом для цього буде наступаючий вік, коли царство Месії в'язатиме вплив сатани, усуватиме прокляття і замість нього приноситиме благословення для цілого людського роду. Тоді Бог буде діяти з охочими і слухняними не так, як діє з Своїми вірними тепер. Тоді вони будуть полишені під опіку великого Посередника і будуть виправдані, тобто вчинені дійсно праведними, протягом цієї тисячі років. Охочі і слухняні, повернені до початкової досконалості Адама і повністю навчені великим Учителем, будуть готові, при завершенні Тисячоліття, бути представленими Отцю і бути прийнятими як Його сини. Але тим часом всі, які не бажають і не прагнуть примирення, загинуть по дорозі другою смертю.
Тут ми хотіли б наголосити на думці, що Бог ніде не говорить, що людина є цілковито деградована, але Він дійсно говорить, що Він не може похвалювати ані найменшої міри недосконалості. Отже божественним улаштуванням, через Ісуса, Відкупителя і Відновника, є те, що всі наші недоліки, всі наші хиби, нечисленні чи численні, великі чи малі, будуть компенсовані кожному з нас через великого Відкупителя, без жертви і допомоги Якого відновлення до досконалості і прийнятності для Отця було б неможливим.
ЧУЙНЕ СЕРЦЕ БРАТІВ ЙОСИПА
Наша лекція показує, що досвіди Йосипа, з'єднані з його вірою, виробили в ньому величний характер, повний співчуття і цілковито слухняний Богу. Але інакше було з десятьма братами Йосипа, вони розвинулись через докори сумління і стали більш співчутливими, більш братолюбними, більш відданими своєму батькові Якову. Наслідки всіх життєвих переживань – гіркота і приємність, наші праведні діла і наші злі діла – мають на меті, під божественним наглядом, бути засобом виправлення і допомоги для нас. Однак довір'я Богу є необхідним як основа для будь-якого такого благословення. Ми бачили довір'я Йосипа, і сьогоднішня лекція показує нам, що його брати, хоча й з іншим характером, все-таки визнавали Всемогутнього, мали пошану до Нього і усвідомлювали, що від Нього можна сподіватися отримання справедливої відплати за кожний злий вчинок.
Наша лекція розповідає, що після гостини, яку справив Йосип і на якій Веніамин отримав страви уп'ятеро більше, одинадцять братів відбули додому, дуже задоволені своїми пригодами і ласкою єгипетського правителя. Перед їхнім відходом Йосип, бажаючи випробувати своїх братів щодо співчуття до їхнього батька і щирої турботи про їхнього наймолодшого брата, наказав покласти свою срібну чашу до отвору Веніаминового мішка з пшеницею. Після того як вони з легким серцем вирушили в подорож назад до Ханаану, Йосип послав за ними слуг зі свого дому сказати: "Чому ви були такі невдячні своєму благодійнику? Чому ви взяли його срібну чашу? Які ж ви підступні люди!" Ті заперечували свою вину, кажучи, що якщо ця чаша буде знайдена в їхніх речах, то всі вони добровільно стануть рабами. Пошуки чаші, за вказівкою Йосипа, почали від мішка найстаршого брата і закінчили мішком Веніамина. Тут чаша була знайдена. У великому відчаї всі брати рушили назад до палацу.
Йосип знову був суворий і докорив їм, щоб дати їм нагоду виявити своє самолюбство і залишити Веніамина. Однак вони, знову переконуючи в своїй невинності, сказали, що добровільно стануть рабами Йосипа. Але він відповів: "Боже, борони! Лише той, хто винний – Веніамин – буде моїм рабом. Повертайтеся до ваших сімей і до вашого батька з їжею і надалі майте прихильність Єгипту".
Він знав, що ця пропозиція буде пробою для них. Чи вони будуть раді уникнути особистого рабства, повернутися назад до своїх родин і залишити рабом Веніамина? Чи зосталась в них така ж холодна безсердечність, яку вони виявили в випадку з ним, коли продали його в рабство? Чи будуть вони так само байдужі до інтересів і щастя свого бідного старого батька?
Тоді до Йосипа звернувся Юда, котрий поручився своєму батькові, що Веніамин благополучно повернеться. Він розповів про обставини, пов'язані з приходом Веніамина – як бідний старий батько прив'язався своїм серцем до Веніамина, і як він поручився за повернення юнака. Він закінчив красномовне звернення благанням, щоб його затримали як невільника, а його брату Веніамину дозволили піти вільним: "А тепер нехай же сяде твій раб замість того юнака за раба панові моєму. А юнак нехай іде з своїми братами. Бо як я прийду до батька свого, а юнака зо мною нема? Щоб не побачити мені того нещастя, що спіткає мого батька".
Цей доказ зміни серця був достатнім для Йосипа, і є достатнім для всіх нас. Всі, хто любить праведність, радіють праведністю, як ті, хто любить гріх, радіють гріхом. Коли ми усвідомлюємо таку явну зміну в цих людях, то радіємо не лише за них, але й за той загальний урок, який дають їхні досвіди. Нам стає зрозуміло, що багато гріха, багато ницості, багато жорстокості теперішнього часу можна приписати успадкованим слабостям і недосвідченості. Ми говоримо собі: "Яка велика зміна, мабуть, відбулася б, коли б ми більше, ширше, глибше знали себе і один одного!"
І чи не служать щоденні життєві досвіди тому, щоб збільшувати наше співчуття і тим самим розвивати наш характер? Віримо, що так. Безперечно, з кожного правила є винятки, але нашим переконанням є те, що в усіх членах нашого роду залишилась достатня кількість подоби Бога, що інколи дозволяє їм оцінювати добро, правду, шляхетність, чистоту. Це через те, що вони оточені гріхом і самолюбством, вони так рідко звертаються до цих богоподібних почуттів або виявляють їх на ділі.
Здається, розсудливо припускати, що, коли б всі людські істоти мали сто років досвіду в теперішніх умовах, а потім їм дали б нагоду почати все спочатку, то майже кожна з них отримала б величезну користь від цих досвідів і жила б більш здоровим і розумним життям. Майже всі з них були б більш великодушними, а також більш справедливими. Ми допускаємо, що є винятки. І ми відкрито повинні визнавати, що божественне улаштування, яке обмежує життя в теперішніх умовах, є дуже мудрим улаштуванням.
Деякі члени людського роду, здається, розвивають тільки самолюбні схильності і рідко проявляють добрі почуття. Для таких осіб жити більше, ніж сто років, означало б отримати набагато більшу нагоду самолюбно поневолювати своїх ближніх. Однак Бог має і мудрість і силу, щоб в кінцевому рахунку довести до свідомості кожного члена нашого роду важливі уроки в напрямку, встановленому мудрецем: "Праведність люд підіймає, а беззаконня – то сором народів" (Пр. 14: 34).
КОЛИ ЛЮДИ ЦИМ СКОРИСТАЮТЬСЯ?
Однак дехто казатиме: "Приймаючи вищезгадане, що життєві проби і очищання – завбачливі різки – вчать людей про гріховність гріха і мудрість праведності, приймаючи, що весь наш рід вчасно міг би засвоїти щось з цього великого уроку, так як засвоїли брати Йосипа, в чому була б користь такого навчання, якщо лише святі, котрі йдуть в сліди Ісуса під угодою самопожертви, повинні мати частку в славній нагороді, царстві? Як решта людського роду скористається їхніми досвідами, якщо смерть припиняє всі надії? Яка користь від життєвих лекцій може бути для тих, хто вхибив засвоїти ці лекції до своєї смерті, або вхибив стати святим – вхибив стати гідним царства Бога?"
Відповіддю є, що всі ми помилялися стосовно вчень Біблії. Біблія ніде не говорить, що вся надія спасіння закінчується, коли ми засинаємо в смерті. Наскільки це стосується класу церкви, правдою є, що смерть закінчить період їхнього випробування. Але це не є правдою стосовно світу. Апостол показує, що церква є особливим класом, який покликаний з світу і для якого проба на вічне життя або вічну смерть встановлена раніше від людства в загальному. Вони, якщо будуть вірними, не лише отримають вічне життя, але й матимуть його на вищому, ніж люди, рівні. Як духовні істоти, вони досягнуть цієї досконалості в воскресінні.
Це для класу церкви апостол показує, що, якщо вони чинять добровільний гріх, то кінцем всього буде смерть, кажучи: "Коли живете за тілом, то маєте вмерти, а коли духом умертвляєте тілесні вчинки, то будете жити". Це в обох випадках відноситься до церкви, а не до світу (Рим. 8: 13).
І знову, апостол говорить: "Бо як ми грішимо самовільно, одержавши пізнання правди, то вже за гріхи не знаходиться жертви, а страшливе якесь сподівання суду та гнів палючий", який знищить нас як противників Бога. "Не можна бо тих, що... стали причасниками Духа Святого, і скуштували доброго Божого Слова та сили майбутнього віку, та й відпали, знов відновляти покаянням" (Євреїв 6: 4-6).
Однак обидва ці тексти стосуються виключно церкви тому, що церква єдина є на пробі в теперішньому часі. Час для проби, тобто випробування, світу буде в наступному віці. Тисяча років Христового правління буде великим тисячолітнім Судним днем світу. В ньому буде встановлена придатність чи непридатність до вічного життя всього людства. Всі, знайдені гідними, в кінцевому рахунку будуть вдосконалені і обдаровані божественним благословенням вічного життя. Всі, знайдені негідними в цьому дні проби світу, будуть засуджені як негідні життя, приречені на другу смерть.
Досвіди теперішнього життя, добрі і погані, матимуть своє відношення до майбутньої проби світу, але не вирішуватимуть справи для жодної особи. Через неправильне використання теперішніх нагод і знання дехто вступить в майбутнє життя і його суд відповідно в більш невигідному становищі. Ці хиби будуть для них різками, батогами, караннями за теперішні невдачі. Інші, правильно розвинені пробами і труднощами життя, стануть через них більш лагідними, більш співчутливими, більш справедливими, більш люблячими, як було з братами Йосипа. Таким чином вони будуть краще приготовані до доброго входу на випробування великого судного дня Месіанського царства.
І як Йосип, якого вони продали в єгипетське рабство, був суддею своїх братів, так Христос, Ісус і церква, будуть суддями світу. Як говорить апостол: "Хіба ви не знаєте, що святі світ судитимуть?" (1 Коринтян 6: 2).
Як Йосип не судив своїх братів згідно з тим, що вони зробили йому в минулому, а згідно з їхнім станом серця в той час, так і майбутній суд світу швидше братиме до уваги стан людських сердець в той час, ніж братиме до уваги їхній поганий стан в попередній час. Не дивлячись на це, принцип справедливості діє постійно: той, хто грішить, буде страждати. Брати Йосипа страждали за поганий вчинок в стосунку до нього, і вони пов'язували свої різні нещастя з тим великим гріхом, вчиненим багато років тому. Так буде і з людством в загальному. Кожен гріх, кожна провина отримає справедливу відплату, але не несправедливу відплату – не вічні муки.
Всі добрі діла і злі діла людей мають вплив на їхній розум і характер, і цей розум і характер не є втрачений в сні смерті. Повинно настати воскресіння всіх, котрі в гробах. Всі почують голос Сина Людського і повиходять, кожен в своєму порядку. Святі вийдуть до досконалості життя на початку віку, щоб вони могли бути суддями світу. Несвяті також повинні вийти, щоб вони могли бути приведені до знання правди. Всі матимуть нагоду скористатися своїми минулими ділами, засвоєними лекціями і славним світлом царства Месії, яке тоді буде скрізь і яке розсіє усе неуцтво, забобони і темряву і освітить шлях повернення до спільності з Богом і до вічного життя.
Дехто припускає, що наш заголовний текст має відношення до фізичного зцілення. Однак інші розуміють, що ці слова особливо стосуються духовного, набагато важливішого, зцілення. Про ці духовні зцілення говорить псалмист: "Всі провини твої Він прощає, всі недуги твої вздоровляє, від могили життя твоє Він визволяє, Він милістю та милосердям тебе коронує" (Пс. 103: 3, 4). Ті, котрі ховають від себе свої гріхи, котрі думають сховати їх від Господа, дуже помиляються і не зроблять жодного поступу.