ДАРИ П’ЯТИДЕСЯТНИЦІ
1 Коринтян 12: 1-11

"Дари різні, але Дух той самий" (вірш 4, Дерк.).
П’ятидесятниця, або Зелені свята, позначує дуже особливий період в великому Божому плані щодо людства. По важливості вона стоїть наступною після великих подій, пов’язаних з нашим Господом Ісусом, тобто Його хрищення в Йордані і помазання святим Духом, завершення Його обіту посвячення на Голгофі, Його воскресіння з мертвих на третій день – Його славне духовне народження, як учасника божественної природи.
Все, що зробив Ісус, обов’язково мало передувати прийняттю кого-небудь з членів людського роду до співспадкоємства з Ним, тобто визнанню Богом кого-небудь з них як Його дітей. Бог визнавав Адама Своїм сином на людському рівні, "мало меншим від ангелів", доки він залишався слухняним і вірним. Але коли Адам не послухався і підпав під божественний присуд смерті, він зламав угоду між Богом і собою (Осії 6: 7). Відтоді Бог не мав синів між людьми аж до часу Ісуса, тому що всі були недосконалі, всі мали частку в недосконалості батька Адама внаслідок закону спадковості.
Потім Бог послав Свого Сина, народженого з жінки, з незаплямленим життям, з життям, котре не було успадковане від батька Адама і тому не підпадало під його покарання. Цього "святого, незлобивого, невинного, відлученого від грішників" Бог визнавав Своїм Сином. Коли Він посвятив Своє життя в Йордані і символізував це в водному хрищенні, Бог прийняв жертву і обдарував Його святим Духом.
Від того часу Він був Сином Бога в двох значеннях – по-перше, по тілу; і по-друге, по духу. Але в Божому порядку духовно зачата Особа повинна була перемогти через повне принесення в жертву тілесної. Ця праця Ісуса була завершена на Голгофі, де Він поклав Своє життя за гріхи всього світу.
Але Бог ще не міг визнати світ. Всі люди були грішниками і продовжували бути ними, доки Ісус не вознісся на висоту, не з’явився в присутності Отця і не вчинив задоволення за гріхи. Однак зауважте, що тоді Він не вчинив задоволення за всі гріхи, а тільки за гріхи церкви – за гріхи тих, котрі будуть покликані Отцем і котрі приймуть поклик і підуть слідами Ісуса. Щодо світу, гріхи людей все ще на них.
Тому єдиний шлях осягнути прощення гріхів протягом цього віку полягає в тому, щоб стати учнем Ісуса. Отже, як говорить апостол, ми, послідовники Ісуса, втекли від осуду, котрому ще підлягає світ. Святе Письмо показує нам, що Бог має різні способи діяльності з світом і різний час. Він матиме справу з світом через Христове Тисячолітнє царство, протягом тисячі років, щоб розвіяти їхню темряву, простити їхні гріхи і підняти їх до людської досконалості. Тим часом Бог має справу лише з церквою; і про цей клас церкви апостол говорить в сьогоднішній лекції.
Цей клас церкви почав своє існування в П’ятидесятницю – Зелені свята. Отож ми говоримо, що вона позначує найважливішу еру в справі церкви. Правда, Ісус покликав Своїх учнів і розповів їм різні речі протягом Свого служіння, але коли Він покидав їх, то наказав їм чекати і взагалі не починати своєї праці, доки вони не будуть в належний час уповноважені Отцем, в належний час помазані святим Духом. Це помазання, яке вони отримають, буде їхнім уповноваженням, дасть їм необхідні якості, щоб бути речниками і послами Отця і Сина.
Отець не міг визнати їх до П’ятидесятниці, тому що до того, як Христос представив Свою заслугу на їхню користь, вони були подібні до решти світу – ще грішники, ще засуджені. Коли прийшло благословення П’ятидесятниці, воно виявило факт, що Ісус з’явився перед лицем Отця, і що Отець прихильно прийняв Його, оцінив Його велику працю жертви і прийняв її як задоволення за гріхи церкви – домочадців віри. Те, що на них зійшло духовне зачаття П’ятидесятниці, сталося на основі цього прощення гріхів, а також на основі посвячення учнів Богу і Його службі.

ДАРИ ДУХА

Ми повинні розрізняти дари Духа і плоди Духа. Плоди святого Духа – це наслідки розвивання серця і характеру, які наступають більш-менш повільно, відповідно до особистості і оточення кожного з духовно-зачатих. Апостол говорить, що ці плоди Духа можуть бути видимі; вони є явні – "покора, добрість, терпеливість, довготерпіння, братерство, любов".
Ці плоди мусять розвинутись в наших серцях, а це буде означати більший чи менший вияв їх в наших словах і ділах, а також в наших думках. Більш зрілий християнин – більш зрілі ці плоди; а якщо немає жодних плодів, то немає християнина, бо, як говорить апостол: "Хто не має Христового Духа, той не Його". Але цей Дух Христа, ці плоди Духа можуть бути більше чи менше затемнені слабкостями тіла, і не всі можуть бути здатні бачити, до якої міри брат, слабкий тілом, в дійсності бореться доброю боротьбою проти духа світу, духа противника і бажань свого власного тіла.
Тільки Бог знає серце. Тому ми не повинні судити нічого, що стосується міри вірності. Однак ми можемо і повинні судити: чи бачимо ми (чи не бачимо) добрі плоди (чи погані плоди) в собі чи в інших, котрі визнають, що є послідовниками Ісуса. Учитель сказав: "По їхніх плодах ви пізнаєте їх. Бо хіба ж виноград на тернині збирають, або фіги – із будяків?" Звичайно, ні! Терен і будяки є поганими плодами, які належать злій натурі, а не плодами Духа Господа, які притаманні новому створінню.
Але коли настала П’ятидесятниця, ті учні, які вже прийняли Ісуса, не були готові негайно виявити рясні, стиглі плоди святого Духа. Такий розвиток вимагає днів, тижнів, місяців, років. До цього часу вони були природними людьми. Лише за кілька днів до того Ісус сказав до них: "Коли... не станете, як ті діти, – не ввійдете в Царство". Він розумів, що вони сперечалися між собою, хто повинен бути найбільшим, Він розумів, що це було цілком протилежне властивому духу, який вони повинні мати, якщо б остаточно хотіли бути пораховані гідними частки в Його царстві. Тому ми розуміємо, чому брати, які чекали на П’ятидесятницю в горниці, не могли мати прояву плодів Духа в той час. Але для них (і для нас) було дуже потрібно мати якийсь вияв Божої прихильності, щоб Бог якимось чином показав, що Ісус завершив працю Отця, і що Його жертва була прийнятна для Отця на нашу користь. Бог показав це прийняття в обдаруванні деякими дарами, які не були плодами Духа в жодному сенсі слова.
Ті дари були широко розповсюджені в первісній церкві і були чудесними. Деякі, які отримали дар Духа, говорили однією мовою, а деякі – іншою, якої вони раніше не знали; деякі мали дар перекладати з чужих мов, якими говорили інші; деякі отримали дар оздоровлення; деякі мали силу чинити інші чуда.
Ці дари служили потрійній меті: (1) Вони довели Божу ласку і те, що вона прийшла через Христа, а тому довели, що Він вознісся, і що вся Його праця відкуплення була задовільною для Отця. (2) Вони були доказами для народу, що Бог був з цими людьми. Це привело тих, хто любив Бога, до дослідження послання, яке вони несли. (3) Вони були запевненням для самих учнів, що вони йдуть правильним шляхом, і що Бог благословить і провадить їх.
Всі ці досвіди, невід’ємні для встановлення первісної церкви, прийшли в час, коли такий видимий прояв був найбільш необхідний. Первісна церква не могла ходити вірою, як ходимо ми. Вона потребувала видимої допомоги до такої міри, яка була дарована, тому що вона не мала Біблії. Вона не мала вказівок від Бога, крім тих, які приходили цими шляхами.
Св. Павло пояснює справу в сьогоднішній лекції. Коли вони збиралися разом, і один говорив незнайомою мовою, то інший вставав з другого боку кімнати і з силою (не своєю власною) давав пояснення чужої мови, вжитої промовцем, який мав дар "мов". Це зближувало братів кожен день, особливо першого дня тижня. Вони бажали мати спільність і повчання; і вони отримували їх таким способом: Бог надихав послання, висловлені незнайомими мовами, і їхній переклад.
Таким чином Бог навчав їх майже єдиним на той час способом, яким вони могли отримати вказівки, однак дуже відмінним від способу, яким Він тепер навчає Свій народ, або навчав будь-коли після днів апостолів. Таке навчання більше не є потрібне і тому більше не є дане. Взамін ми маємо щось набагато краще. Ми маємо Євангелії, записи слів нашого Господа, притч, неясних висловів і т.д. Ми маємо Послання Нового Заповіту, коментарі натхнених апостолів до писань Старого Заповіту. І ми маємо пророцтва Старого Заповіту, про які апостол Петро говорить: "І ви добре робите, що на них вважаєте, як на світильника, що світить у темному місці, аж поки зачне розвиднятися" (2 Петра 1: 19).

НАШ ДОСВІД КРАЩИЙ

З цією божественно забезпеченою допомогою Божа людина, як говорить св. Павло, може бути "до всякого доброго діла готова". Цими шляхами святий Дух навчає церкву. Але дари Духа були необхідні в П’ятидесятницю. Тепер, замість цих дарів, ми маємо плоди Духа, як свідчення Божої ласки, і наш власний поступ по добрій дорозі. З нашим додатковим просвітленням Господь вимагає від нас більше, ніж вимагав від ранньої церкви, – щоб ми ходили вірою, а не видінням.
Св. Павло вказує, що всі ці різновидності проявів Духа означають не відмінність духів, а одного Духа, який діє в цілій церкві з однією метою збудування їх всіх як різних членів в одному тілі Христа. Він говорить: "Є різниця між діями, але Бог той же Самий, що в усіх робить усе. Одному бо Духом дається слово мудрості, а другому слово знання тим же Духом, а іншому віра тим же Духом, а іншому дари вздорвлення тим же Духом, а іншому роблення чуд, іншому пророкування, а іншому розпізнавання духів, а тому різні мови, а іншому вияснення мов".

"ВИ ВСІ ОДНЕ ТІЛО"

Св. Павло постійно (і особливо в сьогоднішній лекції) підкреслює єдність членів церкви один з одним і з їхнім Господом та Головою. Він показує, що різні дари робили різних членів тіла здатними співпрацювати для їхнього взаємного блага, напучення і збудування в приготуванні до славної служби в царстві, яке надходить. Він говорить, що як людське тіло є одне, але має багато членів, всі під контролем голови, так і тіло Христа. Церква є одним тілом, але складається з багатьох членів, всі під контролем Голови, Ісуса, який діє через Духа правди, через Слово правди і через божественне провидіння.
Ціллю організації церкви є не навернення світу, а збудування себе і приготування до майбутнього служіння. Цим майбутнім служінням повинно бути благословення світу. Але перш ніж це служіння світу може властиво початися, церква мусить бути розвинена, перевірена, схвалена Богом і прославлена часткою в першому воскресінні.

ЩЕ КРАЩА ДОРОГА

Св. Павло, далі в цьому розділі, говорить як різні члени тіла повинні співпрацювати один з одним, відшкодовуючи недосконалості один одного, компенсуючи недоліки і слабкості один одного і шукаючи лише добра для тіла в цілому. В тілі Христа, в церкві, не повинно бути ніякого розколу, ніякого поділу, ніякого сектантства, і всі члени повинні мати ту саму любов один до одного. Сектантська любов і сектантська гордість не повинні бути знані. Схожим чином, якщо хтось з членів терпить, всі повинні відчувати співчуття. Він підкреслює, що Бог поставив різних членів в цьому тілі: по-перше – апостолами, по-друге – пророками, тобто промовцями, по-третє – учителями, потім дав чуда, дари, допомоги, різні мови. Не всі мають те саме призначення, дане їм Господом, але всі повинні старатися вірно вживати таланти, які посідають; і доки вони стараються якнайкраще вживати ці дари, вони є здатні розвиватися.
Далі апостол додає: "А я вам покажу путь іще кращу", ще кращу, ніж будь-який з цих дарів. Ідучи далі (розділ 13), Він говорить, що хтось може мати ці дари, а однак може цілковито зазнати невдачі; і що необхідно, навіть з дарами, розвивати плоди Духа. Бо хоча ми будемо мати дар пророцтва, розуміння всіх таємниць і знання, і матимемо всю віру, а не матимемо любові – великого плода Духа – ми будемо нічим. Більше того, він заявляє, що дари зникнуть, але плоди триватимуть вічно.
Важливо, щоб в зв’язку з благословеннями П’ятидесятниці ми пам’ятали, що без плодів Духа ми будемо нічим і не матимемо жодної частки в славному Месіанському царстві, на яке чекаємо, про яке молимося: "Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі".