ПРИВІЛЕЇ БОЖИХ СИНІВ

“Бо знає Отець ваш, чого потребуєте” (Матвія 6: 8).

Ці слова не були адресовані всьому світу, бо весь світ лежить у гріху, цілковито позбавлений спільноти з Богом. Ці слова не були адресовані навіть пересічному юдею, бо юдеї також є членами роду Адама, який є в незгоді з Богом, а їхня Угода не була угодою синівства, а угодою слуг. Мойсей був вірний, як слуга над усім своїм домом (Євр. 3: 5). Ізраїльтяни ніколи не згадуються як сини Бога. У пророцтвах згадується про те, як Бог буде поводитися з ними в майбутньому. Та немає прямого твердження, що Він був їхнім Батьком, або що вони були Його дітьми.
І ми всі знаємо, що так було. Було би навіть неправильно, коли би було навпаки, бо примирення за гріх ще не було дане за світ. Ні юдей, ні хтось інший у світі сьогодні не має права називати Бога своїм Отцем, ані думати про Нього як про свого Отця. Єдиними, хто має право називати Бога “своїм Отцем”, є ті, які є у відносинах угоди з Ним через Христа. Завдяки цьому зв’язку, каже апостол Іван, “ми тепер Божі діти”.
Ми ще не є в Царстві, щоб вважатися синами Бога без вад, але в майбутньому, у мить нашої “переміни”, ми будемо “дітьми Божими, невинними”, подібними на нашого Учителя, будемо ділити Його славу. Але вже тепер ми є синами Бога і маємо цей блаженний привілей, цю честь називати Бога своїм Отцем, тому що одержали Його Святий Дух. Ми маємо цей скарб Святого Духа в земних посудинах і ходимо вірою, а не видінням. Усі, які увійшли в Тіло Христа через повне посвячення, є синами Бога через віру, і їм дозволено називати себе так, сприймати Його як свого Отця і вважати, що це свідоцтво Святого Письма повністю і цілковито стосується їх.

БОЖІ СИНИ ЧЕРЕЗ ВІРУ

Та ось запитання: чому Господь вжив ці слова до земних учнів ще до того, як з’явився за них перед обличчям Бога і приписав їм Свою заслугу? Хіба вони все ще не були під Угодою Закону? Відповідаємо: так. Вони все ще були під Угодою Закону. Тільки вірою їм було дозволено називати Бога своїм Отцем. Вони прийняли Христа як Дорогу, Правду та Життя, прийняли Ісуса як Посланого Богом, як Того, Хто має остаточно виконати все, заради чого Він прийшов. Називаючи Бога своїм Отцем, а себе – синами Бога, вони мали показати віру, хоча, знаємо, що насправді вони не говорили про себе як про синів Бога.
Тільки за якийсь час після смерті нашого Господа їхня віра почала усвідомлювати цей привілей. Юдеї боялися називати себе синами Бога або називати Його своїм Отцем. Коли б вони говорили про себе як про синів Бога, то вважали б, що вони роблять щось, що викликає осуд. Коли Ісус говорив, що Він Божий Син, вони сказали, що Він богохульник (Ів. 5: 18; Лк. 22: 70, 71).
З контексту бачимо, що Господь не радить нам думати про те, що наші звертання до Небесного Отця є інформуванням Його. Наш Господь фактично сказав так: “Ви не маєте Отця, Який би не знав. Язичники приходять з великими благаннями, немовби їхній бог заснув або йому байдуже, коли вони звертаються до нього з проханнями. Та ви, Мої учні, знаєте Бога як свого Небесного Отця; і як добрий земний батько любить свою дитину і дбає про неї, так ваш Небесний Отець знає, чого ви потребуєте, ще перш, ніж ви попросите Його. Не потрібно давати Йому поради, бо Він знає ваші потреби краще, ніж ви самі, і розуміє, що деякі речі, про які ви просите, будуть вам шкідливі”.

БОЖЕСТВЕННА ЦІЛЬ У ВІДПОВІДІ НА МОЛИТВУ

То чому ми взагалі просимо, якщо Він – наш Отець, і, як люблячий Отець, Він дбає про все потрібне та необхідне? Відповідаємо, що вказівка молитися має на меті викликати в нас усвідомлення факту, що всі наші благословення походять від Небесного Отця, інакше ми б не змогли отримати велике духовне благословення від роздумів про Його любов та турботу. Він не хоче, щоб ми приймали благословення як дерева вбирають вологу, а хоче бачити нас тямущими, здатними розуміти, що Він – наш Отець. Він знає наші потреби і вже подбав про них. Він хоче, щоб ми проявляли віру в Його турботу і в усе, що Він обіцяв.
Отже, Божественна ціль у відповіді на молитву в тому, щоб здобуття щоденних благословень – земних та духовних – стимулювало віру. Господь знає, чого потребує світ, і Він дбає про світ у цілому. Він вже подбав про шлях, яким світ зможе остаточно повернутися до Нього як сини на людському рівні, і робить так, щоб все допомагало їм на добре загалом і в цілому. Бог має великий План відкуплення через Ісуса і великий План звеличення Церкви, щоб та була зі своїм Господом у Небесному Царстві. Тоді це Царство проллє благословення на землю, щоб зняти прокляття, а також дати людству реституцію до первісної досконалості Адама в Едемі.
Наскільки хтось має вуха, щоб слухати, настільки йому треба розповісти про ці добрі речі. І тільки тих, які мають вуха, щоб слухати, треба особливо навчити в теперішньому часі. Знання про Божу благодать у цей час є передусім для покликаних. Позосталому людству дозволено залишатися в незнанні. Зрозуміло, що в міру того, як люди починають прокидатися, вони повинні чути дещо і розуміти дещо, та ми переконані, що світ не може розуміти Божих глибин. Апостол говорить: “А людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупота, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно”. Ще він говорить: “Усе бо досліджує Дух, навіть Божі глибини” (1 Кор. 2: 14, 10).

ХТО МОЖЕ МОЛИТИСЯ?

Господь не має діла зі світом, бо люди не перебувають у стосунках угоди з Ним і не можуть Йому зараз подобатися. Останній раз Він мав діло зі світом у той час, коли засудив його в Адамі. Люди не мають жодного права на життя. Вони грішні і повинні померти. Господь ще не завершив Свого задуму полагодити цей розрив. Він тільки готується до запровадження Нової Угоди для відновлення світу.
Єдиними, хто сьогодні має зв’язок із Ним, є члени Тіла Христа. “Коли ж у Мені перебувати ви будете, а слова Мої позостануться у вас, то просіть, чого хочете, і станеться вам”. Якщо ми втратимо зв’язок із Христом, ми не будемо мати права молитися. Але якщо ми підтримуємо цей зв’язок, якщо Його Слово позостається в нас, якщо ми підпорядковуємо своє життя Його волі, якщо ми є в згоді з Його волею і Духом Його Слова, ми можемо просити, чого хочемо, і станеться нам.
Ті, які позостаються цілковито в Христі, не будуть прагнути нічого, окрім того, щоб виконалася Божа воля. А якщо Його Слово перебуває в них рясно, вони будуть знати, про що можна молитися. Якщо ж вони не здогадуються про Божу волю в якійсь справі, то обов’язково скажуть: “Та проте не Моя, а Твоя нехай станеться воля!” Тому, яким би не було прохання, вони звернуться з ним, бо їхнє бажання – щоб виконалася Божа воля.

R5219 (1913 р.)