ЄВАНГЕЛІЄ НАДІЇ

Після нашого публічного виступу в Гавані, одна дама, досить знана, виступила і виразила своє велике задоволення почутим. Вона сказала, що оцінює повний надії погляд, який ми представили слухачам, щодо Божої Любові та турботи, а також потіхи з Правди в теперішньому житті і надії життя прийдешнього.
“Та, – сказала вона, – на жаль, пасторе Рассел, тобі не вдалося вселити в читачів “The Watch Tower” той самий дух надії, яким наповнені твої проповіді. Я добре знайома з деякими особами, глибоко зацікавленими твоїм висвітленням учень Біблії, та вони, здається, втратили з-перед очей надію та добро, захопившись переважно тим, що навіює сум та збентеження. Вони настільки думають про прихід часу утиску, що самі стали пригніченими і зробили такими тих, які довкола. Вірю, що коли б вдалося прищепити їм більше духа надії щодо майбутнього, вони би стали щасливішими і зробили би такими інших. Я вірю, що вони зробили б значно більший поступ у поширенні Правди, якщо б те, що ти представляєш, справді було Правдою, а я вважаю, що воно є”.
Ми обіцяли викласти цю річ перед читачами “The Watch Tower”, що і робимо.

ВАМ ПОТРІБНА НАДІЯ

Апостол писав: “Бо вам терпеливість потрібна”. Ми не суперечимо його висловлюванню, коли додаємо: “Вам потрібна надія”. Без надії терпеливість швидко загубиться, і вже не доведеться сподіватися довжини чи ширини, чи глибини характеру. Саме слово “Євангеліє” є повним надії, бо означає “Добра Звістка”. Тому, якщо хтось хоче проповідувати Євангеліє, нехай упевниться, що його послання є посланням Доброї Звістки, Надії. Звичайно, часом потрібно і навіть властиво сказати щось про час утиску, який, бачимо, є близький. Однак до цієї теми треба підходити з погляду Доброї Звістки. Говорити про час утиску, щоб тільки затривожити людей, навряд чи було би використанням його як частини Доброї Звістки. Якщо ж треба посилатися на час утиску, ми повинні згадати про нього тільки як про темну хмару, що на короткий час затьмарює схід Дня Христа, що швидко приходить, – Дня благословення та радості, ювілею світу, часу, коли забереться прокляття і замість нього буде Боже благословення.

“ВСЕ СТВОРІННЯ РАЗОМ СТОГНЕ” (Гиж.)

Більшість світу, а також Господнього посвяченого народу має вдосталь горя тепер і без того, щоб його зайвий раз залякувати великим днем утиску. Пам’ятаймо, що світ ще й має прихований страх перед майбутнім. Відомі релігійні вчителі та запліснявілі віровчення товкмачать людям, що майже кожного заздалегідь засуджено провести вічність у муках. І хоча розумні люди про це більше не проповідують відкрито, ані не вірять в це, часто звідкись беруться вигадки, і тоді потаємний страх підстерігає в розумі, чи насправді щось таке жахливе не чекає маси людей після смерті – невимовно страхітливе католицьке чистилище чи протестантські безконечні муки. Більша частина нинішніх тенденцій захоплюватися втіхами та подорожуванням, а також спиртним є наслідком намагання позбутися сповнених жаху очікувань, замінивши їх на більш приємні думки, які ощасливлюють.
Світ найбільше потребує того, що може дати тільки Біблія. Тільки дослідники Біблії здатні представити іншим цю утіху з Писань. Тому нашою метою повинно бути щораз більше намагання перев’язати тих, у кого зламане серце, і сказати втомленим та пригніченим: “Ідіть до Христа і знайдіть полегшення та відпочинок. Ідіть тепер і дізнайтесь, хто є Великим Носієм Тягарів усіх, які стали Його послідовниками. Тоді погляньте за межі сьогодення і побачте, як на основі милостивого задуму Отця Він остаточно поширить скрізь і всюди благословення Реституції. Ось Любов Бога, яка спонукує нас! Полиште ляк перед Ним! Наблизьтесь до Нього через Христа, і Він наблизиться до вас”.
Якщо інколи властиво розповісти щось про час утиску, який приходить і який запровадить славне царювання Месії, так інколи властиво розповісти заблудлим, що ті, які грішать, постраждають за це; що, йдучи дорогами гріха, вони йдуть від Бога; що кінець цього шляху – смерть, Друга Смерть, “бо що тільки людина посіє, те саме й пожне”. Але про ці риси Божественного Слова не обов’язково повторювати щодня, бо людство інстинктивно знає, що гріх веде то того чи іншого роду страждань, а праведність рано чи пізно принесе нагороду.
Світ найбільше потребує заохочення полишити гріх, щоб збагнути співчуття Бога до бунтівного роду Адама і пізнати Божий задум, завдяки якому Він проявить милосердя до всіх через Христа. Ми повинні дотримуватися шляху Учителя, Який сказав: “Очі ж ваші блаженні, що бачать, і вуха ваші, що чують”. Ми повинні сказати усім, які бачать і чують, про те, яке благословення вони мають.
Інколи властиво звернути увагу на вузький шлях самопожертви, самовідречення, страждання, який послідовники Ісуса зобов’язані обрати, якщо вони хочуть ділити з Ним славу, почесті та безсмертя у Його Царстві. Та вони самі побачать вузькість цього шляху, навіть якщо ми їм про це не розповімо. Ніхто не може ходити вузьким шляхом, ніхто не може йти за Ісусом, не пізнавши істинності виразу: “Через великі утиски треба нам входити у Боже Царство”.
То про що ми повинні розповідати людям? Що ж, дайте їм Послання надії, Послання радості, Послання миру! Звертаймо увагу братів на блаженні привілеї, які нам належать, замість того щоб часто вказувати на випробування та тяготи на шляху. Які ж тоді привілеї християнина, якщо через великі утиски йому доводиться входити в Царство? О, це величні привілеї! Він повинен знати про радість від прощення гріхів. Багатьом про це треба говорити раз за разом, аж вони цілковито оцінять. Християнин повинен знати про Любов та турботу Небесного Отця – про речі, які ми так швидко забуваємо в життєвих переживаннях. Ці запевнення зі Слова треба повторювати багато разів: “Бо Отець любить Сам вас”, “Бо з нами Бог”, “Тим, хто любить Бога,.. усе допомагає на добре”.
Коли ці обітниці Божого Слова рясно перебувають у нашому серці, вони сприяють плодам Святого Духа; приходить радість і спокій, яких світ не може ні дати, ні забрати. Божий мир, який перевершує всіляке людське уявлення, поступово входить, щоб замешкати щораз більше в нашому серці. Звідси стільки вдячності. Вдячність, у свою чергу, веде до ще більшої радості та хвали, до ще більшого співчуття до наших ближніх, до наших сімей і до світу. Так християнин бачить, що він зростає в благодаті, знанні та любові.

“ДУМАЙТЕ ПРО ЦЕ”

Все це повністю погоджується з радою св. Павла: “Що тільки правдиве, що тільки чесне, що тільки праведне, що тільки чисте, що тільки любе, що тільки гідне хвали, коли яка чеснота, коли яка похвала, думайте про це” (Фил. 4: 8). Дотримуючись цього шляху, проповідуючи Євангеліє Надії, ми наслідуємо Учителя та апостолів. У них було стільки цього духа надії, довір’я, любові, радості та миру, що вони могли радіти в утиску, і так було насправді. Апостоли навіть співали пісні хвали Богу за те, що вважали себе гідними розділити страждання Христа, щоб мати частку у Його майбутній славі.
Тому, дорогі брати, маймо на увазі те, що у світі достатньо сліз, смутку і всіляких побоювань. Щораз більше використовуймо свій час, сили, таланти, вміння радіти і т. д., щоб давати полегшення бідному світові у його розумовому збентеженні. Прислухаймось до слів Ісуса: “Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре”, “Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний”. Якщо велика праця Бога в майбутньому (через Христа і Церкву) буде полягати в тому, щоб витерти сльози зі земних очей, то проженімо деякі з цих сліз вже в теперішньому часі. Тим самим ми допоможемо приготувати шлях для світу, щоб той колись повернувся до спільноти з Богом, а також щоб вірні теперішнього часу більш дбайливо йшли слідами Ісуса і якомога краще підбадьорювали один одного.

R5213 (1913 р.)