РОЗПІЗНАТИ БОЖУ ВОЛЮ

“Навчи мене, о Господи, путі твоєї” (Псалом 27: 11, Хом.).

Господь не хоче, щоб ми ходили видінням і мали труднощі з розпізнаванням Його волі. Тож Він укладає справи таким чином, щоб випробувати нашу слухняність і нашу наполегливість, тому що ми повинні ходити вірою, а не видінням. Щоб це робити, ми повинні щоденно звертатися до Господа в молитві. Ми не повинні братися за щось, не дізнавшись про Господню волю в цій справі.
Та оскільки ми не є проникливі надприродним чином, щоб знати Божу волю в усіх подробицях у щоденному житті, ми не завжди можемо збагнути цю волю. Якщо є річ, про яку Святе Письмо дає поради, тоді шлях відкритий, адже єдиним шляхом, яким Божа дитина хоче йти, є шлях слухняності. Та коли справа залежить від чиєїсь думки, тоді шлях не є такий виразний. Розуміючи, що наших міркувань недостатньо, ми не повинні дорікати нашому розуму за те, що, як нам відомо, знаходиться поза межами наших можливостей, а повинні залишити цю річ Господу.
Знаємо, що Господь може спрямувати наш шлях як Йому завгодно, якщо ми віддамо себе Його опіці. Тому, на початку дня ми можемо сказати: “Господи, ось я. Дякую Тобі за привілей ще одного дня, який, маю надію, буде днем, повним нагод служити Правді й братам. Прошу, керуй моїми думками, словами і поведінкою, щоб я міг служити Тобі прийнятним чином”. Тоді ми можемо йти і робити, як нам здається найкращим.
Якщо Господь хоче вести нас в тому чи в іншому напрямку, це Його справа, а не наша. Ми просили про Його керівництво, і наші очі пильно вглядаються, щоб знати і виконувати Його волю будь-яким коштом. У такому стані ми можемо почуватися вільно, знаючи, що Бог здатний і охочий спрямувати всі справи на Його славу та нашу користь.
Ще дитиною редактор цього видання помітив, що деякі люди певним особливим чином приходять до Господа зі всіма своїми справами. Вони відкривають свою Біблію навмання, і вірш, якого торкнеться їхній великий чи вказівний палець, вважають Господнім посланням для них, прискіпливо дотримуючись його ради. Часом вірш, який їм відкрився, здається їм чудовою відповіддю на їхні молитви.
Редактор не збирається шукати вади в такому способі. Та оскільки цей спосіб не промовив до його розуму, він звернувся з цим до Господа в молитві й сказав: “Отче, я справді боюся приймати такий спосіб. Тож якщо Тобі це до вподоби, я краще скористаюся власним розумом, аніж цим методом, бо мій розум не спроможний його прийняти”. Господь, здається, дослухався до його слів.
Звичайно, є рація в тому, чому правильне є правильним у кожній справі, і ми повинні прагнути знати, що правильне. Ми повинні прагнути знати, чому Бог віддає перевагу цьому шляху, а не іншому, і не повинні сумніватися в Його мудрості, а краще намагатися пройнятися духом Божественних правил. Редакторський метод у пошуку Божественного керівництва полягає у дослідженні Святого Письма, беручи до уваги всі вірші, що мають відношення до теми, яка підлягає вивченню, та намагаючись знайти фундаментальний принцип Божих вчинків та вчень.
Завдяки цьому методу він здобув більше щастя, ніж міг би мати, коли би було навпаки. Дотримуючись іншого методу, він не знав би, чи то Бог, чи диявол, чи випадок відкрив йому Біблію. Тому він вважає за краще дотримуватися того, що, як він вірить, є вченням Божого Слова, тобто представляти все Отцю в молитві з проханням керувати його розумом та переконанням, а тоді йти й використовувати це переконання і розум якомога краще. І навіть якщо би Бог дозволив йому використати його переконання шляхом, який згодом виявився б не найкращим, все ж Отець може використати це, щоб дати певне велике благословення або корисну лекцію. Під переконанням, зрозуміло, він має на увазі своє розуміння Слова Отця і Його провидіння та керівництва. Роблячи так, він знає, що все допомагає на добре (Рим. 8: 28).

R5212 (1913 р.)