КОНФЛІКТ МІЖ ПЛОТТЮ І ДУХОМ
“Бо тіло бажає противного духові, а дух противного тілу, і супротивні вони один одному, щоб ви чинили не те, чого хочете” (Галат 5: 17).
Апостол адресує ці слова християнам, які стали Новими Створіннями в Христі, для яких старе минуло і все стало новим. Про них сказано, що вони зачаті Святим Духом і по суті є духовними істотами, які отримають переміну у воскресінні, “раптом, як оком змигнути”, – є духовними, ще не завершеними, істотами. Нове Створіння має плоть, в якій повинно діяти в цей час.
Бог сподівається, що Нове Створіння проявить свою відданість і покаже, що воно заслуговує на досконалість духа в Першому Воскресінні. Апостол каже, що треба сподіватися постійного конфлікту, бо дух бажає противного плоті, а плоть – противного духу. Слово “бажає” має позитивне значення і означає “хоче”. Нове Створіння дуже хоче бути відданим Богу і виконувати Його волю. Плоть дуже хоче чинити наперекір цьому.
Ці два духи протилежні. Вони антагоністи. Плоть хоче служити собі. Вона має земні бажання, земні цілі, земні наміри. Нове Створіння хоче звертатися своїми почуттями до небесних речей і жертвувати земними інтересами, цілями та перспективами, жити як духовна істота, замешкуючи плоть, – жити вже не як людська істота, що має земні інтереси. Хто служить одним інтересам, перебуває в конфлікті з іншими.
ПЕРЕШКОДИ НОВОМУ СТВОРІННЮ З БОКУ ПЛОТІ
Слова нашого вірша адресовані не світу, а Церкві. Церква зачата Святим Духом, – є Новим Створінням. Якщо хтось із неї живе за плоттю, якщо нехтує своєю угодою жертви, той помре. Але якщо хто умертвляє, тобто вбиває, вчинки плоті і полишає їх цілковито заради Духа, той житиме – матиме вічне життя. Ми всі бачимо в нашому Господі Ісусі, святому, невинному, безгрішному, цей контраст: земні інтереси вели в одному напрямку, а небесні інтереси – в іншому. Всі вони були чистими і досконалими бажаннями, однак Він як Нове Створіння, зачате Святим Духом, був зобов’язаний їх перемагати.
Пригадуємо слова нашого Господа, сказані незадовго до завершення Його служіння: “Хрищенням Я мушу христитися; і як Я знемагаю, поки це звершиться” (Лк. 12: 50, Гиж.). Конфлікт тривав, та дух Господа був стійкий, і Він був слухняний умовам Своєї жертви. Як досконала істота Він був у змозі робити те, що вважав за потрібне. Він це робив і здобув велику перемогу.
У нашому випадку справа є іншою. З природи ми грішні. Наші земні апетити та смаки зіпсуті. Всі так чи інакше самолюбні; одні зіпсуті більше, ніж інші.
Наша плоть зіпсута; ми не можемо робити те, що хочемо. Тому ми потребуємо заслуги Христа для допомоги. Відповідно, апостол говорить нам, що кожного разу, коли ми як Нові Створіння зробимо щось не так, ми повинні визнати помилку і прийти до Престолу небесної благодаті, щоб здобути милість і знайти допомогу для майбутніх потреб. Тим самим ми показуємо Богу відданість наших сердець. Всі, хто має розум Христа та Його вдачу, мають утруднення тільки з боку слабостей плоті, гріховної плоті; та вони мають Заступника, до Якого можуть звертатися, щоб ці слабості плоті були їм надолужені.
Може виникнути запитання: Чому в нашому випадку повинен бути той чи інший конфлікт між плоттю і духом? Як нам перемогти ці слабості настільки, щоб у нас було бажання стати співспадкоємцями з Христом взагалі ще перед зачаттям Духом? Відповідь у тому, що хоча все людство є в грішному стані, багато хто усвідомлює сором свого становища і прагне поводитися праведно, але не може цього зробити. Люди бачать, що вони – раби гріха. Вони слабкі, вони зв’язані настільки, що не можуть робити того, що хочуть. Багато юдеїв було в такому стані. Вони хотіли чинити Божу волю, але не могли. У них було бажання, у них була воля, та з причини грішного стану інші риси їхнього розуму чинили опір.
Людський розум містить різні прикмети. Коли увійшов гріх, нижчі та більш ганебні прикмети первісної людини здобули домінуючий вплив, натомість більш шляхетні риси поступово стерлися, аж первісна подоба Бога значною мірою зникла в людстві. Проте деякі сини та дочки Адама мають достатньо первісної подоби Бога, щоб протистояти гріху та намагатися змінити життя. Такі добрі впливи проявляються навіть серед язичників.
Під час Юдейського віку деякі юдеї намагалися жити в згоді з Богом. Інші наслідували шлях Белійяара, служили сатані та віддавалися самолюбству. Подібний стан речей є й сьогодні. Юдеї не могли виконувати Закон, а якщо вони не могли виконувати його досконало, то не могли здобути вічне життя, – як і інші, що ніколи не були під Законом. Від П’ятидесятниці існував відмінний порядок. Бог дав Спасителя, смерть Якого є достатньою за гріхи світу.
ЦЕЙ КОНФЛІКТ ПРИПИНЯЄТЬСЯ ЗІ СМЕРТЮ
То чому ж ця смерть ще не мала впливу на світ? Бог прагне знайти клас, готовий класти навіть життя в Божій службі. Деякі з грішних дітей Адама, зауваживши цей поклик у Божому Слові (поклик стати послідовниками Ісуса), мають достатньо сильний характер, щоб йти за Ісусом. Вони проявляють рішучість тим, що посвячують своє життя Його службі. Таке посвячення свідчить, що вищі прикмети розуму об’єдналися і здобули контроль над нижчими прикметами розуму, примусово їх обмежуючи.
Під надихаючим впливом Божих обітниць та Послання Євангелія ці особи прийняті через великого Заступника як члени Його Тіла, – як Нові Створіння в Христі, зачаті Святим Духом. Відтепер вони мають зв’язок із Богом. Треба сподіватися, що вони будуть йти вперед крок за кроком, постійно воюючи з пастками сатани. Це і є християнське життя – бій, згаданий у нашому вірші. Обидва впливи – плоті та Духа – суперечать один одному. Звідси конфлікт.
Немає потреби кудись іти і воювати з іншими. Праці вдосталь усередині. Щасливі ті, які своїми стараннями показують власну відданість Богу! У відповідному часі завдяки силі Першого Воскресіння вони цілковито позбудуться старого тіла і зодягнуться в безсмертя. Якщо ми будемо “вірні аж до смерті”, то будемо подібні до Нього, нашого Господа і Голову, будемо бачити Його таким, яким Він є, і будемо ділити Його славу.
А поки що йде великий і постійний бій, бо хоча нова воля заявляє про себе, підкоряє тіло і змушує його бути підлеглим новому розуму, тим не менше, смертне тіло, ще не зовсім мертве, постійно вступає в контакт зі світом і противником, отримує постійне заохочення з їхнього боку, а також з боку земних турбот, амбіцій, методів, намагань, конфліктів, щоб не коритися нашій новій волі.
Жодний святий не позбавлений таких труднощів – боротьби всередині та назовні. Це повинна бути боротьба до кінця, інакше ми втратимо велику нагороду, за яку боремося. І хоча Нове Створіння, завдяки Божій благодаті та силі, раз за разом справляється зі смертним тілом, однак цей конфлікт не припиниться до самої смерті.
R5211 (1913 р.)