НАБУВАЙТЕ ДРУЗІВ СОБІ ВІД МАМОНИ
Буття 33: 1-15

"А ви один до одного будьте ласкаві, милостиві, прощаючи один одному, як і Бог через Христа вам простив" (Еф. 4: 32).

Великий Учитель переконував своїх послідовників: "Набувайте друзів собі від багатства неправедного". Іншими словами, Його послідовники не повинні були бути самолюбними і скупими, або здирниками останнього гроша чи шеляга. Вони повинні були бути щедрими в своїх справах і через них здобувати дружелюбність тих, хто інакше міг би ненавидіти їх. Інакше кажучи, послідовники Ісуса повинні були мати небесні устремління замість земних устремлінь, і вони повинні були бути охочими давати іншим можливість здобути найбільшу вигоду в земних справах, якщо через це вони могли сприяти своїм духовним інтересам. Це добре проілюстроване в сьогоднішній лекції.

ВІДДАЮЧИ ВСЕ ЗАДЛЯ БОЖОЇ ЛАСКИ

В попередній лекції ми бачили, як Яків з готовністю, радісно відмовився від всіх земних багатств Авраама та Ісака і полишив все це у власності Ісава, претендуючи лише на те, що він повинен бути спадкоємцем духовних благословень – великої обітниці, даної Аврааму, підтвердженої Ісаку і самому Якову. Ця обітниця не відносилася до того часу, а до майбутнього; вона була цілковито з віри. Яке діло було Ісаву до обітниці на майбутнє? Він бажав того, що здобув – земної спадщини. І ми не бачимо, щоб після того, як він здобув земну спадщину, він коли-небудь задумувався над угодою, яка говорить: "І поблагословляться в потомстві твоїм усі народи землі".

Але в розумі Якова весь час була тільки ця угода. Він не хотів сперечатися з Ісавом за земне благословення, хоча воно входило в те, що він купив. Він віддав би Ісаву всі земні благословення, якщо б міг успадкувати це велике благословення майбутнього. Весь життєвий шлях Якова був керований цією великою обітницею. Якщо б Насіння Благословення мало прийти через нього, то він повинен мати дітей; отже, він оженився і виховав добру сім'ю, де всі ототожнювали себе з первісною обітницею. Накопичення ним багатства, стад і отар, було у відповідності з тим самим – бажанням стати великим і впливовим, відповідно до цієї обітниці.

Під Господнім керівництвом він покинув дім свого дядька Лавана, з стадами, отарами і слугами, яких він поступово набув там. Під божественним керівництвом він повернувся назад до землі свого батька. Хоча минуло двадцять років відколи він покинув дім, він відчував ніяковість перед своїм братом Ісавом і молився до Господа з цього приводу, нагадуючи Йому обітницю, на яку він покладався.

Потім він послав вістку до свого брата Ісава, що він іде. Далі він приготував подарунок – дар великої вартості на ті часи – двісті і двадцять овець, двісті і двадцять козлів, шістдесят верблюдів, п'ятдесят корів і биків, тридцять ослів, під наглядом слуг. Якою великою частиною його стад і отар це було, ми не знаємо, але вони показували довгі роки тяжкої праці з боку Якова. Однак це були земні речі – речі теперішнього часу – і Яків вважав їх нічим в порівнянні з великою обітницею, яку він посідав. Він міг дати цю значну частину земної мамони як подарунок для свого брата Ісава, щоб придбати його ласку, його добру волю. Він не був в боргу перед Ісавом; швидше Ісав був в боргу перед ним.

МУДРІСТЬ ПОВЕДІНКИ ЯКОВА

Яків, молодший на кілька хвилин, купив всю частку первородства свого старшого брата-близнюка, яка включала значну частину земних багатств Ісака. Яків залишив все це в руках Ісава. Той, цілком природно, міг сподіватися, що Яків тепер прийшов вимагати своїх багатств – заволодіти майном.

Ісав, звичайно, був готовий боротися за це майно. Навіть, якщо б Яків заперечував, що він претендує на це майно, Ісав і далі судив би про нього згідно зі своїми власними мірками і підозрював би, що в підходящий час Яків вчинить напад. Таким чином між двома сім'ями встановилося б суперництво – ворожнеча. Така ворожнеча була б на заваді надіям Якова, пов'язаним з обітницею Авраама. Він мусив бути співробітником з Богом в справі встановлення свого насіння, або потомства, численного, впливового і придатного у відповідний час благословити всі племена землі.

Яків не лише представив подарунок Ісаву, але й наполягав на тому, щоб той прийняв його. Це діяло б як запорука доброї довіри між ними. Це допомогло б загоїти будь-які старі рани. Ісав все більше хотів побачити багатство свого брата; бо він розумів, що отримав краще від Якова; по-перше, отримавши спадщину, а по-друге, отримавши на додаток такий багатий подарунок.

Безперечно, поведінка Якова була мудрою. Він і далі мав багато, і Бог, коли б Він захотів, міг дати йому набагато більше овець, козлів, худоби, верблюдів і ослів. Його основною турботою було сприяти всьому, що пов'язане з великою обітницею Авраама, якою він захоплювався, виконання якої не належало до тодішнього життя.

ЛЕКЦІЯ ВЕЛИКОДУШНОСТІ

Лекція, яку ми як християни можемо взяти з різних досвідів Якова, є великодушність до світу – до тих, хто не зацікавлений небесною обітницею. Ми не маємо наміру робити порівняння між Яковом і нами в тому сенсі, щоб вважати його як зразок християнської поведінки. Зовсім ні, ми підкреслюємо, що хоча віра Якова заслуговувала схвалення і могла бути наслідувана нами, його становище перед Богом було дуже відмінне від нашого. Хоча він був спадкоємцем цієї обітниці Авраама, і християнська церква також є її спадкоємцем, однак наша спадщина є іншою.

Ми вже побачили, що обітниця Авраама повинна мати подвійне виконання. Земне виконання повинно настати для Авраама, Ісака і Якова та всіх вірних; в той час як вище, Небесне виконання, повинно настати для Христа і Його духовно сплоджених послідовників – справжніх християн цього Євангельського віку. Лише духовно сплоджені, починаючи від П'ятидесятниці, радувалися благословенними привілеями школи Христа, тобто були здатні розвивати плоди і милості Святого Духа.

Не дивлячись на це, загальний принцип залишається в силі як для духовних, так і для природних спадкоємців цієї обітниці – що віра в обітницю чинить другорядною всяку іншу річ в житті; тому, як Яків був готовий відкласти всі інші цілі, замисли, надії і уподобання, бажаючи тільки бачити виконання цієї Авраамової обітниці, і відмовився від земних прав і привілеїв на її користь, так само повинні ми, духовні спадкоємці – так, і навіть більше. Ми маємо велику перевагу у всіх відношеннях. Ми можемо розуміти обітницю краще, ніж могли вони.

Ми бачимо, як Бог вже почав приготування для виконання цієї обітниці, пославши Свого Сина відкупити наш рід і таким чином вчинити можливим благословення всіх племен землі в свій час. Ми бачимо далі, що Ісус, відкупивши людство, був високо піднесений і тепер в силі і великій славі лише чекає, щоб настав час, коли буде завершений вибір Його духовної церкви. Тоді буде встановлене Месіанське царство; і тоді Авраам, Ісак, Яків і всі вірні спадкоємці земної частини спадщини будуть пробуджені з гробу, щоб втішатися своєю часткою в величній праці благословення світу, яке обіцяв Бог.

Як Яків покинув дім свого батька, без суперечки полишаючи все своєму братові, покладаючись лише на небесну обітницю, так само повинні й ми, духовні ізраїльтяни, покинути всі земні надії і наміри задля співспадкоємства з Христом в небесному царстві. Як Яків був радий дати великий подарунок своєму братові в ім'я миру і благополуччя і допомагати виконанню Божого розпорядження під цією обітницею, так само ми як християни повинні бути готові віддати нашій дружині чи чоловікові, нашим сусідам, приятелям і братам більшу частину добрих земних речей, якщо таким чином ми могли б сприяти інтересам Господньої справи в зв'язку з обітницею Авраама, на яку ми покладаємось.

Світ має речі теперішнього часу. Вони є його предметом бажання. Люди прив'язують свої серця до земних речей – вони не знають нічого вищого. Ми, навпаки, оцінюємо небесні речі, вважаючи, як сказав апостол, що всі земні речі не варті порівняння. Ми, подібно до св. Павла, вважаємо найбільші земні речі втратою і марнотою, щоб тільки ми могли досягнути Христа – щоб ми могли досягнути співспадкоємства з Ісусом в великому благословенні Бога, стаючи членами духовного насіння Авраама і розділяючи славну працю цієї обітниці – благословення всіх племен землі (Галатів 3: 29).

ДУМАЙТЕ ПРО ТЕ, ЩО ВГОРІ

Бог бажав, щоб стародавні гідні засвоїли деякі лекції віри і послуху. І як добре вони засвоїли їх! Як багато бачимо віри, виявленої на життєвому шляху Авраама, Ісака і Якова і всіх тих, кого св. Павло перерахував в Євреїв 11! Як їхній послух довів їхню відданість, а також їхню віру!

Нас не дивує, що ці шляхетні характери повинні мати визначне місце в праці благословення людства під Месіанським царством. Їхні досвіди в житті були навчанням в школі, вихованням і приготуванням до того, що чекає на них під час Месіанського царства. Якщо вони були вірні Богу і довіряли Йому в незнанні, віддано жертвували земні інтереси, виконуючи Його волю, якими впевненими ми можемо бути, що вони не будуть менше віддані, вірні, слухняні, коли як досконалим людським істотам в сприятливих умовах Месіанського царства великий Месія ввірить їм почесну службу і владу!

Хто ж може не бачити що, коли стародавні гідні дому слуг потребували випробування щодо послуху, віри, відданості, то набагато більше духовно-сплоджені члени християнської церкви потребують випробування в тих самих відношеннях! Існує дві причини, чому наше випробування повинно бути більш ретельним. (1) Ми є членами дому синів, тоді як вони були членами лише дому слуг. Ми маємо не лише духа сплодження як сини Бога, але додатково ми маємо багато яснішого світла, яке сяє на божественне Об'явлення, відкриваючи нам Божу волю і показуючи нам, як виконується Його план. (2) Додатково наше випробування є до ще вищої позиції слави і честі – "щоб ними ви стали учасниками Божої природи" (Хом.); щоб ми могли бути співспадкоємцями з Христом в Його царстві на небесному, або духовному рівні, ще важливішому, ніж земний рівень, який отримають стародавні гідні. Як говорить св. Петро: "Якими мусимо бути ми", – ми, котрі отримали такі великі ласки і привілеї і освіченість!

Отож, якщо Авраам покинув дім свого батька – родину – щоб, в послуху Господньому керівництву, бути приходьком в чужій землі, то чи Господь буде сподіватися меншої віри і послуху від Своїх духовно-сплоджених дітей цього Євангельського віку? Напевно, ні! Якщо Яків відмовився від всіх своїх прав на посілість свого батька, то чи не повинні духовно-сплоджені діти Бога бути готові зробити те саме або й більше? Якщо Яків був готовий щедро віддати земні достатки, щоб добитися миру з тими, котрі багато заборгували йому, то чи не повинні ми, котрі отримали Святого Духа, бути готовими віддати ще більш великодушно цю земну мамону, або багатство, тим, хто любить теперішній світ, щоб добитися наших свобод і привілеїв, які ми високо цінуємо особливо як нагоди чинити наш поклик і вибір певним задля небесних дарів і небесного поклику в зв'язку з божественним планом?

НА ЗАВЕРШЕННЯ НАШ ЗАГОЛОВНИЙ ТЕКСТ

Спочатку здається, що наш заголовний текст не дуже близько пов'язаний з цією лекцією. Однак тут є спорідненість. А саме: кожен, хто розвиває духа виликодушності і доброзичливості до інших в інтересах Господньої справи, буде таким чином виробляти характер. Великодушність у відносинах з ворогами, з світом, поступово чинить нас більш великодушними у відносинах з усіма – в наших домах з нашими сім'ями і особливо в Господній сім'ї, до якої відноситься наш текст.

"А ви один до одного будьте ласкаві, милостиві, прощаючи один одному, як і Бог через Христа вам простив". Ми не повинні забувати, що церква цього Євангельського віку є представлена як учні в школі Христа, щоб бути навченою і приготованою до божественної служби, слави, честі разом з великим Відкупителем на протязі Його Месіанського царювання. Ми не повинні забувати, що лекціями в цій школі є милості Святого Духа, і до якої міри ми осягаємо ці милості, до тої міри ми будемо приготовані до місця в царстві, до якого Бог нас покликав. До якої міри ті, хто є Божим народом, занедбують розвиток цих плодів Духа, в тій самій пропорції вони будуть непридатними до частки в Месіанському царстві.

Чи не є це справжньою суттю настанови св. Петра, коли він говорить: "Покажіть у вашій вірі чесноту, а в чесноті – пізнання, а в пізнанні – стримання" і т.д. "Бо коли це в вас є та примножується, то воно зробить вас нелінивими, ані безплідними для пізнання Господа нашого Ісуса Христа. Бо щедро відкриється вам вхід до вічного Царства Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа. А хто цього не має, той сліпий, короткозорий" і дивиться лише на речі цього теперішнього життя і буде неготовий до випускних екзаменів перед урочистим відкриттям нової епохи – тепер недалекої (2 Петр. 1: 5-11).