ПРИВІЛЕЙ МОЛИТВИ І ПОТРЕБА В НІЙ

“Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать” (Євреїв 4: 16).

Молитва є загальною назвою всякого роду звернень – чи то прохання, чи прославляння, чи виразу вдячності та хвали. Вираз “благання”, здається, містить у собі думку про безперервне прохання, про часту молитву, палке бажання, очікування, що Господь вислухає наші звернення.
Добре сказав поет:
“Молитва – щире бажання душі,
Словесне або невимовне”.
Перша згадка про наближення людей до Бога пов’язана з жертвами, які принесли Каїн та Авель. Вони, щоправда, прийшли до Отця не з проханням, а з жертвами, визнаючи, тим самим, гріх. Бог прийняв того, хто приніс жертву, яка символічно представляла жертву за гріх, і відмовився приймати жертву іншого.
Дві тисячі років згодом Бог вибрав Авраама, через якого мала виконатися неясна обітниця, дана Єві. Він дав йому дуже чітку обітницю, що в ньому та в його Насінні повинні отримати благословення всі племена землі. Бог уклав Угоду з Авраамом, яку продовжив для його потомства – Ісака (та не для Ізмаїла) і Якова (та не для Ісава). Ці люди отримали привілей молитися, бо завдяки своїй вірі були виправдані до спільності з Богом.
З часом благословення Божественної милості та благодаті поширилися на Ізраїль як народ, і ізраїльтяни, увійшовши під Угоду Закону, посередником якої був Мойсей, стали учасниками цих привілеїв у повному значенні слова. Відтоді вони мали такі самі нагоди звертатися до Бога, які мав Авраам, Ісак та Яків. Насправді ж, у деяких відношеннях вони знаходилися навіть у кращому становищі, бо мали образний День Примирення, в якому були образно очищені; і завдяки цьому образному очищенню їм дозволялося приходити до Бога, як це робив Давид, Єзекія та інші.
Храм в Єрусалимі був названий Божим Домом, і весь народ приходив до храму молитися. Мабуть, вважалося загальноприйнятим, що ізраїльтяни не можуть молитися десь-інде. Про це свідчить розмова нашого Господа зі самарянкою. Той, хто просив, був вислуханий тільки тоді, коли приходив молитися до храму. Самаряни вважали, що відповідне місце для молитви знаходиться на горі Гарізім, самарійській горі. Коли жінка запитала нашого Господа, що Він думає про це, Він відповів, що юдеї праві, коли кажуть, що Єрусалим – єдине місце, де люди повинні віддавати хвалу (Ів. 4: 20-24).
Юдейський народ, завдяки своїй Угоді Закону, укладеній з Богом, перебував у відносинах угоди з Ним, і ізраїльтянам дозволялося молитися до Нього. Бог зважав не на всі молитви, а тільки на ті, з якими зверталися особи відповідного стану розуму, які перебували в певних відносинах угоди. Усі сторонні – навіть щирі, порядні погани – не мали привілею, який належав Ізраїлю.

ДОСТУП ДО ПРЕСТОЛУ БЛАГОДАТІ Є ОСОБЛИВИМ ПРИВІЛЕЄМ

Під час Євангельської епохи всі повністю посвячені Богу стали духовними дітьми Бога і можуть звертатися з проханням до Нього як до свого Отця, можуть приходити з відвагою, з довір’ям до Престолу Благодаті в молитві. Ті, які не посвятилися Богу, не мають Заступника, через Якого могли б наблизитися до Нього. Хто приходить у дусі молитви, зі щирим бажанням отримати благословення, обіцяні Богом, той побачить, що молитва є привілеєм, обмеженим до певного класу. Хто не оцінює її як привілей, може не приходити, бо Бог ще нічого не запропонував світові. Молитва є привілеєм Божих дітей.
Корнилій був людиною, яка шукала єдності з Богом. Хоча він молився роками і давав щедру милостиню, його молитви та милостині згадалися перед Богом лише у властивому часі, коли Ісус помер, піднявся вгору і там з’явився перед Богом за нас (Дії 10: 1, 2; 10: 4; Євр. 9: 24). Через три з половиною роки після хреста, у кінці часу особливої милості для юдеїв, його молитви та милостині були згадані перед Богом. Та навіть тоді йому довелося послати людей у Йоппію, щоб запросити св. Петра прийти до його дому і навчити, як отримати Боже благословення в Христі. Коли Корнилій прийняв Христа, наш Господь став його Заступником, і на нього зійшов Святий Дух. Відтоді він мав привілей приходити до Отця перед Престол Благодаті.
Так само з людством сьогодні. Є лише один шлях скористатися з привілею молитви. Кожен повинен визнати факт, що він є грішником, що немає іншої можливості наблизитися до Бога, як тільки через Христа. При земному дворі правила етикету вимагають, щоб той, хто хоче бути представлений цареві, спочатку отримав запрошення з’явитися перед ним. Тоді у визначений час він повинен прийти, відповідно одягнений. Так само є на Небесному Дворі. Жодна людина не може прийти до Бога інакше, як через Ісуса Христа. Після того як вона прийняла нашого Господа як свого Відкупителя і віддала себе в посвяченні, наш Господь як її Заступник повинен приховати її недоліки Одежею Його власної Праведності, а тоді представити Отцеві. Лише в такому випадку вона буде прийнята і отримає привілей молитви.

НАЯВНІСТЬ ОСОБЛИВИХ ПРИКМЕТ РОЗУМУ ДОЗВОЛЯЄ БУТИ ПРИРОДНИМ ЧИНОМ ПРИТЯГНЕНИМ ДО БОГА

Виникає запитання: якщо світ не може наблизитись до Бога в молитві, то яким чином Бог притягує людей? Святе Письмо каже, що ніхто не може прийти до Христа, якщо Отець його не притягне (Ів. 6: 44). Річ у тому, що таке притягнення не може відбутися через Святий Дух, бо світ ще не отримав цього Духа. Сила притягнення, яку Всевишній застосовує до людства, є різного ступеня. Хтось має сильне бажання поклонятися Богу, у когось це бажання слабке, а ще інші взагалі не мають такого бажання. Ця різниця залежить від складу розуму. У такому розумінні люди народилися різними (Пс. 51: 7).
Різні вади наклали на нас відбиток ще перед народженням. Святе Письмо каже: “Нема праведного ані одного”, “бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави” (Рим. 3: 10, 23). Всім далеко до критерію, який Бог радо визнає. Та деякі люди не втратили своєї пошани, навіть якщо вони втратили щось інше через розбалансування розуму після гріхопадіння. Можливо, також, що в них добре розвинена риса сумління, тобто оцінювання справедливості. Такі риси притягують, прихиляють тих, хто ними володіє, до Бога, і вони відчувають, що не можуть бути щасливі без Нього. Так діє притягнення.
Притягувальний вплив можна проілюструвати на прикладі магніту. Якщо якусь кількість металевих ошурків всипати до коробки з тирсою і піднести магніт близько до поверхні, металеві ошурки одразу відреагують на дію магніту. З іншого боку, тирса ні на що не реагує, так само як металеві ошурки не реагують на жодний інший вплив, окрім прямої чи непрямої дії магніту.
Людина створена на образ Бога. Гріхопадіння великою мірою стерло цей образ, та ніхто цілковито не деградував. Усі мають незбалансований розум: хтось в одному напрямку, хтось – в іншому. Коли Правда приходить до тих, чиї органи пошанування або сумління пошкоджені менше, вона притягує їх до того, щоб вивчати її з надією бути притягненими ближче до Бога. З тими, чиї органи пошанування та сумління більш пошкоджені, такого не відбувається, і вони не є притягнені до Бога, щоб Його знайти.
Тих, хто позбавлений цього притягувального впливу, не треба звинувачувати, бо вони народилися в несприятливих умовах. Натомість ті, які мають шанобливість, привілейовані, оскільки всякий, хто приходить до Бога, повинен проявляти віру в Христа, адже без цієї віри жодне благословення неможливе. Спочатку той, хто шукає праведність, не бачить виразно цього благословення та привілею. Він тільки прагне знати Бога, і коли шукає, то знаходить, і коли стукає, то йому відчиняють (Мт. 7: 7, 8).
Тож якщо хтось шукає Бога, він Його знайде, бо Святе Письмо обіцяє: “Наблизьтесь до Бога, то й Бог наблизиться до вас” (Як. 4: 8). Хто знаходить шлях до Бога, той повинен бути вдячним за те, що володіє прикметою розуму, яка дозволила Його оцінити. Особи з таким особливим характером йдуть цим шляхом і, якщо залишаться вірними, здобудуть нагороду. Хто не має такого характеру, того Господь не притягне, доки він не зміниться в наступному віці. Тому ми не повинні думати, що в теперішньому віці кожний є притягненим.
Коли хтось притягнений, ведений і навчений, його воля починає діяти. Він повинен вирішити, яким шляхом йти далі. Коли він бачить, що до Отця ніхто не приходить інакше, як тільки через Христа, і що умовою є самопожертва, речі для його розуму стають виразними. Одні вірші попереджають про те, що ця стежка важка, інші розповідають про славу, честь та безсмертя в кінці шляху. Тож він повинен вирішити, що робити. Але неможливо увійти повною мірою в сім’ю Бога, не вирішивши цього, не зробивши кроку цілковитого посвячення до самої смерті. Тільки тоді можна бути зачатим Святим Духом і вступити в Школу Христа.

МОЛИТВА – ПРИВІЛЕЙ ДОМУ ВІРИ

Під час Юдейської епохи юдеї мали привілей наближатися до Бога в молитві, натомість в Євангельському віці такого привілею вони не мали. Доки жертви Дня Примирення складали щороку, у юдеїв був привілей молитви під Угодою Закону, та як тільки образні жертвоприношення припинилися, усі ці привілеї, які давала їм Угода, прийшли до свого завершення. Тому юдеї не мають жодного доступу до Бога. Вони далі є під Угодою Закону, та втратили цю особливу його рису, бо коли з’явився позаобразний Священик, Господь перестав визнавати образне священство.
Отже, тільки Церква Христа в цей час має особливий привілей приходити до Бога в молитві, бо великий позаобразний Первосвященик дав задовільне жертвоприношення за гріх. Хто хоче, може через віру в Нього і на умовах угоди жертви наблизитися до Бога в молитві, анітрохи не сумніваючись.
І хоча тільки посвячений клас, підлегле Священство, Нове Створіння, запрошений наблизитися до Престолу Благодаті з довір’ям та відвагою, цілком зрозуміло, що всі, хто в тому чи іншому властивому значенні належить до “дому віри”, можуть до певної міри скористатися з привілеїв молитви, привілеїв виражати вдячність та мати заступництво, і можуть радіти з Божого миру, усвідомлюючи прощення гріхів через віру в Примирення.
У Тисячолітньому віці кожна добра риса, якою хтось володіє, принесе йому перевагу, і кожна погана риса ставитиме в невигідне становище. Та жодна перевага не буде настільки великою, щоб дозволити комусь піднятися без допомоги Месії. Менш деградованим не треба буде повертатися далеко, та чим більше благодаті буде потрібно, тим більше буде її дано. Влада великого Посередника буде пристосована до всіх умов, бо Святе Письмо дає запевнення, що Христове Царство буде встановлене саме з такою метою. Оскільки немає праведного ані одного, всі потребуватимуть допомоги великого Месії, щоб повернутися до повної гармонії з Богом.

МОЛИТВА ЯК НАГОДА І ПОТРЕБА

Хоча молитва є привілеєм, а не наказом, однак наш стан робить її необхідністю. Внаслідок втрати людиною первісної досконалості наша плоть має вади, слабкості, при цьому ми як Нові Створіння несемо відповідальність за ці недоліки. Єдиний шлях звільнитися від цієї відповідальності – прийти до Престолу Благодаті і там отримати допомогу для своєчасної потреби. Тому той, хто часто приходить до Престолу Благодаті в молитві, показує, що він усвідомлює потребу у використанні нагоди, привілею, який Бог передбачив у його інтересах.
Молитва обов’язкова для благополуччя кожного, хто хоче правильно скористатися з благословень та привілеїв свого організму. Ми маємо орган шанобливості, який закликає поклонятися Богу. Якщо ми свідомо чи несвідомо відмовимося поклонятися, це не сприятиме нашим найважливішим інтересам. У цьому відношенні більшість людей у світі не дбає про свої найкращі інтереси, натомість християнин дбає.
Особа, яка достатньо пильна, не матиме труднощів, щоб побачити, коли їй треба молитися. Якщо вона пильнує, то весь час буде бачити щось, про що треба молитися. Коли ж, сподіваючись клопотів, вона каже: “У цій справі я помолюся завтра вранці”, то робить помилку. Як тільки хтось здогадується або дізнається про близькі труднощі, він повинен зробити їх предметом своєї молитви. “Хто стукає, відчинять йому”. Хто шукає Божественної прихильності, той знайде її.
Господній народ повинен пильнувати в кожному напрямку. Наш час посвячений Господу, і наш обов’язок – пильнувати, щоб віддавати цей час Йому. Якщо ми посвятили Йому наш час, а тоді витрачаємо його на читання романів або іншої світської літератури, чи на ігри, ми не використовуємо наш час правильно, хоча ці речі не є грішними. Так само ми повинні остерігатися спокус і намагатися контролювати себе та оберігати від власних слабостей, а також від слабостей інших. Також ми повинні дотримуватися Господнього Слова, щоб бути цілковито готовими до всякого доброго слова та діла.
Кожне випробування і кожна спокуса є особливим випробуванням і особливою спокусою. Ніхто не знає, куди може завести навіть найменша спокуса. Святе Письмо попереджає про те, щоб бути уважними, бо те, що може здатися малою річчю, може привести до чогось великого. Той факт, що якась річ може здатися малою, не означає, що вона не може стати найсерйознішою річчю в усьому житті.
Хто має більше нагод служити, менш податний на те, щоб увійти в спокусу, ніж ті, хто має їх менше. Тому ми повинні бути “у роботі не ліниві”, але “духом горіти, Господеві служити” (Рим. 12: 11,  Кул.). Якщо ми будемо пильними щодо світу та його спокус, щодо нашої плоті та її слабкостей, щодо противника та його ошуканств, ці обов’язки даватимуть достатньо зайнятості.
Ми повинні також стежити за знаками часу. За днів нашого Господа Він дорікав декому, що вони не пізнали часу своїх відвідин. Ось Його слова: “Вигляд землі й неба ви вмієте розпізнавати; як же воно, що не розпізнаєте часу цього?” (Лк. 12: 56, Хом.). Якщо ми занадто зайняті працею або насолодами, так що в нас немає часу для дослідження, для належного пильнування, ми опиняємося в труднощах.

ПОРАДА ПИЛЬНУВАТИ В МОЛИТВІ

Одна річ – зазнати спокуси, і зовсім інша – увійти в спокусу. Наш Господь був “випробуваний в усьому, подібно до нас, окрім гріха”, але жодним чином не поступився спокуснику. Так само повинно бути з нами. Ми повинні дати відсіч дияволу, а також пильнувати і молитися, щоби не піддатись спокусі. Якщо ми недбалі, якщо ми думаємо: “Маленька поступка цього разу мені не зашкодить”, ми в небезпеці. Єдиний безпечний крок для нас – постійно бути пильними і молитися, бо якщо ми увійдемо в спокусу, то невідомо чим все це закінчиться. Хтось влучно сказав: “Ми не можемо завадити птахам літати над нашими головами, але ми можемо завадити їм гніздитися на них”.
Тієї ночі, коли зрадили нашого Господа, св. Петро був серед найбільш самовпевнених апостолів. Він сказав Господу: “Якби й усі спокусились про Тебе, я не спокушуся ніколи” (Мт. 26: 33). Він не знав, який він слабкий, і коли Господь пильнував і молився тієї доленосної ночі, св. Петро заснув одним із перших! Потім саме він відрікся Господа, та ще й заприсягаючись!
Пригадуємо слова нашого Господа до св. Петра: “Симоне, Симоне, ось сатана жадав вас, щоб вас пересіяти, мов ту пшеницю. Я ж молився за тебе, щоб не зменшилась віра твоя” (Лк. 22: 31, 32). Власне, ця відвага св. Петра завела його у пастку, розставлену перед ним противником. Він показав відвагу, коли зайшов на подвір’я палацу та змішався з тими, хто там був. Св. Іван, який був із ним, був родичем одного зі священиків; тим не менше, св. Петро, якого можна було упізнати по мові як галілеянина, був достатньо хоробрим, щоб увійти, навіть після того, як відтяв вухо одному зі слуг священика (Ів. 18: 15, 16).
Наш Господь передбачив те, що станеться, кажучи: “Говорю тобі, Петре, півень не заспіває сьогодні, як ти тричі зречешся, що не знаєш Мене” (Лк. 22: 34). Коли ж у ніч випробування це сталося, св. Петро згадав слова Ісуса і “вийшовши звідти, він гірко заплакав” (Лк. 22: 62). Коли б він цього не зробив, хто зна, що з ним було би. Сльози свідчили, що відречення було тільки через слабкість плоті.
Св. Петро міг зайняти неправильну позицію і сказати: “Я мав право стати на захист власного життя і не вплутуватися в цю справу”. Тим самим він міг потрапити в поганий стан серця, а те, що він переміг бажання самозбереження, свідчило, що, навіть відрікшись тричі, він далі був відданий своєму Учителю в серці. Так само з нами: той, хто протистоїть найменшій спокусі, зміцняє свій характер, щоб протистояти більшим спокусам.
Одне гарне оповідання ілюструє мудрість того, як не увійти в спокусу. Один чоловік, який хотів найняти кучера, мав кілька претендентів на цю роботу. Коли вони зголосилися до його контори, він запитав їх: “Як близько ви можете проїхати від краю прірви, уникаючи при цьому нещасного випадку?” Один сказав, що він може проїхати за фут від прірви, не боячись впасти в неї; ще інший вирішив, що він здатний проїхати за шість дюймів від краю, і т. д. Врешті, один чоловік, який слухав інших мовчки, сказав: “Я не знаю, як близько до краю прірви я міг би безпечно проїхати, але знаю напевно, що коли б я міг, то тримався б від неї подалі”. Цього чоловіка взяли на роботу.
Це і є принцип, на основі якого ми повинні діяти. Той, хто тримається якомога далі від спокуси, є в безпеці. Хто почувається надто переконаним у власних силах та вмінні і підходить надто близько до небезпечної межі, може послизнутися на краю. Тому завжди молімося, щоб не увійти в спокусу, а також пильнуймо, щоб триматися якомога далі від небезпеки.

МОЛИТВА ПРО НАСУЩНІ ПОТРЕБИ

Під час Свого останнього вечора з апостолами наш Господь промовив до них: “Не просили ви досі нічого в Ім’я Моє. Просіть і отримаєте, щоб повна була ваша радість” (Ів. 16: 24). Безсумнівно, для тих, хто сподівається виконання Його обітниці, є особливе благословення. Наш Господь сказав одного разу, що Небесний Отець більш охочий дати Святий Дух тим, хто Його просить, ніж земні батьки – добрі дари своїм дітям (Лк. 11: 13). Він не мав на увазі, що ми обов’язково повинні вживати слова “Дай нам Святий Дух” або молитися про благословення П’ятидесятниці, як це роблять деякі наші благонамірені приятелі. Ні, ми повинні просити про дух Правди, дух здорового розуму, про мудрість згори.
Ми не настільки мудрі, щоб правильно вести свої справи. Нам сказано: “А якщо кому з вас не стачає мудрості, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє, і буде вона йому дана” (Як. 1: 5). Ця мудрість, здається, особливо потрібна нам як слугам Бога, щоб слова наших уст і роздуми нашого серця були прийнятними перед лицем Господа (Пс. 19: 15).
Наш Господь навчав Своїх учнів: “Отож, не журіться, кажучи: «Що ми будемо їсти», чи: «Що будемо пити», або: «У що ми зодягнемось»? Бо ж усього того погани шукають; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно” (Мт. 6: 31, 32). Судячи з Його слів, ми повинні відрізнятися від світу. Люди готові просити і молитися про усякі мислимі благословення – про їжу, про будинки, про гроші, про всяку всячину. Вони не можуть молитися про духовні речі, бо не здатні оцінити такі дари. Не будьте схожі на них.
Чому, у такому випадку, наш Господь у Своїй молитві каже: “Хліба нашого насущного дай нам на кожний день”? Це щось зовсім інше, ніж уточнювання в молитві. Господь обіцяв, що за умови нашої вірності хліб та вода будуть нам запевнені (Іс. 33: 16). Ми не будемо полишені напризволяще. Цілком слушно, що ми визнаємо Господа як Того, Хто дає кожну добру річ. Відповідно до Його обітниці, ми звертаємось до Нього по їжу та одяг. У всьому, що маємо, ми виражаємо нашу залежність від Господа в тому, що Він нам постачає, і ми не просимо ні про що більше, окрім того, що Він дає.
Чим більше ми робимо поступ у духовному розвитку, тим менше схильні вказувати Господу і більшою є наша довіра до Його Мудрості і віра в Його обітниці. Найбільша річ, яку ми повинні зробити, це згадати перед Ним про ці обітниці задовольнити насущні потреби і про те, що ми довіряємо цим обітницям. В одному можемо бути певні: Господь, Який покликав нас стати Його послідовниками, тримає нас під Своїм доглядом і пильнує, щоб усе допомагало нам разом на добре. Якщо Він кличе нас бути членами Тіла Христа, то ані нестача їжі, ані ще щось не може перешкодити нам скористатися з повної нагоди вчинити міцним наше покликання та вибрання.
Про тих, довкола кого Господній ангел стає табором (Пс. 34: 8), можна сказати, що в них гарне життя. Господь веде Свою Церкву. То ж подумайте, чи Він дозволить вам втратити життя через нещасний випадок чи хворобу перед тим, як дати вам час виконати умови Його запрошення? Напевно ні! Тому “не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить із уст Божих” (Мт. 4: 4). Ми довіряємо Божим обітницям. Він виконає Свій Божественний задум щодо нас, якщо ми перебуватимемо в Ньому, а Його Слово перебуватиме в нас, і якщо ми будемо вірними в слухняності.
Редактор не пам’ятає, щоб він змалку просив Господа про фізичну силу чи здоров’я. Він знає, що не раз із його фізичним здоров’ям було не все гаразд, натомість нагоди служіння, здається, вимагали більше сил, ніж він мав. Тоді він з радістю звертався до Господа в молитві, кажучи, що вірить, що йому буде дана потрібна сила та все інше, що Господь вважатиме найкращим для нього. Та коли б навіть Господь вважав, що він не зуміє задовільно викласти ту чи іншу тему, редактор і далі робитиме все від нього залежне, залишаючи решту Господу і знаючи, що яку б річ Господь не дозволив, вона буде найкращою для нього.
Такого ставлення завжди було достатньо. За сорок років активної служби він ніколи не пропустив зібрання через нестачу сил, хоча не раз приятелі казали: “Ти, мабуть, сьогодні ввечері не зможеш промовляти!” Його відповідь була незмінною: “Якщо Господь дасть мені сили, я прийду на зібрання і, вірю, Він дасть мені сили говорити”. Одного разу він ледь не зомлів на сцені; однак вдосталь благодаті завжди було його надбанням. Доки він зостається з цього боку завіси, він намагається говорити, коли тільки є можливість, хіба що не може цього робити. Він переконаний, що якщо Господь дасть йому нагоду промовляти, то й дасть потрібну силу.

ВЛАСТИВИЙ ПРЕДМЕТ МОЛИТВИ

Коли пригадуємо, як св. Яків одного разу сказав: “Прохаєте та не одержуєте, бо прохаєте на зле” (Як. 4: 3), то відчуваємо, що треба ставитися уважно до того, про що ми просимо. Наш Господь навчав Своїх апостолів, що дуже важливо перебувати в Ньому і бачити, що Його слова перебувають у нас, якщо ми хочемо отримати відповідь на молитви. Ось Його слова: “Коли ж у Мені перебувати ви будете, а слова Мої позостануться в вас, то просіть, чого хочете, і станеться вам” (Ів. 15: 7). Іншими словами, прохання, які погоджуються з Господньою волею, отримають відповідь, натомість ті, які суперечать Його волі, залишаться без відповіді.
Просити самолюбно про земне не було би правильною молитвою. Багато християн має примусово визначений спосіб казати Господу, що Він має зробити їм: скільки осіб має навернутися до Нього на зібранні, яким має бути благополуччя зібрання і т. д. Наші молитви повинні ґрунтуватись на критеріях вищих, ніж ці. З насущними потребами треба звертатись тільки між іншим. Ми повинні прагнути дбати про власне утримання так, щоб це подобалося Господу, повинні бути вдячні за все, що Його провидіння може нам дати – багато чи мало.
Було вже сказано, що цілком властиво молитися про щось, що Бог готовий дати. Ми можемо молитися про Святий Дух, про більшу міру любові, доброти, терпеливості, мудрості згори. Ми можемо молитися про те, щоб усе допомагало нам разом на добре, бо Він обіцяв, що так буде. Ми можемо молитися про те, щоб Господь керував усім так, як це найкраще в Його очах. Та не варто казати Йому, що робити, бо ми не маємо засобів дізнатись, якою є Його воля в справах у цілому.
Наш Господь не молився наказовим чином. Звертаючись зі Своїми проханнями, Він казав: “Та проте не Моя, а Твоя нехай станеться воля!” – у Мене немає Своєї волі, бо Я відмовився від Своєї волі і прагну виконувати Твою. Це і є молитва повного підкорення. Це не означає, що наш Господь не молився з вірою або що Він не хотів мати те, чого прагнув. Ні, це означало, що Він прагнув дізнатися волю Отця, і Він дізнався, що бажання Отця – щоб Він випив чашу страждання до самого дна.
Якщо ми покірні, наші молитви все більше ставатимуть виявами вдячності. У нас зростатиме бажання ходити слідами Учителя. Ми будемо прагнути, щоб у нас виконувалася Його воля, а не щось інше, про що б ми намагалися Йому казати. Все станеться згідно з Його планом, який неодмінно виконається, і Він нічого не мінятиме заради нас чи когось іншого у світі. Хто досягне такого розвитку в християнському житті, той зрозуміє, що не потрібно молитися, щоб Бог спас того чи іншого, бо хіба ж Він не обіцяв спасти всіх людей на землі, які прийдуть до Нього визначеним шляхом?
Згадайте випадок зі Савлом із Тарсу. Він намагався виконувати Божу волю, та був сліпий. Коли Бог відкрив йому очі на дійсний стан справ, той пішов правильним шляхом. Він був благочестивою людиною до прийняття Правди і після того. Світло, яке він отримав, навчило його краще виконувати волю Бога. Коли б він не був вибраною посудиною Господа, то не мав би таких труднощів; радше його сприймали б так, як Симона ворожбита.

ЗВОЛІКАННЯ З ВІДПОВІДДЮ НА МОЛИТВУ Є ДЛЯ НАШОГО ДОБРА

Деяких християн заохочують прикладати відчайдушних зусиль у молитві, боротися з Богом, як Яків боровся з ангелом. Часто ці люди моляться стільки, що зовсім не займаються вивченням Слова, чим завдають собі шкоди. Святе Письмо радить нам виявляти себе гідними перед Богом (2 Тим. 2: 15) і намагатися здобути щось не чудесним, а розумним шляхом. Люди, які моляться таким чином, певною мірою беруть за взірець пророків Ваала з часів Іллі. Вони бігають довкола жертовника, завдають собі порізів гострим камінням і закликають своїх богів прийняти жертву (1 Цар. 18: 26-29).
Пророк Ілля, навпаки, був зовсім спокійний. Він поклонявся мудрому Богу, до Якого не треба було кричати, щоб привернути увагу. Коли для Іллі настав час помолитися, він це зробив кількома доречними словами (1 Цар. 18: 36-38).
У цій розповіді є урок для християн. Ті, хто хибно розуміє Божественний Характер і План в цілому, моляться про речі, про які не повинні молитися, і нехтують просьбами про те, що правильне. Якщо ми перебуваємо в Господі, і Його слова перебувають у нас, ми будемо знати, про що просити, і будемо настільки уважними щодо наших прохань, щоб не просити на зле.
Якщо чиясь молитва, здається, не отримує відповіді, не треба занепадати духом і переставати молитися. Наш Господь каже, що ми повинні молитися і не занепадати духом (Лк. 18: 1-8). Нашому небесному Отцеві може бути до вподоби привести нас до такого стану серця, в якому ми будемо цінувати Його благословення. Можливо, що Божою волею буде зволікати з відповіддю для нашого найвищого добра.
Тридцять дев’ять століть тому Бог обіцяв Аврааму, що той повинен оволодіти землею Ханаан і що в його Насінні всі племена землі матимуть благословення. Ця обітниця ще не виконалася (Дії 7: 5). Більш ніж вісімнадцять століть Церква молилася: “Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі”. Господь ще не відповів на цю молитву; тим не менше, ми повинні продовжувати молитися і терпеливо чекати. У нас є віра, що Бог зробить так, як обіцяв. “Тому то чекайте Мене, промовляє Господь, на той день, коли встану” (Соф. 3: 8).
Для тих, чиє серце радіє з Господнього шляху, є велике благословення. Ми згодні з Його ласкавими обітницями. Ми чекаємо і молимося. Господь каже, що незабаром у кінці цього Віку Він помститься за Своїх Вибраних. Він визволить їх від усієї опозиції з боку плоті та противника. Він поставить їх на високому місці і зіллє на них обіцяне благословення. Тоді ці молитви отримають відповідь. Тим часом ці щирі, повні довір’я молитви продовжують здійматися вгору.
Є різниця між тим, щоб “говорити молитву” і молитися. Під час молитви ми повинні мати перед очима конкретне прохання, щоб потім свідомо чекати на відповідь. Один брат, який критично вивчав свої думки, слова та вчинки, щоб дізнатись, які риси характеру найбільше потребують зміцнення, вирішив, що він потребує терпеливості. За якийсь час він писав: “Я дивувався, що відбувається. Я молився про більшу терпеливість, а мої випробування такі, що моя терпеливість насправді тільки меншає. Та віднедавна я почав розуміти, що Господь відповідає на мою молитву про терпеливість саме таким чином і дозволяє ці випробування, власне, щоб розвинути в мені цю рису характеру”.
Ця подія відповідає настанові апостола: “Через це візьміть повну Божу зброю” (Еф. 6: 13). Про що б не була наша молитва, ми повинні пильнувати, щоб побачити, яким чином Господь відповідає на наші прохання. Така поведінка з нашого боку продемонструє віру, довір’я і відданість. У свою чергу наша віра стане міцнішою. Ми будемо подобатися Господу за те, що довіряємо Йому. Він знає шлях, який ми обираємо, краще ніж ми самі. Тоді, якщо трапиться в нашому житті щось неочікуване, ми повинні подумати: “Ось урок для нас, який треба засвоїти, – урок терпеливості, урок слухняності”.
Заносити прохання – це привілей Господнього народу, через який можна отримати повноту радості. Ми маємо цю радість і “мир Божий, що вищий від усякого розуму”, тому вельми радіємо з надією на славні речі, які Отець зберіг для нас і які Святий Дух виявляє через Слово. Радісний християнин – вдячний християнин. А вдячний християнин той, хто найкраще розпоряджається своїм життям. Розвиваючи вдячність у серці, він краще готується до Царства. Менш вдячні можуть здобути Царство, наскільки нам відомо. Але невдячне серце не здобуде Царства.

АТМОСФЕРА МОЛИТВИ

Слова “безперестанку моліться”, мабуть, є еквівалентом виразу “не переставати молитися”, що означає постійне звертання, так немовби особа весь час перебуває в стані очікування. Як би там не було, це прохання далі чекає на відповідь. Такий підхід існує в суді. Є звичай звертатися до суду, коли в деяких справах подавець заяви благає про звільнення від зобов’язань внаслідок труднощів, які виникнули. Прохання можна відкликати або ж не відкликати. Так само з молитвами, з якими ми вдаємося до Небесного Суду. Ми звертаємось з проханням; і якщо варто просити, то варто і чекати на відповідь.
Ми не повинні бути як погани, які думають, що їх вислухають за їхню велемовність. Натомість ми повинні шукати передусім Божого Царства. Наші молитви повинні бути саме в такому напрямку. Які б земні труднощі не прийшли на нас, Небесний Отець знає, що вони корисні для здобуття небесних речей Євангелія. Ми не повинні припиняти молитви, хоча ми не зв’язані якимось залізним законом. Бог не наказував нам молитися, бо тоді це було би чимось на зразок встановленого правила, неслухняність якому була би гріхом. Але ми віримо, що Він благословляє тих, хто просить. Чим більше ми відчуваємо потребу в чомусь, тим більше ми це оцінюємо, коли здобуваємо. Господь хоче, щоб ми цінували ці дари, часто звертаючись із проханнями про них, бо тоді, коли вони приходять до нас, ми в змозі їх прийняти і краще розпорядитись ними.
У нас є багато причин для вдячності: серце, яке виражає вдячність, є щораз більше в стані вдячності. На початку, коли ми починаємо складати подяку, ми це робимо за більш приємні речі, та в міру зростання досвіду ми отримуємо радість від горя та переслідувань у житті, бо ці труднощі очищають наші серця і роблять їх більш чутливими до того, що правильне, всупереч неправильному, до Правди, всупереч неправді, до чистоти, всупереч забрудненню.
Ми не тільки повинні часто і регулярно молитися, але й повинні завжди перебувати в стані молитви. Божі діти повинні бути в такому стані серця, який звертається до Господа по Божественне керівництво в кожному утрудненні та випробуванні. Як магнітна голка повертається до полюса, так наші серця повинні звертатися до Господа. Якщо на нашій стежці з’явився біль, клопоти або труднощі, ми повинні звертатися до Нього. Якщо є привілей служити Господу, ми не повинні вважати себе компетентними до такої служби, не попросивши Господа про допомогу. Іншими словами, молитва християнина повинна здійматися не тільки на початку дня, адже атмосфера молитви повинна оточувати його постійно. Це має бути не тільки почуття обов’язку, але й оцінювання великого привілею.
Хто оцінює Господа, той не може позбавляти себе такого привілею. Хто оцінює цей привілей, той з радістю приходить до Небесного Отця багато разів на день. Наша рада всім, хто намагається ходити вузьким шляхом: не забувайте про цей привілей. Коли йдеться про молитву в сім’ї чи в кімнаті зі сусідом, то вона повинна бути в такій формі, яка була би розсудливою і властивою, виходячи з найкращого переконання, що це подобається Господу, а не у вигляді втручання в будь-якому значенні.

МОЛИТВА ЗМІЦНЮЄ ВІРУ

Як саме молитви одного можуть принести користь іншому, ми не знаємо. У нас немає достатньо інформації, щоб вести про це глибоку філософську розмову. Можемо тільки здогадуватися про певний розумовий вплив, який поширюється з одного на іншого, так само, як, знаємо, дія електрики поширюється від однієї станції до іншої, що знаходиться за тисячі миль. Властивості розуму є чимось незбагненним. Ми можемо впливати на себе і до деякої міри на іншого. Один розум може вплинути на інший без слів, певною телепатичною силою. Чому Бог це дозволяє і дає благословення у відповідь на молитву, ми не можемо сказати. Нам залишається тільки теоретизувати, висувати здогадки.
Якщо ми є в Школі Христа, то ми є в ній для того, щоб вчитися, щоб засвоювати певні життєві уроки. Одним із таких уроків є урок повної, досконалої віри в Бога, абсолютної довіри. Така довіра проявляється через наші молитви за себе, а також за інших, і виховується в наших молитвах. Богу подобається благословити ці молитви і тим самим виховувати і зміцняти нашу віру. Ми навіть не можемо припустити, щоби Бог залишив якусь важливу справу невиконаною, навіть коли б ми не молилися про неї, або що відповідь не прийшла б на нашу молитву, якщо ми на неї чекаємо; але самі благословення можуть прийти різним шляхом. Бог цілком здатний спрямувати будь-яку річ, щоб дати благословення чи то через нашу співпрацю та молитви, чи без нашої співпраці та молитов.
Ми маємо підстави вірити, що коли ми молимося за інших, наші молитви знадобляться. Нам відомі випадки, коли молитви отримали дуже виразну відповідь. Господнє Слово, здається, прищеплює саме таку віру. Божий народ завжди був народом молитви і залишається народом молитви. Ми не можемо собі уявити, як хтось може бути наполегливим послідовником Христа без молитви.

ЗА КОГО МИ МОЖЕМО ТЕПЕР МОЛИТИСЯ?

Ми вважаємо, що усілякі молитви про здоров’я під час Євангельського віку були безпідставними; що уздоровлювання на початку віку проводилися тільки завдяки дару зцілення; що цей дар проминув зі смертю апостолів після виконання свого завдання; що властиві молитви святих у справі хвороб, це молитви, які принесені в справі прощення гріхів, у результаті яких приходить зцілення. Ми також розуміємо, що відповідно до того як світає Тисячолітній вік, який частково збігається з близьким до завершення Євангельським віком, треба сподіватися більших, аніж ми бачимо зараз, проявів зцілення та загальної реституції. А це веде нас до запитання: як дізнатись у світлі попереднього розгляду біблійних вчень, а також нашого теперішнього місцезнаходження на світанку Тисячоліття, про кого ми можемо зараз молитися?
Відповідаємо, що зараз святі можуть молитися про своє здоров’я не більше, ніж міг їхній Учитель. Вони не можуть просити про реституційні привілеї, які посвятили, ані про те, щоб анулювати свою жертву шляхом чудесного уникнення втоми, виснаження, побиття чи хвороб. Та коли вони бачать, що їхні страждання є покаранням за гріхи, вони мають право визнавати свої гріхи один перед одним і благати Бога про прощення. Внаслідок цього вони можуть бути зцілені.
Святі, які перебувають у Христі і в яких перебуває Його Слово, можуть молитися за інших, а не за себе, особливо враховуючи факт, що ми знаходимося на початку Часів Реституції, а тим більше у випадках, де вони переконані, що їхньою метою не є марнославство, де їхнє бажання уздоровити хворого несамолюбне і де є привід вірити, що відновлене здоров’я буде посвячене добрим вчинкам та славі Бога.
За потреби ми можемо помолитися про видужання того, хто постраждав, чи недоумкуватого, який не належить до посвяченої Малої Черідки, пожертвуваних, Царського Священства. І навіть у таких випадках, коли наша віра обов’язково повинна бути сильною з переконання, що ми просимо з правильних мотивів і що в цей час Господу угодно починати давати реституційні благословення, ми повинні завжди казати, як це робив Учитель у Своїх молитвах: “Та проте не Моя, а Твоя нехай станеться воля” (Лк. 22: 42).
Однак ще не час сподіватися загального зцілення та повноцінної реституційної праці, бо цього, очевидно, не буде, доки все Священство не закінчить жертвування і не увійде зі своїм Головою та Первосвящеником, Ісусом, у славу та досконалість небесного стану (умов), зображеного у Святому Святих.

МОЛИТВА ЗА ЦАРІВ ТА УРЯДИ

У своєму посланні до Тимофія св. Павло каже: “Отже, перш над усе я благаю чинити молитви, благання, прохання, подяки за всіх людей, за царів та за всіх, хто при владі, щоб могли ми провадити тихе й мирне життя в усякій побожності та чистості” (1 Тим. 2: 1, 2). Інші вірші виразно говорять нам, що царства цього світу не є Царствами нашого Господа (Лк. 19: 11, 12). Вони непрямо інформують нас: світ не оцінюватиме факту, що весь теперішній стан справ є під наглядом і контролем сатани (Мт. 4: 8, 9; Ів. 14: 30) і що Господь не встановить Свого Царства праведності до призначеного часу. Коли цей час настане, всі царі, священики та люди будуть служити Йому та коритися (Дан. 7: 27). Його царювання буде “бажанням всіх народів” (KJV).
Але Біблія дає нам зрозуміти, що нинішнім царствам дана можливість побачити, що вони можуть зробити в цих умовах (Дан. 2: 37-44). Коли образне царство Ізраїлю було знищене і передане Навуходоносорові, це була нагода побачити, на що його царство здатне. Воно могло бути справедливим або несправедливим.
Так само діється від царства Навуходоносора аж до тепер. Це язичницькі царства, і вони не є представниками Бога. Усі ці різні царства демонструють різні принципи правління. Під владою цих царств людство засвоює уроки досвіду, які будуть для нього вартісними в майбутньому. Під їхнім пануванням, бачимо, людина воює за свої права. Часом вони були розбиті, а часом перемагали – як в якому випадку. У цих різних сутичках ми бачили, як праведність змагається з неправедністю; а в усьому цьому гору бере політика.
Під пануванням усіх цих царств людство пересвідчилося, що жодний уряд, ведений недосконалою людиною, не може справитися з труднощами, які протистоять людству. Ми не можемо скасувати гріх і стогін, плач і вмирання. Якби одному цареві або народові дозволити експериментувати з людським родом, невідомо чи інші народи були би однаково успішними, коли б мали таку нагоду. Кожний народ, своєю чергою, прагне бути провідною державою, кожний переконує, що його влада краща, як, наприклад, американський уряд хоче запровадити кращий уряд на Філіппінах, а Великобританія – між людьми в Південній Африці. Що ж роблять цивілізовані народи та представники різних мов у менш цивілізованих землях? Що вони роблять для покращення умов? У всіх цих країнах та у всіх своїх намаганнях вони показують, що перевагу має самолюбство.

СИЛА, ВЖИТА ДЛЯ САМОЛЮБНИХ ЦІЛЕЙ

Факти свідчать, що коли б один народ насправді мав владу благословити інших, він не благословив би їх, не здобувши з цього користі. Наші цивілізовані народи використовують свою владу в язичницьких землях самолюбним чином, забираючи гроші у своїх ближніх. Замість того, щоб створити для них вищі та кращі умови, вони підходять до цього комерційно. Тому народи, які тим чи іншим чином скористалися з важкого становища та злиднів інших, і народи, яких використали залякавши, обов’язково засвоять певний добрий урок зі свого досвіду.
Бог дозволяє народам засвоїти ці різні уроки перед встановленням Свого Царства у великій силі та славі. Коли Його Царство буде встановлене, контраст між його правлінням і всіма іншими правліннями буде настільки помітним, що всім доведеться багато чого навчитися. Безперечно, ті, які багато страждали від несправедливості, будуть краще приготовані, щоб оцінити краще правління, коли воно настане.
Тим часом, Божий народ, покликаний до членства в Тілі Месії, не повинен казати: “Ці царства не поводяться добре, і наше Царство це покаже”. Навпаки, ми повинні говорити слова підбадьорення: “Ваш народ, здається, робить все можливе, щоб навчитись робити це якомога краще. Стаючись більш досвідченим, він намагається створити кращий уряд”.

СПІВЧУТТЯ ДО ТИХ, ХТО ПРИ ВЛАДІ

Належачи до нового Царства, ми є немов громадяни в чужій країні. Бачимо, що на нас так чи інакше впливає стан речей у цьому світі. Ми маємо співчуття до людства і раді, що приходить Нова Епоха. Бачимо, що ті, хто намагається покращити речі, мають перед собою геркулесівське завдання. Коли б вони передали його нам, це зайняло б весь наш час, і в нинішніх злих умовах ми б не зробили нічого кращого, ніж вони. Ми маємо велике співчуття до царів та князів. Вони, маючи перед собою гріх у кожному напрямку, стараються зробити багато.
Наше співчуття вестиме нас до того, щоб сприймати їх поблажливо у своєму розумі. І ми будемо молитися про таку мудрість для них, яку Бог вважатиме найкращою. Не наша справа просити Бога, щоб хтось із них був зцілений, якщо він хворіє. Якщо в нас є якісь засоби для допомоги, ми повинні скористатися з них, та коли йдеться про наслідки, ми повинні пам’ятати, що вони в руках Бога. Ми повинні допомагати будь-яким можливим чином. Не треба нічого спеціально згадувати, а тільки помолитися до Бога про благословення для цих царств.
Нас цікавлять ці царства тому, що нас цікавить людство в цілому. Ми хочемо жити в мирі і вести побожне життя, щоб мати достатньо нагод читати та досліджувати (1 Тим. 2: 1, 2). Ми раді, що на землі зараз мир, і ми не хочемо розбрату. Ми прагнемо молитися за цих правителів, бо не віримо, що в серці вони запеклі чи мають злі наміри. Можливо, вони намагаються робити якнайкраще з того, що, на їх думку, було би найкраще для всіх. Більшість монархів Європи не хоче втягувати людей у війну.

НИНІШНІ БЛАГОСЛОВЕННЯ

Коли йдеться про людей, які підтримують таку добру владу в нашій країні, ми бачимо, що вони мають осіб, які ведуть нагляд за кожною будівлею, яка будується; приділяють особливу увагу пожежній службі та службі водопостачання, щоб вода постачалася в достатній кількості та була чистою; дбають про загальний рівень здоров’я в місті, організовуючи карантинні заходи і т. д. і т. п. Також велику працю виконують особи, відповідальні за систему шкільної освіти молоді і за систему лікарень.
Треба визнати, що ми живемо в щасливому дні порівняно з тим, що було би, коли б ми жили за часів варварів. Коли ми бачимо дивовижні речі, які відбуваються сьогодні – будова великих споруд, мостів та інших чудових поліпшень – ми кажемо: “Що то людина?! Справді чудовий елемент Божественного механізму! Які речі вона може зробити навіть у своєму недосконалому стані! А що їй вдасться зробити, коли настане Царство Месії, яке відшмагає неслухняних і цілковито знищить тих, хто не прийде до згоди з правлінням праведності?!”
Ми раді, що справи просуваються саме так. Замість того, щоб лаяти керівників, ми вважаємо за краще думати, що вони мають добрі наміри. І ми можемо спокійно молитися за них без жодних вагань у думках. Ми можемо відчувати задоволення від цього і дякувати Богу, що ці люди так дбають про нас.
Наша молитва до Бога за царів і т. д. у тому, щоб Він панував над народами і керував ними так, щоб це було в найбільшій згоді з Його мудрими планами, а також для благословення та розвитку Церкви, яка зараз вибирається. Бо хоча Бог дозволив панувати над світом “князю цього світу” до повного кінця Часів Поган, проте Він не дав необмеженої влади. Людський гнів не завдасть руїни Божому Плану, бо Він змусить людський гнів діяти Йому на славу, а все, що не буде так діяти, Він приборкає (Пс. 76: 10). Саме це мав на увазі апостол: моліться про Боже керівництво та догляд над усіма справами життя і над усіма правителями до самого кінця, щоб Церква могла зберегти побожність, поміркованість та могла зростати.

R5200 (1913 р.)