ПРОДАЖ ПЕРВОРОДСТВА

«Ісав... своє первородство віддав за поживу саму. Бо знаєте ви, що й після, як схотів він успадкувати благословення, відкинутий був» (Євреїв 12: 16, 17).

За стародавніх часів, а в деяких країнах ще й досі, первородство належало сину, який народився першим. При смерті батька найстарший син займав місце голови сім’ї; і майно, яке зазвичай складалося зі стад і отар, ставало його власністю. Але сьогоднішня лекція представляє нам первородство, яке включало набагато більше, ніж земне багатство. Воно включало спадщину деяких великий божественних обітниць.

Майно Авраама перейшло до Ісака, інші члени сім’ї отримали свою частину від нього і через нього. Авраам був дуже багатий, але власністю, яку він цінував більше за всі земні речі, була божественна обітниця, або угода, вчинена з ним – що особливе благословення Господа буде над його насінням, його нащадками; і що в кінцевому результаті всі племена землі будуть благословенні і обдаровані Божою ласкою через них.

Цю велику обітницю успадкував Ісак. На час нашої лекції він мав уже понад сто років і осліп. Він розумів, що настав час дати своєму спадкоємцю благословення, яке служило як записаний заповіт – звичай сьогодення. Тому він сказав Ісаву, мисливцю, зготувати йому особливу страву з дичини; щоб таким чином приготуватися, аби отримати його благословення.

Ісак мав двох синів, Ісава та Якова – близнят. Ісав був старшим всього на кілька хвилин. Але ці близнята, на відміну від того, як звичайно є, були дуже несхожі. Ісав був волосатий і рудий, енергійний, сильний, мисливець. Яків був протилежністю цього – з гладкою шкірою, чорнявий, що в наметах сидів, тобто тримався дому, на відміну від мисливця. Здається, Яків успадкував риси свого батька, Ісав – жвавість своєї матері. Оскільки протилежні темпераменти ладять найкраще, Ісак найбільше любив Ісава, тоді як Ревека, мати, найбільше любила Якова.

Спокійний, старанний Яків часто думав про велике благословення, яке Бог обіцяв його дідові Аврааму, частку в якому він, очевидно, упустив внаслідок випадковості при народженні – лише із-за кількох хвилин. Чим більше він думав, тим більше розумів значення цієї великої обітниці. Ісав, повний фізичної сили, навпаки, думав більше про приємності теперішнього життя і вважав божественну обітницю повністю другорядною і радше уявною.

Цим двом чоловікам було за тридцять років, не знаємо скільки саме. Ісав із задоволенням чекав своєї спадщини значної частини батькового багатства. Яків, упокорений своїм нещасливим народженням, був засмучений. Він любив сочевицю і часто готував щось для себе. Якось, саме коли він мав їсти, прийшов його брат Ісав, голодний, щойно повернувшись із полювання, і попросив у Якова сочевиці.

Тоді Яків, по суті, сказав Ісаву: «Ти маєш всі переваги. Я не маю нічого, крім цієї сочевиці. Якщо хочеш, поміняймось місцями. Ти можеш мати сочевицю, а я заберу перевагу». Ісав відповів: «Я втомлений до смерті, мені байдуже. Дай мені сочевиці». Яків відповів: «Однак я маю серйозний намір. Якщо ти присягнеш, що передаєш мені первородство, ми домовимося у цій справі, і сочевиця буде твоя». Легковажний Ісав присягнувся своїм первородством за миску поживи, і тим самим показав, що у нього немає ніякої особливої віри в Бога або в Його обітниці.

 Минув час. Ісав одружився з поганською жінкою, коли йому було сорок років, а його батькові Ісаку – сто років. Трохи згодом настала розв’язка – передача благословення тому, хто купив, на превеликий жаль і гнів того, хто цілком серйозно продав його.

Ревека, мати, чула вказівку Ісака Ісавові і згадала, що первородство було під присягою продане Якову, її улюбленцю. Вона пояснила ситуацію Якову і запевнила його, як матір, що він буде правий, видаючи себе за свого брата Ісава і отримавши благословення як його довірена особа, або представник. Вона приготувала м’ясну страву, яку любив Ісак, використала шкірки козенят, аби покрити шию і руки Якова, щоб таким чином батько міг прийняти його за Ісава. Коли він купив усі права Ісава, вона подумала, що буде правильним і одягнути його в одяг Ісава, і сказала йому, що вся вина за обман буде на ній. Вона взяла всю відповідальність на себе. Яків виконав план і отримав головне благословення.

Згодом прийшов Ісав зі своєю стравою з дичини, готовий порушити свою угоду, вчинену під присягою, і був дуже розчарований, коли взнав, що благословення було втрачене. Воно здавалося йому більш цінним, ніж тоді, коли він продав його. Хоча він і отримав від батька нижче благословення, у ньому палав дух вбивства до свого брата за дотримання ним умов і вимог продажу первородства.

Земна втрата, духовний виграш
Ця оповідь показує, що зацікавлення Якова благословенням первородства полягало не в дочасній, чи земній, спадщині, а в духовній обітниці, з якою вона була пов’язана. Він полишив свій дім і все майно, яке успадкував, і, без гроша, пішов працювати на свого дядька. Ісав міг мати все земне багатство. Яків, скрізь, куди йшов, ніс з собою обітницю привілею первородства, дану Аврааму. Це не могло бути відняте від нього. З цим він був багатий.

Св. Павло звертає нашу увагу на факт, що всі ці наслідки були передбачені Богом; і що при народженні цих двох чоловіків спеціально було проголошено, що старший повинен служити молодшому (Римлян 9: 10-13). Без сумніву, це божественне пророцтво скерувало Ревеку до опору і протидії Ісаковій любові до Ісава, яка спонукувала його дати благословення старшому сину, всупереч божественному пророцтву, яке говорило навпаки (1 М. 25: 23).

Яків – улюблений, Ісав – менш люблений
Не наша справа захищати Якова та його матір за перекручення ними фактів – за обман Ісака. Не наша справа радити комусь іншому наслідувати їхню поведінку. Однак ми властиво повинні зауважити, що Біблія виразно говорить нам, що любляча Божа милість була з Яковом. «Полюбив Я Якова». Він був улюблений із-за своєї шанобливої любові до Бога і великої, скріпленої присягою обітниці.

Якову ніде не дано ані слова осуду щодо цієї справи. Тому жоден вчитель в ім’я Господа не має права бути мудрішим, ніж те, що написано в Божому Слові. Навпаки, Ісав є повністю осуджений і названий безбожник і блудник, тому що він продав своє первородство за миску поживи чи з якихось інших міркувань. Любов Якова до первородства виставлена нам для наслідування. Ісавова безтурботність виставлена нам як застереження, що коли хтось із нас легковажить своїм первородством, то не лише втратить його, але втратить Божу ласку (Євреїв 12: 15-17).

Лекція з втраченого первородства
Апостол звертає нашу увагу на факт, що пережите цими двома чоловіками в давнину було задумане Господом як образ. Природне насіння Авраама дійсно повинно мати благословення, представлене Ісавовим благословенням, але духовне насіння Авраама повинно мати більше благословення, зображене в спадщині Якова. Земне насіння успадковує земне благословення. Духовне насіння віддає всі свої земні права, щоб мати змогу бути власником духовних обітниць, про які природний чоловік не дбає.

Апостол вказує, що це не стосується просто природного ізраїльтянина, а всіх, хто, отримавши привілеї і нагоди стати співспадкоємцями з Христом в Його Месіанському царстві, любить приємності цього світу. Такі є представлені як ті, що продають своє первородство на духовному рівні за миску поживи – земну вигоду.

Обітниця Авраама все ще є обітницею, і тільки обітницею, даною Всемогутнім. Месія є насінням Авраама, через яке мусять прийти всі Божі благословення. Ісус є Головою, а церква – членами тіла, як підкреслює св. Павло: «А коли ви Христові, то ви Авраамове насіння й за [Авраамовою] обітницею спадкоємці» (Гал. 3: 29).

Спершу нагода бути цим духовним насінням прийшла до юдея, але переважна більшість полюбила і покладалася більше на речі теперішнього життя. Небагато полюбили і покладалися на Ісуса і стали Його послідовниками. Після того, як двері до цього «високого поклику» були широко відкриті поганам, наслідки були такі самі: багато хто полюбив теперішнє життя, мало хто оцінив речі поки що невидимі.

Для небагатьох святих, представлених в Якові, осягнути це життєве право означає пожертвувати себе, втратити земні приємності – відмовитися від них для інших, котрі люблять теперішній світ. Для інших це означає здобути миску поживи – земні вигоди теперішнього часу – і втратити велику нагороду, яку Ісус порівняв з «дорогоцінною перлиною», для здобуття якої ми повинні бути готові продати все, що маємо, щоб отримати частку в Месіанському царстві, яке незабаром повинно благословити Ізраїль і весь світ.

Ніхто не може продати своє первородство, крім того, хто його має. Отож в прообразі це стосується тільки посвяченого Божого народу. Лише ті, хто був зачатий святим Духом, мають первородство в найвищому сенсі. І лише вони могли продати його за миску поживи. Світ може боротися за різні свої нагороди і перли і певною мірою є виправданий, чинячи це, тому що він не має нічого іншого.

Але духовно зачаті спадкоємці божественної обітниці стали такими, пообіцявши абсолютну відданість Господу та принципам справедливості й милосердя. Вони мусять постійно саможертовно йти слідами Учителя, інакше вони не можуть розділити з Ним славного наслідку. Лише ті, хто осягнув частку в царстві, матимуть частку в його чудовій праці благословення і підняття людства. Тож, як закликає апостол, скиньмо всякий тягар і гріх, що обплутує нас, та й біжімо з терпеливістю до боротьби, яка перед нами в Євангелії, дивлячись на Ісуса, Засновника нашої віри, аж доки Він стане її Завершителем.