ЧАСТКА ЦЕРКВИ В ЖЕРТВІ ЗА ГРІХ

"Бо й Христос постраждав за нас, і залишив нам приклада, щоб пішли ми слідами Його" (1 Петр. 2: 21).
Людство є недосконале, не задовольняюче Бога, засуджене на смерть. Тому в одному сенсі слова воно не має ніякої заслуги, бо Бог не засудив би того, що має якусь вартість. Однак в іншому сенсі Бог мусить бачити у впалому роді щось, що може бути прийнятним для Нього, інакше Він не вчинив би приготування для відкуплення людства. Саме той факт, що Він приготував Відкупителя для людського роду, є доказом, що людство не є повністю зіпсутим, хоча й не має достатньо добрих якостей, які чинили б кого-небудь з них гідним вічного життя. Але кожен має якусь маленьку власну заслугу, і Бог має намір зберегти це і зробити вартісним.
Можна пригадати, що процес чинення вартісним цього маленького, що збереглось від первісної досконалості в якійсь людській істоті, є названий виправданням. В Божому плані віків на працю підняття людства до досконалості є виділена тисяча років, так щоб Бог міг прийняти їх і дати їм вічне життя. Це період Тисячоліття. Тим часом, протягом Євангельського віку для деякого класу, покликаного з світу, вчинене інше приготування, через яке вони тепер є пораховані досконалими через приписання заслуги Христа.
Навіть не виправдана особа має деяку власну заслугу. Здається, якість, яку Бог цінує найбільше, це чесне серце. Дійсно, ми можемо сказати, що гідність особи є пропорційна її чесності, її правдивості. Кожного разу, коли особа з чесним серцем починає усвідомлювати свій грішний стан і палко бажати примирення з Богом, вона бачить, що Слово Боже вказує всім таким дивитися на Спасителя людства.
Господь Ісус не відкидає грішників, котрі виявляють бажання покинути гріх і наблизитись до Нього. В міру їхньої віри і послуху всі такі є виправдані до спільності з Ним, як написано: "До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене" (Івана 14: 6). Він запрошує грішників довіряти Йому як тому, хто носить тягарі, кажучи: "Прийдіть до Мене усі струджені та обтяжені, – і Я вас заспокою. Візьміть на себе ярмо Моє і навчіться від Мене" (Мт. 11: 28, 29).
Наближаючись до Бога, всі такі мають якусь міру миру і виправдання, але ніхто повністю, отож про них можна сказати, що вони тимчасово виправдані, що означає – виправдані для деякої цілі. До всіх таких Бог говорить: "Якщо ви повірите цьому посланню Моєї милості до такої міри, що посвятите все, що маєте від початкової досконалості, Я буду відноситись до вас так, ніби ви маєте повну людську досконалість. Якщо ви через віру представите своє тіло живою жертвою (Рим. 12: 1, 2), навіть, якщо це тіло не є вартісне більш, ніж на третину чи на половину повної вартості людської досконалості, Я, однак, припишу достатньо Христової заслуги, щоб покрити вашу нестачу. Таким чином ви можете вважатися власниками цілої досконалості – так ніби ви дійсно мали сто відсотків досконалості".
Ця чудова пропозиція діє лише протягом Євангельського віку. Кількість заслуги, необхідна, щоб підняти віруючого до рівня виправдання, чи праведності, де він буде прийнятний для Бога, є точно відповідна тому, скільки йому не вистачає. Якщо той, хто представляє себе в жертву, має лише тридцять відсотків, наш Господь припише йому сімдесят відсотків, щоб було сто відсотків, які представляють досконалість. Якщо він має шістдесят п’ять чи сорок п’ять відсотків, буде приписано тридцять п’ять чи п’ятдесят п’ять відсотків, які вимагаються, щоб підняти його до повного рівня праведності.
Іншими словами, коли хтось заключає домовленість, що складатиме своє життя в жертву, наш Господь передає йому (в міру його неспроможності, або приписує йому) достатньо Своєї заслуги, щоб покрити його нестачу, щоб його приношення могло бути прийнятним. Ця нестача не покривається по-справжньому, а умовно, з метою зробити його здатним представити свою жертву і дозволити справедливості прийняти її. Наш Господь, Котрий тепер став Заступником, додає кожному з церкви стільки, скільки йому бракує, щоб бути досконалою людською істотою.

СВЯТИЙ ДУХ Є ДОКАЗОМ ПРИЙНЯТТЯ

Повний мир і виправдання досягаються лише тоді, коли тимчасово виправданий складе домовленість, тобто угоду, з Богом і представить своє тіло як живу жертву. Кожному, хто вирішує так вчинити, Божественна Справедливість говорить: "Ця особа є недосконала і тому не має права ввійти в таку угоду, але якщо Господь Ісус Христос поручиться за неї, угода може бути укладена". Господь говорить: "Дуже добре. Я даю таку розписку. Якщо він не помре добровільно, згідно зі своєю домовленістю, Я гарантую, що він все-рівно помре, бо Я слідкуватиму, щоб угода була доведена до кінця. Якщо ж він буде противитись примусовому знищенню його плоті і таким чином доведе, що не вартий життя, він піде на другу смерть".
Коли кожний посвячений віруючий віддає себе в жертву, великий Відкупитель приписує йому заслугу Своєї власної жертви, щоб вчинити його прийнятним для Отця. Після того, як Отець прийняв приношення, Він відразу наділяє його святим Духом, яким він стає зачатий до нової природи. Це наділення святим Духом є доказом, що жертва була прийнята.
Таким чином заслуга Христа є приписана кожному, хто віддає себе в повному посвяченні протягом "часу вподобання" – Євангельського віку. Однак ті, хто приносить себе через великого Відкупителя, не є прийняті в повному сенсі слова, доки вони не досягнуть кінця життєвої мандрівки, тому що вони можуть вхибити вчинити своє покликання і вибрання міцним. Тому їхнє становище є становищем віри, не діл. Все, що є добре в них, є прийнятне для Бога через заслугу Христа, їхнього Заступника.
Основою цього примирення, приготованого Богом, є смерть нашого Господа Ісуса Христа як Викупу – відповідної ціни – за Адама, котрий втратив своє життя через непослух. Цю ціну наш Господь вже віддав в руки Справедливості, щоб у належному часі вона була застосована за світ. Тим часом ця заслуга, яка в кінцевому рахунку повинна принести світу реституцію, тепер приписана церкві, щоб покрити наші недосконалості і недоліки і таким чином дозволити нам позбутися земної природи і здобути небесну природу.
В цій справі наш Господь приймає нас як нові створіння, членів Свого тіла, і нашу плоть як Свою плоть. Тому жертва плоті церкви є продовженням жертви Його власної плоті. Як людські істоти ми маємо віддати свою волю повністю, і, згідно з цим улаштуванням, від цього часу ми є членами Його тіла. З цієї точки зору він вважає нашу кров, нашу смерть, частиною Своєї власної і з’єднує нас з Собою в славних обітницях.
Нехай в наших розумах добре вкорениться думка, що хоча для спасіння світу не потрібно ніякої жертви з нашого боку, оскільки вся заслуга є в нашому Господі Ісусі, однак, згідно з божественним планом, який Господь виконує, церкві дозволено мати частку зі своїм Господом в жертвах теперішнього часу – не як особистостям, не в особистому сенсі, а як членам Його тіла. Однак весь цей час прийнятною церкву чинить власна заслуга нашого Господа.

Може постати питання: "Яку працю має церква в Жертві за гріх?" Ми відповідаємо, що ми не знали б, яку частку вона має, якщо б Бог не показав нам цього через образи жертв дня примирення. Ізраїльський день примирення образно представляв працю, яку повинен виконати Месія, – примирення Бога і людства. День примирення мав різні риси. Він починався з жертви тельця, який зображував приношення Господа Ісуса Христа на користь церкви. Кров’ю тельця була покроплена Ублагальня за священика і його дім, які зображували весь дім віри.
Далі дім віри був представлений в двох козлах. Один з цих козлів пройшов через такі самі досвіди, як телець. Цей козел представляв той клас віруючих, котрі щоденно ступають слідами Господа, котрі є учасниками з Ним в Його стражданнях, і котрі будуть також ділити славу, яка настане після них (Рим 12: 1, 2; Євр. 13: 11-13).
Інший козел представляв той клас посвячених віруючих, котрі не йдуть на смерть добровільно, тобто, не вертаючись до гріха, не можуть складати добровільну жертву. Тому з цим класом поводяться як з козлом відпущення і виводять в стан пустині на важкі випробування. Св. Павло, здається, говорить про цей клас, кажучи, що з деякими поводяться таким чином, щоб дух міг спастися в день Господа Ісуса (1 Кор. 5: 5).
Оскільки Святе Письмо зображує Господа і церкву як Жертву за гріх, тому ми віримо в це. Св. Павло звертається до церкви, як до класу прообразного козла, коли говорить: "Бо котрих звірят кров первосвященик уносить до святині за гріхи, тих м’ясо палиться поза табором, – тому то Ісус, щоб кров’ю Своєю людей освятити, постраждав за брамою. Тож виходьмо до Нього поза табір, і наругу Його понесімо" (Євр. 13: 11-13).
З якими тваринами поводились таким чином? Лише з тельцем і Господнім козлом. Апостол чітко стверджує, що Ісус був зображений однією з цих тварин, і закликає церкву – "нас", тобто прообразного Господнього козла, – виходити до Нього за табір. Тож виходьмо, ступаймо в Його сліди, несучи з Ним Його зневаги, бо "коли терпимо [з Ним], то будемо разом також царювати" – будемо разом прославлені (2 Тим. 2: 11, 12).

ЖЕРТВА ЗЕМНИХ ПРАВ ЦЕРКВИ

Заслуга жертви нашого Господа полягає в тому, що, втримавшись на рівні праведності протягом всього Свого земного служіння і жертовно віддавши Своє життя, Він має в Своєму розпорядженні право жити на людському рівні. Це право Він віддав в руки Справедливості, щоб воно становило основу приписання церкві того, що кожен член може потребувати для покриття своїх хиб. Як тільки церква закінчить свою жертву і перейде за завісу, ця заслуга буде звільнена для застосування на користь світу.
Отже частка церкви в Жертві за гріх полягає в тому, що вона отримує (як нагороду за свою віру і послух) привілей жертвування з її Господом. Таким чином, її частка виконана, коли вона представляє себе живою жертвою. Частка Господа починається, коли Він приймає приношення. Він стає поручителем за Свою церкву і, як Заступник, стає відповідальний за тих, хто перебуває під Його опікою.
Ті, хто є названий церквою, привілейовані мати участь в жертвах теперішнього часу і в славній праці майбутнього. Частиною цієї майбутньої праці буде печатання Нової Угоди. Церква матиме участь в цьому печатанні в тому самому сенсі, в якому вона матиме участь зі своїм Господом в Його славі. Вся заслуга є в Господа, а через Його милість ми є тим, чим є, і маємо частку в славній праці. З причини членства в тілі Христа в славі, церква має участь в Жертві за гріх і є учасницею всього того, що є Христове, включаючи працю, яку Він буде виконувати.
Коли ми представляємо себе як живі жертви, ми чинимо посвячення до смерті і, як наслідок (якщо ми прийняті), назавжди втрачаємо всяке право жити на людському рівні. Ми представляємо наші тіла, щоб мати змогу стати священиками нового порядку, або визнання, під Великим Первосвящеником, Якому ми віддали своє життя. Якщо Він приймає його, ми більше не маємо що робити з ним. Він має все право власності на наші земні права. Ми не затримуємо ці права для себе. Іншими словами, ми перестаємо існувати, ми є обезглавлені, наскільки це стосується всіх земних надій, тобто цілей. Внаслідок Своєї досконалості наш Господь має право на вічне життя. Ми ніколи не мали права на вічне життя, але здатні представляти себе з причини прийняття Ним наших жертв як Його власної.
Представляючи себе, ми мусимо пам’ятати, що ми представлені для жертви – не, що ми можемо примусити Господа прийняти нашу жертву, а що ми бажаємо, прагнемо, щоб Він прийняв її. Однак звідси не випливає, що Він мусить прийняти її, ані що ми маємо щось спільного з остаточним наслідком. Ми не відділяємо себе, щоб лише служити праведності – робити добро і поступати справедливо з нашим ближнім. Це є правдою для юдея, чия Угода Закону зобов’язує його робити це. Але не так є з нами, тому що "тіло й кров посісти Божого Царства не можуть" (1 Кор. 15: 50). Тому нашою метою є, щоб з допомогою милості в Христі представляти наші тіла жертвами аж до смерті, щоб, згідно з Його угодою з нами, Він міг повищити нас у належному часі (1 Петр. 5: 6). Ми не просто покидаємо гріх, але віддаємо те, до чого маємо право в земних інтересах.

ПРАЦЯ ЗАСТУПНИКА

Можна сказати, що Господь Ісус стає прихильником для тих, хто вірить в Нього, ще перед тим як вони представляють себе в посвяченні. Але ця приязнь є дуже відмінна від Заступництва. Цей термін містить думку про надання допомоги з джерела благодаті, щоб зробити особу здатною прийти до стану духовного зачаття і підтримувати її в цьому стані.
Термін Заступник означає дружнього і компетентного представника. Якщо ми наймаємо адвоката, він іде в суд за нас і представляє себе як наш оборонець, щоб виступити за нас в будь-якій ситуації, яка може постати проти нас. Якщо нам буде потрібна його допомога, ми стараємось послати йому повідомлення про це, як нашій довіреній особі.
Праця нашого Господа як Заступника за церкву почалася, коли Він з’явився в присутності Бога і застосував Свою дорогоцінну кров за всіх тих, хто приходить до Отця через Нього протягом Євангельського віку (Євр. 9: 24). Особисто Він стає нашим Заступником, коли ми приходимо до прийнятного стану через представлення себе в живу жертву. Строго кажучи, ми нічого не можемо робити в цій справі приписання нам заслуги Христа і в справі нашої неприйнятності для Нього. Це улаштування Отця. Бог не визнає нас взагалі, тому що з природи ми грішники. Він не може прийняти наших жертв, хіба що припише нам заслугу, якої ми не маємо, але яку приготував наш Голова. В цьому сенсі сказано, що заслуга нашого Господа є приписана нам, а відсутність нашої заслуги – Йому.
Якщо А вносить щось на рахунок В, то рахунок В поповнюється на суму, зняту з рахунку А. Будь-що, приписане комусь як заслуга, вважається для іншої сторони як відраховане. В цій мірі заслуга нашого Господа, яка в кінцевому результаті повинна перейти на світ, тимчасово обтяжена нашими недоліками і не буде звільнена, доки ми не виконаємо нашої частини угоди.

ОЗНАЧЕННЯ ПЛЯМ, ВАД І ЗМОРШОК

Шата Христової праведності, іншими словами названа весільним одягом, є дуже гарним мовним образом, який ілюструє деяку велику правду. Оскільки лише новим створінням, лише тим, хто зачатий святим Духом, є дарована ця шата, і оскільки вони не є під осудом і з ними рахуються не по тілу, то не було б неправильно сказати, що вони не мають гріха. "Кожен, хто зачатий від Бога, не чинить гріха" (1 Івана 3: 9, Diaglott).
Якщо б нове створіння згрішило, то стягнуло б на себе кару смерті. Гріх з боку нового створіння означав би зміну волі, зміну розуму, і нове створіння перестало б існувати. Шата Христової праведності не покриває недосконалостей нового створіння, бо нове створіння ніколи не мало ніякої недосконалості. В Божих очах нове створіння займає певне становище і є чистим, незаплямленим. Плоть не є новим створінням, а старим, яке пораховане мертвим, а потім, як говорить св. Павло, є також пораховане живим як відроджене, тобто оживлене (Еф. 2: 1-7; Кол. 2: 13; Рим. 6: 4).
Тоді наша оживлена плоть є представлена (через милість Бога) як чиста, приємна Його очам і у відповідному стані для одруження – союзу з Христом. Кожна пляма, яка може з’явитися на цій шаті, буде, звичайно ж, образною, як сама шата, і буде представляти недоліки. Ці недоліки не будуть нашими, як недоліки нових створінь, а як наслідок того факту, що протягом деякого часу нове створіння мусить таборувати в плоті, доки йому не буде дане його нове тіло.
Недоліки є немочами і недосконалостями плоті. Плями – це не ті погані вчинки, які ми не усвідомлюємо, а ті, які ми, здається, усвідомлюємо як протилежність волі Бога. Ці плями можуть бути різного розміру, представляючи відхилення, тобто різні міри недосконалості. Додатково до цих слабкостей, хиб, недоліків і помилок, може бути деяке мале недбальство, лінивство, байдужість у використанні нагод. Їх можна розглядати не як недоліки, чи плями, а як зморшки на шаті Христової праведності.
Здається, св. Павло хоче навести нас на думку про абсолютну чистоту класу, який в кінцевому рахунку буде представлений Отцю через нашого Господа, коли говорить, що церква не матиме плями чи зморшки, чи чогось такого, а буде "свята і непорочна" (Еф. 5: 27). Цей образ, звичайно, представляє досконалість розуму, бо наші тіла не можуть бути приведені до цього стану з причини падіння Адама. Все людство народжене в беззаконні і зачате в гріху (Пс. 51: 7).

НЕОБХІДНО МАТИ ЧУЙНЕ СУМЛІННЯ

Обов’язком нового створіння є виявляти недосконалості, помилки і недоліки плоті і негайно приходити з ними до престолу небесної благодаті, щоб отримати милість і прощення. Лише ті, які мають чуйне сумління, берегтимуть свої шати незаплямленими. Невдача робити це, здається, буде причиною, чому багато не зможуть вчинити свого "покликання й вибрання міцним". Вони не є ретельними щодо цих малих речей, вони занедбують нагоди і т.п. Таким чином їхні шати стають заплямленими і цілковито невідповідними для церемонії одруження.
Святе Письмо показує нам, що цей клас перейде через час великого горя, протягом якого вони зроблять те, чого не змогли зробити в належному часі – "випрати одіж свою і вибілити її в крові Агнця" (Об. 7: 14). Через цей процес очищення вони прийдуть і носитимуть пальмове віття замість того, щоб носити корони слави. Замість бути членами класу храму, вони будуть слугами в храмі.
Шата Христової праведності, образне вираження якої означає приписання заслуги Христа тим, хто є прийнятий як член Його тіла, названа не лише "весільною одежею" (Мт. 22: 11-14), але й чудово зображена в шаті нареченої (Пс. 45: 14, 15). Там ми читаємо, що наречена буде приведена до Царя в гаптованій шаті. Таким чином ми приходимо до думки, що хоча ця шата є приготована для нас, коли ми стаємо членами Божої родини і майбутньою нареченою Христа, однак кожен має деяку особисту працю до виконання.
Ця особлива праця представлена як гаптування. Наш візерунок як християн повинен бути вигаптуваний з ретельним старанням, бо це вимагає великої майстерності, пильної уваги. Ця шата Христової праведності, яка представлена в Божих очах як наша, і далі буде нашою протягом вічної майбутності. Вона більше не буде нашою через приписання, а через право власності. Протягом цього часу ми (завдяки милості і допомозі Господа) вчинимо наші характери копіями характеру Божого дорогого Сина, нашого Відкупителя. Тоді нам більше не буде потрібне приписання Христової праведності, щоб покрити наші недоліки, тому що нове тіло, яке ми отримаємо в воскресінні, буде без плями чи вади – без недоліку. Воно буде досконале.