СТАРОДАВНІ ГІДНІ
Євреїв 11: 1-19
“На Тебе надіялись наші батьки, надіялися, і Ти визволив їх” (Псалом 22: 5).
Св. Павло в цій лекції змальовує яскраві картини чудес, чинених вірою в древні часи, і тоді наводить частковий перелік героїв тих битв віри, а також стислий словесний опис характеру їхніх тріумфів. Широка основа для його дослідження знаходиться у першому вірші цієї лекції: “А віра то підстава сподіваного, доказ небаченого”. Як вода не настільки тверда, щоб ходити по ній, хіба що замерзне у вигляді льоду, так і погляд на щось, у простому значенні слова, не достатній як основа для нашої довіри та подальшого поступу, хіба що він зміцніє, кристалізується у вигляді тривкої віри.
Таким чином, ми завжди повинні чітко розрізняти між легковірністю і вірою: легковірністю, яка варта догани, і вірою, яка гідна похвали. Кристалізована віра, яка безпечно перенесе нас над сипучими пісками неуцтва та забобонів і благополучно приведе до мети, яку визначив для нас Бог, потребує чогось більше, ніж людських запевнень, ніж нашої власної уяви або когось іншого.
Справжня віра шукає переконливого послання від Господа. Вона потребує старанності у своєму намаганні знайти таке послання. Тоді вона стає підставою, тобто доказом, небаченого.
З такою вірою в Бога та в Його обітницю, що Він дасть Ізраїлю землю Ханаан, двоє старших, посланих розвідати землю, принесли назад добру звістку. Їхні товариші, яким забракло віри, побачили тільки силу ханаанеян і принесли незадовільну звістку. Вірою ми сприймаємо слова про Божественну Силу, яка створила планети, яка упорядкувала віки та епохи в людських справах і яка принесе наслідки, неясні на початку і видимі тільки для очей віри.
АВРААМ, ЕНОХ ТА НОЙ
Вірою Авель приніс Господу кращу жертву, ніж Каїн, і через прийняття жертвоприношення здобув свідчення, що сподобався Богу. Його прийняття далі свідчить на його користь, хоча він мертвий. Віра Авеля, безсумнівно, була наслідком намагання триматися ближче Бога, розуміти, чим є гріх і чому прийшло покарання смертю. Керований вірою, він приніс у жертву тварин, які зображували кращі жертви, через які остаточно вдасться досягти примирення між Богом і людством.
Завдяки своїй вірі Енох був перенесений, щоб не бачити смерті. Він “ходив із Богом і... забрав його Бог”. Розповідь про перенесення Еноха підтверджена не раз, і ми можемо прийняти її вірою. Нічого не сказано, куди його забрано, за винятком того, що він не був забраний на небо (Ів. 3: 13). Навпаки, ми знаємо, що Бог міг зберегти його життя на протязі всіх цих століть як ілюстрацію того, як людське життя могло би бути продовжене Божественною силою, коли б не вирок смерті, який Бог виніс людству. Зрозуміло, що Енох не може бути винятком під цим прокляттям. Він знаходиться під вироком смерті і може прийти до повної досконалості та Божественного виправдання до життя тільки через заслугу Відкупителя, як і інші.
Віра Ноя проявилася у слухняності збудувати ковчег у той час, коли не було жодного приводу для такого будівництва, бо й крапля дощу не впала від створення людини до того часу (1 М. 2: 5). Бог благословив його віру і дав через нього благословення його сім’ї.
ХТО НЕ МАЄ ВІРИ, ТОЙ НЕПРИЙНЯТНИЙ ТЕПЕР
Св. Павло стверджує категорично: “Без віри неможливо подобатися Богу” (Хом.). Судячи з цього виразу, ми можемо сказати, що особа подобається Богу настільки, наскільки вона має віру, і не подобається настільки, наскільки їй бракує віри. Безперечно, перед нами стимул до зростання у вірі, оскільки весь Божий народ прагне бути приємним Його очам.
Та віра не однаково легко дається всім людям. Для декого віра в Бога та Його обітниці може ототожнюватися з абсолютним знанням, і з цією вірою-знанням вони можуть наважитися на що завгодно і справді наважуються щораз більше. Однак це вірно не про всіх. Є багато таких, які мають менше віри, та попри це вони далі є Божими дітьми і потребують молитися: “Додай Ти нам віри!”. Вони повинні намагатися наслідувати віру інших, і їх треба підбадьорювати, нагадуючи про те, як їхня віра вже не раз отримувала нагороду. Однак є ще інші, для яких віра здається абсолютно неможливою. Вони нездатні вірити в жодну річ, яка знаходиться за межами їхніх п’яти органів сприйняття. Вони ніколи не розвинули шостого відчуття – віри, довір’я до Господа.
Що ми скажемо про них? Чи вони будуть через цю природню успадковану рису позбавлені Божественної милості на всю вічність, бо не подобалися Богу через те, що Йому “без віри неможливо подобатися” (Хом.)? Святе Письмо так не вчить. Воно вчить, що надходить час, коли під владою милостивого Царства Месії “земля буде повна пізнання Господнього”, яке здобудуть всі класи. Це не залежатиме від віри, ані тільки від тих, які можуть проявляти віру. Шлях буде таким чистим і виразним, що жодний подорожній чи простак не помилиться, коли буде намагатися знайти, пізнати і оцінити Правду.
Але в теперішньому часі віра, судячи з Божественного задуму, є невід’ємною річчю, тому що Отець шукає особливий клас, щоб той був приятелькою, Нареченою і Співспадкоємицею Його Сина. Оскільки вони мають зайняти дуже відповідальне становище, дуже почесне, пов’язане з великою службою, потрібно, щоб вони у всьому зазнали спокус і випробувань. Їхня віра у Всемогутнього повинна бути безумовною. Так само, побачимо, Бог приготував особливу працю для Стародавніх Гідних, згаданих у нинішній лекції, і Він визнав гідними цієї праці тільки тих, хто здатний показати велику віру в Нього та Його Слово.
АВРААМ ДОЖИДАВ МІСТА
Переходячи до Авраама, св. Павло перераховує різні кроки його віри. Він відгукнувся на поклик і вирушив у Ханаан, не знаючи докладно, що його чекає. Вірою він тимчасово перебував у Обіцяній Землі, як чужинець, мешкаючи в наметах, як згодом мешкав Ісак та Яків, учасники цієї ж Обітниці, спадкоємці через нього. Сара також показала віру. Апостол стверджує, що це допомогло їй стати матір’ю Ісака і поєднати себе з Обітницею, яка запевняє, що насіння Авраама через неї буде мов пісок на березі моря – незліченне.
Підсумовуючи (в. 13), св. Павло говорить, що всі ці шляхетні особи повмирали у вірі, не отримавши обіцяного. Вони раділи тим, що вірою дивилися здалека. Ця віра була такою сильною, що вони були готові залишатися пілігримами та чужинцями, кочівниками. Подорожування тут і там свідчило, що жодне з міст і жодна з країн, через які їм доводилося переходили не раз, не були задовільними для них. Та вони не проявляли незадоволення в тому значенні, немовби хотіти повернутися до своєї попередньої батьківщини, Харану. Вони лише шукали кращої країни, небесної країни, “чекали міста, що має підвалини, що Бог його будівничий та творець”.
На перший погляд, існує причина різнитися в думках щодо значення цих слів апостола. Чи він хотів сказати, що Авраам, Ісак та Яків прагнули знайтися в небесній країні? Чи він мав на увазі, що вони шукали місця в Небесному Єрусалимі, як шукає цього Міста – Царства Месії – Наречена, Дружина Агнця?
Ми так не думаємо. Вони не мали небесних обітниць, про які могли би думати. У них не було Божого Слова, яке давало б їм хоча би натяк на зміну природи з людської на духовну. Усі їхні обітниці стосувалися землі, були земні: “Бо всю цю землю, яку бачиш, Я її дам навіки тобі та потомству твоєму” і т. д. Ми вважаємо, що країною, яку вони шукали, є Рай, такий близький тепер, де “звеселиться пустиня та пуща, і радітиме степ, і зацвіте, мов троянда”, де “води в пустині заб’ють джерелом”, і благословення від Господа витіснить прокляття гріха та смерті. Саме цю країну Бог хоче зробити спадщиною всіх людей, коли вони повернуться до згоди з Божественною волею під час Месіанського царювання праведності.
Коли ми читаємо, що Авраам шукав “міста, що має підвалини, що Бог його будівничий та творець”, наш розум мимоволі звертається до Нового Єрусалима, Міста Бога, яке остаточно зійде від Бога на землю. Але це не буде буквальне місто. Весь уривок символічний. Новий Єрусалим буде Месіанським Царством. Він буде столицею, центром Уряду, загальновизнаного суспільного ладу на землі. З нього вийде Закон Бога, знання про Бога, благословення від Бога. З нього походитиме влада та повноваження, які впродовж тисячі років будуть керувати світом у праведності, знищуючи гріх, смерть та все, що прихильне гріхові, і підносячи всіх, хто любитиме праведність та Правду.
Новий Єрусалим – це, перш за все, Церква в славі на духовному рівні, Царство, Боже правління, яке походитиме від Месії. Але він також матиме своїх земних представників. Ті, про кого св. Павло тут згадує, хто був вірний у своєму часі – Авраам, Ісак, Яків, пророки і всі Стародавні Гідні, будуть князями на землі (представниками невидимого Месії та Його Нареченої) і матимуть підтримку з боку їх влади та повноважень (Пс. 45: 17).
Про них Ісус сказав, говорячи: “Побачите ви Авраама, та Ісака та Якова, та пророків усіх в Царстві”. А про Себе Він сказав: “Ще недовго, і вже світ Мене не побачить”. Про Церкву апостол каже: “Ми... будем подібні до Нього”. Ми всі повинні перемінитися. Плоть та кров не можуть успадкувати Царства Небес на духовному рівні.
У той час Авраам, Ісак, Яків та всі вірні минулого чекали на обіцяне воскресіння мертвих, яке має відбутися під керуванням Уряду Месії – уряду, символічно представленого містом, так як Санкт-Петербург представляє Росію, Париж – Францію, Лондон – Великобританію, Берлін – Німеччину, а Вашингтон – Сполучені Штати.
R5188 (1913 р.)