ЗАГАЛЬНИЙ ПОГЛЯД НА МЕСІАНСЬКЕ ЦАРСТВО

"І я, Іван, бачив місто святе, Новий Єрусалим, що сходив із неба від Бога" (Об. 21: 2).

Через пророка Даниїла та інших Ізраїлю була дана божественна обітниця, що в майбутньому часі Бог неба встановить царство на землі, що це царство буде всесвітнім – "під усім небом", і що воно буде тривати вічно (Дан. 2: 44; 7: 27; Іс. 2: 2-4 і т.д.). Месіанське царство повинно бути встановлене, щоб залагодити проблеми зіпсутого людства і привести людей назад до згоди з божественним улаштуванням. Це царство буде в ролі посередника між божественним урядом і людством, тому що зіпсутий рід Адама в своєму слабкому стані не здатний задовольнити вимоги божественного закону.

Великий Імператор всесвіту, Єгова, дав Месіанське царство нашому Господу Ісусу, Котрий був першим представником цього царства. Коли наш Господь був на землі, Він зазнав насилля і безчестя. Впродовж всього Євангельського віку з Його учнями поводилися подібним чином. Однак царство, яке вони представляють, без сумніву, буде встановлене. Отець вже призначив нашого Господа царем (Пс. 2: 6) і незабаром передасть Йому владу і славу Його посади.

Ціль, мета цього царство виразно викладена в Святому Письмі. Коли воно буде встановлене, деякі з його підданих будуть заснулими в смерті, а інші будуть живими. Того часу ніхто з зіпсутого роду не буде визнаний Богом як такий, що має хоч яке-небудь життя. Контроль над цілим світом буде в руках нашого Господа як Того, Хто купив його Своєю дорогоцінною кров’ю, і Хто має повне право благословити його згідно з обітницею, даною чотири тисячі років тому Аврааму, що в ньому і в його насінні будуть благословенні всі народи землі (1 М. 12: 3; 22: 18; Гал. 3: 8, 16, 29).

Царство небес, як провіщено нашим Господом, прийде непомітно – без зовнішнього прояву (Луки 17: 20). Але не припускаймо з усіх цих натяків, що цим царством має бути земний уряд. Навпаки, Святе Письмо навчає нас, що ті, котрі успадкують його, мусять стати духовними істотами, перш ніж зможуть ввійти в нього (1 Кор. 15: 50-52). Живі члени всі будуть змінені вмить, як оком змигнути, а мертві члени мусять бути підняті, щоб отримати свою переміну перш ніж зможуть бути навіки з Господом.

Усі, Господь і прославлена церква, будуть духовними істотами, повністю здатними управляти справами світу, а однак будуть невидимі для людства. Вони будуть проявляти себе в нагородах, караннях і судах того дня. Різниця між царем і царством є та, що цар – це особа, яка має повноваження, а царство включає і його владу і владу його спільників. У цьому випадку спільниками є церква, котра сидітиме з Ним на Його престолі.

Церква завжди буде в небесному стані. Ніщо у Святому Письмі не показує, що вона буде обмежена якимось одним місцем радше, ніж іншим. Маємо натяк, що після того як церква зазнає своєї зміни, вона деякий час буде відсутня на землі і буде приведена в присутність Єгови, великого Царя. Вона буде одягнена в славне вбрання, вишите золотом – "шата її погаптована золотом" (Пс. 45: 14-16). Ці вислови є образним вираженням, яке показує прекрасний характер, вироблений в усіх, котрі стають справжніми членами тіла Христа.

Престол Божественного правління
Чи нові створіння є далеко від землі, чи на землі, вони завжди будуть духовними істотами. Їхнє особливе місце є на божественному рівні. Кожен з різних рангів духів має своє місце, але місце для церкви Христа не є між ними. Вона запрошена зайняти становище наступне після свого Господа, Котрий є по правиці Величності на висоті (Євр. 1: 3) – вище понад усі інші рівні духовних істот.

За часу першого приходу це місце не було приготоване для церкви, хоча Отець, очевидно, мав його на думці. Наш Господь вознісся на висоту, щоб приготувати це місце (Івана 14: 2, 3). Він зробив це через приписання Своєї заслуги на користь церкви, щоб через це дозволити їй стати співучасницею з Ним у стражданнях теперішнього віку, щоб вона могла стати також учасницею з Ним у славі, що після них. Таким чином Він приготував для церкви шлях входу на найвищий з усіх рівнів.

Ми не є достатньо поінформовані про духовний стан, щоб знати як саме Господу і церкві буде можливо залишатися в присутності Отця і в той же час виконувати правління над землею. Хоча це могло б бути можливо, однак, мабуть, це не було б розумним улаштуванням. Можливо, для них буде необхідним не бути в безпосередній присутності Отця, а бути ближче до землі.

Ми вважаємо, що Христос буде дуже тісно з’єднаний з землею, так само як є царство сатани. Престол правління сатани є в Тартарос – в атмосфері. Він та його спільники, зіпсуті ангели, є близько землі, куди вони були скинуті, відділені, від свого рівня із-за гріха. Вони невидимі для людей, однак виконують між ними лиху працю. Сатана має також свої людські знаряддя – лихих чоловіків і жінок, котрі потрапили під його контроль, інколи через неуцтво і забобони, а інколи через гіпнотичний вплив. Однак Святе Письмо інформує нас, що незабаром сатана повинен бути зв’язаний на тисячу років, і місце, яке він займав, буде тоді вільне (Об. 20: 1-3).

Св. Павло інформує нас, що церква повинна бути підхоплена, щоб зустріти Господа в повітрі, впродовж часу Його другого приходу (1 Сол. 4: 15-17). Це, однак, не обов’язково означає, що вони заповнять Тартарос. Ми говоримо, що вони назавжди будуть з Господом; де є Він, там буде також церква, в згоді з божественною волею і виконанням божественного задуму. Люди не бачитимуть Господа і церкви, як вони не бачать сатани і зіпсутих ангелів. Христос буде дуже тісно зв’язаний з землею – як раніше згадувалось – хоча й невидимий для людських очей. Вони будуть виконувати добру працю, могутню працю на духовному рівні. Вони будуть царями і священиками для нашого Бога, і вони царюватимуть на землі (Об. 5: 10).

У Христа будуть різні представники. З Ним, без сумніву, буде зв’язана Велика громада. Далі будуть земні представники, як сатана має своїх помічників. Цими представниками Христа будуть вірні стародавні гідні, котрі будуть виконувати розумну і добровільну службу в царстві Месії.

Майбутні терпіння стародавніх гідних
В Ісаї 11: 9 є вислів: "І не вчинять лихого та шкоди не зроблять на всій святій Моїй горі". Порівнюючи Даниїла 2: 35 з віршами 44 і 45 цього ж розділу, ми бачимо, що в пророцтві гора є символом царства. Тому вислів Ісаї, здається, натякає, що під владою Месіанського царства буде накладене обмеження на всіх, котрі погано поступають. Водночас ми повинні пам’ятати вислів Даниїла, що це царство повинно зростати. Пророцтво говорить, що камінь став великою горою і наповнив цілу землю. Без сумніву, пройде багато років перш ніж це пророцтво виконається.

Як тільки царство буде встановлене в силі, стародавні гідні будуть підняті зі смерті як досконалі людські істоти. Пс. 45: 17 ясно говорить про цих вірних святих Бога, котрі повинні бути князями по всій землі. Мабуть, вони матимуть до виконання велику працю навчання решти людства. Хоча їм доведеться виконувати цю службу, однак вони матимуть велику шану, виконуючи її; бо служити Господу завжди є почесно.

Служба, яка буде дана стародавнім гідним, буде більшою, ніж Бог зазвичай доручає досконалій людській істоті. Частиною цієї служби буде займатися недосконалими, зіпсутими створіннями і допомагати їм підніматися з гріха і недосконалості. Хоча в одному сенсі слова ця праця є бажаною, однак це не є праця, якій надавала б перевагу досконала істота. Ці стародавні гідні вийдуть з гробу досконалими; але протягом цілого Тисячоліття вони будуть серед недосконалого оточення. Світ людства тоді, як і тепер, буде недосконалий, хоча поступово ця недосконалість приходитиме до свого кінця.

Адам був створений досконалим. Після того, як він згрішив, він був вигнаний з Едему, щоб порати недосконалу землю та боротися з терном і осотом, доки не повернеться в порох, з якого він був узятий. Безперечно, йому доводилося страждати від свого оточення. Наш Господь Ісус був досконалий. Він не тільки залишив славу небес, але впродовж тридцяти трьох з половиною років був серед недосконалого оточення, постійно будучи свідком болю і смутку зіпсутого роду. Перебування в такому оточенні мало становити велику частку Його жертви, бо факт, що Він був досконалий, збільшував Його страждання.

У випадку стародавніх гідних, котрі як досконалі людські істоти будуть у недосконалому середовищі протягом тисячі років, здається, що вони переноситимуть багато страждань. З того, що ми знаємо про небесного Отця, ми схильні вірити, що, коли вони будуть вірні в служінні Всемогутньому, Він щедро нагородить їх, більше ніж вони могли б просити. Коли б хтось запитав: яку нагороду Отець дасть їм, якщо вони залишаться слухняними? Ми відповідаємо: протягом Тисячоліття, наскільки ми можемо бачити, вони не отримають ніякої спеціальної нагороди за свою службу, але ми вважаємо, що з Божої точки зору вони матимуть достойну службу, яку Він із задоволенням винагородить. Це, очевидно, буде Його метод поведінки зі Своїми вірними слугами. Хоча наш Господь Ісус мав насолоду, виконуючи Отцівську волю, Бог все-таки нагородив Його. Наш Бог є милостивий!

Ми не можемо думати про якусь більшу нагороду, ніж обдарування духовною природою цих вірних стародавніх гідних. Колись давно вони довели свою відданість, вибравши радше страждання, ніж потакання гріху. Однак у Святому Письмі немає нічого, що виразно говорило б, що вони коли-небудь будуть вчинені духовними істотами. Все, що ми можемо запропонувати на цю тему, є виключно припущеннями.

Майбутня нагорода вірних князів
Частиною доказу, який веде до висновку, що стародавні гідні будуть вчинені учасниками духовної природи і стануть членами класу великої громади, будується на факті, що вони, здається, були образно представлені поколінням Левія. Факт, що це покоління не мало жодної спадщини в землі, здається натякає, що стародавні гідні не матимуть земної спадщини. Ми можемо вважати, що їхнє вивищення, щоб бути князями по всій землі (Пс. 45: 17), буде щедрою нагородою; втім, оскільки Бог дасть духовну природу великій громаді, котра пройде через не більш суворі випробування, ніж пройшли стародавні гідні, і оскільки найнижча форма життя на духовному рівні є вищою за найвищу форму на людському рівні, з цього випливає, що велика громада отримає з рук Господа більше благословення, ніж стародавні гідні.

Оскільки небесному Отцю вподобалось підготувати для великої громади місце на духовному рівні, і оскільки Він поступає згідно з деякими загальними принципами праведності, ми схильні думати, що Він міг би дати стародавнім гідним щось більше, ніж решті людства. Наскільки ми здатні розсудити, велика громада не продемонструвала, що є більш відданою Йому, ніж були вірні стародавні гідні. Коли Авраам був покликаний принести свого сина Ісака, він проявив більшу міру відданості, ніж буде покликана проявити велика громада.

Більше того, в 1 М. 17: 8, Бог сказав Аврааму: "І дам Я тобі та потомству твоєму по тобі землю скитання твого, увесь край ханаанський, на вічне володіння, – і Я буду їм Богом". Через дві тисячі років св. Степан сказав, що Бог ніколи не дав Аврааму обіцяної землі більше, ніж на стопу (Дії 7: 5), але Він натякнув, що Авраам все-таки отримає цю землю і після цього залишить її своїм нащадкам. Якщо ця земля повинна бути дана Аврааму і його наступникам, а потім має бути залишена для його насіння і людей загалом, то здається є натяк на думку, що стародавні гідні перейдуть до духовної природи.

Ця ж думка, здається, зображена в Об’явленні. В кінці тисячі років сатана буде звільнений, щоб мати змогу продовжувати випробовувати людей, які на землі, щоб виявити, до якої міри їхні серця віддані Богу і принципам праведності. Наслідком цього випробування буде відступлення деяких (Об. 20: 7-10).

Читаємо: "І вийшли вони на ширину землі, і оточили табір святих та улюблене місто. І зійшов огонь з неба, – і пожер їх" (Об. 20: 9). "Улюблене місто" – це Новий Єрусалим, церква в славі, не церква в тілі. Бунт, викликаний сатаною, буде не лише проти земних князів, але й проти Христа.

Протягом цього часу люди, досягнувши досконалості організму і сили, будуть самовпевнені і прийдуть, щоб оточити табір святих. Те, що це не стосується церкви, є очевидним з факту, що людські істоти не могли б атакувати невидимі війська духовних істот, якими тоді буде церква. Як у Великобританії люди прийшли до парламенту протестувати, так і збунтована кліка людства протестуватиме проти їхніх вірних князів. Ми уявляємо, що чуємо як вони говорять: "Настав час, щоб цей уряд був скинений. Ми протестуємо проти вашого подальшого перебування при владі". Однак, збунтувавшись проти земної фази Месіанського царства, вони тим самим збунтуються проти Господа. Як наслідок, їх настигне божественний суд – "огонь з неба".

Оскільки цей бунт повинен статися в кінці Тисячолітнього віку, і оскільки людство в той час досягне досконалості, то це відокремлення стародавніх гідних від решти світу, здається, натякає, що Бог має якусь особливу мету щодо них. Сам термін "табір" натякає, що їхній стан є лише тимчасовим станом, або улаштуванням, і що Бог має в запасі для них щось краще.

Якщо наше припущення, що стародавні гідні якогось дня осягнуть духовну природу, буде правильним, то ми легко можемо бачити, що їм не обов’язково буде помирати, щоб осягнути цей рівень існування. Якщо ті члени тіла Христа, які живуть за часу Його другої присутності, можуть бути змінені "як оком змигнути", то так могли б отримати зміну стародавні гідні. Якщо б вони таким чином були змінені з людського рівня до духовного, то вони змінили б досконалу людську природу на досконалу духовну природу як нагороду за вірність в службі Господу.

Слава Господня – достойна похвали ціль у Царстві
Можемо бути цілковито певні, що під благотворним правлінням царства Господнє улаштування буде справедливим улаштуванням – рівноправний шанс для кожного з людського роду. Розсудливим є припустити, що загальний напрям, закладений у Святому Письмі, буде дотримуватися і в стосунку до землі. Написано: "Землю віддав [Господь] синам людським" (Пс. 115: 16, Дерк.). Цей рід, як цілість, володітиме землею. Бог не зробив жодного розподілу. Кожен буде мати частку в суспільному багатстві.

Зміни наступатимуть поступово. Там буде різниця розумових здібностей та фізичної сили, але царство впорається навіть з цими відмінностями. Там завжди буде спонука до діяльності. Там буде або якогось роду стимул або якесь покарання, щоб допомогти людям. Господь пропонуватиме деякі заохочення для тих, котрі згодні співпрацювати в напрямку прогресу, і накладатиме шмагання, покарання, щоб допомогти тим, котрі матимуть іншу схильність. І нагороди і покарання будуть діяти протягом Тисячоліття.

Оглядаючись назад на історію світу, бачимо, що самолюбство було великим злом, однак в той же час воно творило чудеса. Коли б не амбіції та бажання щось здобути, то людина не набагато б перевищувала тварину. Тому ми повинні вважати ці прикмети великим благословенням, коли вони правильно застосовані. Під правлінням царства всі можливі благословення розуму і тіла будуть запропоновані слухняним, так що тенденція до самолюбства буде заміщена більш похвальною амбіцією, ніж тепер; і в міру того, як розвиватиметься розум і тіло, критерії людей будуть підніматися вище, і самолюбство буде щораз більше виглядати нікчемним. Коли буде досягнута досконалість, все буде робитися радше для слави Господа, ніж задля земної слави та популярності.

Поступово все людство прийде до спільності з царством і безпосередньо з’єднається з царством. Як кожна добра людина допомагає уряду, так усі люди будуть благословенні відповідно тому, наскільки вони схвалюють і підтримують божественні розпорядження. Таким чином царство буде поширюватися протягом тисячі років, не лише від одної людини до іншої, але поступово назад до повної досконалості. Читаємо, що "без кінця буде множитися панування та мир" (Іс. 9: 7). Воно підпорядкує собі кожну річ; ніщо не зупинить його. Після того як буде знищене всяке зло, можна буде почути, що кожне створіння на небі і на землі вихваляє Бога (Об. 5: 13). Кожне коліно схилиться і кожний язик визнає (Фил. 2: 10, 11), і в Його царстві не буде ворога "від Ріки аж до кінців землі" (Пс. 72: 8).

Майбутня праця Христа
Після того як закінчиться тисяча років, царство припиниться в тому сенсі, що Христос передасть повноваження Отцю (1 Кор. 15: 24). Однак це не означатиме, що закон і порядок будуть зігноровані, як було протягом панування гріха і смерті. Месіанське царство впродовж того часу допоможе людям піднятися з їхнього впалого стану, і тому божественною метою є, щоб Месія віддав це підкорене царство, щоб воно могло злитися з імперією великого Єгови, частиною якої воно надалі буде завжди.

Тоді буде діяти справедливість. Більше не потрібно буде милосердя; і небесний Отець тоді не буде зображений як милосердний цар для Своїх створінь. Вони того часу будуть досконалі, так що їм не потрібне буде жодне милосердя, і вони будуть раді задовольняти усі вимоги божественного уряду, і, роблячи так, будуть благословенні.

Закінчивши цю працю реституції людства до рівня людської досконалості, наш Господь і церква не залишаться без діла. Наш Господь, згідно з Писанням, і далі буде по правиці Величі на висоті – наступним після Отця. Після того як Він передасть нагляд над земними справами, Він знову займе становище Помічника Управляючого всесвітом, спільно з небесним Отцем.

Проте ми не повинні припускати, що Отець і Господь будуть займатися вислуховуванням і вирішуванням справ та вершити справедливість. Нічого такого не буде потрібно. Рівновага буде такою, що не буде жодної потреби вирішувати справи. Управління всесвітом буде проходити так гладко, ніби без голови, а однак буде Голова – Сам Єгова. Наступним по авторитету після Отця буде Син, а наступною після Сина буде церква. Яка праця відбуватиметься після цього, нам не є об’явлено, хіба що в дуже невизначеній формі.

За допомогою телескопа ми розуміємо, що нерухомі зорі є сонцями, кожне з яких, мабуть, має свою планетну систему. Ми лише можемо розсудливо припустити, що оскільки Бог вчинив цю землю планетою, яка має бути населена, то всі інші планети колись також будуть населені, і що вони будуть піддані небесному Отцю як частина Його дивовижного всесвіту. Наскільки ми можемо розуміти, сила Єгови є безмежна. Коли ми вважаємо, що силою людського розуму неможливо охопити сотні мільйонів сонць і планет, то розумно було б припустити, що праця Христа буде безграничною, і що для створінь ще ненароджених деяка така праця буде блаженним привілеєм на вічні віки. Ми в захопленні дивуємося величністю Божої доброти до нас, Котрий підняв нас з нашого низького стану і Котрий повисить до майбутньої безмежної величі тих вірних, котрі чинять міцним своє покликання і вибрання до слави, честі і безсмертя.