ЗНАННЯ НАШОГО ГОСПОДА ПРО СВОЄ ДОЛЮДСЬКЕ ІСНУВАННЯ

“Він, праведник, Слуга Мій, оправдає многих, гріхи ж їх понесе на Собі” (Ісаї 53: 11, Кул.).

Цей вираз дає зрозуміти, що знання нашого Господа мало дуже важливий стосунок до Його праці. Без цього знання, навіть при повному посвяченні, Він не зумів би протистояти нападкам сатани і перекрученням Святого Письма, які противник використав, намагаючись відвернути Його від посвячення. Знання, яке наш Господь мав у тридцять років (як досконала людина), було знанням про Його чудесне народження, про те, що якимось чином Єгова є Його Батьком, що якось Він повинен виконати Писання Старого Завіту. Цієї інформації було достатньо, щоб привести Його до стану посвячення. Разом із більшим знанням, яке прийшло до Нього згодом, прийшли випробування, які мали засвідчити Його відданість. Від самого початку Він був відданим у Своїх намірах і думках, але зі Святого Письма ми можемо зробити висновок, що, принаймні, існувала ймовірність того, що без знання, яке Він мав, Він не був би в стані протистояти перепонам на шляху.
Цей досвід схожий на наш. Коли ми посвячуємося, у нас достатньо знання для такого кроку. Далі ми є ведені до знання Правди, яка становить частину Божої благодаті, щоб допомогти нам вчинити наше покликання і вибір певним. Господь сказав: “Дух істини... наставить вас на всяку істину... і майбутнє сповістить вам” (Ів. 16: 13, Дерк.). Так, мабуть, і Святий Дух провадив Ісуса і сповіщав Йому про майбутнє та минуле – робив План Бога для Нього таким виразним, як зараз він є для нас. Щоправда, Він розумів Його краще, бо Його розум був досконалий, натомість наш розум недосконалий.

ПРИНЦИП ЙОГО ЖИТТЯ, ПЕРЕНЕСЕНИЙ НА НИЖЧИЙ РІВЕНЬ

Задумуючись над питанням, як і коли наш Господь Ісус, Чоловік Ісус Христос, почав оцінювати Свій долюдський стан, ми намагаємося відповісти на питання, щодо якого не маємо прямого відкриття. Тому залишається робити припущення, і різні розуми можуть висунути різні припущення з фактів та обставин переказу. В одному ми переконані: під час Свого служіння наш Господь мав ясне знання про небесні речі, про що свідчать Його слова. Він сказав до Никодима: “Коли Я говорив вам про земне, та не вірите ви, то як же повірите ви, коли Я говоритиму вам про небесне?” (Ів. 3: 12). Ще Він сказав до Своїх учнів: “А що ж, як побачите Людського Сина, що сходить туди, де перше Він був?” (Ів. 6: 62). У ніч, коли Його зрадили, Він промовив до Небесного Отця: “І тепер прослав, Отче, Мене Сам у Себе тією славою, яку в Тебе Я мав, поки світ не постав” (Ів. 17: 5), показуючи, що Він мав знання про Своє долюдське існування. Тому запитуємо: як і коли Він здобув це знання?
Роздумуючи над цією річчю, бачимо, що у Святому Письмі немає нічого, що б говорило, що Логос, Який був з Отцем від початку, увійшов у тіло Ісуса і таким чином використовував плоть Ісуса як вуаль або покрив. Навпаки, написано, що Логос став плоттю, а не що Він увійшов у плоть. Отже, ми не погоджуємося з теорією втілення, яка виникає з нерозсудливої теології. Біблія розповідає, що Логос став плоттю, став Чоловіком Ісусом Христом, що Він упокорився і прийняв вид слуги, був знайдений подобою як людина (Фил. 2: 5-8). Біблія говорить, що Він відклав убік високе становище і честь, які мав свого часу, та став убогим – не вдавав убогого, коли був у плоті, а, бувши багатим, став убогим заради нас (2 Кор. 8: 9). Потребу в такому кроці бачимо в біблійному задумі: “Смерть бо через людину, і через Людину воскресіння мертвих” (1 Кор. 15: 21). Він прийшов, щоб бути відповідною ціною за життя та життєві права першої людини.
Ці вірші ведуть нас до висновку, що іскра життя, яка попередньо оживляла Логоса, була перенесена з духовного рівня на людський – з вищого рівня, тобто від вищої природи, на нижчий рівень, тобто до нижчої природи. Ця славна істота була зачата Святим Духом і остаточно народилася як людська істота. Та сама іскра життя, віримо, збереглася. Факт, що Його іскра життя не могла походити від засудженого Адамового роду, переконує нас у тому, що та сама іскра життя була перенесена до утроби Діви Марії. Дитя, яке народилося в той час, народилося як інші людські діти, проте Воно було досконале, тому що мало досконале насіння життя, з якого зазнало розвитку. Це, мабуть, було виняткове хлопча, розумніше від інших хлопців. Читаємо, що Він не тільки зростав віком, але й мудрістю й милістю в Бога та людей (Лк. 2: 52). Люди усвідомлювали, що Він відрізнявся від інших. Усе це було приємним Богу, Якому Ісус щораз більше подобався, наближаючись до зрілості.

РОЗВИТОК ЙОГО ПОЧУТТЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Коли Ісусові було дванадцять, Він, мабуть, мав багато знання. Він знав, очевидно від Своєї матері, про Своє чудесне народження і про те, що Він відрізняється від інших. Мати також пояснила Йому, що Він мав бути “Сином Всевишнього” і виконати сказане наперед про Месію (Лк. 1: 32, 33; 1: 55). У той час Він почав питатися – не з наміром показати Свій ранній розвиток, а щиро і правдиво, – чи Йому ще не час починати служіння. Він почав цікавитися, в якому віці людина повинна стати священиком – почав думати про Свою відповідальність як священика. Доктори Закону, мабуть, здивувалися, що дитина дванадцяти років думає над такими питаннями. Можемо припустити, що відбувся діалог, наслідки якого задовольнили Його розум у тому, що Йому ще не пора починати служіння. Він здобув це знання не якимось спонукальним чином, а отримав через розпитування про Писання і від найбільш обізнаних у Писанні. Тому Він прийшов до висновку, що Йому ще треба почекати, доки не виповниться тридцять років.
Далі читаємо, що Він повернувся додому з матір’ю та її чоловіком, Йосипом, і був слухняний їм. Він ще не почав Своєї праці служіння, вважаючи Себе неповнолітнім, а був підлеглий тим, хто Ним опікувався. Таким був Його стан до часу, коли Він прийшов до Івана над Йордан. Ніде немає вказівки, щоб перед тим Він проявляв якесь вміння навчати. Він вчився, а не навчав. Кожного суботнього дня Він бував у синагозі і слухав, як читають Боже Слово, роздумуючи над ним і пізнаючи Божественні вимоги до Месії та чудові речі, пророчо сказані про Нього. Він, очевидно, був трохи стурбований, як і весь юдейський народ, та в Нього був інший склад розуму. Тому юдеї дивувалися і запитували про Його знання.

ЙОГО ЗНАННЯ У ТРИДЦЯТЬ РОКІВ

У тридцять років наш Господь, безумовно, мав більше знання, ніж мав Адам, коли був на випробуванні. Ісус мав знання про те, чим є гріх і яким є покарання за гріх, знав про факт, що Бог приготував відкуплення людства, яке має відбутися через великого Посередника Нової Угоди – Спасителя, Відкупителя, Визволителя. Він знав про Божественний Закон, записаний в Декалозі; про неспроможність інших виконати його і про те, що Він може це зробити. Його мати розповіла про Його чудесне народження, про послання через Гавриїла, а також пророцтва Анни та Симеона. Разом ці знання були дуже цінними для Нього. Він також тримав у розумі пророцтво про майбутнє великого Месії, Який мав прийти і визволити світ.
Та Йому явно бракувало знань про глибші речі Святого Письма, і Він, напевно, знаходив незрозумілі речі в Біблії. Та навіть перед отриманням Святого Духа Він набагато краще був у змозі розуміти Святе Письмо, ніж деградоване людство. Однак апостол каже, що “людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа,.. бо вони розуміються тільки духовно” (1 Кор. 2: 14). Ісус ще не був зачатий Святим Духом, тому не розумів пророцтв та образів Закону.
Наш Господь почав навчати після помазання і запросив Своїх учнів приєднатися до Нього. Вони повинні були проголошувати послання, зовсім не розуміючи того, що Небесне Царство поруч, що Ізраїль повинен прагнути бути ближче Бога, щоб бути готовим до Царства, коли воно об’явиться. Наш Господь дав їм Свою силу виганяти демонів, бо до П’ятидесятниці вони ще не мали сили Святого Духа.
Схоже бачимо сьогодні: ніхто не здібний бути вчителем у Церкві Христа як старший, доки він цілковито не посвятиться, доки не ввійде під умови та вимоги, обов’язкові для зачаття Святим Духом. Мабуть, люди знали про посвячення нашого Господа. Коли Він отримав зачаття Святим Духом при посвяченні в Йордані, Іван Христитель, який бачив зішестя Святого Духа і чув свідчення Єгови, сказав згодом, що він “бачив і засвідчив”. Коли б натовп бачив і чув, то не потребував би свідчення, що Ісус був помазаний Богом (Ів. 1: 32-34).

ПРОСВІТЛЕННЯ ЙОГО РОЗУМУ ПІСЛЯ ЗАЧАТТЯ ДУХОМ

Після хрищення Ісус почав усвідомлювати певну велику зміну Свого стану і Свого стосунку до Отця та духовних речей. Читаємо, що в той час, коли Іван бачив Святий Дух, що сходив на Нього, “небо розкрилось” (Мт. 3: 16). Під виразом “небо” не мається на увазі якесь телескопічне бачення речей над небесами, яке отримав Ісус. Ні, Йому відкрилися вищі речі, які Він, як тілесна людина, не міг сприйняти. Якою б досконалою не була людина, вона не може сприймати духовних речей. Св. Павло каже: “Людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупота [вони їй беззмістовні], і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно” (1 Кор. 2: 14).
Припускаємо, що в ту саму мить, коли наш Господь отримав Святий Дух, звивини Його мозку зазнали впливу, який приніс Йому саме ті спогади про Його долюдський стан, яких тілесний мозок не міг мати. У тілесної людини кожне розумове відчуття записане у звивинах мозку. Нам стає зрозуміло, як звивини мозку нашого Господа зазнали впливу, що відобразив досвід, знання і ті думки, які Він мав, перш ніж стати плоттю. Знаємо, що ця мить була також миттю духовного зачаття нашого Господа, і віримо, що тоді Він отримав особливе знання небесних речей.
Замість того щоб почати служіння, до якого Він готувався тридцять років, Він попрямував у пустелю і там сорок днів вивчав Святе Письмо. У Нього вже було вдосталь таких разів по сорок днів, щоб розмірковувати над Святим Письмом, і коли б перед посвяченням Він мав таку саму здібність розуміти, як після посвячення, то не потребував би тих сорока днів для дослідження, а віддав би їх праці Свого служіння. Отже, цілком очевидно, що всі роки життя на людському рівні не дали Йому того сприйняття, яке настало завдяки осяянню та роз’ясненню розуму тепер, коли Він вийшов із води. Він почав повністю уявляти і оцінювати місію, до якої приступав, а також все написане у Святому Письмі про Месію.
Тепер, вивчаючи Закон і Пророків, Він бачив умови Угоди жертви у світлі, яке Його осяяло, бачив досі заховане значення різних образів. Він почав розуміти, що якщо Месія буде царювати, то це буде через вияв відданості Богу та праведності. І як тільки це осяяло Його розум, Він зрозумів речі, які мали стосунок до страждань, через які Він згодом навчився послуху в найповнішому значенні. Це осяяло Його і мало могутній вплив, так само як для нас велике просвітлення – бачити умови та вимоги нашого покликання, йти Його слідами, якщо ми хочемо царювати з Ним. Святе Письмо діє мов світосяйна сила на тих, хто навчений від Бога. Тільки зачаті Духом є в змозі збагнути справжню глибину Божого Слова.
З великим здивуванням наш Господь побачив зміст жертв Дня Примирення і всього написаного в Книзі – речей, які Він обіцяв чинити, коли посвятився. Він вже обіцяв чинити все, що у “звої книжки про Нього написане”. І тепер Він побачив, що все це насправді означає: смерть, та ще й смерть на хресті!

НАСТУПНЕ СВІТЛО ПІСЛЯ НАРОДЖЕННЯ З ДУХА

Бачимо, що коли наш Господь був піднятий з мертвих як духовна особа, мала відбутися така сама чудесна річ, адже Він знову зазнав зміни природи. Піднятий з мертвих, Він був Духовно зачатим Новим Створінням, яке містило весь запис попереднього досвіду як на духовному, так і на людському рівні.
Тож яким чином Отець підняв нашого Господа з мертвих як духовну істоту, і як могла ця духовна істота мати якесь знання про те, що було з нею в плоті, а також про існування перед тим, як Він став плоттю? Відповідаємо, що це неможливо зрозуміти, хіба що з допомогою Божественної Сили. Якою б не була її дія, Його розум, досягши духовного рівня, повинен був одержати з допомогою Божественної Сили відбиток спогадів про земні та долюдські події, які були з Ним. В іншому випадку весь людський та долюдський досвід не мав би вартості.
Так само, бачимо, є з Церквою. Ми теж духовні істоти в зародку. Коли ми будемо підняті на Його подобу у воскресінні, у нас не буде плотського мозку, щоб все пам’ятати, і ми будемо залежати від Божественної Сили, щоб пам’ятати весь досвід теперішнього часу. Тож коли читаємо: “Так само й воскресіння мертвих: сіється в тління, в нетління встає, сіється в неславу, у славі встає, сіється в немочі, у силі встає, сіється тіло звичайне, встає тіло духовне” (1 Кор. 15: 42-44), – ми вважаємо, що Божественна Сила наділить духовне тіло знанням про весь блаженний досвід теперішнього часу, так що цей досвід не буде безплідним, а корисним для нас, роблячи нас більш умілими та здібними до Божественної служби, а також до виконання праці Нової Угоди.

НАШ ГОСПОДЬ ЯК “СЯЄВО СЛАВИ” ЄГОВИ

Коли б наш Господь не виявився досконалим, відданим, вірним у Своєму долюдському стані, Він ніколи не мав би привілею стати людиною, щоб відкупити людину. Він ніколи не показав вад характеру, які треба було би виправляти, і не потребував жодних обставин, які б допомагали у виробленні характеру. Його досвід (як людини) перебування в неприязних обставинах був даний в якості випробування Його найвищої відданості та слухняності.
Наш Господь був вірним у всіх сприятливих умовах Свого долюдського стану; Він був вірним як людина; і після прославлення до Божественної природи Він далі вірний. З цього можемо зробити висновок, що весь Його досвід на цих трьох рівнях разом свідчив найвищою мірою про Його характер, про те, що Він є “образом істоти” Єгови (Євр. 1: 3).

R5156 (1913 р.)