ФІЛОСОФІЯ НАШИХ ЩОДЕННИХ ТРУДНОЩІВ

“Коли карання терпите, Бог до вас такий, як до синів: чи є бо такий син, котрого не карав батько?” (Євреїв 12: 7, Кул.).

Усяке карання є випробуванням, та не всяке карання обов’язково є карою. Ми повинні судити про ціль наших труднощів на основі самоаналізу, щоб зрозуміти, чи в нашій поведінці не було чогось, що суперечило би волі Отця. У всякому разі, наші труднощі є тестом відданості нашого серця: як нашої готовності засвоювати уроки, яких Господь хоче нас навчити, так і вміння бачити джерело, з якого вони походять.
Випробування та труднощі посвяченої Божої дитини не треба вважати наслідком Божественної недбалості чи байдужості до її інтересів, а радше проявами Божественного провидіння в її справах. Той, хто здатний бачити речі з такого боку, може засвоїти деякі найбільш корисні уроки в житті і приготуватися до славного майбутнього, яке Бог влаштував для тих, хто вірно виконує свою Угоду жертви.
Слово “карання”, як правило, використовується для визначення виправлення поганого вчинку. Та в Біблії воно використовується передусім для визначення повчання, тобто виховання в праведності. Часом ми вживаємо його в цьому значенні в буденних справах. Якщо ми грішимо, ми, безумовно, отримуємо покарання. Натомість тих, які намагаються робити правильно, Господь постійно дисциплінує. У такому вихованні, тобто каранні, є своя мета. Церква вчиться будувати характер, приємний для Божих очей, щоб бути вправною в особливій службі, і повчання є засобом, задіяним для такого виховання.
Якщо хтось збирається дресирувати собаку для виступів у цирку, він повинен спочатку вибрати відповідну породу. Йому й на думку не спаде брати навмання якогось першого-ліпшого пуделя, але він вибере собаку, здібного до навчання. Під час дресирування доводиться навіть карати собаку, щоб навчити його того чи іншого трюку. Це не означає, що тварина не підходить або що вона має люту чи вперту вдачу. Просто немає іншого способу навчити. Тварина, яка надається до того, щоб пильнувати дім, не потребує такого ж дресирування, як собака, який має виступати перед публікою. Сторожовий пес повинен вміти пильнувати, натомість тварину, якій доведеться стрибати крізь обручі і т. п., треба дресирувати наполегливо, з думкою про її майбутній успіх.
Так само з Церквою. Вона потребує практичних уроків із розвитку характеру на дуже високому рівні, у результаті чого отримує експериментальне знання, якого не здобувають жодні інші створіння у всесвіті. Оскільки її члени намагаються жити праведно, подобатися Небесному Отцеві, вони зазнають карань для напоумлення, щоб цілковито піддатися Божественній волі, відкласти убік власні уподобання і чинити не власну волю, а волю Господа.
Такі випробування не є для цілого людства. Вони не були дані навіть Адаму. Від нього вимагалося жити в згоді з оточенням і бути слухняним Небесному Отцеві. Такі випробування також не передбачені для ангелів. Від них вимагається жити праведно, уникати гріха і вживати свої тіла відповідно до Божественних цілей, визначених при їхньому створенні. Вони займають звичне для себе становище. Тому ангели ніколи не потребували карання.

СТРАЖДАННЯ ВИХОВУЮТЬ ХАРАКТЕР ВИЩОГО ПОРЯДКУ

Але від тих, хто має бути з Відкупителем і остаточно має бути звеличений до Божественної природи і слави, вимагається особлива відданість, самоприниження й самопожертва. Як було з Христом, так само є з Церквою, яка є Його Тілом і куплена Його дорогоцінною кров’ю (Кол. 1: 24; Дії 20: 28). Ми покликані йти Його слідами, тому кожен син, якого Отець приймає, зазнає карань (Євр. 12: 6, 7).
Кожна Божа дитина потребуватиме карань. Якщо ми зійдемо зі стежок праведності, то зазнаємо карання з метою повернути нас назад. Та навіть якщо ми не заблукаємо, то й надалі потребуємо карання, щоб навчитися слухняності. Наш Господь Сам навчився слухняності з того, що витерпів (Євр. 5: 8). Про св. Павла Господь сказав: “Я покажу йому, скільки має він витерпіти за Ім’я Моє” (Дії 9: 16). Апостолу довелося пройти крізь напутні труднощі, тому що він був привілейованою Божою дитиною.
Повернемось до нашої ілюстрації собаки, якого дресирують з особливою ціллю. Собака зобов’язаний слухняно коритися вчителю. Інший собака, який спостерігає за дресируванням, може подумати, що того непотрібно мучать, і відчувати, що коли би він був на його місці, то захищав би свої права і не страждав би так. Та в кінці виявиться, що дресирована тварина більш корисна, бо собака, який уникав труднощів, так і залишився звичайним собакою.
Так само з Церквою. Є люди, які кажуть нам: “Той, хто намагається чинити Божу волю, страждає більше, ніж той, хто цього не пробує. Нам такі клопоти не потрібні”. Можливо, таким людям вдається успішно пройти крізь менші випробування в теперішньому житті, та вони отримають благословення нижчого рівня в прийдешньому житті, коли вірна Церква буде прославлена зі своїм Господом і Головою.
Ці проблеми з труднощами є випробуваннями характеру, потрібними для нашого розвитку. Причина, чому деякі з посвячених потраплять до Великої Громади, полягає в тому, що вони не мали достатньо рішучості, достатньої сили характеру. У часі утиску вони або розвинуть цю силу через вірність у суворих випробуваннях, або підуть на Другу Смерть.
Клас Великої Громади відданий у серці, інакше він не був би цим класом. Та він готовий до компромісу, і, власне, ця готовність послаблює його характер. Щоб бути переможцем, треба розвивати згаданий елемент характеру за всяку ціну.
Будьмо вдячні, що ми оцінюємо привілей тренуватись у Школі Христа – страждати з Ним тепер, щоб царювати з Ним згодом. У цій школі ми вчимося цінних уроків досвіду. Тут ми отримуємо карання, багато з яких не є покараннями за гріхи, а приготуванням до праці наступного Віку. Пам’ятаймо, якщо ми не будемо готові засвоїти ці уроки та переносити труднощі, ми не будемо готові увійти у вічну славу (2 Тим. 2: 3; 1 Петр. 5: 10).
Все є наше, тому що ми – Христові, а Христос – Божий, і Бог покликав Христа до цих славних випробувань (1 Кор. 3: 21-23). Той, хто не оцінює духовних радощів, навряд чи може сподіватися витримати теперішні тренування з терпеливістю та вдячністю. Ми певною мірою повинні бачити “наступну за ними славу” (1 Петр. 1: 11), щоб розуміти потребу різних негараздів теперішнього випробного часу.

R5147 (1912 р.)