НЕ ЛЮБІТЬ СВІТУ
“Не любіть світу, ані того, що в світі. Коли любить хто світ, у тім немає любові Отцівської” (1 Івана 2: 15).
У вірші “не любіть світу” вираз “світ” не означає людський рід, ані планету, на якій ми живемо. Думка вірша стосується передусім нинішнього порядку речей, бо грецьке слово, перекладене на “світ”, це “kosmos”, що означає “порядок”. Ми повинні оцінювати красу природи. Ми повинні любити людську сім’ю, яку Бог також любить, хоча не в такому значенні, в якому Він любить Церкву Христа. Читаємо: “Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне” (Ів. 3: 16).
Не подумайте, що св. Іван має на увазі світ людства, коли каже: “Не любіть світу”. Ми повинні мати співчуття до людей, так само як Небесний Отець має співчуття до деградованого роду. Святе Письмо інформує нас, що нинішній лад, тобто порядок речей на землі, зовсім не відповідає Божій волі, меті, бо світ керується самолюбством. Божественний задум у тому, щоб між Божими створіннями панувала любов. “Бог є любов... і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі” (1 Ів. 4: 8, 16).
Світ керується принципами, відмінними від любові. Кожен намагається самолюбно громадити скарби для себе, навіть якщо його ближній перебуває в нужді. Багато людей живе в розкошах, хоча вони здогадуються, що іншим бракує найнеобхіднішого. Багато шукає влади, щоб контролювати людей, та не з наміром підняти їх, а з метою використати для самолюбних цілей та мотивів. Цей дух самолюбства стосується теперішнього порядку речей. Ми бачимо його дію скрізь.
Дух світу хапається всіх сил у природі й намагається їх контролювати та пристосувати до власних самолюбних інтересів. Щоправда, від цього духа самолюбства непрямо прийшло багато добра. Наприклад, людина, маючи велику міру духа хвалькуватості, може заради власних корисливих цілей принести користь іншим. Генерал може настільки пишатися своєю службою, що для отримання похвали може дбати про своїх солдат і добре їх одягати. Деякі наші великі керівники індустрії зробили для світу велику послугу і, водночас благословили багатьох, впроваджуючи в чин власні задуми.
САМОЛЮБСТВО – ДУХ СВІТУ
Коли б за великі задуми у світі бралися з наміром покращити людство, їхній дух не був би самолюбним. Справді, знаємо, скільки робиться для допомоги потребуючим, але там, де є такі мотиви, часто виникає хибне пояснення цього і безпідставне звинувачення у самолюбстві. Однак “Господь дивиться на серце” (1 Сам. 16: 7). У кого самолюбне серце, самолюбні наміри, той буде продовжувати любити речі цього світу. Наскільки вдається показати такій людині, що надходить новий порядок речей, настільки вона, маючи самолюбний розум, буде незадоволена зміною епохи.
Коли людина впроваджує великий задум для блага тих, хто має можливість скористати з цих благословень, вона радітиме, що надходять кращі часи. Людина, яка справді хоче, щоб справи йшли краще, не матиме духа, який домінує при нинішньому стані речей. Вона матиме Дух Бога, Дух Любові, дух, який буде домінувати при Новому Стані справ і здійснюватиме контроль під час тисячі років Христового царювання.
Багато людей має стан розуму, який казатиме: “Мій працедавець багатий. Якщо в мене буде нагода розбагатіти його грішми, я це зроблю і візьму їх стільки, скільки можливо”. Такі люди люблять нинішній стан речей – чи вони багаті, чи бідні. Бідні зазвичай люблять речі цього світу і сподіваються одного дня отримати в них частку.
Є люди, які кажуть: “Я не люблю цей світ і його самолюбний дух! Усім своїм нутром, від голови до п’ят, я опираюся йому. Часом я кажу своєму чоловікові: «Іване, цей світ дуже самолюбний». «Так, Маріє, – відказує він, – люди скрізь домагаються того, що тішить їхнє самолюбство й самолюбні прагнення. Та хоча ми засуджуємо його дороги, ми радо користуємося матеріальними речами, які пропонує наше виробництво, – автомобілем, гарним домом і т. д.». І я змушена визнати, що він правий. Боюсь, що я не змогла би бути щасливою без них”. Що ж, така особа, безумовно, любить речі цього світу, навіть якщо вона використовує їх у доброму напрямку.
Було би серйозним звинуваченням казати, що хтось, чий розум так налаштований, хто любить світ і його речі, не має любові Отця в собі. І ми не вважаємо, що така особа не має любові до Отця або що Отець не має любові до неї. Апостол, здається, адресує це послання Церкві. Прийняті до Божої сім’ї зобов’язані далі любити Його, інакше вони не вважатимуться членами цього класу.
Яким, у такому випадку, є повне значення виразу “У тім немає любові Отцівської”? Для нас він означає, що Любов Отця не здобула повного контролю над серцем такої особи, тож остаточно, якщо вона не здобуде перемоги над своєю самолюбною вдачею, то не буде прийнята, як син.
Довкола нас є дух самолюбства. Кожна Божа дитина повинна пильнувати проти нього і проти готовності захоплюватися речами цього світу. Ми повинні прагнути бути в стані, який подобається Отцю. Треба намагатися позбуватися духа світу і наповнюватися Духом Отця. Це не означає, що ми не повинні милуватися гарними речами або що нам не повинно подобатися те, як інші прагнуть мати користь від світу, але ми не повинні задовольнятися жодною з цих речей.
ДВА ВИДИ МОТИВІВ
Якими б талантами ми не володіли, ми повинні використовувати їх для добра людей у будь-якій праці, яка була би на славу Богу. Навіть доброю працею можна займатися з міркувань духа світу, а не Духа Бога: можна працювати тільки з думкою заробити в когось побільше грошей, почесті, впливу, або ж, з іншого боку, можна працювати заради добра, яке ми хочемо зробити іншим.
Найвищою зі всіх служб є служіння Божим Словом. Та навіть цією благородною службою можна зайнятися з двох міркувань: Любові до Отця і любові до себе. Очевидно, є особи, які зайняті цим служінням виключно заради хліба та риби, заради почесного становища, яке воно дає їм у світі, або ж заради того, що вони не знають нічого іншого, що могло би прислужитися їм краще.
Проте не сумніваємось, є і ті, які увійшли в це служіння не зі самолюбних причин, а з бажання служити Богу, служити Правді, служити Його народу. Тільки Господь знає, що керувало тим, хто зайнявся цим служінням. Та оскільки ми живемо в дні, який випробує роботу кожного, Бог виявить, яка вона, – покаже, які мотиви стоять за вчинками.
Тих, які служать, керуючись тільки світським духом, дратуватиме все, що робиться для Правди, і наскільки їхні земні інтереси будуть страждати від цього, настільки вони будуть лютувати. У кого правильний дух, той буде радіти всім, що допомагає людству, що є на славу Богу і робить Біблію зрозумілішою.
Фактично ми можемо припустити, що дійсне випробування (коли йдеться про Церкву) полягає в тому, щоб показати, чи ми справді любимо світ – речі сьогодення – чи, навпаки, понад усе любимо Бога. З часом стане ще менш можливим погодити дух любові й дух самолюбства. Ті, які люблять Бога, ще менше будуть у згоді з духом теперішнього злого світу.
R5138 (1912 р.)